Рішення № 10008702, 21.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

21 червня 2010 р.           Справа 7/23-10

за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства "Савинецьке", м.Бершадь, Вінницької області.

до: Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі Вінницького регіонального управління, м.Вінниця.

про визнання недійсною частини 4 пункту 3.2.7 кредитного договору № 27/11/2007/980-К/14 від 27.11.2007р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Гренишена О.В.

Представники

позивача: не з'явився;

від відповідача: Чернілевська Р.В. - довіреність № 1-11-4096 від 04.03.2010 року.

ВСТАНОВИВ :

Приватним сільськогосподарським підприємством "Савинецьке", м.Бершадь, Вінницька область подано позов до ВАТ комерційний банк "Надра" в особі Вінницького регіонального управління, м.Вінниця про визнання недійсною частини 4 пункту 3.2.7. кредитного договору № 27/11/2007/980-К/14 від 27.11.2007 року.

За вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/23-10 з призначенням її до розгляду в засіданні суду на 24.03.2010 року.

На визначену дату представники сторін не з'явились, витребуваних ухвалою суду документів не подали, не зважаючи на те, що про час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення № 976359 від 01.02.2010 року, №1975115 від 03.02.2010 року та № 1975727 від 04.02.2010 року.

Разом з тим, до господарського суду Вінницької області 22.03.2010 року від представника позивача - ПСГП "Савинецьке" надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням представника ПСГП "Савинецьке" - Усатюка Д.А. - 24.03.2010 року на раніше призначеному судовому засіданні в м.Дніпропетровськ. В підтвердження наведеному представником позивача надано відповідні докази (копії судових повісток).

Того ж дня до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Враховуючи неявку в судове засідання представників сторін, ненадання ними витребуваних документів необхідних для розгляду справи по суті, подане представником ПСГП "Савинецьке" клопотання та неможливість вирішення даного спору в цьому судовому засіданні розгляд справи було відкладено до 21.04.2010 року.

21.04.2010 року позивачем, крім іншого, подано заяву про доповнення підстав позову (а.с.42, т.1).

21.04.2010 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому вказуючи на відповідність чинному законодавству кредитного договору № 27/11/2007/980-К/14 від 27.11.2007 року та правомірність підвищення відсоткової ставки в порядку передбаченому п.3.2.7 Договору просить відмовити в позові (а.с.44-45, т.1).

З огляду на неподання представниками сторін усіх витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 02.06.2010 року.

В судовому засіданні 02.06.2010 року оголошувалась перерва до 09.06.2010 року та 10.06.2010 року з метою надання сторонами необхідних для вирішення спору документів.

Позивач в судове засідання 10.06.2010 року не з'явися при тому, що його представника про час та місце судового засідання було повідомлено під розпис.

В судовому засіданні 10.06.2010 року оголошувалась перерва до 21.06.2010 року з метою підготовки повного тексту рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

27.11.2007 року між ПСП "Савинецьке" (Позичальник) та ВАТ КБ "Надра" в особі філії Вінницьке РУ (Банк) було укладено кредитний договір № 27/11/2007/980-К/14.

Предметом вказаного договору сторони визначили порядок і умови надання Банком Позичальнику кредитних коштів на наступних умовах: сума кредиту складає 587 000 гривень; термін користування кредитом встановлено з 27.11.2007 року по 26.05.2009 року; відсоткова ставка за користування кредитними коштами становить 17 % річних (п.п.1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 Договору).

Згідно п.2.6 Договору відсоткова ставка за кредитом підлягає коригуванню за погодженням сторін у випадку зміни вартості кредитних ресурсів на грошових ринках, а також при зміні облікової ставки Національного банку України.

При цьому про намір змінити розмір відсоткової ставки за надання кредиту Банк зобов'язаний повідомити Позичальника не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду (п.2.6.1 Договору).

У разі, якщо Позичальник погодиться зі зміненим розміром відсоткової ставки за кредитом він зобов'язаний протягом п'яти робочих днів підписати надану Банком додаткову угоду про внесення змін до цього Договору та повернути її Банку (п.2.6.2 Договору).

У разі, якщо Позичальник не погодиться з запропонованими Банком розмірами відсоткової ставки, він зобов'язаний протягом п'яти робочих днів повернути Банку існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані відсотки, комісії та можливу неустойку в повному обсязі. Після сплати Позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою (п.2.6.3 Договору).

В розділі 3 Договору визначено права та обов'язки сторін.

Зокрема, Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит у безготівковій формі (п.3.1.1 Договору).

В свою чергу Позичальник зобов'язувався здійснювати щомісячне погашення нарахованих відсотків за кредитом та отриманого кредиту, укласти договори застави/іпотеки, надавати Банку за першою вимогою бухгалтерську та статистичну звітність, планові і звітні документи тощо (п.п.3.2.2, 3.2.3, 3.2.5, 3.2.6 Договору).

Також сторони в договорі обумовили, що на період його дії Позичальник зобов'язаний не передавати іншим особам в заставу/іпотеку активи, що забезпечують виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором, не виступати поручителем по зобов'язаннях інших юридичних та/або фізичних осіб без письмової згоди банку, не вчиняти дій (без погодження з Банком) по припиненню діяльності Позичальника і створенню нових юридичних осіб, не отримувати кредити в інших банках без отримання письмової згоди Банку, в інакшому випадку відсоткова ставка за користування кредитом збільшується на 2 % (два проценти) річних (п.3.2.7 Договору).

Крім того, 27.11.2007 року між Позичальником та Банком було укладено дві додаткові угоди до кредитного договору: № 1 в якій встановлено графік погашення кредиту та № 2 щодо розміру одноразової плати за управління кредитом.

Із довідки № 36-02-03/4071 та розрахунку заборгованості позичальника наданих позивачем 09.06.2010 року вбачається наступне.

29.11.2007 року Позичальнику було видано кредит в сумі 587000,00 грн.. При цьому за період з 01.12.2007 року по 01.05.2008 року відсоткова ставка за кредитом становила 17 %, за період з 01.05.2008 року по 01.09.2008 року - 19 %, починаючи з 01.09.2008 року - 27 %.

Встановлення відсоткової ставки в розмірі 27 % з 01.09.2008 року обґрунтовується відповідачем недотримання Позичальником п.3.2.7 Договору, який покладав на останнього обов'язок не отримувати кредити в інших банках без отримання письмової згоди Банку.

Як встановлено судом Позивачем дійсно в 2008 році укладались кредитні договори з іншими банківським установами - 01.02.2008 року договір відновлювальної кредитної лінії № 050/27-13 з АКБ "Укрсоцбанк", 27.05.2008 року договір відновлюваної кредитної лінії № 26 з ВАТ "Державний ощадний банк України", 22.05.2008 року кредитний договір № 430-а з ВАТ "Індустріально-експортний банк" (а.с.71-80, т.1).

Факт укладення вказаних договорів не заперечується позивачем.

Із позовної заяви та заяви про доповнення підстав позову випливає, що обґрунтування позовних вимог про визнання недійсною частини 4 п.3.2.7 кредитного договору зводиться до наступного:

- оспорюване положення договору суперечить загальним засадам цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність, розумність, свобода договору;

- частина 4 п.3.2.7 договору суперечить ч.4 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка забороняє банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами;

- співставлення п.п.3.2.7 та 3.3.7 договору свідчить про встановлення відповідальності для Позичальника за одне і те ж порушення, що суперечить приписам ст.61 Конституції України;

- положення п.3.2.7 договору суперечать іншим положенням цього ж договору, зокрема п.2.6, який визначає вичерпний перелік підстав для зміни відсоткової ставки за користування кредитом;

- збільшення розміру процентної ставки в порядку передбаченому ч.4 п.3.2.7 договору суперечить п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ 10.05.2007 року № 168, відповідно до якої банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. У вказаному пункті також зазначено, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Позивач вказує, що умова для підвищення розміру відсоткової ставки викладена в оспорюваному положенні договору (отримання кредиту в іншій банківський установі) не підпадає під вказане вище визначення, оскільки повністю залежить від волевиявлення позичальника.

Заперечуючи проти позовних вимог вважаючи їх необґрунтованими відповідач у відзиві вказує на наступне:

- кредитний договір та оскаржуваний пункт повністю відповідає вимогам законодавства чинного на момент укладення;

- умови договору було погоджено сторонами при його підписанні, а тому останні є обов'язковими для виконання;

- оспорюваний пункт договору відповідає засадам добровільності та справедливості, оскільки є справедливим надання Банку права на інформацію щодо фінансового стану позичальника для реального визначення його платоспроможності;

- оспорюваний пункт договору жодним чином не порушує та не обмежує право позичальника брати кредити в інших фінансових установах;

- дії Позичальника по взяттю кредиту в інших банківських установах без повідомлення та згоди Банку слід розцінювати, як порушення зобов'язання (ч.1 ст.611 ЦК України), а тому є правомірним підвищення відсоткової ставки на 2 % у відповідності до умов договору.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 91 ЦК України визначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На думку суду оспорюваний пункт договору прямо суперечить наведеним вище законодавчим приписам, оскільки ставить можливість реалізації позивачем права на укладення правочину (в даному випадку кредитного) в залежність від волевиявлення відповідача, що проявляється в наданні останнім згоди на укладання такого правочину.

Посилання відповідача на те, що оспорювана умова договору не порушує та не обмежує право позичальника брати кредит в інших фінансових установах оцінюється судом критично, оскільки аналіз редакції п.3.2.7 договору від 27.11.2007 року № 27/11/2007/980-К/14 свідчить про те, що для отримання кредиту в іншому банку позивачу необхідна письмова згода відповідача.

Твердження заявника про те, що підвищення розміру відсоткової ставки в порядку передбаченому п.3.2.7 договору є правомірним з огляду на те, що узгоджується з приписами ч.1 ст.611 ЦК України, яка передбачає в разі порушення зобов'язання зміну його умов також не може бути прийняте судом виходячи з наступного.

Як вказувалось раніше, суд дійшов висновку про те, що закріплення в договорі умови, яка обмежує реалізацію однією із сторін своєї цивільної правоздатності є таким, що не відповідає приписам цивільного законодавства. А тому, підвищення розміру відсоткової ставки в якості наслідку за порушення такої умови зобов'язання не може бути правомірним та обгрунтованим.

Крім того слід зазначити, що оспорюваний пункт договору передбачає в разі отримання Позичальником кредиту в іншій банківській установі без згоди Банку підвищення розміру відсоткової ставки на 2 % в односторонньому порядку. Фактично вказане положення договору дає право Банку змінювати умову щодо розміру процентної ставки в односторонньому порядку, тобто несе негативні наслідки для Позичальника в разі отримання кредиту в іншому банку без погодження з відповідачем.

Як вказувалось судом раніше, Банк застосував вказане положення договору здійснивши підняття відсоткової ставки з 01.09.2008 року.

Варто зазначити, що редакція п.3.2.7 договору в частині надання права банку збільшувати розмір відсоткової ставки суперечить п.2.6 договору, який регламентує порядок зміни розміру відсоткової ставки.

Відповідно до приписів ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Отже, і самі договори, і відносини, що з них виникають, не можуть відокремлюватися від кредитної політики банку і не можуть спрямовуватися на забезпечення лише інтересів банку.

Частиною 4 ст.179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно зі ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Кредитний договір № 27/11/2007/980-К/14 розроблений Банком за стандартною формою кредитних договорів у редакції, встановленій Головним офісом Банку, і містить у собі ознаки договору приєднання, що не заперечується сторонами.

Судом раніше зазначалось, що приписи ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України містять вимоги щодо обов'язковості врахування при реалізації сторонами своїх цивільних прав та обов'язків засад добросовісності, розумності та справедливості.

На вказаному також наголошено в ч.3 ст.509 ЦК України відповідно до якої, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Закріплення в договорі умови відповідно до якої отримання кредиту в іншій фінансовій установі здійснюється лише за погодженням з Банком недотримання чого призводить до підвищення розміру відсоткової ставки на 2 % річних на думку суду суперечить таким засадам цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність, які є притаманними для будь-яких зобов'язальних правовідносин і ст.3, ч.3 ст.509, ст.627 Цивільного кодексу України регламентує обов'язковість їх застосування. Окрім того, оспорюваний пункт договору суперечить нормам ЦК України вказаним вище, які дають право сторонам на вільне укладення договорів.

Таким чином суд вважає заявлені позовні вимоги правомірними та обґрунтованими, виходячи з чого позов задовольняється повністю.

При задоволенні позову судом також враховано наступне.

В п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказано, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

У п.16 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що за загальним правилом статті 60 Цивільного кодексу угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо не відповідають законові лише окремі її частини і обставини справи свідчать про те, що угода була б укладена і без включення до неї недійсної її частини. Недійсними частини угод визнаються за загальними правилами визнання угод недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Також суд вважає необхідним при прийнятті рішення вказати на необґрунтованість посилання позивача у позовній заяві на приписи ч.4 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка забороняє банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, оскільки вказану статтю було доповнено частиною четвертою згідно із Законом України від 12.12.2008 року № 661-V, тобто після укладення договору.

Також є помилковим посилання позивача на приписи Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ 10.05.2007 року № 168, оскільки сфера дії вказаного акту розповсюджується відносно споживчих кредитів.

Згідно п.п.22, 23 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів": споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Доводи відповідача, наведені у відзиві, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не можуть бути підставою для відмови в позові.

Розглядаючи справу судом було здійснено перевірку повноважень філії ВАТ КБ "Надра" Вінницьке регіональне управління щодо укладення договорів та можливості бути стороною у судовому процесі. Як встановлено судом, згідно п.1.4 Положення про філію ВАТ КБ "Надра" Вінницьке регіональне управління філія виступає від імені банку перед третіми особами, установами, підприємствами і організаціями всіх форм власності. В п.9.4 Положення встановлено, що директор філії на підставі довіреності і в межах своєї компетенції діє від імені Банку і крім іншого представляє інтереси філії в органах державного управління, судових та інших органах, укладає кредитні та інші договори за дорученням банку (а.с.49-58, т.1).

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною частину 4 пункту 3.2.7 кредитного договору № 27/11/2007/980-К/14 від 27.11.2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" в особі філії ВАТ КБ "Надра" Вінницьке РУ та Приватним сільськогосподарським товариством "Савинецьке".

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі філії ВАТ КБ "Надра" Вінницьке РУ - пл. Жовтнева, 1, м. Вінниця, 21001 (код ЄДРПОУ 25962332) на користь Приватного сільськогосподарського товариства "Савинецьке" - вул. Леніна, 42А, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335 (код ЄДРПОУ 33559260) - 85 грн. 00 коп. витрат на сплату державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на оплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 21 червня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Пархоменка, 22, м.Бершадь, Вінницької області, 24400.

3 - позивачу - вул.Леніна, 42 "А", с. Савинці, Тростянецького району, Вінницької області, 24335.

4 - відповідачу - пл. Жовтнева, 1, м. Вінниця, 21001.