Рішення № 100046371, 29.09.2021, Вишгородський районний суд Київської області

29.09.2021 Справа № 363/3113/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

за участі представника позивачки Седун Д.В. ,

представника відповідача Волощука Т.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

встановив:

позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2021 року по 21 травня 2021 року в розмірі 9 151 грн. 56 коп., моральну шкоду в розмірі 4 000 грн. та судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

Свої вимоги мотивувала тим, що повний розрахунок заробітної плати належної їй при звільненні з посади завідуючої відділу аспірантури та докторантури Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» роботодавцем проведено лише 21 травня 2021 року, а не в день її звільнення 12 лютого 2021 року, що призвело до порушення її трудових прав та заподіяння моральних збитків.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління» є бюджетною неприбутковою організацією, що належить до сфери управління Міністерства фінансів України, утримується за рахунок державного бюджету та з грудня 2020 року знаходиться в стані реорганізації разом з Університетом державної фіскальної служби України шляхом їх злиття. У зв`язку з реорганізацією протягом періоду січень-частина травня 2021 року та на дату звільнення ОСОБА_3 . Академія не мала правових підстав, визначених Бюджетним кодексом України, відповідних бюджетних асигнувань для розрахунків з працівниками за програмою КПКВК 3501520 «Підготовка кадрів у сфері фінансової політики закладами вищої освіти» з причин, котрі не залежали від бюджетної установи. Повний розрахунок з ОСОБА_3 здійснено відразу після відкриття бюджетних асигнувань та затвердження кошторису головним розпорядником бюджетних коштів.

Відтак вважав, що затримка в проведенні повного розрахунку при звільненні ОСОБА_3 виникла не звини Академії, оскільки станом на дату її звільнення кошторис Академії на 2021 рік за КПКВК 3501520 «Підготовка кадрів у сфері фінансової політики закладами вищої освіти», за якою фінансується заробітна плата структурного підрозділу, в якому працювала позивачка, не був затверджений головним розпорядником бюджетних коштів і Академія не мала жодних правових підстав та фінансових можливостей для здійснення будь яких видатків, зокрема і виплати заробітної плати. В цьому зв`язку просив відмовити в задоволенні позову.

Представник позивачки подала суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що позиція відповідача викладена ним у відзиві не свідчить про відсутність його вини, а навпаки підтверджує його незаконну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_3 належного розрахунку при звільненні, коли відповідачу станом на 31 грудня 2020 року (попередній бюджетний період) було достеменно відомо, що кінцевий термін контракту з роботодавцем у позивачки закінчується 12 лютого 2021 року і що роботодавець не матиме можливості вчасно виплати їй заробітну плату.

Представник позивачки в суді позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила про їх задоволення.

Представник відповідача в суді проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того зазначив, що відповідач неодноразово 02 лютого, 10 лютого, 20 березня, 14 квітня, 15 квітня та 13 травня 2021 року звертався до Міністерства фінансів України з листами, в яких йшлося про необхідність відкриття бюджетних асигнувань по КПКВК 3501520 «Підготовка кадрів у сфері фінансової політики закладами вищої освіти» для погашення заборгованості по заробітній платі перед працівниками.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що відповідно до наказу №30-к від 24 січня 2011 року ОСОБА_3 прийнята на роботу на посаду завідуючої відділу аспірантури та докторантури Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління».

Згідно наказу №11-к від 08 лютого 2021 року ОСОБА_3 з 12 лютого 2021 року звільнено з посади завідуючої відділу аспірантури та докторантури Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» у зв`язку із закінченням терміну дії контракту на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Згідно вказаного наказу бухгалтерії підприємства доручено здійснити повний розрахунок з позивачкою, в тому числі виплатити ОСОБА_3 компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 24 січня 2020 року по 12 лютого 2021 року та 40 календарних днів невикористаної соціальної додаткової відпустки, як матері, яка має двох дітей віком до 15 років за 2018, 2019, 2020 та 2021 роки.

Як вбачається з довідки Державної навчально-наукової установи «Академій фінансового управління» № 77070-17-1/13 від 10 червня 2021 року заробітна плата ОСОБА_3 становить 2 594,35 грн. за грудень 2020 року та 3 090,61 грн. за січень 2021 року, а всього - 5 684,96 грн.

При звільненні ОСОБА_3 всупереч вимог ст. 116 КЗпП України всі належні їй від підприємства суми не сплачено.

15 березня 2021 року позивачка звернулася до Голови комісії з реорганізації Державної навчально-наукової установи «Академій фінансового управління» з листом, в якому йдеться про не проведення з нею повного фінансового розрахунку при звільненні.

Листом №86070-09/134 від 24 березня 2021 року відповідач повідомив позивачку про те, що виплата їй заробітної плати за січень-лютий 2021 року буде здійснена після затвердження кошторису та відкриття бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів по КПКВК 3501520 «Підготовка кадрів у сфері фінансової політики закладами вищої освіти», а виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності буде здійснено після надходження коштів від Фонду соціального страхування України.

12 травня 2021 року представник позивачки звернулася до відповідача з вимогою про виплату заборгованої заробітної плати №182, в якій просила виплатити ОСОБА_3 суму заборгованої заробітної плати за січень-лютий 2021 року у сумі: 7 308,64 грн., з яких: 3 129,76 грн. - заробітна плата, 3 712,34 грн. - невикористана відпустка, 466,54 грн. - оплата перших 5 днів лікарняних листків та середній заробіток за 3 місяці (з 12 лютого по 12 травня 2021 року).

Як вбачається з платіжного доручення №274 від 19 травня 2021 року повний розрахунок при звільненні в розмірі 7 308 грн. 64 коп. з позивачкою проведено 21 травня 2021 року.

Як передбачено ст. 21 ЗКпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як передбачено ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституцією, як основним законом України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст. 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до висновків Пленуму Верховного Суду України, викладених в постанові від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось представником відповідача у відзиві на позовну заяву та судовому засіданні повний розрахунок при звільненні позивачки відповідачем проведено лише 21 травня 2021 року, а не в день її звільнення 12 лютого 2021 року.

У той же час, посилання представника відповідача на відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, що виключає відповідальність підприємства перед працівником та не впливає на його обов`язок провести повний розрахунок з позивачкою в день її звільнення.

Крім того, застосувавши відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практику ЄСПЛ як джерело права, суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ у рішеннях від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» зазначив, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відтак судом встановлено, що належні позивачці суми в день звільнення Державною навчально-науковою установою «Академій фінансового управління» позивачці протиправно не виплачено.

Згідно наданих позивачкою розрахунків, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2021 року по 21 травня 2021 року становить 9 151 грн. 56 коп. (66 днів * 138 грн. 66 коп. розмір середньоденної заробітної плати позивачки).

Вказаний розрахунок є вірним, ґрунтується на матеріалах справи та сумнівів у суду не викликає.

Відтак позов в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2021 року по 21 травня 2021 року в розмірі 9 151 грн. 56 коп. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Що стосується вимог позову про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 2 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пунктів 3, 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як передбачено ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, позивачка посилалася на те, що невиплата їй відповідачем середнього заробітку за час фактичної затримки спричинила складну фінансову ситуацію в її сім`ї, зокрема опосередкована призвела до порушення прав на належне забезпечення її двох малолітніх дітей. Крім того, при затримці виплати належних позивачці коштів остання відчувала пригнічення, апатію, тривогу та сильний психічний стрес й вимушена була звернутися до лікаря за медичною допомогою.

Разом з тим, заподіяння позивачці моральної шкоди в суді не доведено, викладені в позові посилання позивачки, обставин заподіяння їй моральної шкоди підтверджувати не можуть.

Відтак, беручи до уваги конкретні обставини справи, розмір не виплаченої суми середнього заробітку, період затримки розрахунку при звільненні й причини з яких вона виникла, суд, з огляду на принцип розумності та справедливості, вважає, що вказана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відтак з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 908 грн. за вимогу позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки, від сплати якого остання звільнена на підставі вказаного Закону.

Оскільки в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, за яку позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 908 грн., судом відмовлено, підстав для стягнення з Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» на користь ОСОБА_3 вказаної суми судових витрат, судом не встановлено.

Разом з тим, згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

07 травня 2021 року між ОСОБА_3 та АБ «Яремчук і партнери» укладено договір про надання правової допомоги №88.

На підтвердження надання послуг позивачці адвокатом Седун Д.В. суду надано детальний опис-звіт наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги №88 від 07 травня 2021 року.

Як вбачається з меморіальних ордерів №@2PL561944 від 15 липня 2021 року та №@2PL672737 від 29 серпня 2021 року в якості оплати правової допомоги позивачкою на користь АБ «Яремчук і партнери» сплачено 7 000 грн.

У той же час, згідно ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, в пред`явленому позові ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача 9 151 грн. 56 коп. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 4 000 грн. моральної шкоди, що в загальному розмірі становить 13 151 грн. 56 коп.

Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню на суму 9 151 грн. 56 коп., що становить 69,5% від заявленого позивачкою розміру (9 151 грн. 56 коп. *100%/13 151 грн. 56 коп.).

Відтак, з відповідача на користь ОСОБА_3 в якості витрат на правову допомогу слід стягнути 4 865 грн. пропорційно від розміру задоволених позовних вимог (7 000 грн.*69,5%/100%).

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись статтями 259, 265, 268, 279 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2021 року по 21 травня 2021 року в розмірі 9 151 грн. 56 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 4 865 грн., а всього 14 016 (чотирнадцять тисяч шістнадцять) грн. 56 (п`ятдесят шість) коп.

Стягнути з Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 17 жовтня 2011 року Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління», код ЄДРПОУ 35531764, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. О.Гончара, 46/48.

Суддя