Рішення № 10011832, 26.05.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.10 Справа № 15/130/10

Суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НІЯ”, 69032, м. Запоріжжя, пр.. Піонерський, 3/11

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська ділінгова компанія”, 69037, м. Запоріжжя, вул.. 40 років Радянської України, 45; 69041, м. Запоріжжя, вул.. Електрозаводська, 3, оф. 312

про стягнення 5 556,82 грн. основного боргу, 573,60 грн. упущеної вигоди, 429,68грн. втрат від інфляції грошових коштів та 93,17 грн. річних відсотків

Суддя І.С. Горохов

Представники сторін:

Позивача –Очкань О.О., дов. від 27.04.2010р.

Яцук В.Ж., керівник, протокол №4 від 02.11.2009р.

Відповідача –не з’явився

Суть спору:

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “НІЯ” до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська ділінгова компанія” про стягнення 5 556,82 грн. основного боргу, 573,60 грн. упущеної вигоди, 429,68грн. втрат від інфляції грошових коштів та 93,17 грн. річних відсотків.

Ухвалою господарського суду від 14.04.2010 порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 26.04.2010. Розгляд справи відкладався.

Позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до ст.. 22 ГПК України заяву прийнято судом до розгляду.

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача 5556,82 грн. основного боргу, 429,68 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 93,17 грн. відсотків річних та 573,60 грн. збитків у вигляді неотриманого прибутку.

В судовому засіданні 26.05.2010р. за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позов заявлено з підстав, викладених у позові, а саме: 15 жовтня 2009 року ТОВ «НІЯ» надало ТОВ «Українська ділінгова компанія»рахунок –фактуру №468 на сплату вартості кабельної продукції на суму 10556,82 грн.. Позивач зобов’язався поставити відповідачу кабельну продукцію, а відповідач зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість. Позивач зазначає, що взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, а відповідач в порушення умов договору зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару здійснив частково, внаслідок чого за ним склалася заборгованість в сумі 5556,82 грн..

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 429,68 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 93,17 грн. відсотків річних та 573,60 грн. збитків у вигляді неотриманого прибутку.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не з’явився, правом надати відзив на позов не скористався. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином. Згідно до п. 3.6 роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця знаходження юридичних осіб –учасників судового процесу. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу.

Згідно зі ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Вивчивши матеріали справи, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного: згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законом, а також з дій громадян і організацій.

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини можуть вчинятися в усній та письмовій формі. При цьому письмовою формою вважається як підписання одного документу, так і обмін листами, телеграмами тощо, з яких вбачається, що сторони правочину досягли згоди по всіх істотних умовах, необхідних для договорів даного виду.

02 листопада 2009 року позивач передав, а представник відповідача прийняв від позивача кабельну продукцію на суму 10556,82 грн., що підтверджується видатковою накладною № 450 від 02.11.2009р..

Згідно рахунку № 468 відповідач перерахував грошові кошти в сумі 5000,00 грн. про що свідчать платіжний документ від 21.10.2010р.. В порушення домовленості відповідачем не здійснено повну оплату вартості товару.

12.03.2010р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо погашення заборгованості №39. Відповіді на вимогу не отримано.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст.. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідач не надав суду доказів виконання зобов’язання щодо оплати вартості товару. Суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5556,82 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, вимоги про стягнення 429,68 грн. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з 23.10.2009р. по 13.05.2010р., 93,17 грн. відсотків річних, нарахованих за вказаний період часу підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення з відповідача 573,60 грн. збитків у вигляді неотриманого прибутку суд вважає такими, що задоволенню не підлягають внаслідок наступного.

Відповідно до ст.. 216 ГК України Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Відповідно до приписів ст.. 224 ГК України, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові втрати понесені стороною, яка зазначала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, вина.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, божник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Збитки визначається з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимоги про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарських діяльності, якщо не доведене, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності за яке можливо лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення. До складу правопорушення входять такі елементи: суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторона. Суб’єктом є боржник, об’єктом –правовідносини по зобов’язаннях; об’єктивною стороною –наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов’язання; причинний зв’язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб’єктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов’язань. Обов’язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов’язання, прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язанням і завданими збитками і їх розмір покладається на кредитора, на боржника покладається обов’язок факту доведення відсутності вини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю в цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва –підприємцями.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В обґрунтування заявленої до стягнення з відповідача суми збитків позивач посилається на припущення щодо розміщення коштів на депозитному рахунку, оскільки таке розміщення в подальшому може і не відбутись.

Суд вважає, що за наявності спору між сторонами, відсутні такі складові правопорушення як причинний зв’язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, на яки посилається позивач.

Позивачем не доведено факту отримання ним збитків в розмірі 573,60 грн..

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська ділінгова компанія”, (69037, м. Запоріжжя, вул.. 40 років Радянської України, 45; 69041, м. Запоріжжя, вул.. Електрозаводська, 3, оф. 312, ЄДРПОУ 34501137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НІЯ”, 69032, м. Запоріжжя, пр.. Піонерський, 3/11, ЄДРПОУ 30473379) 5556,82 грн. основного боргу, 93,17 грн. річних відсотків, 429,68 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 308,86 грн. судових витрат. Видати наказ.

3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Суддя І.С. Горохов

Рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України 31.05.2010р..