Рішення № 100115119, 05.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/3261/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу з 5 лютого 2021 року до дня фактичного поновлення на роботі.

Позов мотивований тим, що 05.02.2021 наказом начальника УПСЗН Баранівської районної державної адміністрації №16-К її було звільнено з роботи у зв`язку з реорганізацією відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 1, ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Проте, вказує, що під час звільнення не було враховано, що вона є сімейною особою і в її сім`ї, крім неї, немає інших працівників з самостійним заробітком. Має на утриманні двох дітей: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ученицю Баранівського ліцею №1, та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасово не працює і не навчається. В УПСЗН Баранівської районної державної адміністрації пропрацювала з 20.07.1998 по 05.02.2021 і має безперервний стаж роботи більше 22 років. За наявності вище вказаних переважних перед іншими працівниками даного управління прав для залишення на роботі, їй ніхто не пропонував іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Вважає своє звільнення протиправним.

Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Управління соціального захисту населення Новоград-Волинської райдержадміністрації Житомирської області надіслало відзив на позов. У відзиві зазначено, що процедура, що передувала вивільненню у зв"язку з скороченням чисельності та штату працівників дотримана відповідно до вимог чинного законодавства. Обов"язок пропонувати вакантну посаду у роботодавця на момент звільнення був відсутній. Отже, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 15.07.2021 залучено до участі у розгляді справи Управління соціального захисту населення Новоград-Волинської райдержадміністрації Житомирської області в якості другого відповідача.

Ухвалою від 26.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з"явилась, надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник Управління соціального захисту населення Новоград-Волинської райдержадміністрації Житомирської області до суду прибув, подав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації в судове засідання не з"явився ,повідомдений про розгляд справи належним чином.

Ухвалою від 02.09.2021 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

З 20.07.1998 по 05.02.2021 позивач працювала державним службовцем на різних посадах в Управлінні праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації.

Наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Баранівської РДА від 04.01.2021 №1 "Про попередження про наступне вивільнення працівників управління праці та соціального захисту населення Баранівської райдержадміністрації" наказано:

1.Попередити державних службовців управління праці та соціального захисту, населення Баранівської райдержадміністрації про їх наступне звільнення із займаної посади не пізніше ніж за 50 календарних днів (додаток 1).

2.Попередити працівників, які не є державними службовцями управління соціального захисту населення Баранівської райдержадміністрації про їх наступне звільнення із займаної посади не пізніше ніж за 2 місяці (додаток 2).

Відповідно до Додатку 1 до наказу від 04.01.2021 №1 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення 04.01.2021.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 1, ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", розпорядження голови Баранівської районної державної адміністрації від 30.12.2020 №165 "Про реорганізацію структурних підрозділів Баранівської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області", 05.02.2021 наказом начальника УПСЗН Баранівської районної державної адміністрації №16-К позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації .

Підстава: наказ начальника управління від 04.01.2021 №1 "Про попередження про наступне вивільнення працівників управління праці та соціального захисту населення Баранівської райдержадміністрації".

Позивач вважає звільнення незаконним, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 5 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) встановлено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Разом з тим правові підстави припинення державної служби на цей час регулюються виключно Розділом IX "Припинення державної служби" Закону.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній станом на день попередження позивача та на день видання наказу про звільнення) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1)скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. (ч.4 ст.87 Закону).

Отже, положеннями статті 87 Закону України "Про державну службу" врегульовано підстави та порядок припинення державної служби у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, на момент звільнення позивача з державної служби - 05.02.2021 застосовується виключно те законодавство, яке було чинне.

З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2020 головою Баранівської районної державної адміністрації прийнято розпорядження "Про реорганізацію структурних підрозділів Баранівської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області" №165.

05.02.2021 наказом начальника УПСЗН Баранівської районної державної адміністрації №16-К позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 1, ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", розпорядження голови Баранівської районної державної адміністрації від 30.12.2020 №165 "Про реорганізацію структурних підрозділів Баранівської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Новоград- Волинської районної державної адміністрації Житомирської області".

Підстава: наказ начальника управління від 04.01.2021 №1 "Про попередження про наступне вивільнення працівників управління праці та соціального захисту населення Баранівської райдержавдміністрації".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно не враховано переважне право залишення на роботі, оскільки вона має на утриманні двох дітей, стаж роботи більше 22 років.

Суд такі доводи оцінює критично, з огляду на таке.

Щодо дотримання процедури звільнення.

Частиною 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час попередження про звільнення та прийняття оскаржуваного наказу) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

З огляду на системний аналіз положень Закону України "Про державну службу" у редакції чинній, на час попередження про звільнення та прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача, який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду.

Наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Баранівської РДА від 04.01.2021 №1 "Про попередження про наступне вивільнення працівників управління праці та соціального захисту населення Баранівської райдержадміністрації" наказано:

1.Попередити державних службовців управління праці та соціального захисту, населення Баранівської райдержадміністрації про їх наступне звільнення із займаної посади не пізніше ніж за 50 календарних днів (додаток 1).

2.Попередити працівників, які не є державними службовцями управління соціального захисту населення Баранівської райдержадміністрації про їх наступне звільнення із займаної посади не пізніше ніж за 2 місяці (додаток 2).

Відповідно до Додатку 1 до наказу від 04.01.2021 №1 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення 04.01.2021.

Отже, відповідачем дотримано встановлений 30-ти денний строк для попередження позивача про наступне вивільнення та звільнено 05.02.2021. Вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат виплачена, що позивачем не заперечується.

Щодо доводів про неврахування відповідачем переважного права залишення позивача на роботі.

13.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" № 440-IX від 14.01.2020, яким внесено зміни до Закону України "Про державну службу" в частині процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Так, як вже зазначалося, абз. 1 ч.3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду У країни від 17.02.2015 у справі №21-8а15 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Пунктом 8 ч.2 ст. 3 Закону України "Про державну службу" встановлено, що на державних службовців інших державних органів поширюється дія цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент вирішення спору врегульована положеннями Закону України "Про державну службу".

Отже, під час звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" не застосовуються.

Суд повторно наголошує, що питання припинення державної служби у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, або штату державних службовців, реорганізація державного органу, врегульовано статтею 87 цього Закону.

Так, стаття 87 Закону України "Про державну службу" встановлює порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Вищенаведеною нормою не передбачено положення про те, що звільнення державного службовця на підставі пункту 1-1 частини першої цієї статті Закону має здійснюватися з обов`язковим переведенням його на іншу роботу.

Крім того, суд відмічає, що згідно із статтею 40 КЗпП України (в редакції Закону від 19.09.2019 року № 113-IX, чинній на час попередження позивача про звільнення) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1).

Відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Отже, застосовується переважне право на залишення на роботі.

Разом з тим, 02.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (далі - Закон № 378-ІХ), яким, зокрема, внесено зміни до статей 43-1 та 49-2 Кодексу законів про працю України.

Частиною 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю Україні (у редакції чинній на час попередження позивача про вивільнення та на час видачі наказу про звільнення) передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей, зокрема:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже за замістом частини шостої статті 49-2 КЗпП України, чинної на час звільнення позивача, у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої цієї статті.

Таким чином, аналізуючи доповнення та зміни до ст. 49-2 КЗпП України, суд зазначає, що такі зміни суттєво змінили порядок звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 40, зокрема з підстав реорганізації державного органу, а саме: до державних службовців не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України "Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу" та положення частини другої статті 49-2 КЗпП України "При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством".

З огляду на викладене, суд враховує, що внаслідок проведених законодавчих змін, які діяли на дату попередження позивача про наступне звільнення та на дату самого звільнення, у державного службовця відсутнє переважне право на залишення на роботі у разі звільнення за ініціативою суб`єкта призначення внаслідок змін в організації виробництва і праці, чи з підстав реорганізації державного органу.

Тому, посилання позивача на обов"язок відповідача врахувати переважне право на залишення на роботі суд вважає безпідставними.

Зазначеного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.05.2021 у справі №500/3856/20, Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 24.06.2021 у справі №360/1522/20.

Більш того, суд критично оцінює посилання позивача на неврахування відповідачем факту наявності на її утриманні двох дітей, які є непрацездатними, оскільки син позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є повнолітнім та працездатним. Доказів його непрацездатності з поважних причин матеріали справи не містять. Відтак, такі доводи суд до уваги не приймає.

Суд також не бере до уваги посилання позивача на її безперервний стаж роботи понад 22 роки, оскільки позивачем на виконання вимог ст.77 КАС України не доведено, що інші працівники, які залишилися на роботі мають менш тривалий стаж роботи в управлінні.

Інших доказів, які б давали суду підстави вважати звільнення незаконним та поновити позивача на посаді позивач суду не надав.

Аналізуючи наведені вище правові норми у їх системному зв`язку та враховуючи встановлені фактичні обставини справи , суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, відповідач належними та допустимими доказами довів, що при прийнятті оскаржуваного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв"язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації (вул.Соборна,20, м.Баранівка, Житомирська область, 12701), Управління соціального захисту населення Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області (вул.Єрьоменка, 10, м.Новоград-Волинський, 11708, код ЄДРПОУ 03192589) про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос