Рішення № 100114792, 04.10.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2021 р. Справа№200/8338/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1451 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

6 липня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1451 про:

- визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2019 року по 21 червня 2021 року включно;

- зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2019 року по 21 червня 2021 року включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення із суттєвим порушенням строків виплати, проте середній заробіток за час затримки розрахунку не виплачено, що зумовило звернення до суду.

Відповідач позов не визнав, 25 серпня 2021 року надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що строк звернення до суду щодо вирішення публічно-правового спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, що становить один місяць. Відповідач вважає, що оскільки позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 27 листопада 2020 року у сумі 9833,60 грн., ураховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом тільки у липні 2021 року, суму 9833,60 грн. не потрібно ураховувати до загальної суми заборгованості при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також відповідач просив урахувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин за яких було встановлено наявність дії відповідача щодо її виплати. У задоволенні позову просив відмовити.

14 вересня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив у якій висловлено незгоду із запереченнями відповідача та вказано, що відповідач не тільки не здійснив усі належні виплати позивачу при звільненні, а ще ігнорував виконання рішення суду більше 8 місяців, чим самостійно збільшив термін невиплати належних коштів.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 2 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині А1451, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами.

Відповідно до наказу від 17 травня 2019 року №105 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби, вирішено остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 17 травня 2019 року.

При звільненні зі служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та за період служби не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

6 серпня 2020 року позивач звернувся до суду з позовами щодо зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення, що убачається з бази «Діловодство спеціалізованого суду».

Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 вересня 2020 року у справі №200/7342/20-а вирішено, зокрема зобов`язати Військову частину А1451 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2019 року.

Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій перераховано ОСОБА_1 27 листопада 2020 року у сумі 9833,60 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі №200/7344/20-а вирішено, зокрема зобов`язати Військову частину А1451 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року виходячи із базового місяця - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 17 травня 2019 року - березень 2018 року з врахуванням фактично виплачених сум.

На виконання зазначеного вище рішення суду, 16 червня 2021 року ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 3038,98 грн., 22 червня 2021 року виплачено - 63200,10 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №3020 від 15 червня 2021 року, №3037 від 18 червня 2021 року та не є спірним між сторонами.

Відтак остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів не в день його звільнення 17 травня 2019 року, а лише 22 червня 2021 року.

Оскільки при звільненні не було проведено своєчасного остаточного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду, з вимогою про зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При цьому Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так згідно матеріалів справи, позивача звільнено зі служби 17 травня 2019 року, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 22 червня 2021 року, що підтверджується матеріалами справи, а тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Разом з тим, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260, грошове забезпечення нараховується з розрахунку календарних днів.

Відповідно до довідки №225/56/768 від 11 серпня 2021 року про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 наданої до матеріалів справи відповідачем, убачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 350,70 грн.

Як убачається з матеріалів справи остаточною датою закінчення позивачем проходження військової служби є 17 травня 2019 року. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 18 травня 2019 року.

Остаточний розрахунок проведено здійснено 22 червня 2021 року, отже день виплати позивачу компенсації не входить в розрахунок кількості днів за несвоєчасний розрахунок при звільнені.

Таким чином, кількість календарних днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2019 року по 21 червня 2021 року складає 766 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 268 636,20 грн. (350,70 грн. х 766 робочих днів).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення розмірі 76072,68 грн., суму 268 636,20 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд ураховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, № 806/2473/18 від 30 жовтня 2019 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З огляду на очевидну не співмірність сум середнього заробітку з розміром виплачених сум, характером несвоєчасно виплачених сум, ураховуючи звернення до суду позивача тільки у серпні 2020 року з приводу виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 4000,00 грн.

При цьому ефективним способом захисту прав позивача суд вважає стягнення цих сум на його користь з відповідача.

Стосовно тверджень відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом вважає, що остаточний розрахунок при звільненні з ним проведений 22 червня 2021 року, шляхом перерахування другої частини індексації грошового забезпечення. Оскільки з самого поняття «остаточний розрахунок» вбачається виплата усіх передбачених виплат, позивач, отримавши у листопаді 2020 року тільки виплату грошової компенсації правомірно вважав, що остаточний розрахунок з ним не проведено. При цьому, оскільки після виплати індексації грошового забезпечення 22 червня 2021 року, до суду ОСОБА_1 звернувся 6 липня 2021 року, встановлений місячний строк звернення до суду позивачем не пропущений.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача таких сум.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з наявних матеріалів справи, при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Таким чином, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1451 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2019 року по 21 червня 2021 року включно.

Стягнути з Військової частини А1451 (місцезнаходження: м. Харків, вул. Дерев`янка, б. 3; код ЄДРПОУ: 08208941) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення у сумі 4000,00 грн.

Стягнути з Військової частини А1451 (місцезнаходження: м. Харків, вул. Дерев`янка, б. 3; код ЄДРПОУ: 08208941) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв