Рішення № 10004328, 05.05.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.05.2010 Справа № 12/41

за позовом товариство з обмеженою відповідальністю „ХіПП Ужгород”, с. Кібляри Ужгородського району

до відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості в сумі 2508,08 грн. (в т. ч. 1774,06 грн. основного боргу; 339,65 грн. пені; 49,14 грн. 3% річних; 167,82 грн. інфляційних збитків та 177,40 грн. штрафу).

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача Шевченко В. В., (представник за довіреністю № 01/2010 від 02.04.2010 року)

Від відповідача не зявився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „ХіПП Ужгород”, с. Кібляри Ужгородського району до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості в сумі 2508,08 грн. (в т. ч. 1774,06 грн. основного боргу; 339,65 грн. пені; 49,14 грн. 3% річних; 167,82 грн. інфляційних збитків та 177,40 грн. штрафу).

Представнику позивача розяснено права і обовязки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Позивач підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування та копію свідоцтва на право зайняття підприємницькою діяльністю не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/41

від 05.05.2010 року

Повідомлення № 3352523 підтверджує вручення відповідачу 04.05.2010 року ухвали від 27.04.2010 року про порушення провадження у справі, де вказано про місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції

України).

Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості їх участі в судовому засіданні.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола субєктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 1774,06 грн. основного боргу щодо оплати за поставлену, згідно договору № 15-10 від 15.10.2008 року, продукцію дитячого харчування та косметику, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними за жовтень, листопад, грудень 2008 року та січень 2009 року;

- накладними на повернення товару № XUZ 1099 та № XUZ 1100 від 22.05.2009 року;

- виписками банківської установи про рух коштів між сторонами від 28.01.2009 року, 28.05.2009 року та 19.06.2009 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача (претензія № 09/10 від 14.01.2010 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобовязання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/41

від 05.05.2010 року

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобовязання кредитор вправі вимагати виконання обовязку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобовязань у відносинах. Підставою виникнення зобовязання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобовязальні відносини між сторонами, є поставка продукції дитячого харчування та косметики (ст. 11 ЦК України).

Отже, обовязок відповідача оплатити вартість поставленої продукції дитячого харчування та косметики є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Між тим, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відтак, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, відповідачу відповідно до п. 8.2 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 339,65 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258, ст. ст. 546, 548, 610, 611 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що підлягають задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині

стягнення 49,14 грн. 3% річних та 167,82 грн. інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 8.6 договору та ст. 549 ЦК України відповідачу нарахований до сплати штраф у розмірі 10 % в сумі 177,40 грн. При оцінці правильності нарахування штрафу відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України, ст. ст. 216 218; 220, 230 ГК України судом визнано обґрунтованими такі вимоги і такими, що підлягають задоволенню.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/41

від 05.05.2010 року

з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК

України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/41

від 05.05.2010 року

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, вул. Миру, 55; код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ХіПП Ужгород” (с. Кібляри, 85 А Ужгородського район; код 13596193) суму 1774,06 (одну тисячу сімсот сімдесят чотири грн. 06 коп.) основного боргу; 339,65 (триста тридцять девять грн. 65 коп.) пені; 49,14 (сорок девять грн. 14 коп.) 3 % річних; 167,82 (сто шістдесят сім грн. 82 коп.) інфляційних збитків; 177,40 (сто сімдесят сім грн. 40 коп.) штрафу та 102 (сто дві грн.) у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.