Рішення № 100108590, 24.09.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1975/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків про стягнення 2479684,27 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Харків звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків заборгованість за Договором про постачання природного газу №3096/1920-БО-32 від 25.09.19р. в сумі 2 479 684,27 грн., яка складається з: 2 155 584,41 грн. - основний борг; 77 289,62 грн. - пеня; 75 043,22 грн. - 3% річних; 171 767,02 грн. - інфляційні втрати. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 25.05.21р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "23" червня 2021 р. о 10:00 год.

15.06.21р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить суд частково закрити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 500'000,00 грн. у зв`язку зі сплатою, на підтвердження чого надає копію платіжного доручення №2622 від 28.05.21р. Позовній вимоги визнає в частині основного боргу в сумі 1'655'584,41 грн. Вказує про те, що розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені є спірними та потребують додаткового часу для їх перевірки через значну складність та обсяг, та зазначає про те, що заперечення або контррозрахунок будуть надані додатково. Зазначає, що сума нарахованої пені є надмірною та в окремому клопотанні, яке буде подано відповідачем з документальним обґрунтуванням, останній має намір просити зменшити стягнення пені на 90%.

Ухвалою суду від 23.06.21р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 23.08.21р. та відкладено підготовче засідання.

10.08.21р. від відповідача надійшло клопотання про зменшення пені на 90%.

Протокольною ухвалою суду від 25.08.21р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 вересня 2021 року о 14:00 год., відповідно до п.3 ч.2 ст. 185 ГПК України .

09.09.21р. від відповідача надійшла заява про відстрочку виконання рішення суду строком на п`ять місяців з моменту набрання ним чинності.

15.09.21р. від позивача надійшли письмові заперечення на заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

20.09.21р. від відповідача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

24.09.21р. від відповідача надійшли письмові пояснення щодо заяви про відстрочку виконання рішення суду.

Представник позивача в судове засідання 24.09.21р. не з`явився.

Представник відповідача в судове засідання 24.09.21р. не з`явився.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №2622 від 28.05.21р. відповідачем було сплачено частину основного боргу в сумі 500'000,00 грн.

Приймаючи до уваги, що часткове погашення заборгованості відповідачем основного боргу на суму 500'000,00 грн. відбулось уже після відкриття провадження по справі, суд вважає за необхідне закрити провадження по справі в цій частині.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу» (даті - Відповідач) 25.09.2019 укладено договір № 3096/1920-БО-32 постачання природного газу (даті - Договір).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 8 231 004,26 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач вказує, що оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 1 655 584,41 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 1 655 584,41 грн. та визнав позовні вимоги в цій частині, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 655 584,41 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню на суму заборгованості у розмірі 77 289,62 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та не спростовано відповідачем.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов`язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у сумі 77 289,62 грн.

Заявляючи клопотання про зменшення розміру пені на 90% відповідач вказує про те, що зобов`язання ним виконані на 80 %; майновий стан ТОВ «КЛК» є тяжким та збитковим; прострочення було невеликим, тобто відповідач докладав максимальні зусилля для вчасного розрахунку; у кредитора за час прострочення не виникло ніяких збитків; інфляційні нарахування та 3 % річних дуже великі та компенсують всі негативні наслідки для кредитора; виплата суми пені в повному обсязі значно вплине на роботу підприємства та поставить його на межі банкрутства, тому що немає джерела виплати штрафних санкцій, інфляційних та 3 % річних.

Суд, розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення пені, вважає, що воно підлягає частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

До зазначеного клопотання відповідачем додано перелік установ бюджетної сфери, яка користуються послугами Товариства з обмеженою відповідальністю Котельні лікарняного комплексу, протокол територіальної комісії з питань узгодження різниці в тарифах від 09.06.2017 №3, протокол територіальної комісії з питань узгодження різниці в тарифах від 15.06.2018 №2, довідку про корисний відпуск теплової енергії по ТОВ Котельні лікарняного комплексу за 2018-2020 роки, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018, звіт про фінансові результати за 9 місяців 2020.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання по договору виконані відповідачем станом на 01.08.2021р. на 80 %, за твердженнями відповідача основний борг по договору сплачувався в добровільному порядку, лише залишок боргу 20 % в даний час залишається несплаченим.

Відповідач зазначив про те, що прострочення оплати було незначним:

- 2 дні за жовтень 2019р.,

- до 50-ти днів за листопад 2019р.,

- до 49-ти днів за грудень 2019р.,

- до 34-х днів за січень 2020р.,

- за лютий-вересень 2020р. прострочення нараховано на залишок боргу 20 % для сплати якого невистачало коштів.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічна правова позиція також міститься у висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 920/437/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 13.05.2020 у справі № 912/2386/19.

Враховуючи вищенаведене, а також майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та баланс їх інтересів, беручи до уваги те, що природний газ, що постачається за договором від 25.09.2019 №3096/1920-БО-32 використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем умов договору, враховуючи ступінь виконання зобов`язання боржником, нетривалі періоди прострочення, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд доходить висновку про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та зменшує розмір нарахованої позивачем пені на 50%, тобто до 38 641,31 грн.

Зменшення суми пені на 50 % від заявленої в позові, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені та штрафу як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

В частині стягнення пені в розмірі 50% в сумі 38 641,31 грн. суд відмовляє.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 75 043,22 грн. та інфляційних втрат в розмірі 171 767,02 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 75 043,22 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 171'761,02 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 171 761,02 грн.

Заявляючи клопотання про відстрочення виконання рішення суду відповідач вказує про те, що надання відстрочення виконання рішення необхідне для того, щоб не допустити блокування діяльності теплопостачального підприємства та надати можливість скористатись участю у процедурі врегулювання заборгованості, передбаченою Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016, № 1730-VIII в редакції від 29.08.2021р.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду заперечує та вказує на те, в даному випадку відсутні виключні обставини, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, виходить з наступного.

Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016, № 1730-VIII із змінами від 14.07.2021р., що набрали чинності 29.08.2021р. ( надалі-Закон № 1730) визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно ст.1 Закону №1730 ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" має право на включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та є учасником процедури врегулювання заборгованості як теплопостачальне підприємство, що має борги за природний газ станом на 01.06.2021р.

Згідно ст.2 Закону №1730 дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.

Положення статті третьої Закону №1730 регламентують порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості. Так, зокрема, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Порядок ведення та користування реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ч.7 ст.5 Закону №1730 типовий договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проте, станом на 24.09.2021р. відповідна постанова Кабінету Міністрів України ще не прийнята, у зв`язку з чим типовий договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування не затверджено.

Міністерство розвитку громад та територій України в своєму інформаційному листі (а.с. № 174-176) повідомило, що включення до реєстру підприємств буде відбуватись після прийняття відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання положень ч.2 ст.3 Закону № 1730, відповідач подав 03.09.2021р. відповідну заяву до Міністерства розвитку громад та територій України. (а.с. № 169-173)

Згідно положень ч.2 ст. 3 Закону № 1730 рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Тобто, для реалізацій Закону № 1730 потрібно прийняття постанов Кабінетом Міністрів України, подання заяви, її розгляд Міністерства розвитку громад та територій України протягом 10 робочих днів.

Відповідач зазначає , що за цей час реалізації положень Закону № 1730 навіть у найшвидших варіантах прийняття постанов КМУ на виконання положень Закону та своєчасного прийняття рішень про включення до Реєстру рішення суду може набрати чинності та наказ буде переданий на примусове виконання; а виконавче провадження, згідно п.10 ст.34 Закону "Про виконавче провадження", зупиняється лише у випадку включення підприємства до Реєстру.

Таким чином, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що без відстрочення виконання рішення суду відповідач може бути позбавлений можливості скористатись положеннями Закону № 1730 щодо реструктуризації боргу, відшкодування різниці в тарифах та списання пені, інфляційних втрат та 3 % річних через затримки в механізмі реалізації Закону № 1730, оскільки згідно Закону "Про виконавче провадження" відсутній строк для боржника для добровільного виконання рішення суду та державний або приватний виконавець має повне право в день відкриття виконавчого провадження не тільки накласти арешт на всі грошові кошти, а списати їх на користь стягувача.

Суд зазначає, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17 травня 2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та, що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст.6 Конвенції.

Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).

В силу наведених приписів процесуального законодавства, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто відстрочення виконання судового рішення пов`язано з об`єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість відстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

В силу приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними (статті 76-78 Господарського процесуального кодексу України).

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір на поставку природного газу відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо відповідальності, встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України за порушення грошових зобов`язань.

У той же час суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач зобов`язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів та здійсненої оплати наданих послуг, оскільки його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста. Товариство з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" обслуговує бюджетну сферу (лікарні, школи, дитячі садки та інших) в 6 районах Харківської області та частини лікарень та інших медичних установ в м. Харкові. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію.

Позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання або погіршення матеріального стану Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору.

Дійсно, на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чижов проти України", заява N 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява N 36575/02, ухвала від 07 жовтня 2003 року).

З огляду на матеріали справи, аргументи сторін та подані ними докази, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання судового рішення, а саме відстрочити відповідачу виконання рішення суду на один місяць з моменту набрання рішенням законної сили.

На переконання суду, строк відстрочення виконання рішення у цій справі, не може бути визнаний надмірним і не розглядається як такий, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 546, 548, 549, 610-612, 625, 629, 631 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, м. Харків, вул. Балакірєва, 3, код ЄДРПОУ 31555944) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість за договором про постачання природного газу №3096/1920-БО-32 від 25.09.19р., а саме основний борг в сумі 1655584,41 грн.; пеню в сумі 38641,31 грн.; 3% річних в сумі 75043,22 грн.; інфляційні втрати в сумі 171767,02 грн.; судовий збір в сумі 29695,16 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 500000,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

В частині заявленого позову щодо стягнення пені в розмірі 38641,31 грн. - відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду по справі №922/1975/21 на один місяць з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "04" жовтня 2021 р.

Суддя Л.В. Шарко