Рішення № 100033586, 28.09.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.09.2021м. СумиСправа № 5021/2509/2011(920/548/21) Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 5021/2509/2011(920/548/21)

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (40011, м. Суми, вул. Горького, 2, код ЄДРПОУ 14004771)

до відповідача Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром” (40003, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356)

про стягнення 4121345 грн 34 коп. адміністративно-господарських санкцій та пені,

представники сторін:

позивача – Іванова Т.С.;

відповідача – Шевцов П.В.

ВСТАНОВИВ:

24.05.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 4121245 грн 34 коп., з яких: 4120521 грн 24 коп. адміністративно-госпордарські санкції та 824 грн 10 коп. пеня.

Ухвалою від 31.05.2021 суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 29.06.2021.

18.06.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає вимоги необґрунтованими, незаконними та такими,що не підлягають задоволенню.

29.06.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає, що відповідач не створив належних умов для працевлаштування осіб з інвалідністю, та завідомо знаючи про умови праці на своєму підприємстві на заявлені вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, які викладені в інструкціях про охорону праці, не зазначив повну інформацію необхідну для їх працевлаштування, тим самим забезпечив можливість відмови з цих підстав, що підтверджує формальне ставлення до працевлаштування даної категорії громадян та свідчить про упереджене ставлення до роботи на підприємстві людей з особливими потребами.

Ухвалою від 29.06.2021 суд постановив відкласти підготовче засідання на 03.08.2021.

У судовому засіданні 03.08.2021 оголошено перерву до 06.08.2021.

Ухвалою від 06.08.2021 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.09.2021.

У судовому засіданні 16.09.2021 оголошено перерву до 28.09.2021.

Згідно зі статтею 194 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У травні 2021 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Фонд, позивач) звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ «Сумихімпром» про стягнення 4121345,34 грн., у тому числі: 4120521,24 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2020 році відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон), зокрема: за недотримання встановленого статтею 19 цього Закону нормативу із зайняття інвалідами 31 робочого місця; 824,10 грн. пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем встановленого ч. 1 ст. 19 Закону нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2020 рік: 31 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача не зайнято інвалідами, у зв`язку з чим відповідно до ст. 20 зазначеного Закону відповідач зобов`язаний був самостійно сплатити передбачені за таке порушення адміністративно-господарські санкції в розмірі 4120521,24 грн., а також пеню за порушення термінів сплати цих санкцій в сумі 824,10 грн. за період з 16.04.2021 по 16.04.2021.

Як відомо, 24.10.2011 порушено провадження у справі №5021/2509/2011 за заявою ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» про банкрутство ПАТ «Сумихімпром». Ухвалою від 30.10.2012 введено процедуру санації боржника ПАТ «Сумихімпром», яка триває досьогодні.

ПАТ «Сумихімпром» є юридичною особою та відповідно до вимог Закону перебуває на обліку за місцем реєстрації в Сумському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

На підставі наданого відповідачем звіту форми 10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ПАТ «Сумихімпром» у 2020 році становила 4032 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 130 осіб. Разом з цим кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону, становить 161 особу.

Згідно зі ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

У відповідності до ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України (далі ГК України) серед засобів відповідальності у сфері господарювання передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно зі ст.238 цього Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Зважаючи на наведені норми, передбачені статтею 20 Закону, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), а є засобом відповідальності у сфері господарювання, що передбачає застосування заходів впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням ним правопорушення та є поточними вимогами в розумінні законодавства про банкрутство, оскільки виникли після порушення відповідного провадження.

Відповідач, обґрунтовуючи безпідставність позовних вимог, вказує серед іншого і на те, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011 в справі №5021/2509/2011 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відтак задоволення позовних вимог в силу Закону про банкрутство є неможливим.

Так, відповідно до статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов`язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов`язання.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі №826/3106/18.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов`язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов`язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №5021/2509/2011.

На підставі вищевикладеного, оскільки позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2020 році є поточними зобов`язаннями ПАТ “Сумихімпром”, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів правомірно звернулось до суду з даним позовом.

Зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік, який було подано ПАТ “Сумихімпром” до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд вбачає, що відповідачем самостійно визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4120521,24 грн.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено обов`язок підприємств, які використовують найману працю, виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відтак, основним питанням, на яке слід відповісти при розгляді цієї справи є те, чи дотримався відповідач зазначених вимог ст. 18 Закону.

Розкриваючи це питання, слід вказати щодо "зон відповідальності" як підприємства, так і державної служби зайнятості стосовно працевлаштування інвалідів.

Усталена судова практика судів касаційної інстанції (Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) свідчить, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості (постанови від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17, від 21.08.2018 у справі №К/9901/29529/18, від 22.01.2020 у справі №920/472/16 (5021/2509/2011), від 17.06.2020 у справі №5021/2509/2011, від 24.06.2020 у справі № К/9901/31243/19).

При цьому, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком таких осіб для працевлаштування.

Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, на центри зайнятості покладається обов`язок проводити пошук та направлення таких осіб до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, належне звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Суд акцентує увагу, що положеннями ч. 3 ст. 18 Закону передбачено обов`язок роботодавця, серед іншого, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

У 2020 році на ПАТ «Сумихімпром» було створено 168 робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджено штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ «Сумихімпром» для працевлаштування інвалідів.

Згідно наданого відповідачем звіту форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" в період січня-грудня 2020 року, відповідач звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 21 вакансії для працевлаштування на посади "діловод 0,5 шт.од." - 1 вакансія, "підсобний робітник 0,5 шт.од." - 10 вакансій та "прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од." - 10 вакансій.

Також з метою отримання допомоги в направленні для працевлаштування до ПАТ «Сумихімпром» інвалідів останнім направлено листи до Зарічної МСЕК, Сумського міжрайонного МСЕК, Обласної МСЕК, Ковпаківської МСЕК, Сумського обласного громадського об`єднання «Координаційна рада громадських організацій інвалідів Сумської області».

Слід наголосити, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ч. 3 ст. 18 Закону, зокрема, роботодавець повинен виділити та створити робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" і розуміється як: робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону).

У силу частини 5 статті 19 Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості визначеній згідно частини 1 цієї статті вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 1 Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Відтак, виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 цього Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування. Зазначене узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №819/537/16.

За змістом поданої відповідачем до Сумського міського центру зайнятості звітності за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" в період січня-грудня 2020 року вбачається, що відповідач звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 21 вакансії для працевлаштування на посади "діловод 0,5 шт.од." - 1 вакансія, "підсобний робітник 0,5 шт.од." - 10 вакансій та "прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од." - 10 вакансій.

Суд відмічає, що вказана звітність повинна аналізуватись в розрізі відповідності таких пропозицій роботодавця щодо вакансій зі ставкою оплати 0,5 положенням ч. 3 ст. 18, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", спрямованості цього Закону (Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами), а також положенням Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, аналіз приписів статей 50, 51 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що для осіб, які працюють за трудовим договором, може бути встановлена нормальна (до сорока годин на тиждень) та скорочена тривалість робочого часу. Підстави для встановлення обов`язкової скороченої тривалості робочого дня та відповідні категорії працівників, до яких таке обмеження застосовується в силу закону, передбачені приписами статті 51 КЗпП України, однак, до таких осіб не віднесені особи з інвалідністю.

Водночас у силу частини 1 статті 56 КЗпП України неповний робочий день або неповний робочий тиждень встановлюється виключно за угодою сторін при прийнятті на роботу або під час виконання працевлаштованим працівником трудових обов`язків.

Отже, передбачена законом (статтею 51 КЗпП України) можливість встановлення скороченої тривалості робочого дня, в тому числі для осіб з інвалідністю, може бути реалізована під час прийняття особи на роботу, тоді як створення роботодавцем робочих місць із неповною зайнятістю впродовж робочого дня (тижня) для потенційних працівників, яким встановлено інвалідність, суперечить меті та вимогам Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", оскільки зазначений Закон визначає обов`язок створення не менше 4% від загальної кількості робочих місць згідно із штатним розписом, а відповідач не довів, що у його штатному розписі усі працівники працюють на половину штатної одиниці, в той час як подавав звітність про створення виключно робочих місць на половину штатних одиниць.

Крім того, як було зазначено вище, ч. 5 ст. 19 Закону визначено, що виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно частини першої цієї статті, вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

За наведеного, зважаючи на те, що для виконання відповідачем нормативу передбаченого ч. 1 ст. 19 Закону він повинен працевлаштувати осіб з інвалідністю для яких це місце роботи буде основним та враховуючи розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем посадами для осіб з інвалідністю, їх відповідності законодавчо гарантованому розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на 2017 рік, колегія суддів дійшла висновку про те, що така пропозиція відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не відповідає гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом (частина 4 статті 43 Конституції України).

Наведене свідчить, що відповідач не створив належних умов для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки виконання нормативу робочих місць в розумінні ст. 19 Закону вважається саме працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, а не лише формальне створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №920/274/18, від 09.06.2021 №920/474/20.

Оскільки відповідачем не дотримано чинного законодавства щодо соціального захисту інвалідів у частині невиконання квоти по працевлаштуванню інвалідів, не вжито усіх залежних від нього заходів для виконання обов`язку із виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, не сплачені адміністративно-господарські санкції, що передбачені за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, передбаченого чинним законодавством України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в частині сплати адміністративно-господарських санкцій у 4120521,24 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення пені у розмірі 824,10 грн суд зазначає наступне.

Із розрахунку суми позову судом установлено, що на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів була нарахована пеня у розмірі 824,10 грн.

Порядок нарахування пені підприємствам, установам, організаціям та фізичним особам, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій (Порядок), передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 №223 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819).

Згідно з п. 3.1 вказаного Порядку порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України за кожен календарний день прострочення (наведених у постановах Правління Національного банку України), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Пунктом 3.4 Порядку унормовано, що нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

Відповідно до п. 3.10. Порядку протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня не нараховується.

За таких обставин, враховуючи, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011 по справі №5021/2509/2011 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, у відповідності до п. 3.10 Порядку Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів безпідставно нарахувало відповідачу пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій. А відтак у задоволенні позовних вимог Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів стосовно стягнення з відповідача пені у розмірі 824,10 грн. слід відмовити.

На підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром” (40003, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356) на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (40011, м. Суми, вул. Горького, 2, код ЄДРПОУ 14004771) 4120521 грн. 24 коп. (чотири мільйони сто двадцять тисяч п`ятсот двадцять одна гривня 24 копійки) адміністративно-господарських санкцій, 61807 грн. 83 коп. (шістдесят одна тисяча вісімсот сім гривень 83 копійки) витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 01.10.2021.

Суддя В.В. Яковенко