Рішення № 100049439, 22.09.2021, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

____________

______________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48-16-20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua, код згідно ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/658/21

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Русецька Ю.О.

за участю представника позивача: Бонтлаб В.В. - довіреність від 17.03.2021р. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Адлєр"

до Фермерського господарства "Агро-Союз"

про стягнення 1042134,60 грн.

Процесуальні дії по справі.

Приватне підприємство "Адлєр" звернулося до суду з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Агро-Союз" 1042134,60 грн., з яких: 250095,44 грн. боргу, 190266,36 грн. пені, 229165,36 грн. 30% річних, 42588,36 грн. інфляційних, 330019,08 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.06.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 20.07.2021р.

14.07.2021р. на адресу суду від Фермерського господарства "Агро-Союз" надійшов відзив на позовну заяву (а.с.59-70).

21.07.2021р. на адресу суду від Приватного підприємства "Адлєр" надійшла відповідь на відзив відповідача (а.с.78-85).

20.07.2021р. та 23.07.2021р. на адресу суду надійшли заперечення проти відповіді на відзив (а.с. 71-75; 86-96).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.07.2021р. підготовче засідання відкладено на 05.08.2021р.

Ухвалою суду від 05.08.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 вересня 2021р.

В судовому засіданні 21.09.2021р. оголошено перерву до 22.09.2021р.

В судовому засіданні 22.09.2021р., відповідно до ст.240 ГПК України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 42 ГПК України, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

В ході розгляду справи господарським судом Житомирської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, сторонам було створено всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 березня 2018 року сторонами було укладено договір поставки товару №163/АДЛ, на виконання умов якого позивач на підставі видаткових накладних поставив відповідачу товар на загальну суму 1850095,44 грн.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково в сумі 1600000,00 грн., в зв`язку з чим розмір боргу станом на дату звернення з даним позовом становить 250095,44 грн.

На підставі ст.625 ЦК України та умов договору позивач нарахував до стягнення з відповідача 42588,36 грн. - витрат від інфляції та 229165,36 грн. - 30% річних, а також 190266,36 грн. - пені, нарахованої на підставі п.8.2 договору, та 330019,08 грн. штрафу, нарахованого на підставі п.8.4 договору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти вимог позивача, вказує про неправомірність нарахування штрафу від суми 1650095,44 грн., вважає, що таке нарахування слід проводити на суму боргу 250095,44 грн.

Також, не погодившись з розрахунком 30% річних та пені, відповідач виконав контррозрахунок, в якому, посилаючись на позицію Верховного Суду у постанові від 13.06.2018р. у справі №922/1008/16, день сплати суми заборгованості не включив в період нарахування сум річних та пені.

Розрахунок інфляційних втрат відповідач виконав з виключенням з розрахунку місяців, в яких була проведена часткова оплата боргу - грудень 2018р. та лютий 2019р.

Посилаючись на несприятливі погодні умови 2020 року, які негативним чином вплинули на господарську діяльність фермерського господарства та його платоспроможність, а також надмірний розмір штрафних санкцій та сум річних, інфляційних, відповідач просив суд зменшити їх до 5%, а саме: 30% річних до суми 11251,58 грн., пені до суми 6414,15 грн., штрафу до суми 2500,95 грн., а в решті позову відмовити.

Позивач у відповіді на відзив не погодився з запереченнями відповідача, вказує, що доводи ФГ "Агро-Союз" є безпідставними та необгрунтованими, спростовуються матеріалами справи, діючими нормами законодавства та судовою практикою.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив повторно просив суд зменшити суму заявлених 30% річних, пені, штрафу до 5%.

Представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За вказаних обставин, беручи до уваги, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою, суд вирішує справу за відсутності представника відповідача.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

29 березня 2018 року між Приватним підприємством "Адлєр" (постачальник) та Фермерським господарством "Агро-Союз" (покупець) було укладено договір поставки товару №163/АДЛ (а.с.14-17), згідно умов п.1.1 якого цей договір визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин, мінеральних добрив, насіння (далі - товар).

Згідно п.1.2 договору предметом договору є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід`ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.2. договору купівлі-продажу передбачено, що товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Згідно п.5.1 договору покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.

Оплата товару проводиться без виставлення рахунку-фактури (п.5.3 договору).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно п.8.3 договору сторони відповідно до ст.259 ЦК України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним договором, здійснюється протягом 5 років.

Відповідно до п.8.4 договору покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до п. 8.6 договору сторони згідно п.2. ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Додатками №1 від 29.03.2018 року, №19 від 21.05.2018 року, №20 від 31.05.2018 року та №22 від 05.06.2018 року до договору поставки №163/АДЛ від 28.03.2018р. сторони погодили найменування, кількість та ціну товару (а.с.18-21).

Крім того, у вказаних додатках сторони визначили строк проведення розрахунку за товар:

- згідно додатку №1 від 29.03.2018р. - до 15.11.2018р.;

- згідно додатку №19 від 21.05.2018 року - до 25.10.2018р.;

- згідно додатку №20 від 31.05.2018 року - до 20.10.2018р.;

- згідно додатку №22 від 05.06.2018 року - до 30.10.2018р.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1850095,44 грн., згідно наступних документів:

- видаткова накладна №357 від 03 квітня 2018 року на суму 1651145,64 грн., товарно-транспортна накладна №861 від 03 квітня 2018 року, акт прийому-передачі №357 від 03.04.2018р., довіреність №82 від 03 квітня 2018 року (а.с.22-25);

- видаткова накладна №1381 від 21 травня 2018 року на суму 11239,80 грн., акт прийому-передачі №1381 від 21 травня 2018 року та товарно-транспортна накладна №1714 від 21 травня 2018 року (а.с.26-28);

- видаткова накладна №1538 від 01 червня 2018 року на суму 180960,00 грн., акт прийому-передачі №1538 від 01 червня 2018 року, товарно-транспортна накладна №1873 від 01 червня 2018 року (а.с.29-31);

- видаткова накладна №1646 від 05 червня 2018 року на суму 6750,00 грн., акт прийому-передачі №1646 від 05 червня 2018 року, товарно-транспортна накладна №2017 від 05 червня 2018 року, довіреність №83 від 01 червня 2018 року (а.с.32-36).

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, сплативши постачальнику 1600000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.37-44).

У зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором ПП "Адлєр" звернулося до суду з позовом про стягнення з ФГ "Агро-Союз" 250095,44 грн. боргу, 190266,36 грн. пені, 229165,36 грн. 30% річних, 42588,36 грн. інфляційних, 330019,08 грн. штрафу.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару на підставі договору поставки №163/АДЛ від 29.03.2018р.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Судом встановлено виконання позивачем, як постачальником, свого обов`язку з постачання відповідачу (покупцю) товару на загальну суму 1850095,44 грн.

Відповідач зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконував неналежним чином, в результаті цього, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий, але не оплачений товар у загальному розмірі 250095,44 грн.

Відповідач не заперечив факт наявності боргу в сумі 250095,44 грн.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 250095,44 грн. вартості неоплаченого товару підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних та 30 % річних суд зазначає наступне.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18 викладено висновок про те, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, позивач просить стягнути з відповідача 42558,36 грн. інфляційних, нарахованих за період з грудня 2018р. по квітень 2021р. на суму заборгованості, яка мала місце у відповідний період.

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд встановив, що позивач невірно провів обчислення, застосовуючи до заборгованості, яка виникла на кінець місяця, індекс інфляції за поточний місяць, а не за наступний, як вказано вище.

Разом з тим, здійснивши власний розрахунок, суд встановив, що сума інфляційних нарахувань є більшою від заявленої, тому стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 42588,76 грн., яка заявлена позивачем.

Сторони, скориставшись наданим ч.2 ст.625 ЦК України правом, визначили в п.8.6 договору розмір відсотків за користування грошовими коштами - 30% річних від простроченої суми.

З розрахунку позивача вбачається, що відсотки річних ним нараховані за період з 16.11.2018р. по 07.06.2021р., з урахуванням проведених відповідачем проплат, і їх розмір склав 229163,36 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що позивачем допущено арифметичні помилки, внаслідок чого ним визначено до стягнення більшу суму річних.

Так, правомірною сумою 30% річних за період з 16.11.2018р. по 07.06.2021р., з урахуванням проведених відповідачем проплат, буде 204904,99 грн., і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача.

В стягненні 24260,37 грн. 30% річних суд відмовляє, у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Відповідач, заперечуючи проти проведених позивачем нарахувань 30% річних та пені, посилається на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.06.2018р. у справі №922/1008/16, в якій вказано, що день сплати суми заборгованості не включається в період нарахування сум річних та пені.

Разом з тим, відповідачем невірно розтлумачено позицію Верховного Суду, оскільки у справі №922/1008/16. У даній постанові Верховний Суд роз`яснив скаржнику, що день проведення фактичної оплати суми боргу не включається до періоду нарахування річних саме на цю суму боргу.

У даному випадку ФГ "Агро-Союз" проводились часткова сплата коштів в рахунок погашення заборгованості, і тому вірним є нарахування сум річних та пені з урахуванням того, що в день проведення часткової оплати сума боргу зменшується саме на розмір проплати, і з цієї дати включно розрахунок слід проводити на меншу суму заборгованості.

За вказаних обставин, оскільки у контррозрахунку як річних, так і пені відповідач виключив дати, коли ним здійснювались часткові проплати, тому суд не приймає до уваги, розроахунок позивача.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами п.8.2 договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача 190220,80 грн. пені, нарахованої за період з 16.11.2018р. по 07.06.2021р.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що позивачем при обрахунку пені за період з 12.06.2020р. по 04.03.2021р. допущено арифметичні помилки, внаслідок чого до стягнення заявлено більшу суму пені 21871,32 грн., замість 21825,76 грн.

Таким чином, загальний розмір пені за період з 16.11.2018р. по 07.06.2021р. становитиме 190220,80 грн.

В стягненні 45,56 грн. пені суд відмовляє, у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Крім того, позивач на підставі п.8.4 договору нарахував до стягнення з відповідача штраф у розмірі 20% від суми заборгованості 1650095,44 грн., що становить 330019,08 грн.

Пунктом п.8.4 договору визначено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Разом з тим, на момент звернення позивача до суду з даним позовом заборгованість відповідача становила 250095,44 грн., а тому, виходячи з умов п.8.4 договору, правомірним буде обрахунок штрафних санкцій, виходячи саме з цієї суми боргу, що становить 50019,09 грн., в стягненні 279999,99 грн. штрафу суд відмовляє.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та в запереченні просив зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції до 5%.

Відповідно до ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

Слід вказати, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд звертає увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Тобто, за рахунок стягнутих з відповідача сум річних та інфляційних, позивач отримав відшкодування від знецінення грошових коштів та компенсацію за неналежне виконання зобов`язання боржником.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним критеріям, зменшити розмір штрафних санкцій до 10% від правомірно заявленої суми, а саме: пені до суми 19022,08 грн., штрафу до суми 5001,91 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних, суд зазначає наступне.

З аналізу положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України вбачається, що вказаними нормами передбачено право суду на зменшення неустойки (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Про те, що річні та інфляційні втрати не є штрафними санкціями (неустойкою), а є мірою відповідальності боржника зазначав Верховний Суд у постановах від 31.07.2019р. у справі №910/3692/18, від 27.04.2018р. у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019р. у справі №905/305/18.

З огляду на викладене, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 30% річних та інфляційних втрат.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 521613,18 грн., з яких 250095,44 грн. основного боргу, 204904,99 грн. 30% річних, 42588,76 грн. інфляційних нарахувань, 5001,91 грн. штрафу, 19022,08 грн. пені.

В стягненні 24260,37 грн. 30% річних, 279999,99 грн. штрафу, 171244,28 грн. пені суд відмовляє.

Судові витрати за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, в порядку п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, судовий збір в сумі 11068,12 грн., сплачений позивачем за розгляд правомірно заявлених позовних вимог в розмірі 737829,08 грн., покладається на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Агро-Союз" (13642, Житомирська обл., Ружинський р-н, село Білилівка, вул.Леніна, будинок 19 А, код ЄДРПОУ 36928650)

на користь Приватного підприємства "Адлєр" (03860, м.Київ, вул. Академіка Заболотного, будинок 150 А, код ЄДРПОУ 35954742):

- 250095,44 грн. основного боргу;

- 204904,99 грн. 30% річних;

- 42588,76 грн. інфляційних нарахувань;

- 5001,91 грн. штрафу;

- 19022,08 грн. пені;

- 11068,12 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.10.21

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - до справи

2,3 - сторонам (рек. з повід)