Рішення № 100044258, 22.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року м. Київ № 640/15592/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доШевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) проскасування постановпредставники сторін:позивача - Дмитраш О.М.; відповідача - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ідентифікаційний код - 34967593, ел. пошта - vdvs.shev@gmail.com) (надалі - відповідач, ДВС), у якому позивач просить суд скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 29.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358,00 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що дії державного виконавця є неправомірними, а постанова про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору № 65302579 від 29.04.2021 такою, що суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/15592/21, постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), у відкрите судове засідання на 08.07.2021; витребувано у Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 65302579.

Призначеного дня розгляд справи відкладено до 28.07.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2021 витребувано у Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень № 52165471 та № 65302579.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2021 витребувано повторно у Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень № 52165471 та № 65302579.

12.08.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника позивача адвоката Дмитраша О.М. про об`єднання позовів у справах № 640/15592/21 та № 640/21619/21 в порядку ст. 172 КАС України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 об`єднано в одне провадження адміністративні справи № 640/15592/21 та № 640/21619/21; присвоєно об`єднаним справам унікальний номер № 640/15592/21.

Відповідно, з урахуванням об`єднання справ в одне провадження, позові вимоги ОСОБА_1 заявлені про скасування:

- постанови головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 23.04.2021 у ВП № 52165471 про стягнення виконавчого збору в сумі 84 358,09 грн.;

- постанови головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 29.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358,09 грн.;

- постанови головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Бойко Н.В. від 21.07.2021 у ВП № 65302579 про арешт коштів в сумі 84 358,09 грн.

Поряд із цим у судових засіданнях 28.07.2021, 12.08.2021 та 26.08.2021 по справі судом оголошувалась перерва; визначено дату судового засідання на 08.09.2021.

Вказаного дня у судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав, за викладених у позовах підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовні заяви.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 12.09.2016, на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва № 761/19800/15-ц від 04.04.2016, що був пред`явлений до виконання стягувачем - Публічним акціонерним товариством «Альфа-банк», головним державним виконавцем Шевченківського РУЮ м. Києва Руденко Н.В. була ухвалена постанова про відкриття виконавчого провадження № 52165471 про примусове стягнення з боржника - ОСОБА_1 заборгованості в сумі 847 234,92 грн.

Позивач відзначає, що 12.04.2021 стягувач AT «Альфа-банк» відступив свої права кредитора Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верум Кепітал».

23.04.2021, за заявою стягувача про повернення виконавчого документа, тим же державним виконавцем, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

При цьому, як примічає позивач, цього ж дня вказаним державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору (по тексту - Постанова-1).

Водночас, позаяк рішення Шевченківського районного суду від 04.04.2016 у справі № 761/19800/15-ц фактично не було примусово виконане, Постанова-1 є незаконною та необґрунтованою.

Також ОСОБА_1 відображає, що 29.04.2021 на підставі Постанови-1 головним державним виконавцем Руденко Н.В. ухвалена постанова про відкриття ВП № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358,09 грн. (за текстом - Постанова-2).

Тому, так як відсутніми були правові підстави для стягнення виконавчого збору в сумі 84 358,09 грн., позивач вважає Постанову-2 неправомірною.

Окремо позивач звернув увагу, що 29.04.2021, в порядку ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», головним державним виконавцем ДВС Руденко Н.В. у ВП № 65302579 була винесена постанова про накладення арешту на кошти боржника.

Пізніше, старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д. прийнято постанову про арешт коштів боржника від 21.07.2021 ВП № 65302579.

Підсумовуючи викладені у позовах обставини ОСОБА_1 вбачає підстави для скасування Постанов 1 та 2, а також постанови про арешт коштів від 21.07.2021 (в тексті - Постанова-3).

Разом з тим суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

В поданому відзиві на позовну заяву відповідач висвітлює про вчинення державним виконавцем Відділу всіх виконавчих дій у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Також Відділом подано копії витребуваних судом матеріалів виконавчих проваджень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відмічає таке.

Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже для встановлення обставин протиправності Постанов, необхідним є перевірка судом таких рішень на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто можливим є стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що примусово стягується за виконавчим документом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону (ч. 5 ст. 37 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином у разі повернення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом.

При цьому при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону без реального примусового стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Поряд з цим варто примітити, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» (альтернативно - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 Порядку, у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:

2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).

У разі коли примусове виконання здійснювалося відділом примусового виконання рішень в районі міста Києва Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту (далі - відділ примусового виконання рішень в районі міста Києва), крім винагороди, передбаченої абзацом другим цього пункту, винагорода виплачується у таких розмірах:

0,3 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - начальнику відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва;

0,2 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - розподіляється порівну між заступниками начальника відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва;

0,1 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту;

0,05 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - заступнику начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Системний аналіз наведених вище норм Порядку свідчить, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Аналогічна правова позиція в частині застосування п.п. 2, 4 Порядку та ст.ст. 27, 37, 40 Закону викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 (справа № 2540/3203/18, посилання у мережі інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88601610).

Як свідчать матеріали справи, 12.09.2016 головним державним виконавцем Шевченківського РУЮ м. Києва Руденко Н.В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 761/19800/15-ц, виданого 04.04.2016 Шевченківським районним судом м. Києва про: «Стягнення боргу у сумі 38 990 дол. США та 3654 грн., що становить 847 234,92 грн. по курсу НБУ», про що прийнято відповідну постанову.

Згідно мотивувальної частини постанови стягувачем є ПАТ "Альфа-банк", а боржником - ОСОБА_1

23.04.2021, за заявою стягувача про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідачем прийнято постанову про повернення документу стягувачу.

Водночас, цього ж дня державним виконавцем Руденко Н.В. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 84 358,09 грн.

29.04.2021 на підставі Постанови-1 головним державним виконавцем ДВС Руденко Н.В. прийнято постанову про відкриття ВП № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358,09 грн., яка 24.05.2021 була отримана позивачем.

В цей же день державним виконавцем Руденко Н.В. у ВП № 65302579 винесено постанову про арешт коштів боржника.

Надалі старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д. прийнято постанову про арешт коштів боржника від 21.07.2021 ВП № 65302579.

В розрізі наведених обставин, приймаючи до уваги приписи Закону та Порядку, суд зауважує, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за виконавчим документом № 761/19800/15-ц від 04.04.2016 матеріали справи не містять.

Водночас з матеріалів справи видно про винесення відповідачем 23.04.2021 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки, як було встановлено ДВС, до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу.

З огляду на висвітлене, з урахуванням того, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за означеним вище виконавчим документом до суду не подано, що свідчить про відсутність реального стягнення суми боргу з боржника, а відповідно виключає наявність правових підстав для стягнення виконавчого збору за Постановою-1, протиправною, за висновками суду, є така постанова відповідача.

Тому суд вважає, що так як Постанова-1 прийнята не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, наявними є правові підстави для скасування такої.

В частині вимог про скасування Постанов 2 і 3, то приймаючи до уваги скасування Постанови-1, що була підставою для відкриття виконавчого провадження за Постановою-2, з урахуванням винесення Постанови-3 через необхідність проведення стягнення за Постановою-1 у примусовому порядку, яка відповідно скасована у межах цього спору, вмотивованими, на думку суду, є позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування Постанов 2 і 3.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятих Постанов.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

В частині судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача.

Окремо суд, враховуючи окреслення позивачем у позові обставин щодо отримання ним Постанови-1 27.07.2021, визначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно тверджень позивача, що, між іншим, не спростовано відповідачем, 27.07.2021 ОСОБА_1 ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження.

Поряд з цим доказів реального вручення позивачу Постанови-1 до зазначеної дати матеріали справи не містять.

Відповідно, про порушення своїх інтересів у межах заявленого позову позивач дізнався після ознайомлення з матеріалами відповідного виконавчого провадження.

З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості останнього звернутись до суду для вирішення спору, беручи до уваги про факт обізнаності ОСОБА_1 про прийняття Постанови-1 27.07.2021, суд вважає заяву про поновлення строку на звернення до суду обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв`язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 122, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Заяву б/н від 30.07.2021 «Про поновлення процесуальних строків» ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду щодо оскарження постанови головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 23.04.2021 у ВП № 52165471 про стягнення виконавчого збору.

3. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

4. Скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 23.04.2021 у ВП № 52165471 про стягнення виконавчого збору в сумі 84 358,09 грн.

5. Скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 29.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358,09 грн.

6. Скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Бойко Н.В. від 21.07.2021 у ВП № 65302579 про арешт коштів в сумі 84 358,09 грн.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ідентифікаційний код - 34967593) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 724,00 грн. (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя К.С. Пащенко