Ухвала суду № 100043996, 01.10.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

01 жовтня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/4303/21-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області по відношенню до ОСОБА_1 щодо не донарахування та невиплати середньої заробітної плати за весь період затримки повного розрахунку, починаючи з 16 лютого 2021 року по 27 травня 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області донарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 за весь період затримки повного розрахунку, починаючи з 16 лютого 2021 року по 27 травня 2021 року у сумі 97791,23 грн.

Ухвалою суду від 07 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання позовної заяви у відповідності до вимог, встановлених статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України, документа про сплату судового збору та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску, роз`яснено, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання указаної ухвали суду представником позивача адвокатом Саламандиком А.І., діючого на підставі ордера на надання правової допомоги серії СЕ №1029170 від 27 серпня 2021 року, подано до суду позовну заяву в новій редакції та заяву про поновлення строку на подачу звернення до адміністративного суду, яка обґрунтована тим, що 27 травня 2021 року з позивачем проведено розрахунок при звільненні, однак донарахування та виплати за прострочення не відбулося. Разом з цим, 02 серпня 2021 року позивачу фактично було вручено відмову на заяву про донарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку і до вказаної дати позивач не знав результату розгляду його заяви. Крім цього, в період після надсилання вказаної відмови у позивача ще була необхідність в отриманні довідки про доходи за останній період для правильного розрахунку розміру позовних вимог. У зв`язку з цим позивач вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду з цим позовом, який, на його думку, необхідно відраховувати від дня отримання відмови.

Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, перевіривши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.

Крім цього, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Так, зокрема, у справах “Стаббігс та інші проти Великобританії”, “Девеер проти Бельгії” Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.

Як вбачається зі змісту позову, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено відповідачем 27 травня 2021 року, тобто через 101 день після звільнення зі служби в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві (15 лютого 2021 року).

Отже, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, почався 28 травня 2021 року та закінчився 29 червня 2021 року (28 червня 2021 року - вихідний день).

Між тим, з указаними позовними вимогами позивач звернувся до суду лише 02 вересня 2021 року (згідно відбитку штампу канцелярії суду), тобто із пропуском строку для звернення до суду з адміністративним позовом, встановленого законом.

Разом з цим, надаючи оцінку обставинам, наведеним у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду, суд звертає увагу на те, що в ній не зазначено жодних причин, пов`язаних безпосередньо з позивачем – ОСОБА_1 , які унеможливили його звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.

Так, посилання на те, що відмову на заяву про донарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку фактично було вручено позивачу 02 серпня 2021 року і до вказаної дати він не знав результату розгляду його заяви, суд оцінює критично, оскільки на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано жодних належних доказів.

До того ж, відповідно до змісту доданого до позову листа Головного управління Національної поліції в м. Києві за результатами заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, такий видано 12 липня 2021 року.

Крім цього, як вбачається з матеріалів позову, позивач звертався до відповідача із указаною вище заявою 25 червня 2021 року, тобто за 4 дні до закінчення строку звернення до суду з цим позовом (29 червня 2021 року).

Між тим, суд зауважує, що законом не передбачено обов`язку звернення до роботодавця із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в досудовому порядку, а тому подання чи неподання такої заяви жодним чином не позбавляло позивача фізичної можливості звернутися до суду за захистом, як він вважає, своїх порушених прав, у межах встановленого законом строку (з 28 травня 2021 року по 29 червня 2021 року).

Доводи заяви про те, що в період надсилання відмови на заяву про донарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу необхідно було отримати довідку про доходи за останній період для правильного розрахунку розміру позовних вимог також не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки відсутність у позивача вказаної довідки не позбавляла його фізичної можливості звернутися до суду у встановлений законом строк. Водночас, така могла бути надана позивачем і в ході судового розгляду справи.

Стосовно ж тверджень позивача про те, що строк звернення до суду з даним позовом необхідно відраховувати від дня отримання відмови у донарахуванні середнього заробітку за час затримки повного розрахунку (02 серпня 2021 року), то такі суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

Оскільки в межах даних відносин спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової, не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, то за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, зміст яких наведено вище.

Поряд з цим, в Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Враховуючи назване рішення Конституційного Суду України та норми статті 233 Кодексу законів про працю України, Верховний Суд дійшов висновку, що у справах про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні застосовуються тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. При цьому його перебіг починається з дня фактичного розрахунку зі звільненим працівником (постанови Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №750/5365/18, від 09 квітня 2020 року у справі №295/4116/18).

Водночас, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказавши при цьому, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Крім цього, Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 також указано, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії справ застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України як норми спеціального процесуального закону.

Як уже зазначалось судом, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, почався 28 травня 2021 року та закінчився 29 червня 2021 року (28 червня 2021 року - вихідний день).

Разом з цим, враховуючи наведені вище висновки суду стосовно доводів заяви позивача про поновлення строку звернення до суду, суд вважає безпідставними причини пропуску такого строку. На переконання суду, зазначені у заяві обставини безпосередньо не могли вплинути на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з цим позовом у встановлений законом строк.

Поряд з цим, суд зауважує таке.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі “Мушта проти України” нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

В аспекті наведеного варто зазначити і те, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 та ін., які суд також враховує у відповідності до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Таким чином, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Із змісту заяви про поновлення строку звернення до суду та наявних матеріалів не вбачається обставин, які б були пов`язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з даним позовом у встановлений законом строк.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви про поновлення строку звернення до суду, поданої позивачем на виконання вимог ухвали суду від 07 вересня 2021 року.

Отже, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, а поважних причин його пропуску не наведено, відповідних доказів не надано.

Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, то наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачеві.

Керуючись статтями 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії повернути позивачеві.

2. Роз`яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.П. Лелюк