Рішення № 100032483, 21.09.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" вересня 2021 р. Cправа № 902/406/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

до: Фермерського господарства "Салій" (вул. Соснова, 17, смт. Оратів, Вінницька область, 22600)

про стягнення 540 107,02 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н та дати (вх. № 418/21 від 20.04.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" з вимогою до Фермерського господарства "Салій" про стягнення грошових коштів в сумі 540 108,02 грн, а саме: суму несплаченої курсової різниці - 169 059,20 грн.; суму 48% річних - 79 592,33 грн.; суму пені - 21 208,75 грн.; суму штрафу - 251 844,58 грн.; суму інфляційних втрат - 21 4020,16 грн.

Ухвалою суду від 23.04.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Заявою №б/н та дати (вх. № 01-34/4009/21), що надійшла до суду 05.05.2021, позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.05.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/406/21 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 08.06.2021.

31.05.2021 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач наводить заперечення проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

03.06.2021 до канцелярії суду подано доповнення до відзиву на позовну заяву № б/н від 28.05.2021 (вх. № 01-34/5076/21 від 03.06.2021) за підписом представника відповідача - адвоката Гончара О.І., в яких останній клопоче про долучення до матеріалів справи документів та зазначає про описки в назвах документів, які були подані разом з відзивом.

За результатами судового засідання 08.06.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 08.09.2021 про задоволення клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи документів та відкладення підготовчого засідання на 06.07.2021.

Ухвалою суду від 06.07.2021 продовжено строк підготовчого провадження по справі № 902/406/21 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26.07.2021.

Виконавши завдання підготовчого провадження, суд 26.07.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 21.09.2021, про що 26.07.2021 постановлено відповідну ухвалу.

На визначену дату судом в судове засідання представники позивача та відповідача не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, ухвалою суду від 18.05.2021 направленою на адреси учасників рекомендованою кореспонденцією.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 21.09.2021 прийнято судове рішення.

Стислий виклад позицій учасників справи.

В якості підстави заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на підставі Договору поставки № 2020Іл/4 від 24.12.2019 та Додатків до нього позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 514 178,00 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар відповідач зобов`язався здійснити до 15.10.200. Проте, станом на 15.10.2020 не оплатив товар на суму 839 481,95 грн. Означена сума сплачена відповідачем лише 10.11.2020

Також, відповідно до п. 3.2. Договору поставки №2020Іл/4 від 24.12.2019 р. сторони домовились, що у тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу : С =А1:А2*В, де С - сума належної оплати; В-ціна товару на момент підписання додатку, А1- (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2- (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.

Станом на момент укладання Договору Поставки №2020Іл/4 від 24.12.2019 та окремих додатків до нього курс МВР України становив за 1 долар США станом: на 27.12.2020 - 23,53 грн., на 29.04.2020 - 27,04 грн., на 28.05.2020 - 26,89 грн.; за 1 Євро станом на 10.08.2020 - 26,48 грн. Станом на момент здійснення повної оплати за договором (15.10.2020) курс МВР України становив за 1 долар США - 28,35 грн., за 1 Євро - 33,32 грн..

Таким чином відповідач повинен був сплатити суму заборгованості 15.10.2020 з урахуванням курсової різниці, проте останній прострочив виконання зобов`язань за Договором та відмовився сплачувати курсову різницю за Договором, розмір якої за розрахунком позивача складає 169 059,20 грн..

Поряд з цим, за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару позивач, у відповідності до положень п.п. 7.1.1, п.7.7., 7.8.. Договору, нараховує та заявляє до стягнення 21 208,75 грн. пені, 251 844,58 грн. штрафу, 21 402,16 грн. інфляційних втрат та 76 592,33 грн. 48% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає факт укладення з позивачем Договору поставки № 2020Іл/4 від 24.12.2019 і Додатків до нього та виконання його сторонами. При цьому наголошує, що сторони справи мали господарські відносини протягом більше 10 років, за які не було жодного судового спору. Проте у 2021 році, після змін у складі засновків ТОВ «Агрозахист Донбас», з`явились судові спори, в тому рахунку і спір між ТОВ «Агрозахист Донбас» та Фермерським господарством «Салій».

Стосовно змісту позовних вимог, відповідач заперечує щодо кожної з них. Суть заперечень зводиться до наступного.

Щодо заявленої до стягнення курсової різниці відповідач зазначає, що сторони узгодили між собою, що ціна за Договором визначається накладними, що визначена в Договорі, як невід`ємна частина Договору, яка ще і до того має перевагу стосовно розбіжностей щодо ціни товару над Додатком до Договору. Також сторони узгодили між собою, що загальна сума Договору визначається сукупністю накладних, що визначені в Договорі, як невід`ємні частини Договору, яка має перевагу стосовно розбіжностей щодо ціни товару над Додатками до Договору. У накладних немає жодного посилання на валютний еквівалент кожної із восьми конкретних поставок. Окрім того, у виставлених позивачем в межах даного Договору рахунках на оплату та наданих відповідачем податкових накладних до поставок, також відсутні посилання на валютний еквівалент конкретної поставки.

Посилаючись на правову позицію Верховного суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, наведену у постанові від 09 грудня 2020 року по справі № 127/27222/16-ц, відповідач вказує, що ТОВ «Агрозахист Донбас», який сам визначив умови поставки товару в накладних у валюті гривні України, та погодив в Акті звіряння взаємних розрахунків відсутність заборгованості, а Фермерським господарством «Салій» сплачено таку заборгованість по видатковим накладним у повному обсязі, то ТОВ «Агрозахист Донбас» не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Щодо завленого до стягнення штрафу відповідач вважає, що відповідальність за пунктом 7.8. Договору стосується лише щодо умов поставок, визначених в Додатках до Договору і не стосується умов, визначених в накладних, що є невід`ємною частиною Договору. Сторони узгодили між собою, що ціна за Договором визначається накладними, що визначена в Договорі, як невід`ємна частина Договору, яка має перевагу стосовно розбіжностей щодо ціни товару над Додатком до Договору. Також сторони узгодили між собою, що загальна сума Договору визначається сукупністю накладних, що визначені в Договорі, як невід`ємні частини Договору, та мають перевагу стосовно розбіжностей щодо ціни товару над Додатками до Договору. В Договорі поставки № 2020Іл/4 від 24.12.2019 не міститься посилання на штраф у розмірі 30 % від суми несвоєчасно сплаченого товару саме за видатковою накладною, а не за платіж, визначений окремим Додатком.

Щодо заявлених до стягнення 48% річних відповідач вказує, що у пункті 3.2. розділу 3 позовної заяви із назвою Розділу « 3. Вимоги щодо характеру стягуваної суми.» позивач прив`язує вимогу про стягнення 48 % річних не до вартості поставленого товару, а до курсової різниці по Договору. При цьому відповідач наголошує на відсутності зобов`язання щодо сплати курсової різниці, а тому прив`язка позивача до курсової різниці по Договору вказує на безпідставність позовної вимоги про стягнення 48 % річних до заборгованості, визначеної до курсової різниці.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

24.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (позивач, за Договором Постачальник) та Фермерським господарством «САЛІЙ» (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 2020Іл/4 (надалі Договір)

Умовами Договору, а саме п.1.1., сторони обумовили, що Постачальник, в терміни, визначені Договором, зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціпу), визначену Договором.

За даним Договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього Договору. (п. 2.1. Договору)

За змістом п. 2.2. Договору ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР. Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Загальна сума Договору визначається сукупністю Додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1., та які є невід`ємною частиною цього Договору. У випадку розбіжностей даних у Додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною Договору та підписується з боку Покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). (п. 2.3. Договору)

У пункті 3.1. Сторони визначили, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного Договору.

Відповідно до п. 3.2. Догвоору, в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу:

С = А1 / А2 х В

Де С - сума належна до оплати;

В - ціна Товару па момент підписання Додатку;

А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів;

А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного Додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого Товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.

Всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п. 3.2. Договору. На підтвердження виконання Покупцем зобов`язань з оплати Товару з врахуванням п. 3.2. даного Договору, Сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують «Акт звіряння взаємних розрахунків». Ініціатива підписання «Акту звіряння взаємних розрахунків» покладається на Покупця. (п. 3.3. Договору)

При відсутності підписаного сторонами «Акту звіряння взаємних розрахунків», зобов`язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами Договору. (п. 3.4. Договору)

У п.3.12 Договору зазначено, що Покупець заявляє та запевняє, що розуміє суть та бере на себе валютний ризик, тобто ймовірність фінансових витрат внаслідок зміни курсу валюти відповідно до п.3.2 Договору.

Згідно п. 4.1. Договору строк поставки Товару визначається у відповідних Додатках до цього Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору Сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку країни від суми боргу за кожний день прострочення.

В разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього Договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. (п. 7.7. Договору)

Крім того, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого Товару. (п. 7.8. Договору)

Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років (п.7.10. Договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох Сторін і діє до повних розрахунків. (п. 11.2. Договору)

В межах Договору Сторонами підписано наступні Додатки до Договору: №1 від 24.12.2019, № 2 від 27.12.2019, № 3 від 18.02.2020, № 4 від 18.02.2020, № 5 від 29.04.2020, № 6 від 26.05.2020, № 7 від 10.08.2020, № 8 від 28.08.2020, № 9 від 31.08.2020 якими погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості Товару, умови поставки та порядок розрахунків за Товар, що поставляється. Додатками визначено офіційний курс долара США/Євро щодо гривні станом на день складання кожного з Додатків, та погоджено, що оплата вартості Товару, зазначеного в Додатках, здійснюється Покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів та який не може бути нижче ніж курс долара США/Євро на день укладення кожного з Додатків.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки № 2020Іл/4 від 24.12.2019 поставлено товар на загальну суму 1 938 062,33 грн., в розрізі по Додатках:

Додаток №1 від 24.12.2019 - поставлено Товар на суму 423 884,33 грн., що підтверджується видатковою накладною №8597 від 24.12.2019. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 20% вартості Товару в строк до 20.01.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2020;

Додаток №2 від 27.12.2019 - поставлено Товар на суму 479 606,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №8598 від 27.12.2019. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 20% вартості Товару в строк до 31.01.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2020;

Додаток №3 від 18.02.2020 - поставлено Товар на суму 211 208,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №1057 від 26.03.2020. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 40% вартості Товару в строк до 20.02.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2020;

Додаток №4 від 18.02.2020 - поставлено Товар на суму 210 730,74 грн., що підтверджується видатковою накладною №1059 від 26.03.2020. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 20% вартості Товару в строк до 20.02.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2020;

Додаток №5 від 29.04.2020 - поставлено Товар на суму 48 283,44 грн., що підтверджується видатковою накладною №2438 від 06.05.2020. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 20% вартості Товару в строк до 15.05.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2020;

Додаток №6 від 26.05.2020 - поставлено Товар на суму 112 400,70 грн., що підтверджується видатковою накладною №3100 від 29.05.2020. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 20% вартості Товару в строк до 05.06.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2020.

Додаток №7 від 10.08.2020 - поставлено Товар на суму 32 332,61 грн., що підтверджується видатковою накладною №3861 від 10.08.2020. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 100% вартості Товару в строк до 15.10.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2020.

Додаток №8 від 28.08.2020 - поставлено Товар на суму 368 735,92 грн., що підтверджується видатковою накладною №4038 від 28.08.2020. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 100% вартості Товару в строк до 11.09.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 11.09.2020.

Додаток №9 від 31.08.2020 - поставлено Товар на суму 50 879,99 грн., що підтверджується видатковою накладною №4039 від 31.08.2020. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 100% вартості Товару в строк до 11.09.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 11.09.2020.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 1 514 178,00 грн. Докази розрахунків судом досліджено та прийнято:

виписка банку за 20.02.2020 на суму 100 000,00 грн.;

виписка банку за 05.03.2020 на суму 122 000,00 грн.;

виписка банку за 18.05.2020 на суму 10 600,00 грн.;

виписка банку за 28.05.2020 на суму 22 480,14 грн.;

виписка банку за 10.09.2020 на суму 50 879,99 грн.;

виписка банку за 10.09.2020 на суму 368 735,92 грн.;

виписка банку за 22.10.2020 на суму 500 000,00 грн.;

виписка банку від 10.11.2020 на суму 339 481,95 грн.

Окрім того судом встановлено, що Фермерське господарство «Салій» в листі № 3 від 15.04.2020 виклало прохання про повернення придбаного товару по Договору поставки № 2020Іл/4 від 24.12.2019 по видатковій накладній № 8597 від 24.12.2019.

15.04.2020 Сторонами підписано Додаток № 1В до Договору на повернення товару на суму 423 884,33 грн.

Відповідно до зворотної накладної від покупця № 49 від 15.04.2020 Фермерським господарством «Салій» повернуто, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» прийняло товар на суму 423 884,33 грн.

За таких обставин, станом на момент звернення з позовом до суду відповідач оплатив вартість Товару, визначену в Додатках та накладних. При цьому, за доводами позивача, проведені відповідачем платежі не включають в себе сплату курсової різниці вартості Товару.

За розрахунком позивача, курсова різниця за Договором становить 169 059,20 грн., яка заявлена до стягнення в позовній заяві.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Перерахованими Додатками до Договору та видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 1 938 062,33 грн., з якого товар на суму 423 884,33 грн. повернуто. Виписки банку по рахунку позивача свідчать, що відповідач оплатив визначену у видаткових накладних вартість Товару. Поряд з цим останнім не сплачено курсової різниці вартості поставленого Товару, розмір якої, за розрахунком позивача, становить 169 059,20 грн.

Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок курсової різниці вартості товару судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Так, Додатками до Договору №№1-9 сторонами визначено офіційний курс долара США та Євро щодо гривні. В розрізі по кожному з Додатків: Додаток № 1 - курс МВР України за 1долар США - 23,53 грн., за 1 Євро - 26,60 грн.; Додаток 2 - курс МВР України за 1долар США - 24,00 грн., за 1 Євро - 26,0947; Додатки 3, 4 - курс МВР України за 1долар США - 24,43 грн., за 1 Євро - 26,4772 грн.; Додаток 5 - курс МВР України за 1долар США - 27,035 грн., за 1 Євро - 29,3086 грн.; Додаток 6 - курс МВР України за 1долар США - 26,885 грн., за 1 Євро - 29,2858 грн.; Додаток 7 - курс МВР України за 1долар США - 27,62 грн., за 1 Євро - 32,5142 грн.; Додаток 8 - курс МВР України за 1долар США - 27,86 грн., за 1 Євро - 32,6602 грн.; Додаток 9 - курс МВР України за 1долар США - 27,50 грн., за 1 Євро - 32,6782 грн..

Остаточний розрахунок за отриманий товар за Додатками №№ 1-7 - до 15.10.2020, за Додатками №№ 8, 9 - до 11.09.2020.

При розрахунку курсової різниці вартості товару позивачем за основу береться курс долара США (валюта, визначена у Додатках №№ 2, 5, 6,7) та Євро (валюта, визначена у Додатках №№ 3, 8, 9) щодо гривні станом на 15.10.2020.

При цьому суд зважає на п. 3.1. Договору, відповідно якого порядок розрахунків за товар визначається в Додатках до даного Договору.

За змістом Додатків №№ 1-9 оплата вартості товару, зазначеного в Додатку, здійснюється Покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів.

Як встановлено судом, суму вартості товару поставленого за Договором в цілому відповідачем сплачено наступними платежами: за 20.02.2020 - 100 000,00 грн.; 05.03.2020 - 122 000,00 грн.; 18.05.2020 - 10 600,00 грн.; 28.05.2020 - 22 480,14 грн.; 10.09.2020 - 50 879,99 грн.; 10.09.2020 - 368 735,92 грн.; 22.10.2020 - 500 000,00 грн.; 10.11.2020 - 339 481,95 грн.

Виходячи з наведених положень Додатків курсова різниця вартості товару обраховується виходячи з курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України за платежем 20.02.2020 станом на 19.02.2020, за платежем 05.03.2020 станом на 04.03.2020, за платежем 18.05.2020 станом на 15.05.2020, за платежем 28.05.2020 станом на 27.05.2020, за платежами 10.09.2020 станом на 09.09.2020, за платежем 22.10.2020 станом на 21.10.2020, за платежем 10.11.2020 станом на 09.11.2020.

Провівши власний розрахунок курсової різниці вартості товару за Додатками судом отримано 124 574,05 грн.

З урахуванням наведеного позивачем безпідставно заявлено до стягнення 44 485,15 грн. (169 059,20 грн. - 124 574,05 грн. = 44 485,15 грн.), що є підставою відмови для відмови в позові в цій частині.

Заперечення відповідача щодо вимоги про стягнення курсової різниці вартості товару судом визнаються безпідставними з огляду на наступне.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої стаття 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга цієї норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.

За умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки з урахуванням Додатків до нього ціни за цим Договором не є остаточними. Положеннями Додатків до Договором визначено порядок зміни ціни вартості товару результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару. Тобто за умовами Договору ці платежі підлягають перерахуванню за погодженою Сторонами формулою, за результатом чого визначається сума доплати, яка фактично є сумою курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору).

Відтак, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв`язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.

Щодо посилання відповідача на Акт звіряння взаємних розрахунків, за яким позивач визнав відсутність заборгованості, суд зазначає наступне.

Дійсно у в Розділі 3 Договору поставки "Умови оплати", п. 3.3, 3.4. передбачено, що на підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару сторони впродовж трьох днів від дати остаточного розрахунку за Додатком до Договору поставки підписують Акт звіряння взаєморозрахунків.

При відсутності Акту звіряння взаєморозрахунків зобов`язання Покупця щодо повної оплати вартості товару не вважається виконаним що є підставою для стягнення штрафних санкцій.

Суд враховує, що зазначені положення Договору не можуть застосовуватись самостійно, а повинні тлумачитись у сукупності з іншими його пунктами та нормами чинного законодавства України.

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 21 402,16 грн. інфляційних втрат, 76 592,33 грн. 48% річних, 21 208,75 грн. пені та 251 844,58 грн. штрафу.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 21 402,16грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

За розрахунком позивача інфляційні втрати нараховуються на суму основного боргу, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, розмір яких склав 8 862,73 грн. Також позивачем нараховуються інфляційні втрати на суму курсової різниці в розмірі 169 059,20 грн., розмір яких становить 12 539,43 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі.

Як уже зазначалося за умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України частиною першою покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже умови укладеного між сторонами у справі Договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 ЦК України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання Покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у Додатках до Договору умова про здійснення оплати товару виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанкіському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США/Євро. Отже враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20.

З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 21 402,16 грн.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 76 592,33 грн. - 48% річних, суд виходить з наступного.

За розрахунком позивача 48% річних нараховуються на суму боргу з урахуванням здійснених відповідачем платежів, розмір яких складає 35 954,34 грн.

Також позивачем нараховуються 48% річних на суму курсової різниці в розмірі 169 059,20 грн. за період з 15.10.2020 по 15.04.2021, розмір яких становить 40 637,98 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, п. 7.7. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 48%.

Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 48% річних є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Перевіривши розрахунок 48% річних нарахованих на суму заборгованості по орієнтовній вартості товару судом не виявлено помилок, що є підставою для задоволення означеної вимоги в сумі 35 954,34 грн.

При цьому суд вважає безпідставним нарахування 48% річних на суму несплаченої курсової різниці в розмірі 40 636,98 грн, позаяк в даному випадку має місце подвійне нарахування (як на основний борг так і на складову, що убезпечує знецінення національної грошової валюти), що законодавчо не передбачено.

Відтак, обґрунтованість нарахування 48 % річних підтверджується в сумі 35 954,34 грн.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 21 208,75 грн. пені та 251 844,58 грн. штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Пунктом 7.1.1. Договору Сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку країни від суми боргу за кожний день прострочення.

Крім того, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого Товару. (п. 7.8. Договору)

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені та штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Перевіривши розрахунок пені нарахованої на суму заборгованості по орієнтовній вартості товару та провівши власний розрахунок на суму курсової різниці вартості товару судом отримано загальну суму пені в розмірі 18 452,03 грн.

Відтак вимога позивача про стягнення 21 208,75 грн. пені підлягає частковому задоволенню, в розмірі, визначеному судом.

При перевірці розрахунку штрафу з суми заборгованості за Договором в розмірі 839 481,95 грн., судом встановлено, що штраф обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 7.8. Договору поставки. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу, позовна вимога про стягнення штрафу в розмірі 251 844,58 грн., визнається судом обґрунтованою та законною.

Поряд з цим суд зважає на положення ч. 3 ст. 509 ЦК України , відповідно до яких зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Окрім того, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафу і процентів річних.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- ступінь виконання основного зобов`язання, тобто відсутність основного боргу станом на день розгляду справи;

- встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафу і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір штрафу та процентів річних на 50 %.

Отже, враховуючи вищенаведене, стягненню з відповідача підлягають 17 977,12 грн. - 48% річних та 125 922,29 грн. - штрафу.

Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 17 977,12 грн - 48% річних та 125 922,29 грн.- штрафу слід відмовити.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

В силу приписів ч. 1. ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому такий розподіл судових витрат є обґрунтованим лише в частині покладення на позивача безпідставно заявлених до стягнення сум курсової різниці, пені, відсотків річних нарахованих на курсову різницюта інфляційних втрат. В частині зменшення суми штрафу та процентів річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «Салій» (вул. Соснова, 17, смт. Оратів, Вінницька область, 22600; код ЄДРПОУ 35110742) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162; код ЄДРПОУ 30048570) 124 574 грн. 05 коп. - суму курсової різниці вартості товару; 18 452 грн. 03 коп. - пені; 17 977 грн. 12 коп. - 48% річних; 125 922 грн. 29 коп. - штрафу та 6 462 грн. 37 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та відомі суду адреси електронної пошти представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 30 вересня 2021 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

3 - відповідачу (вул. Соснова, 17, смт. Оратів, Вінницька область, 22600)