Рішення № 100060364, 06.09.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/15146/20

Провадження № 2/643/1317/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2021 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Майстренко О.М. , за участю секретаря судового засідання -Сілаєвої Е.О. , представника позивача - адвоката Гончарова Р.О., представника відповідача -адвоката Власюк К.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: приватний нотаріус ХМНО Іванова Ольга Володимирівна про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення суми та суми судових витрат та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватний нотаріус ХМНО Іванова Ольга Володимирівна про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному із подружжя, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , 3-я особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Володимирівна, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд: визнати недійсним договір про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №113; застосувати наслідки недійсності правочину до договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року; стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти отримані за вказаним недійсним договором у розмірі 2686087 (два мільйона шістсот вісімдесят шість тисяч вісімдесят сім) грн., що еквівалентно 95000 (дев`яносто п`ять тисяч) доларів США; стягнути з відповідачки понесені позивачем судові витрати.

Свій позов мотивує тим, що з 02 серпня 1990 року перебував у шлюбі з відповідачкою. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року у справі № 643/10399/17 шлюб між нимибуло розірвано. В подальшому між ними було укладено договір про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя від 31 січня 2019 року, відповідно до якого, в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить: квартира АДРЕСА_1 , що набута на ім`я ОСОБА_2 ; валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300000 (триста тисяч) доларів США.

Крім того, ОСОБА_2 , заявила, що у зв`язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім`ї не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому відповідно до ч. 4 ст. 76 Сімейного кодексу України має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу навіть за умови, що є працездатною, внаслідок чого 31 січня 2019 року сторонами було укладено договір про надання утримання одному із подружжя.

Однак, позивач вважає, що договір про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, було укладено з порушенням законодавства України, оскільки відповідачка не набула права на утримання на момент укладання цього договору відповідно до вказаної в п. 3 спірного договору підстави, а саме ч. 4 ст. 76 Сімейного кодексу України, а тому не могла його укладати керуючись цією підставою, внаслідок чого договір вважає недійсним. На підтвердження вказаного зазначає, що ОСОБА_2 , в період шлюбу з позивачем навчалась в Житлово-комунальному фаховому коледжі ХНУМГ ім. О. М. Бекетова на заочній формі за рахунок коштів фізичних осіб з 01 вересня 2007 року та отримала диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Зелене будівництво і садово-паркове господарство». Також вказує, що відповідачка перебувала в трудових відносинах з ТОВ «НАРГУС» (код 22628517) в період з 01 квітня 1997 року по 20 травня 2009 року та працювала на посаді маркетолога - представника з реклами та отримувала відповідну заробітну плату.

Позивач зазначає, що положення п. 12 спірного договору про пожиттєве право на утримання відповідачки суперечать імперативній нормі абз. 2 ч. 4 ст. 76 СК України щодо обмеження строку дії такого права трьома роками, а тому відповідний пункт договору порушує права його як платника аліментів, що є підставою для визнання цього договору недійсним згідно з ст. 203, ст. 215 ЦК України. Звертає увагу, що положення п. 14 спірного договору про право відповідачки на одностороннє припинення права на утримання за договором та отримання відступного у розмірі 400000 доларів США суперечать імперативним положенням ст. 89 СК України, а тому відповідний пункт договору про надання утримання одному із подружжя також порушує його права як платника аліментів, що є також підставою для визнання цього договору недійсним згідно ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Крім того, позов мотивує тим, що починаючи з лютого 2019 року по вересень 2020 року він здійснював щомісячно оплату платежів, передбачених договором, на користь відповідачки загальним розміром, що еквівалентно 95000 (дев`яносто п`ять тисяч) доларів США, що підтверджується відповідними розписками про отримання коштів та виписками з банківських рахунків позивача про перерахування вказаних коштів відповідачці. Однак, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування та, як наслідок, просить суд стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти отримані за вказаним недійсним договором у розмірі 2686087 (два мільйона шістсот вісімдесят шість тисяч вісімдесят сім) гривень, що на день звернення з позовом еквівалентно 95000 (дев`яносто п`ять тисяч) доларів США.

Представник відповідачки позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, вважала позов необґрунтованим, при укладенні спірного договору сторонами було виконано всі вимоги ЦК України та СК України, щодо даного правочину, тому відсутні підстави для задоволення даного позову.

ОСОБА_2 звернулась до Московського районного суду м. Харкова з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість за вказаним договором, яка складається з: - одноразової грошової виплати еквівалентної 400000 (чотириста тисяч) доларів США, що станом на 26 листопада 2020 року згідно курсу НБУ складає 11352000 (одинадцять мільйонів триста п`ятдесят дві тисячі гривень; - аліментів, починаючи з жовтня 2020 року до винесення судом рішення у справі.

Відповідач за первісним позовом, обґрунтовує свій зустрічний позов тим, що п. 14 договору передбачається, що Сторона-2 ( ОСОБА_2 ) може письмово звернутись до Сторони-1 ( ОСОБА_1 ) з ініціативою про припинення дії Договору та отримання одноразової грошової виплати у розмірі 11102210 (одинадцять мільйонів сто дві тисячі двісті десять) гривень, що за курсом НБУ гривні України до долара США станом на дату підписання цього договору еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів США. Сторона-1 ( ОСОБА_1 ) зобов`язується протягом 180 календарних днів від моменту такого звернення сплатити Стороні-2 ( ОСОБА_2 ) вищевказану суму.

У разі здійснення одноразової грошової виплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі та порядку, визначеного цим пунктом договору, зобов`язання ОСОБА_1 за цим договором зі сплати аліментів ОСОБА_2 та цей договір про надання утримання одному із подружжя припиняються.

Позивачкою за зустрічним позовом 23 вересня 2020 року, в порядку п. 14 спірного договору, було надіслано на адресу відповідача за зустрічним позовом заяву-звернення, засвідчену нотаріально. Однак, в порушення умов договору та норм цивільного законодавства, відповідач за зустрічним позовом відповіді так і не надав, і аліменти відповідачці за первісним позовом припинив сплачувати. Натомість, 29 вересня 2020 року подав до суду позов про визнання недійсним спірного договору.

Позивачка за зустрічним позовом вказує, що починаючи з жовтня 2020 року, відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) перестав виконувати взяті на себе зобов`язання за договором і станом на дату подання зустрічного позову, борг становить:

- одноразова грошова виплата - еквівалент 400000 (чотириста тисяч) доларів США, що станом на 26 листопада 2020 року згідно курсу НБУ складає 11352000 (одинадцять мільйонів триста п`ятдесят дві тисячі) гривень;

- аліменти за два місяці (жовтень 2020 року, листопад 2020 року) - еквівалент 10000 (десять тисяч) доларів США, що станом на 26 листопада 2020 року згідно курсу НБУ складає 283800 (двісті вісімдесят три тисячі вісімсот) гривень.

Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 прийнята судом; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Відповідач за зустрічним позовом, ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Гончарова Р.О. надав до суду відзив на зустрічний позов, в якому вказує, що не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що відповідно до п. 13 спірного договору, сторони залишають за собою право укласти у майбутньому договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати у розмірі 11102210 (одинадцять мільйонів сто дві тисячі двісті десять) гривень, що за курсом НБУ гривні України до долара США станом на дату підписання спірного договору 27,755525 грн. за 1 долар США еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів США. Також вказує, що під час укладання спірного договору сторони передбачили умови припинення такого утримання, а саме укладання відповідного між ними договору про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Зазначає, що на час подання зустрічного позову, між сторонами не існує будь-якої домовленості, що оформлена відповідним письмовим договором, щодо припинення утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, чи на квартиру, чи інше нерухоме майно, або одержання одноразової грошової виплати. Зауважує, оскільки між сторонами не було досягнуто домовленості в будь-який із перелічених способів, та за рахунок якого майна, що визначено в п. 13 спірного договору, він буде припинений, відповідний договір про припинення права на утримання між сторонами не укладено. Внаслідок чого, підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом, одноразової грошової виплати у розмірі 11352000 гривень, що еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів США на користь позивачки за зустрічним позовом не існує.

Ухвалою суду від 16 березня 2021 року підготовче судове засідання було закрито, справа призначена до судового розгляду.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судове засідання з`явився, позовні вимоги за первісним позовом підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечував в повному обсязі.

Представник відповідачки за первісним позовом (позивачки за зустрічним позовом) в судове засідання з`явилася, заперечувала проти задоволення позовних вимог за первісним позовом в повному обсязі. Позовні вимоги за зустрічним позовом підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні докази у справі, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, вислухавши пояснення сторін у справі, суд вважає позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання утримання одному із подружжя, застосування наслідків недійсності цього правочину та стягнення грошових коштів такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Статтями 12, 13 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновками експертів.

Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 1990 року, який було розірвано рішенням Московського районного суду м.Харкова від 11 травня 2018 року (справа 643/10399/17).

Між сторонами 31 січня 2019 року укладено договір про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №114, відповідно до якого, в особисту приватну власність до ОСОБА_2 переходить:

- квартира АДРЕСА_1 , що набута на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі договору купівлі - продажу, зареєстровано Харківською товарною біржею від 16 листопада 1994 року за р № НЗ-907; право власності зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 17 листопада 1994 року за р. № П-5-13521);

- валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300000 (триста тисяч) доларів США.

в особисту приватну власність до ОСОБА_1 переходить:

- транспортний засіб (автомобіль) марки «Land Rover», модель «Range», тип «Легковий універсал-В», колір «Чорний», рік випуску «2009», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , набутий на ім`я ОСОБА_1 (належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків 05.02.2010 року);

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0093, право власності на земельну ділянку серії ЯМ №841774 від 20.07.2012 р., виданого Управлінням Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області;

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0094, право власності на земельну ділянку серії ЯМ №841775 від 20.07.2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області.

31 січня 2019 року між сторонами, як «Колишнім подружжям» укладено договір про надання утримання одному із подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №113.

Ст. 2 СК України встановлено, що СК України регулює:

1.сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

2.сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

3.сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому.

Відповідно до ч.1 ст. 78 Сімейного кодексу України подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Вказаний договір за своєю правовою природою є сімейно-правовим договором.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються СК України та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Договір може бути підставою для виникнення, зміни і припинення сімейних прав та обов`язків.

Ст. 9 СК України встановлено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім`єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов`язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Згідно з ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Суд зазначає, що СК України (ст.78) імперативно визначає правовий статус сторін договору подружжя про надання утримання: подружжя, тобто особи, що перебувають у зареєстрованому в органі державної реєстрації актів цивільного стану. шлюбі. Тоді як спірний договір укладений особами, шлюб між якими було розірвано. Подружжя (чоловік та дружина) є учасники сімейних відносин, які регулює СК України. Сторони спірного договору з дня набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу не є учасниками сімейних відносин, наділених правом укладати сімейно-правові договори.

Суд приходить до висновку, що оскільки сторони не є учасниками сімейних відносин, так як є особами, шлюб між якими розірвано, та не уповноважені укладати сімейно-правові договори, досягаючи домовленості про надання утримання (матеріальної допомоги) один одній, обмежуються імперативними приписами закону (ст.76 СК України) в частині підстав, порядку, розміру і строків надання відповідного утримання (матеріальної допомоги).

Відповідно до загальних положень права подружжя на утримання, визначених ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Суд зазначає, що ст. 76 СК України передбачає право на утримання після розірвання шлюбу, але перелік підстав для надання такого утримання з боку колишнього чоловіка (колишньої дружини) є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Як зазначено у п. 1 вказаного договору, цим договором сторони встановили обов`язок сплати аліментів Стороною-1 ( ОСОБА_1 ) на утримання Сторони-2 ( ОСОБА_2 ) в порядку, в строки і на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 3 спірного договору відповідач за первісним позовом, ОСОБА_2 (Сторона-2), як заявили сторони, у зв`язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім`ї не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому відповідно до ч. 4 ст. 76 СК України має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу навіть за умови, що є працездатною. Згідно з п. 4 спірного договору Сторона-2 ( ОСОБА_2 ) заявляє, що потребує матеріальної допомоги.

П. 7 зазначеного договору встановлено, що, починаючи з 01 лютого 2019 року Сторона-1 ( ОСОБА_1 ) зобов`язується щомісяця сплачувати Стороні-2 ( ОСОБА_2 ) аліменти у грошовій формі у сумі 138777,63 гривень (сто тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят сім гривень 63 копійки), що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього Договору (27,755525 грн. за 1 долар США) еквівалентно 5000 (п`ять тисяч) доларів США 00 центів. Дана сума сплачується Стороною-1 ( ОСОБА_1 ) не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного поточного місяця за поточний місяць.

Відповідно до п. 11 спірного договору, він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

П. 12 договору встановлено, що Сторона-1 ( ОСОБА_1 ) зобов`язана сплачувати аліменти визначені в цьому Договорі, пожиттєво.

Як зазначено у п.16 спірного договору нотаріусом роз`яснено сторонам положення чинного законодавства щодо порядку укладення договорів про надання утримання, підстав та наслідків визнання їх недійсними, зміст статті 203 Цивільного кодексу України, ст.ст.76-78 Сімейного кодексу України.

Порівняльний правовий аналіз наведених умов спірного договору (п. 3 та п. 4, п. 16) дозволяє стверджувати, що укладаючи спірний договір, передбачений ст. 78 СК України, сторони керувались, зокрема, положеннями ч. 4 ст. 76 СК України.

Як встановлено, ст. 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п`ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років. Якщо у зв`язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім`ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

У вказаній правовій нормі, яку сторони в п. 3 спірного договору визначили як підставу для отримання відповідачкою за первісним позовом ( ОСОБА_2 ) матеріальної допомоги, встановлені всі необхідні елементи у їх сукупності, відповідно до яких один із подружжя, а також одна із осіб, шлюб між якими було розірвано, набуває право на утримання.

В матеріалах справи міститься лист Житлово-комунального фахового коледжу ХНУМГ ім. О.М. Бекетова № 151 від 11 вересня 2020 року, відповідно до якого відповідач за первісним позовом, ОСОБА_2 , навчалась в цьому закладі на заочній формі за рахунок коштів фізичних осіб з 01 вересня 2007 р. (наказ про зарахування № 703-03 від 04 вересня 2007 р.) по 28 лютого 2009 р. (наказ про завершення навчання № 136-03 від 04 березня 2009 р) та отримала диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Зелене будівництво і садово-паркове господарство», а також копія диплому ОСОБА_2 .

Як слідує з листа ТОВ «НАРГУС» (код 22628517) № 1331 від 15 вересня 2020 року, ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах з ТОВ «НАРГУС» в період з 01 квітня 1997 р. по 20 травня 2009 р., працювала на посаді маркетолога - представника з реклами та отримувала відповідну заробітну плату. До матеріалів справи долучено копії наказу ТОВ «НАРГУС» про прийом на роботу № 12/1-ОК від 01 квітня 1997 р., наказу про звільнення № 20-ОК від 20 травня 2009 р., довідки про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_2 .

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що за час перебування у шлюбі з позивачем за первісним позовом, відповідачка за первісним позовом, ОСОБА_2 , одержала освіту в Житлово-комунальному фаховому коледжі ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, що підтверджується дипломом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Зелене будівництво і садово-паркове господарство», працювала, перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «НАРГУС» (код 22628517) в період з 01 квітня 1997 р. по 20 травня 2009 р., займаючи посаду маркетолога - представника з реклами та отримувала відповідну заробітну плату.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. № 966-XIV встановлено, що прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Як підтверджується матеріалами справи відповідачка за первісним позовом відноситься до групи працездатних осіб. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 р. № 2629-VIII на дату укладення сторонами спірного договору (31 січня 2019 року) прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі - 1921 гривню.

Відповідно до договору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя від 31 січня 2019 року, відповідачка за первісним позовом до його підписання отримала у власність, крім іншого, валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300000 (триста тисяч) доларів США, що значно перевищує прожитковий мінімум на дату укладення сторонами спірного договору (1921 грн.), а тому не може бути визнана особою, що потребує матеріальної допомоги, внаслідок чого не набуває права на утримання з підстав, встановлених ч. 4 ст. 76 СК України.

Ч. 1 ст. 78 СК України встановлено, що договір подружжя про надання утримання укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Як вбачається з спірного договору, його було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.В.

Нотаріальне посвідчення договору подружжя про надання утримання здійснюється відповідно до положень п. 4 гл. 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, за якими право на утримання також матиме право той з подружжя, заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна та інші доходи якого не забезпечують йому прожиткового мінімуму, установленого законом. Про встановлення цих обставин нотаріусом зазначається у тексті договору. На примірнику договору про надання утримання, що залишається у матеріалах нотаріальної справи, робиться відмітка, у якій зазначаються реквізити документа, що підтверджує встановлені нотаріусом обставини для надання утримання (п.п. 4.9-4.10).

Як підтверджується матеріалами нотаріальної справи з посвідчення спірного договору, наданих приватним нотаріусом ХМНО Івановою О.В. примірник спірного договору, що залишився у матеріалах нотаріальної справи, в порушення встановлених вимог, не містить відмітки нотаріуса, у якій зазначаються реквізити документа, який би підтверджував встановлені нотаріусом обставини для надання утримання. Тобто нотаріус, під час вчинення нотаріальної дії з посвідчення спірного договору, не встановив та не перевірив підстав для надання утримання відповідачці за первісним позовом, зокрема, потребу відповідачки за первісним позовом у матеріальній допомозі. З цих підстав, суд приходить висновку, що приватним нотаріусом ХМНО Івановою О.В., під час нотаріального посвідчення спірного договору, не було дотримано вимог п.п. 4.9-4.10 п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Судом також встановлено, що відповідно до п. 12 Договору, Сторони домовились, що Сторона-1 (позивач за первісним позовом) зобов`язана сплачувати Стороні-2 (відповідач за первісним позовом) аліменти, визначені в цьому договорі, пожиттєво. Як вбачається, вказана умова спірного договору прямо суперечить вимогам ч. 4 ст. 76 СК України, виходячи з наступного.

Як встановлено ч. 4 ст. 76 СК України, якщо у зв`язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім`ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Положення договору про утримання мають відповідати вимогам ч. 4 ст. 76 СК України, оскільки договір укладено саме на підставі цієї частини ст. 76 СК України. Вказана норма включає крім умов надання утримання також і час існування такого права, а саме: таке право триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу, на відміну від передбаченого спірним договором пожиттєвого права відповідачки за первісним позовом на утримання. Отже, ч. 4 ст. 76 СК України встановлено присічний строк існування права на утримання, зі спливом якого відповідне право припиняється. При цьому, вказаною нормою СК України не передбачено право сторін на власний розсуд зменшити або подовжити вказаний строк, оскільки вказана правова норма є імперативною.

Ч. 1 ст. 9 СК України прямо встановлено межі договірного регулювання сімейних відносин за допомогою того чи іншого договору. Так, подружжя, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. Тобто, межею для договірного регулювання сімейних відносин є, зокрема, суперечливість (протиріччя) вимогам СК України. Під вимогами слід розуміти імперативні норми СК України, які не передбачають можливості договірного регулювання сімейних відносин інакше ніж це закріплено в законі. Враховуючи, що ч. 4 ст. 76 СК України в імперативному порядку встановлює строк існування відповідного права на утримання, то, відповідно, вказаний строк не може бути змінений за домовленістю (договором) сторін.

Отже, положення п. 12 Договору про пожиттєве право на утримання суперечать імперативній нормі аб. 2 ч. 4 ст. 76 СК України щодо обмеження строку дії такого права на утримання трьома роками. Тому вказаний пункт спірного договору порушує права позивача за первісним позовом як платника аліментів, що є підставою для визнання цього договору недійсним згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Крім того, як встановлено п. 14 спірного договору, Сторона-2 (відповідач за первісним позовом) може письмово звернутись до Сторони-1 (позивач за первісним позовом) з ініціативою про припинення дії договору та отримання одноразової грошової виплати у сумі 1110210 (одинадцять мільйонів сто дві тисячі двісті десять) гривень, що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього договору 27,755525 грн. за 1 долар США еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів США. Сторона-1 (позивач за первісним позовом) зобов`язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити Стороні-2 (відповідач за первісним позовом) вищевказану суму. Наведена умова спірного договору суперечить ст. 89 СК України.

Так, ч. 1 ст. 89 СК України передбачено, що подружжя (колишнє подружжя) має право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. При цьому, якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв`язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса до посвідчення договору (ч. 2 ст. 89 СК України).

В свою чергу, п. 4.14 Глави 5 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що при посвідченні договору про припинення права на утримання у зв`язку з одержанням одноразової грошової виплати нотаріусом перевіряється факт внесення на депозитний рахунок нотаріуса відповідної грошової суми. На доказ внесення обумовленої сторонами суми на депозит нотаріусу для огляду подається квитанція про внесок, про що зазначається у тексті договору.

Таким чином, як випливає із вказаних положень законодавства: (1) припинення права на утримання взамін отримання «відступного» допускаються виключно за домовленістю (згодою) сторін. Закон не передбачає можливість припинення права на утримання взамін отримання «відступного» на вимогу однієї із його сторін (тобто, в односторонньому порядку); (2) відповідна домовленість (згода) сторін має бути оформлена у вигляді нотаріально-посвідченого договору; (3) перед посвідченням договору відповідна сума «відступного» має бути внесена на депозит нотаріуса.

Суд приходить до висновку, що закон імперативно врегульовує порядок припинення аліментних зобов`язань у зв`язку з отриманням відступного, яке здійснюється виключно за згодою сторін та на підставі нотаріально-посвідченого договору. Відповідно, положення п. 14 договору про право ОСОБА_2 на одностороннє припинення права на утримання за договором та отримання відступного у розмірі 400000 (чотириста тисяч) доларів США суперечать імперативним положенням ст. 89 СК України, а тому вказаний пункт спірного договору порушує права позивача за первісним позовом як платника аліментів, що є також підставою для визнання спірного договору недійсним згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Як встановлено п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України та іншими актами законодавства.

Згідно п. 2 цієї Постанови, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Касаційний цивільний суд у постанові від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зробив висновок по застосуванню ч. 1 ст. 203 ЦК України та вказав, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що договір про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі ч. 4 ст. 76 Сімейного кодексу України, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №113, є недійсним відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України.

Крім того, судом встановлено, що на момент звернення з позовом - 29 вересня 2020 року, позивач за первісним позовом в повному обсязі, в строки і порядку передбачені договором виконував свої зобов`язання щодо виплати аліментів на користь відповідачки за первісним позовом щомісячно у розмірі еквівалентно 5000 (п`ять тисяч) доларів США. Починаючи з 01 лютого 2019 року по 15 вересня 2020 року позивач за первісним позовом здійснював щомісячно оплату аліментних платежів на користь відповідачки за первісним позовом загальним розміром, що еквівалентно 95000 (дев`яносто п`ять тисяч) доларів США, та не заперечується відповідачкою за первісним позовом. Вказане також підтверджується наданими до суду розписками про отримання коштів, що були складені та підписані відповідачкою за первісним позовом та виписками з банківських рахунків позивача за первісним позовом про перерахування вказаних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

На підставі викладеного, суд приходить висновку, що відповідачка за первісним позовом, ОСОБА_2 , зобов`язана повернути позивачу за первісним позовом, ОСОБА_1 , грошові кошти, що отримані нею за недійсним договором про надання утримання одному із подружжям від 31 січня 2019 року, у сумі еквівалентній 95000 (дев`яносто п`ять тисяч) доларів США, що становить 2686087 (два мільйона шістсот вісімдесят шість тисяч вісімдесят сім 00 копійок) гривень (на день звернення позивача за первісним позовом 05 січня 2021 року, офіційний курс Національного банку гривні України до долара США складає 28,2746 грн. за 1 долар США).

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , яка складається з: - одноразової грошової виплати еквівалентної 400000 (чотириста тисяч) доларів США, що станом на 26 листопада 2020 року згідно курсу НБУ складає 11352000 (одинадцять мільйонів триста п`ятдесят дві тисячі) гривень; - аліментів, починаючи з жовтня 2020 року до винесення судом рішення у справі за спірним договором, суд приходить до висновку в їх необґрунтованості та вважає вказані позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 13 Договору, Сторони залишають за собою право укласти у майбутньому договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати у розмірі 11102210 (одинадцять мільйонів сто дві тисячі двісті десять) гривень, що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього Договору 27,755525 грн. за 1 долар США еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів США.

Як встановлено п. 14 Договору, Сторона-2 ( ОСОБА_2 ) може письмово звернутись до Сторони-1 ( ОСОБА_1 ) з ініціативою про припинення дії договору та отримання одноразової грошової виплати у сумі 11102210 (одинадцять мільйонів сто дві тисячі двісті десять) гривень, що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього Договору 27,755525 грн. за 1 долар США еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів США. Сторона-1 ( ОСОБА_1 ) зобов`язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити Стороні-2 ( ОСОБА_2 ) вищевказану суму.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений. Право власності на нерухоме майно, що передається за таким договором, виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (ч. 1 ст. 89 СК України).

Отже, при системному аналізі п.п. 13, 14 Договору та ст. ст. 626-629 ЦК України, ст. 89 СК України, суд робить висновок, що відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) та позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) під час укладання спірного договору передбачили умови припинення такого утримання, а саме укладання відповідного між ними договору про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Однак, до суду під час розгляду справи не надано відповідний письмовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру, інше нерухоме майно, або одержання одноразової грошової виплати у розмірі 11102210 (одинадцять мільйонів сто дві тисячі двісті десять) гривень), що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього Договору 27,755525 грн. за 1 долар США еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів США, як того вимагає п. 13 Договору та ч.1 ст. 89 СК України.

У своєму зустрічному позові, позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) помилково використовує як підстави для стягнення одноразової допомоги умови п. 14 спірного договору, оскільки у вказаному пункті спірного договору сторони встановили лише порядок виконання можливого договору припинення утримання взамін одержання одноразової грошової виплати, але такий договір про припинення утримання між сторонами не укладався.

Також суд зазначає, що п.13 спірного договору, який передбачає, що сторони залишають за собою право укласти у майбутньому договір припинення права на утримання, у повній мірі відповідає загальним засадам договірного права. Тому суд приходить до висновку, що зміна або припинення зобов`язань за спірним договором мають узгоджуватися із загальним порядком припинення зобов`язань (гл. 50 ЦК України), зміни або розірвання договору (ст.ст. 651, 652 ЦК України), якщо інше не передбачено укладеним договором або законом. В свою чергу п. 14 спірного договору не змінює підстави застосування п.13 цього ж договору. Зі змісту спірного договору не слідує, що умова, передбачена п. 14 може бути застосовною окремо від умови, встановленої у п.13 спірного договору.

Враховуючи викладене, правових підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом одноразової грошової виплати у розмірі 11352000,00 гривень, що еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів СШАяк того остання просить в своєму зустрічному позові, немає. Оскільки між сторонами не було досягнуто домовленості в який із перелічених способів, та за рахунок якого майна, що визначено в п. 13 спірного договору, відповідний договір про припинення утримання між сторонами не укладено. Внаслідок чого на відповідача за зустрічним позовом, ОСОБА_1 , не покладено зобов`язання по сплаті одноразової грошової виплати у розмірі 11352000 гривень, що еквівалентно 400000 (чотириста тисяч) доларів СШАна користь ОСОБА_2 ..

Крім того, судом встановлено, що договір про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. та укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі ч. 4 ст. 76 Сімейного кодексу України, є недійсним відповідно до ст. 203, ст. 215 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З огляду на викладене, суд не знаходить правових підстав задоволення позовних вимог щодо стягнення будь-якої заборгованості з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на користь позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_2 на підставі визнаного судом недійсним договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 141, 142 ЦПК України

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: приватний нотаріус ХМНО Іванова Ольга Володимирівна про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення суми та суми судових витрат -задовольнити.

Визнати договір про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, який було укладено між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ), та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №113 - недійсним.

Застосувати наслідки недійсності правочину до договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, який було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріатьного округу Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано з реєстрі за №113.

Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , реєсраційннй номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 грошові кошти отримані за вказаним Договором у розмірі 2 686 087, 00 (два мільйона шістсот вісімдесят шість тисяч шість вісімдесят сім ) гривен 00 копійок, що еквівалентно 95 000 (дев`яносто п`ять тисяч доларів США 00 центів .

Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , реєсраційннй номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 судовий збір у розмірі 12 190 ( дванаддять тисяч сто дев`яносто) гривен 80 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 113 - відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Майстренко О.М.