Рішення № 100115109, 05.09.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/9325/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Житомирської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з держави України в особі Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3,5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 1 липня 2015 року по 30 серпня 2017 року у сумі 473 912,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивачем у позовній заяві було наголошено на тому, що Конституційний Суд України не робить закон неконституційним, а тільки виявляє цей факт, тож говорити про ретроактивну дію рішення Конституційного Суду України некоректно, оскільки рішення Конституційного Суду України не є нормативними актами, а самі акти, які визнані неконституційними, втратили чинність одночасно з винесенням рішенням Конституційного Суду України, але факт неконституційності був і раніше. Виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, передбачено ст. 152 Конституції України, а право на захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, визначено нормою прямої дії - ч. 3 ст. 152 Конституції України.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що вказує, що за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а тому рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року на спірні правовідносини не впливає, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.

Позивач подав заперечення на відзив, в яких просить позов задовольнити.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що прокуратура не наділена правом самостійно без правового регулювання збільшення видатків Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати.

Ухвалою від 05.08.2021 в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою від 05.09.2021 в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою від 05.08.2021 в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Матеріали справи свідчать, що у період з 09.04.2008 по 30.08.2017 ОСОБА_1 , працював в органах прокуратури Житомирської області та послідовно обіймав посади слідчого прокуратури Лугинського, Житомирського районів Житомирської області, прокурора та старшого прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Житомирської області, старшого прокурора відділу наглядової діяльності при проведенні досудового розслідування в органах прокуратури Житомирської області, старшого прокурора організаційно-методичного відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області прокуратури Житомирської області, старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Житомирської області.

Також, в період з 01.09.2014 по 14.12.2015 позивач обіймав посаду заступника прокурора м. Житомира Житомирської області, та в період з 15.12.2015 по 30.08.2017 - заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури Житомирської області.

Зазначені обставини підтверджуються записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , а також відповідними наказами про переведення та призначення від 29.08.2014 №361к, від 1.12.2015 №501а, .

Наказом прокуратури Житомирської області від 30.08.2017 №160к позивача звільнено з органів прокуратури Житомирської області в порядку переведення до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на підставі п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України .

Матеріали справи свідчать, що відповідно до листа Житомирської обласної прокуратури від 18.02.2021 №27-139 вих-21 позивачу за час перебування на посадах у органах прокуратури Житомирської області за період з 1 липня 2015 року по 30 серпня 2017 року нараховувався посадовий оклад згідно постанов КМУ №505 від 31.05.2012, №763 від 30.09.2015 та №1013 від 01.12.2015 у наступному розмірі:

з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2015 року щомісяця по 2 278,00 грн.

з 1 грудня по 14 грудня 2015 року щомісяця по 2 848,00 грн.

з 15 грудня по 31 грудня 2015 року щомісяця по 2 848,00 грн.

з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року щомісяця по 3085,00 грн.

з 1 січня 2017 року по 30 серпня 2017 року щомісяця по 3085,00 грн. Отже, нараховано за період з 01.01.2017 по 30.08.2017 всього 24 680,00 грн.

З викладеного вбачається, що позивачу у період з 01.07.2015 по 30.08.2017 нараховано 75 938,00 грн.

Позивач вважає, що посадовий оклад встановлений у меншому розмірі, ніж визначено законом, що призвело до виплати заробітної плати у меншому розмірі, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 81 Закону України Про прокуратуру заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною 9 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно із ст.13 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 89 Закону України "Про прокуратуру" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Згідно статті 90 України "Про прокуратуру", фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Після прийняття Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", були прийняті Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Законом №79-VIII доповнений розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України , зокрема, п. 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Закон України від 28.12.2014 року №80-VIII Про Державний бюджет України на 2015 рік та Закон України від 28.12.2014 року №79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", а тому у 2015 році норми і положення Закону України Про прокуратуру щодо заробітної плати прокурора застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

З аналізу наведених правових норм та обставин справи вбачається, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Посадовий оклад позивача у спірний період становив:

з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2015 року - 2 278,00 грн.

з 1 грудня по 14 грудня 2015 року - 2 848,00 грн.

з 15 грудня по 31 грудня 2015 року - 2 848,00 грн.

з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 3 085,00 грн.

з 1 січня 2017 року по 30 серпня 2017 року - 3 085,00 грн.

Отже, у період із 01.07.2015 по 30.08.2017 посадовий оклад позивача було нараховано та виплачено у розмірах, визначених постановами КМУ.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Частиною 2 ст.152 Конституції України та ч.1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до Конституції України від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, дія окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) втратила чинність лише з 26 березня 2020 року.

Згідно з ч. 3 та 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Таким чином, право на отримання заробітної плати у розмірі, виходячи із визначеного розміру посадового окладу, виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020.

Разом з тим, оскільки позивач працював в органах прокуратури до 30.08.2017, у спірний період з 01.07.2015 по 30.08.2017 йому правомірно нараховувалась та виплачувалась заробітна плата у розмірах, визначених постановами КМУ.

У рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ № 505 та те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 30.08.2017 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд дійшов до висновку про те, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачем і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 30.08.2017.

При вирішенні спору застосовано правову позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 05.08.2021 у справі №240/1984/21.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов необґрунтований, тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.139, 241-246,255,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Держави України в особі Житомирської обласної прокуратури (вул.Святослава Ріїтера, 11, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 02909950) про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос