Рішення № 100069164, 04.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2021 року Справа № 160/14831/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови (оформленої листом від 07.05.2021 року) ОСОБА_1 зарахувати до Списку №1 і №2 певні періоди та перерахувати пенсію позивачу на пільгових умовах;

- визнати протиправними дії чи бездіяльність відповідача зарахувати ОСОБА_1 до Списку №1 навчання в ПТУ №37 з 05.08.1987 року по 09.02.1988 року на пільгових умовах в подвійному розмірі та період з 17.05.1984 року по 15.06.1987 року строкову військову службу;

- визнати протиправними дії чи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо не зарахування ОСОБА_1 до Списку №2 періоди: з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року навчання в ПТУ №12 за професією електрогазозварник; з 18.06.1990 по 02.08.1991 року електрогазозварником в БУ «Кривбасбуд»; з 02.06.2000р по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 по 16.01.2001 року електрогазозварником ШБУ №2,7 Держаного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів «Кривбасшахтопроходка»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період навчання з 05.08.1987 року по 09.02.1988 року за фаховою спеціальністю-прохідник та строкову військову службу з 17.05.1984 року по 15.06.1987 року до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість яких дає право на пенсію по віку на пільгових умовах в подвійному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до Списку №2 періоди роботи позивача: з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року навчання в ПТУ №12 електрогазозварником, трубоукладчиком в ПТУ №12; з 18.06.1990 року по 02.08.1991 року електрогазозварником в БУ «Кривбасбуд»; з 02.06.2000 року по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 року по 16.01.2001 року електрогазозварноком ШБУ №2,7 Державного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області перерахувати мені, ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №1,№2 з 03.05.2017 року та повернути не доплачену суму пенсійних виплат.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії. Проте, відповідачем 07.05.2021 року відмовлено у перерахунку пенсії через не зарахування до пільгового стажу періоди навчання та служби в лавах Радянської армії, а також періоди роботи за списками №1 та №2. Позивач не погоджується з відмовою у перерахунку пенсії та зазначає, що має необхідний стаж роботи для призначення пенсії на підставі пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

29.09.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що час проходження військової служби та час навчання не є роботою на підземних роботах чи на роботах за Списком №1. Тобто, період проходження строкової військової служби та навчання може бути зараховано до стажу роботи, для виникнення права в особи на призначення пільгової пенсії. Зарахувати зазначений період в пільговому обчисленні немає законних підстав. В трудовій книжці та довідках підприємства відсутні відомості, що визначають право позивача на пенсію на пільгових умовах. Накази або витяги з наказів про проведення атестації робочого місця за умовами праці за Списком №2 не надано, відсутня інформація про те, що посада електрогазозварника зайнятого на різанні і ручному зварюванні атестована за умовами праці. Відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про проведення перерахунку пенсії з 03.05.2017 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з 18.12.2000 року отримував пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання, з 03.05.2017 року отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач з травня 2019 року неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії, проте листами відповідача було відмовлено у перерахунку пенсії.

15.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії.

07.05.2021 року відділом перерахунків пенсій №4 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №15127-13032/П-01/8-0400/21, про відмову у перерахунку пенсії.

Не погоджуючись з відмовою у зарахуванні періоду навчання та служби в армії до пільгового стажу, та періодів роботи в БУ «Кривбасбуд» та Державному будівельно монтажному тресті по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка» до пільгового стажу за списком №2, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637).

Так, згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії № НОМЕР_2 від 01.03.1988 року, у періоди, не зараховані відповідачем, ОСОБА_1 :

- з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року навчався в ПТУ №12;

- з 17.05.1985 року по 15.06.1987 року служив в Радянській армії;

- з 05.08.1987 року по 09.02.1988 року навчався в ПТУ №37;

- з 18.06.1990 року по 02.08.1991 року працював електрогазозварником 3 розряду в Будівельному управлінні №4 треста «Кривбассрудстрой»;

- з 02.06.2000 року по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 року по 16.01.2001 року працював електрогазозварником в Шахтобудівельному управлінні №2,7 Державного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка».

Не зараховуючи періоди роботи позивача з 18.06.1990 року по 02.08.1991 року електрогазозварником 3 розряду в Будівельному управлінні №4 треста «Кривбассрудстрой», з 02.06.2000 року по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 року по 16.01.2001 року електрогазозварником в Шахтобудівельному управлінні №2,7 Державного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка», відповідачем посилається на відсутність атестації робочих місць та відсутність відомостей стосовно віднесення посади позивача до посад, які дають право на призначення пільгової пенсії.

На підтвердження роботи позивача повний робочий день з 02.06.2000 року по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 року по 16.01.2001 року електрогазозварником в Шахтобудівельному управлінні №2,7 Державного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка» позивачем надані до суду довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, видані ДП «Кривбасшахтозакриття» №269 від 29.09.2016 року та №270 від 29.09.2016 року.

Позивачем надано наказ від 27.04.2000 року №150 ДП «Трест «Кривбасшахтозакриття» «Про затвердження протоколу №2 про атестацію робочих місць за умовами праці». Відповідно до протоколу №2 від 27.04.2000 року атестовано посаду позивача - електрогазозварник, як таку, що дає право на призначення пільгової пенсії.

На підтвердження атестації робочого місця в Будівельному управлінні №4 треста «Кривбассрудстрой», позивачем надано наказ від 25.08.1994 року №262 «Про затвердженя протоколу атестації робочих місць». Відповідно до протоколу №1 від 25.08.1994 року атестовано посаду позивача - електрогазозварник, як таку, що дає право на призначення пільгової пенсії.

Судом встановлено, що професія електрогазозварник проходить за Списком №2, розділ ХХХІІІ Загальні професії (у всіх галузях господарства).

Так, Списком № 2 виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173, розділом XXXІІ «Загальні професії» передбачені газозварники та їх підручні; електрозварники та їх підручні.

Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затвердженим Постановою Ради Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10, розділом ХХХІІІ «Загальні професії» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті на різанні та ручному зварюванні, на півавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням в середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання.

Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою Ради Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162, розділом XXXІІІ «Загальні професії» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті на різанні і ручному зварюванні, на напівавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварювальники на автоматичних і напівавтоматичних машинах, зайняті зваркою в середовищі вуглекислого газу, на роботах з застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання.

Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою Ради Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36, розділом XXXІІІ «Загальні професії (у всіх галузях господарства)» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII - "за результатами атестації робочих місць" як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте, Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд вважає безпідставним незарахування відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду його роботи з 18.06.1990 року по 02.08.1991 року електрогазозварником 3 розряду в Будівельному управлінні №4 треста «Кривбассрудстрой», з 02.06.2000 року по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 року по 16.01.2001 року електрогазозварником в Шахтобудівельному управлінні №2,7 Державного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка».

Щодо зарахування періоду навчання в професійно-технічному училищі №12 з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року до пільгового стажу за Списком №2, суд зазначає наступне.

Стаття 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» встановлює, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби» №2636-ІV від 02.06.2005 року встановлено, що час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до запису №1 трудової книжки та диплому № НОМЕР_3 позивач з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року навчався в професійно-технічному училищі №12 за професією електрогазозварника - трубоукладника, та йому було присвоєно кваліфікацію електрогазозварника - трубоукладника 2- го розряду.

Позивач закінчив ПТУ №12 у 1985 році, після якого був призваний на строкову військову службу 17.05.1985 року (проходив військову службу з 17.05.1985 року по 15.06.1987 року).

В подальшому відповідно до запису №3 та диплому № НОМЕР_4 позивач з 05.08.1987 року по 09.02.1988 року навчався вже за фахом в професійно-технічному училищі №37 м.Кривого Рогу за професією прохідник, та йому було присвоєно кваліфікацію бурильник свердловин 4-го розряду, машиніст навантажувальних машин 3-го розряду, кріпильник 3-го розряду.

Згідно запису №4 трудової книжки позивач в період з 23.02.1988 року по 14.05.1990 року працював прохідником на шахті "Гвардійська" з повним робочим днем в підземних умовах.

Отже, позивач після навчання в ПТУ №12 був призваний на військову службу, після якої слідувало навчання в іншому ПТУ та не працював за набутою професією (електрогазозварювальник - трубоукладник), відповідно до позивача не застосовується норма передбачена статтею 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», отже період навчання в ПТУ №12 з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року не може бути зарахований до пільгового стажу за Списком №2.

Час навчання в ПТУ №12 з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року правомірно зараховано відповідачем до загального (страхового) стажу.

Щодо зарахування періоду проходження строкової військової служби з 17.05.1985 року по 15.06.1987 року до пільгового стажу за Списком №1, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

Позивач до того часу як був призваний на строкову військову службу (з 17.05.1985 по 15.06.1987), навчався з 01.09.1984 по 15.05.1985 в професійно-технічному училищі №12 - зараховано до загального стажу (оскільки позивач після навчання не працював за набутою професією, за навчанням слідувала служба та інше навчання).

Таким чином, згідно записів в трудовій книжці позивача, останній на час призову на строкову військову службу не навчався за фахом у професійно-технічному навчальному закладі (навчання за фахом слідувало за службою), не працював за професією і не займав посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах (одразу після навчання за фахом, яке слідувало за службою позивач працевлаштувався за набутою професією), що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області дотримано норми ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та правомірно зараховано період проходження строкової військової служби (з 17.05.1985 по 15.06.1987) до загального (страхового) стажу.

Крім того, посилання позивача на пункт 109 «Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №590 від 03.08.1972 про зарахування періоду проходження строкової військової служби до пільгового стажу не заслуговують на увагу, оскільки згідно постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» на території республіки акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегулюванні законодавством України, застосовуються до прийняття відповідних актів законодавства України.

На час звернення позивача за призначенням пенсії порядок призначення та виплати пенсій врегулюваний законодавством України, а тому акт законодавства Союзу РСР не застосовується.

Позиції щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин акту законодавства Союзу РСР дотримується і Верховний Суд, що підтверджено постановами від 28.12.2018 року по справі №0540/8841/18-а, від 25.09.2019 року по справі №226/801/17.

Щодо зарахування періоду навчання в професійно-технічному училищі №37 з 05.08.1987 року по 09.02.1988 року до пільгового стажу за Списком №1, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище згідно статті 38 Закону України «Про професійну (професійно- технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Згідно запису №3 та диплому №480788 позивач з 05.08.1987 року по 09.02.1988 року навчався в професійно-технічному училищі №37 м. Кривого Рогу за професією прохідник, та йому було присвоєно кваліфікацію бурильник свердловин 4-го розряду, машиніст навантажувальних машин 3-го розряду, кріпильник 3-го розряду.

В подальшому згідно запису №4 трудової книжки позивач в період з 23.02.1988 року по 14.05.1990 року працював прохідником на шахті "Гвардійська" з повним робочим днем в підземних умовах.

Отже, позивач після навчання працював за набутою професією та працевлаштувався в тому ж місяці, в якому закінчив навчання в ПТУ, що прямо передбачено статтею 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», а тому даний період відповідачем було правомірно зараховано до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (в одинарному розмірі), що підтверджується розрахунком стажу.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст.38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» період навчання та період проходження строкової військової служби може бути врахований тільки в загальний стаж та в стаж, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах робота за Списком №1 або за Списком №2.

Отже, період з 01.09.1984 року по 15.05.1985 року (навчання) зараховано тільки до загального стажу, оскільки позивач після навчання не працював за набутою професією.

Період з 17.05.1985 року по 15.06.1987 року (військова служба) також зараховано тільки до загального стажу, оскільки позивач на час призову не навчався за фахом, не працював за професією і не займав посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.

Період з 05.08.1987 року по 09.02.1988 року (навчання за фахом), зараховано до стажу, що дає право на пенсію за вікон на пільгових умовах за Списком №1 (в одинарному розмірі).

Щодо вимоги про застосування пільгового порядку обчислення страхового стажу згідно ч.3 статті 24 Закону №1058, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Отже, зазначеними приписами Закону встановлено, що до страхового стажу додатково зараховується по одному року виключно за кожний повний рік стажу саме роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1.

Стаття 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ, 20.12.1991, встановлює, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З огляду на норми статті 8 Закону №2011, зарахування проходження строкової військової служби можливе лише до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Також, стаття 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» передбачає, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Проте, позивач, посилаючись на норми статті 8 Закону №2011-XII та статті 38 Закону №103/98-ВР, наполягає на обчисленні періоду проходження строкової військової служби та навчання в подвійному розмірі, як стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 (згідно статті 24 Закону №1058).

Приписи ст.8 Закону №2011-ХІІ та ст.38 Закону №103/98-ВР вказують на можливість зарахування часу проходження строкової військової служби та часу навчання до пільгового стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

В свою чергу, необхідно розрізняти поняття «стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах» та поняття «обчислення страхового стажу».

Так, законодавець встановив пільги стосовно зарахування періоду проходження особами військової служби та періоду навчання до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії (що по відношенню до навчання за фахом і було зроблено Головним управлінням при визначенні права ОСОБА_1 на призначення пенсії). Проте, стаття 24 Закону №1058 визначає пільги для обчислення страхового стажу, що виявляються у додатковому зарахуванні по одному року до страхового стажу за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах та на роботах за Списком № 1.

Час проходження військової служби та час навчання не є роботою на підземних роботах чи на роботах за Списком №1. Тобто, період проходження строкової військової служби та навчання може бути зараховано до стажу роботи, для виникнення права в особи на призначення пільгової пенсії. Натомість, зарахувати зазначений період в пільговому обчисленні немає законних підстав.

Враховуючи зазначене, позивач безпідставно посилається на приписи статті 8 Закону №2011-ХІІ та статті 38 Закону №103/98-ВР, оскільки в даному випадку йде мова про обчислення стажу, необхідного для розрахунку розміру пенсії, а не стажу, потрібного для виникнення права на призначення пільгової пенсії. Відповідно позовна вимога щодо обчислення періоду проходження строкової військової служби та часу навчання в подвійному розмірі є безпідставною та необґрунтованою.

Стосовно позовної вимоги про проведення перерахунку пенсії, суд зазначає наступне.

Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

На переконання суду, зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Більше того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про перерахунок пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачем не наведено, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для перерахунку пенсії за віком.

Стосовно строку, з якого необхідно перерахувати пенсію, суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно частин 4, 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Судом встановлено, що позивачем направлено позов до суду 20.08.2021 року з вимогою здійснити перерахунок пенсії з 03.05.2017 року.

При цьому, судом встановлено, що позивач з травня 2019 року звертався до відповідача із заявами про перерахунок пенсії та отримував відмови.

Суд зазначає, що у постанові від 31 березня 2021 р. у справі № 240/12017/19 Судова палата Верховного Суду з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах та дійшла наступного висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

Таким чином, про порушення свого права на перерахунок пенсії позивач знав з травня 2017 року, тобто під час отримання чергової виплати. Поважних підстав для поновлення строку звернення до суду позивач у справі не заначив.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся за захистом свого права 20.08.2021 року (направлено позов засобами поштового зв`язку), то його позовні вимоги можуть бути розглянуті по суті з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду, тобто за період з 20.02.2021 року по 20.08.2021 року.

Отже, перерахунку підлягає пенсія позивача з 20.02.2021 року.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити перераховані суми задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без здійснення відповідного нарахування. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

З урахуванням наведеного, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 17.05.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у розмірі 454,00 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови, оформленої листом від 07.05.2021 року, ОСОБА_1 перерахувати пенсію на пільгових умовах.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо не зарахування ОСОБА_1 за Списком №2 періоду його роботи з 18.06.1990 року по 02.08.1991 року електрогазозварником 3 розряду в Будівельному управлінні №4 треста «Кривбассрудстрой», з 02.06.2000 року по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 року по 16.01.2001 року електрогазозварником в Шахтобудівельному управлінні №2,7 Державного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 за Списком №2 період його роботи з 18.06.1990 року по 02.08.1991 року електрогазозварником 3 розряду в Будівельному управлінні №4 треста «Кривбассрудстрой», з 02.06.2000 року по 30.06.2000 року та з 01.07.2000 року по 16.01.2001 року електрогазозварником в Шахтобудівельному управлінні №2,7 Державного будівельно монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт і кар`єрів» Кривбасшахтопроходка».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з 20.02.2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати з оплати судового збору у сумі 454 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова