Рішення № 100054326, 17.09.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/7609/19

н/п 2/766/6722/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

за участю секретаря Романенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Державної Фіскальної служби у Херсонській області про звільнення майна з-під арешту,

встановив:

Позивач 15.04.2019 року звернувся до суду з вказаним позовом, свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 01.11.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2102/1107/71-068, відповідно до якого позичальник отримав кредит у сумі 47100,00 доларів США. Також, 01.11.2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та відповідачем укладено Іпотечний договір, відповідно до п. 2.1 якого предметом застави виступає двокімнатна квартира під АДРЕСА_1 . Обтяження згідно вказаного іпотечного договору зареєстровано 01.11.2007 року у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 5951397. 25.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного комерційного банку «ТАС- Комерцбанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . В свою чергу 15.06.2012 року ПАТ «Дельта Банк» уклав з ПАТ «Альфа Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за тими ж кредитними договорами. Отже, внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора, а саме: ПАТ «Альфа Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача за іпотечним договором №2102/1107/71-068, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.07.2012 р. іпотекодержателем квартири виступає саме ПАТ «Альфа Банк». Крім цього, факт заміни кредитора на ПАТ «Альфа Банк» був встановлений судом відповідно до ухвали ВССУ від 23.03.2016 р. по справі №668/15243/14. У зв`язку з неможливістю виконання умов за кредитним договором та значної заборгованості відповідача позивач був змушений розпочати процедуру стягнення на іпотечне майно. Однак, позивачу стало відомо, що реалізувати заставне майно на даний час неможливо, оскільки рішенням Головного управління ДФС у Херсонській області від 09.11.2017 року №357/21-22-13-06 було накладено арешт на нерухоме майно відповідача. Таким чином, на сьогоднішній день внаслідок винесення рішення про застосування адміністративного арешту, порушено права позивача як іпотекодержателя відповідного майна. У зв`язку з чим, позивач просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке знаходиться в іпотеці АТ «Альфа- Банк», а саме: двокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , який накладений рішенням Головного управління ДФС у Херсонській області від 09.11.2017 року № 357/21-22-13-06 про застосування умовного адміністративного арешту, судові витрати просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року відкрито провадження за справою та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

08.11.2019 року від відповідача до суду надійшов відзив проти позову, в якому просить відмовити у повному обсязі у задоволенні позову, зазначив, що позивач у позовній заяві заявляє, що він набув статусу нового кредитора за кредитним договором №2102/1107/71-068 від 01.11.2007р., укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що статус нового кредитора ПАТ «Альфа Банк» набув на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012р., укладеного між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк», та договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012р., укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк». Отже, в даному випадку доказами можуть бути відповідні договори та додаткові договори, документи про реальне виконання сторонами умов цих договорів у вигляді документів про оплату купівельної ціни та акти прийому передачі з підписами сторін, та інші документи. Однак, при цьому позивач не додав до позовної заяви належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявленого у позові. Перелік додатків до позовної заяви не містить таких документів. Позивач у позовній заяві зазначає, що факт заміни кредитора на ПАТ «Альфа-Банк» був встановлений судом на підставі ухвали ВССУ від 23.03.2016р. по справі №668/15243/14, який надав суду. Однак, в ухвалі ВССУ від 23.03.2016р. по справі №668/15243/14, на четвертій сторінці суд вказав, що доводи касаційної скарги зводяться до встановлення належності кредитора, наявності доказів переходу права вимоги від одного кредитора до іншого, що не є предметом доказування у даному спорі. Отже, в ході розгляду судом справи №668/15243/14 судом не розглядалися обставини факту заміни кредитора на ПАТ «Альфа Банк» за кредитним договором №2102/1107/71-068 від 01.11.2007р., укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_1 . Ухвала ВССУ від 23.03.2016р. по справі №668/15243/14 не містить встановлення таких фактів. В позовній заяві позивач посилається на ст.ст.40, 56, 51, 59 Закону України «Про виконавче провадження», але при цьому не надає жодних пояснень чи доказів, на підставі яких він бажає застосувати норми цього закону, у позові не зазначено ані в якості відповідача, ані в якості третьої особи жодну установу чи посадову особу Державної виконавчої служби України. Перелік додатків до позовної заяви не містить таких документів. Як видно з позовної заяви, рішенням Головного управління ДФС у Херсонській області від 09.11.2017р. №357/21-22-13-06 було накладено адміністративний арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 . В позовній заяві позивач визначив відповідачем ОСОБА_1 , але він не накладав адміністративний арешт на майно. За вказаних обставин він не має права знімати адміністративний арешт. На відповідача не може бути судовим рішенням покладено обов`язку вчинення дій щодо зняття арешту з майна. В позовній заяві взагалі не зазначено який обов`язок слід покласти на відповідача. А тому вважає, що позивачем у позовній заяві невірно визначений відповідач. Позивач звернувся до суду з цивільним позовом про звільнення з-під арешту нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку належить ОСОБА_1 . При цьому, позивач не надав до позовної заяви доказів того, що позивачеві належить право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Перелік додатків до позовної заяви не містить таких документів. За відсутності доказів у позивача про право власності на вказану квартиру, у позивача відсутнє право на звернення з таким позовом. У зв`язку з викладеними підставами, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.11.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження за цивільною справою.

Ухвалою суду від 15.03.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження за цивільною справою.

Ухвалою суду від 17.09.2021 року клопотання представника позивача про витребування доказів залишено задоволення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові. В останнє судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві. В останнє судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов просить залишити без задоволення.

Зважаючи на те, що сторони за справою в останнє судове засідання не з`явились, відповідно до ч.2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.11.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2102/1107/71-068, згідно умов якого останній отримав грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 47100,00 доларів США, на строк з 01.11.2007 року по 01.11.2032 року включно та на умовах, передбачених договором. Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_2 з метою придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Крім цього, 01.11.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 задля забезпечення виконання останнім вимог, що випливають з кредитного договору №2102/1107/71-068 від 01.11.2007 року, було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Новіковою Л.В., якою 01.11.2007 року о 14:28:31 год. за №5951253 було внесено відомості про іпотеку, іпотекодавця та іпотекодержателя - АКБ "ТАС-Комерцбанк".

Згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек №15233974 від 01.11.2007 року реєстраційний запис №5951253 щодо обтяження за договором іпотеки до реєстру внесений 01.11.2007 року.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» продав (відпустив) права вимоги та передав їх, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі по Договору від 01.11.2007 2102/1107/71-068.

15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» продав (відпустив) права вимоги та передав їх, а ПАТ «Альфа Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі, по договору від 01.11.2007 №2102/1107/71-068.

На підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012, 04.07.2012 о 19:01:56 год. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою, внесено зміни до Державного реєстру іпотек: змінено Договір іпотеки, 3432, від 01.11.2007 на Договір купівлі-продажу прав вимоги 1306, від 25.05.2012 та змінено іпотекодержателя з АКБ «Тас-Комерцбанк» на ПАТ «Дельта Банк».

Також, на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012, 17.07.2012 о 14:36:32 год., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою, внесено зміни до Державного реєстру іпотек, а саме: змінено Договір купівлі-продажу прав вимоги 1306, від 25.05.2012 на Договір купівлі-продажу прав вимоги 937 від 15.06.2012 та змінено іпотекодержателя з ПАТ «Дельта Банк» на ПАТ «Альфа Банк».

Згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) від 17.07.2012 року до реєстраційного запису №5951253 внесено зміни щодо відступлення права ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Альфа-Банк» ні підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року.

З ухвали Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.03.2016 року за цивільною справою за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на яку посилається позивач, вбачається, що судом при розгляді справи встановлено, що 25.05.2012 року правонаступник АКБ «ТАС Комерцбанк» - ПАТ «Сведбанк» уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договорами, в тому числі і за кредитним договором з ОСОБА_1 15.06.2012 року ПАТ «Дельта Банк» уклав з ПАТ «Альфа-Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за тими ж кредитними договорами. Зазначеним рішенням касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 26.01.2015 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ "Альфа-Банк" 468660,06 грн. заборгованості, яка виникла станом на 01.10.2014 року за кредитним догвоором від 01.11.2007 року, а також ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 30.09.2015 року залишено без змін.

Згідно п.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 09.11.2017 року Головного управління ДФС у Херсонській області застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків ФОП ОСОБА_1 , а саме: квартира двокімнатна за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частка магазину за адресою: АДРЕСА_3 .

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2017 року за справою №821/1691/17 подання Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено, підтверджено обгрунтованість умовного адміністратвиного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , застосованого на підставі рішення начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області від 09.11.2017 року №357/21-22-13-06.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокове виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом.

Також ст.33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Теж саме передбачено ст. 572 ЦК України, а саме в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань перед позивачем за кредитним договором і має заборгованість з повернення кредиту, позивач має намір звернути стягнення на вищезазначене майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленого цим Законом.

Згідно з статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Ст.ст.37, 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки згідно якого Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України іпотека є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом у черговості їх державної реєстрації.

Законом України «Про іпотеку» (ст.33) встановлений вичерпний перелік підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя, а саме: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено що, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Зважаючи на ту обставину, що накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Зі змісту ч.6 та 7 ст.3 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що у разі, якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна.

Відповідно до ч.7 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно ч.1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цього Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки. Разом із тим ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч.5 цієї норми у всіх інших випадках арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Арешт було накладено на майно, яке перебуває в іпотеці позивача, що підтверджується відповідними документами та внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач вважає, що накладення арешту на іпотечне майно в даному випадку є порушенням права банку як іпотекодержателя, адже відповідно до ст.572 Цивільного Кодексу, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Існування арешту, накладеного на вищевказане іпотечне майно, унеможливлює реалізацію позивачем свого права іпотекодержателя звернути на нього стягнення.

Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Наведеними нормами права передбачено підстави, що створюють правову можливість для позивача звернути стягнення на заставне майно у позасудовому порядку та скасувати всі існуючи арешти, накладені на іпотечне майно.

Крім того, зазначене вище обтяження (адміністративний арешт майна) був накладений на іпотечне майно вже після укладення договору іпотеки від 01.11.2007 року та реєстрації іпотеки, а тому, враховуючи положення чинного законодавства України, позивач має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок спірного нерухомого майна.

Отже, наявність адміністративного арешту на квартиру відповідача, порушує право позивача, як іпотекодержателя, на звернення стягнення шляхом набуття права власності.

Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для реєстрації припинення обтяження є в тому числі й рішення суду, що набрало законної сили.

В зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про безпідставність обтяжень на належне іпотечне майно, а отже позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту підлягають задоволенню.

Доводи відповідача щодо відсутності права вимоги у позивача на звернення до суду з зазначеним позовом та пред`явлення позову до неналежного відповідача суд до уваги не приймає як безпідставні, оскільки встановлено судом, що позивач є іпотекодержателем спірного майна на час розгляду справи та особою, яка володіє на праві закону чи договору або іншій законній підставі майном, а тому вправі звернутися з таким позовом.

Належним відповідачем за таким позовом є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, які передано майно, якщо воно було реалізовано. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок міститься в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" від 03.06.2016 року.

Щодо доводів відповідача про невірне застосування позивачем правових підстав для задоволення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 № 662/397/15-ц (14-20цс21).

З урахуванням положень ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору в сумі 1921,00 гривень згідно платіжного доручення №18588 від 09.04.2019 року.

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 274, 279, 355 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 19, 572, 575, 589 ЦК України, ст.ст.51, 56, 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.1, 3, 12, 33, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 19, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Державної Фіскальної служби у Херсонській області про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке знаходиться в іпотеці АТ «Альфа- Банк», а саме: двокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ), який накладений рішенням Головного управління ДФС у Херсонській області від 09.11.2017 року № 357/21-22-13-06 про застосування умовного адміністративного арешту.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НКОПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.І. Майдан

Повний текст рішення суду виготовлений 23.09.2021 року.

Суддя: С.І. Майдан