Рішення № 100032990, 30.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2021Справа № 910/10285/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Інтеріо" (Україна, 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45; ідентифікаційний код: 38797324)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еронія" (Україна, 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51; ідентифікаційний код: 40873770)

про стягнення 178 401,74 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркс Інтеріо" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еронія" (далі - відповідач) про стягнення 178 401,74 грн, з яких 108 028,20 грн заборгованості, 24 840,00 грн пені, 32 408,46 грн штрафу, 9 558,84 грн інфляційних втрат та 3 566,24 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором реструктуризації боргу № 07-02/1 від 07.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

06.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 12.07.2021 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

05.08.2021 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 12.07.2021, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу під час доставки, у зв`язку з відсутністю адресата за вищевказаною адресою.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 12.07.2021 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

У поданій до суду позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркс Інтеріо" (далі - позивач) зазначає, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еронія" (далі - відповідач) було укладено Договори поставки № 18/04-17 від 18.04.2017 та № 12/05-17 від 12.05.2017 (далі - Договори поставки), за умовами яких позивач зобов`язувався поставити відповідачу торгівельне обладнання, у відповідності з асортиментом та в кількості, які зазначені в Специфікаціях (Додаток № 1) до Договорів поставки, а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити поставлений позивачем товар.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунки №140572905 від 18.04.2017 на суму 131 758,15 грн та №140573563 від 12.05.2017 на суму 48 680,44 грн.

За твердженнями позивача, на виконання умов Договорів поставки, ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 180 438,59 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями накладних №80499218 від 16.06.2017 на суму 131 758,15 грн та №80499219 від 16.06.2017 на суму 48 680,44 грн.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи представника відповідача та відтиски печатки відповідача у вказаних накладних.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов`язання за Договорами поставки належним чином не виконав, поставлений позивачем товар оплатив частково в сумі 25 344,59 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 273 від 10.05.2019 на суму 5 000,00 грн, № 12 від 06.11.2019 на суму 10 344,59 грн та № 13 від 06.11.2019 на суму 10 000,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 108 028,20 грн.

07.02.2020 між позивачем (кредитор) та відповідачем (боржник) було укладено Договір реструктуризації боргу № 07-02/1 (далі - Договір реструктуризації), предметом якого є розстрочка заборгованості, яка виникла у боржника перед кредитором на умовах та в строки, визначені в Договорі.

У пунктах 1.2, 1.3 Договору реструктуризації боржник визнав, що ним було придбано у кредитора торгове обладнання загальною вартістю 180 438,59 грн та суму заборгованості станом на дату укладення Договору в розмірі 108 028,20 грн, у тому числі ПДВ.

За умовами пункту 1.4 Договору реструктуризації боржник зобов`язався погасити заборгованість протягом 7 (семи) місяців у наступному порядку, а саме: до 10.02.2020 - 15 000,00 грн; до 10.03.2020 - 15 000,00 грн; до 10.04.2020 - 15 000,00 грн; до 10.05.2020 - 15 000,00 грн; до 10.06.2020 - 15 000,00 грн; до 10.07.2020 - 15 000,00 грн; до 10.08.2020 - 15 000,00 грн; до 10.09.2020 - 3 028,20 грн.

Згідно з п. 6.1 Договір реструктуризації вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками і діє до 12.09.2020 (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором реструктуризації, позивач направив відповідачу претензію вих. № 19/01-1/2021 від 19.01.2021 на суму 158 979,88 грн (докази направлення вказаної претензії відповідачу містяться в матеріалах справи), яка була залишена без відповіді та задоволення.

З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 108 028,20 грн заборгованості, 24 840,00 грн пені, 32 408,46 грн штрафу, 9 558,84 грн інфляційних втрат та 3 566,24 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За умовами пункту 10.1 Договори поставки набувають чинності з моменту їх підписання сторонами.

З огляду на вищенаведене, враховуючи ту обставину, що наявні у матеріалах справи Договори поставки, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, не підписані відповідачем, у суду відсутні підстави вважати їх укладеними сторонами та такими, що створюють для сторін взаємні цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За приписами статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що внаслідок підписання та скріплення печатками вищевказаних накладних сторонами було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт передачі позивачем товару загальною вартістю 180 438,59 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи накладні №80499218 від 16.06.2017 та №80499219 від 16.06.2017, та факт прийняття товару відповідачем, що підтверджується підписами його представника та відтисками печатки відповідача у накладних.

Вищевказані накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження передачі товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частинами 1, 2 статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Внаслідок укладення сторонами Договору реструктуризації, у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем щодо погашення заборгованості в розмірі 108 028,20 грн на умовах цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 1.4 Договору реструктуризації, зобов`язання з погашення заборгованості в розмірі 108 028,20 грн мало бути виконане відповідачем протягом 7 (семи) місяців у порядку та строки, визначені цим пунктом договору.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору реструктуризації, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Заборгованість відповідача у розмірі 108 028,20 грн (станом на 06.02.2020) також підтверджується наявним у матеріалах справи підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 06.02.2020.

Враховуючи ту обставину, що інформація, яка відображена в Акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 06.02.2020, підтверджена первинними документами і вказаний акт звіряння містить підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін, суд приймає його як належний доказ на підтвердження визнання відповідачем заборгованості.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором реструктуризації підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 108 028,20 грн визнається судом обґрунтованою.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3.1 Договору реструктуризації в разі порушення строків розрахунків боржнику нараховується пеня в розмірі 0,1 % (одна десята відсотка) від суми заборгованості, за кожний день прострочення, але не більше ніж 100 % загальної суми боргу.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України унормовано, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо обчислення розміру пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №25/187, від 07.11.2011 у справі №5002-2/5109-2010, постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 27.05.2019 № 910/20107/17.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вказаною нормою визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, при цьому, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Необхідно також враховувати, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання, в тому числі до дня фактичної оплати боргу, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

Відтак, суд дійшов висновку, що сторонами у Договорі реструктуризації не було встановлено іншого строку, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, за який нараховується пеня.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що він не відповідає вищевказаним положенням законодавства та умовам Договору реструктуризації, оскільки позивачем було нараховано пеню в розмірі, що перевищує граничний розмір пені, встановлений законом, а також за більший період, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відтак наявні підстави для здійснення перерахунку пені.

За розрахунком суду, на суму заборгованості - 15 000,00 грн за період з 11.02.2020 по 10.08.2020 обґрунтованою є пеня в розмірі 1 240,16 грн; на суму заборгованості - 15 000,00 грн за період з 11.03.2020 по 10.09.2020 обґрунтованою є пеня в розмірі 1 131,15 грн; на суму заборгованості - 15 000,00 грн за період з 11.04.2020 по 10.10.2020 обґрунтованою є пеня в розмірі 1 022,95 грн; на суму заборгованості - 15 000,00 грн за період з 11.04.2020 по 10.11.2020 обґрунтованою є пеня в розмірі 957,38 грн; на суму заборгованості - 15 000,00 грн за період з 11.06.2020 по 10.12.2020 обґрунтованою є пеня в розмірі 901,64 грн; на суму заборгованості - 15 000,00 грн за період з 11.07.2020 по 10.01.2021 обґрунтованою є пеня в розмірі 904,92 грн; на суму заборгованості - 15 000,00 грн за період з 11.08.2020 по 09.02.2021 (кінцева дата, зазначена позивачем) обґрунтованою є пеня в розмірі 900,26 грн; на суму заборгованості - 3 082,00 грн за період з 11.09.2020 по 10.03.2021 обґрунтованою є пеня в розмірі 183,54 грн.

Відтак, обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, є пеня в загальному розмірі 7 242,00 грн (1 240,16 + 1 131,15 + 1 022,95 + 957,38 + 901,64 + 904,92 + 900,26 + 183,54).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 3.2 Договору реструктуризації у разі непогашення заборгованості у строк до 10.09.2020 (включно) боржник додатково сплачує штраф у розмірі 30 % від загальної суми заборгованості.

Матеріали справи не місять доказів на підтвердження погашення відповідачем заборгованості за Договором реструктуризації, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 30 % від суми заборгованості, відтак штраф у розмірі 32 408,46 грн (108 028,20 грн х 30 %) є обґрунтованим.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат і 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що позивачем було вірно розраховано суми інфляційних втрат і 3 % річних, проте при додаванні сум 3 % річних позивачем було допущено арифметичну помилку, відтак обґрунтованими є інфляційні втрати в розмірі 9 558,84 грн та 3% річних в розмірі 3 566,21 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 108 028,20 грн заборгованості, 7 242,00 грн пені, 32 408,46 грн штрафу, 9 558,84 грн інфляційних втрат та 3 566,21 грн 3 % річних.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 412,06 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, у зв`язку з розглядом цієї справи, у встановлені процесуальним законом порядку та строк, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еронія" (Україна, 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51; ідентифікаційний код: 40873770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Інтеріо" (Україна, 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45; ідентифікаційний код: 38797324) 108 028 (сто вісім тисяч двадцять вісім) грн 20 коп. заборгованості, 7 242 (сім тисяч двісті сорок дві) грн 00 коп. пені, 32 408 (тридцять дві тисячі чотириста вісім) грн 46 коп. штрафу, 9 558 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім) грн 84 коп. інфляційних втрат, 3 566 (три тисячі п`ятсот шістдесят шість) грн 21 коп. 3 % річних та 2 412 (дві тисячі чотириста дванадцять) грн 06 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 263,97 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.09.2021

Суддя О.В. Нечай