Рішення № 100044550, 30.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Київ №640/14476/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунок пенсії, виплатити різницю недоотриманої пенсії та в подальшому виплачувати пенсію у розмірі 90 відсотків від заробітної плати працюючого народного депутата України-першого заступника голови комітету Верховної Ради України з урахуванням доплати за науковий ступінь кандидата наук та надбавки за почесне звання «заслужений» на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України №15/26-2020/236232 від 10 грудня 2020 p., без обмеження граничного розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з травня 2001 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії.

Позивач зазначає, що 10 грудня 2020 року Управлінням справами Апарату Верховної Ради України йому надано довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України №15/26-2020/236232, внаслідок чого позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії без обмежень максимального розміру на підставі вказаної довідки.

Проте відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії за віком, призначеної згідно Закону України «Про статус народного депутата України» за даними наданої довідки №15/26-2020/236323 від 10 грудня 2020 року, оскільки вказаним законом, на час звернення позивача із заявою, не передбачено проведення перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати народного депутата.

З таким рішенням позивач не погоджується, стверджує, що протиправною відмовою у перерахунку пенсії відповідачем грубо порушено його конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення та вказує, що право на отримання пенсії у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати та без обмежень її максимального розміру, як і право на її перерахунок у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючого народного депутата України, було надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі чинного на той час законодавства, а отже таке право не може бути обмежено чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Конституційного суду України №5-р(ІІ)/2020 від 20 червня 2020 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що чинні вимоги законодавства не містять такої підстави проведення перерахунку, як підвищення заробітної плати діючого народного депутата, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданим Радянським РУ ГУ МВС України в місті Києві 23 березня 2000 року.

Позивач є народним депутатом України 3-го скликання. У період з 22 лютого 2000 року по 14 травня 2002 року працював на посаді першого заступника голови комітету Верховної Ради України у закордонних справах. Має почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України» та науковий ступень кандидата економічних наук.

Позивач з 01 листопада 2001 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, у розмірі 90 % місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії, що не заперечується сторонами.

Судом встановлено, що Управлінням справами Апарату Верховної Ради України видано позивачу довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України від 10 грудня 2020 року №15/26-2020/236232, відповідно до якої заробітна плата працюючого народного депутата України - голови комітету Верховної Ради України станом на 01 грудня 2020 становить 50879,85 грн., у тому числі: посадовий оклад - 21651,00 грн., надбавка за інтенсивність праці - 21651,00 грн., надбавка за почесне звання - 4330,20 грн., доплата за науковий ступінь кандидата наук - 3247,65 грн.

У березні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок з 01 січня 2021 року раніше призначеної йому пенсії відповідно до частини дванадцятої статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» у редакції, чинній станом на день призначення пенсії, без встановлення обмежень максимального розміру пенсії із збереженням проценту нарахування пенсії на момент її призначення у розмірі 90% заробітної плати, із збереженням індексації пенсії на підставі довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України від 10 грудня 2020 року №15/26-2020/236232.

Розглянувши звернення позивача пенсійний орган листом від 26 квітня 2021 №2600-0305-8/69376 відмовив ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку його пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючим народним депутатам України з 01 січня 2021 року. Підставою відмови зазначено, що Законом України «Про статус народного депутата» не передбачено проведення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням заробітної плати народного депутата.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України «Про статус народного депутата України».

Відповідно до частини дванадцятої статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, що діяла станом на час призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.

У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України, відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, пунктом 5 «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року, який набрав чинності 28 березня 2015 року, визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким було внесено зміни до частини дванадцятої статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», а до абзацу 3 частини шостої статті 20 вказаного Закону було виключено. Згідно вказаних змін пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Положеннями статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд погоджується з позивачем, що нова редакція положень статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів.

У своєму рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, згідно з яким «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». При цьому Конституційний Суд України зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена» (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій слідує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Таким чином, внесені зміни повинні стосуватись саме порядку призначення пенсії у разі реалізації особами права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom», № 44277/98, п. 37).

У справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства», «Пічкур проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить «особистий та надмірний тягар» для особи.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Слід зазначити, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі поданих документів, зокрема довідок щодо розміру посадового окладу за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час здійснення перерахунку, а також довідок про отриману заробітну плату та сплачені з неї податки з основного місця роботи. При цьому, згідно положень частини дванадцятої статті 20 згаданого вище Закону такий перерахунок має здійснюватись без обмеження граничного розміру пенсії..

Разом з тим, належним і ефективним способом захисту порушеного права, враховуючи норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто, зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача на підставі поданих документів.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності свого рішення.

В той же час, вимога позивача в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві «в подальшому виплачувати пенсію у розмірі 90 відсотків від заробітної плати працюючого народного депутата України-першого заступника голови комітету Верховної Ради України…» задоволенню не підлягає, оскільки є заявленою на майбутнє.

Згідно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України судового захисту підлягає право позивача, порушене саме на момент звернення до суду, а не те, яке ймовірно може бути порушене у майбутньому.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судові витрати, які підлягають розподілу у відповідності з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України №15/26-2020/236232 від 10 грудня 2020 p., без обмеження граничного розміру пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунок пенсії, виплатити різницю недоотриманої пенсії у розмірі 90 відсотків від заробітної плати працюючого народного депутата України-першого заступника голови комітету Верховної Ради України з урахуванням доплати за науковий ступінь кандидата наук та надбавки за почесне звання «заслужений» на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Управлінням справами Апарату Верховної Ради України №15/26-2020/236232 від 10 грудня 2020 p., без обмеження граничного розміру пенсії.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко