Рішення № 100032482, 22.09.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2021 р. Cправа № 902/651/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд.4-В, смт Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

до: Фермерського господарства "Надія-М.В." (вул. 8 березня, 12, с. Заруддя, Оратівський район, Вінницька область, 22643)

про стягнення 515856,12 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.

за участю представників сторін:

позивача: Долгополова В.М.

відповідача: Гончар О.І.

В С Т А Н О В И В :

22.06.2021 р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Надія-М.В." про стягнення 515856,12 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/651/21) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 24.06.2021 р. відкрито провадження у справі № 902/651/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 04.08.2021 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 24.06.2021 р.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 04.08.2021 р. повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 09.09.2021 р.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про оголошення перерви в судовому засідання до 22.09.2021 р., про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежного виконанням відповідачем умов договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р. в частині розрахунків за отриманий товар, оскільки остаточний розрахунок відповідачем за поставлений товар позивачем було здійснено з прострочкою з порушенням строків передбачених договором..

За неналежне виконання договору позивачем нараховано відповідачу 76 848,81 грн - 48% річних, 49 886,66 грн - пені, 388 120,65 грн - штрафу, 1000,00 грн - інфляційних втрат.

Відповідач не визнає заявлені позовні вимоги та просить суд відмовити в їх задоволенні зазначаючи, що позивач сам визначив заборгованість у валюті гривні України, подав позовну заяву з вимогою стягнення суми грошових коштів в гривні, а тому не має права на стягнення курсової різниці.

Також, відповідач зазначає, що іноземна валюта індексації не підлягає, а тому вимоги про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, є незаконними та необґрунтованими.

Окрім того, в Розділі 3 Договору поставки "Умови оплати", а саме п. 3.3, 3.4. передбачено, що на підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару сторони впродовж трьох днів від дати остаточного розрахунку за Додатком до Договору поставки підписують Акт звіряння взаєморозрахунків. При відсутності Акту звіряння взаєморозрахунків зобов`язання Покупця щодо повної оплати вартості товару не вважається виконаним що є підставою для стягнення штрафних санкцій.

Проте, у матеріалах справи наявний Акт звіряння взаєморозрахунків, а отже, підстави для застосування та стягнення штрафних санкцій відсутні.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує: Між ТОВ «Агрозахист Донбас» (надалі Продавець) та Фермерським господарством «Надія-” М.В.» (надалі-Покупець) було укладено договір поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., за яким Продавець зобов`язувався відпустити товар згідно п.1, а останній зобов`язувався прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п.1.1. договору сторони погодили, що в терміни, визначені договором, Постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо - технічного призначення (надалі Товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Між сторонами було погоджено, що за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору. (п. 2.1 договору)

Ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро. (п. 2.2 договору)

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в п.2.1., та які є невід`ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). Вартість тари, упаковки в якій постачається товар, входить до ціни товару. (п. п. 2.1., 2.2., 2.3.,2.4. договору).

Згідно п. 3.1 Договору Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору.

В тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = С =А1:А2*В, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання Додатку; А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів; А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного Додатку. (п. 3.2 договору)

Всі платежі за цим договором здійснюється Покупцем з врахуванням п. 3.2. договору. На підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2. даного договору, сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують “Акт звіряння взаємних розрахунків. Ініціатива підписання “Акту звіряння взаємних розрахунків” покладається на Покупця. (п.3.3 договору)

Відповідно п. 3.5. договору товар, що був переданий Покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових – додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною.

Умовами договору між сторонами було погоджено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору. Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийняттям по кількості і якості. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від Постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності) а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити Постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим Покупцем по кількості та якості. ( п. п. 6.1, 6.2. договору).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що товар вважається переданим Постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць) – відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній) по якості, відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства виробника.

Згідно із п. п. 7.1., 7.1.1. договору за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку. Передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору. Крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору Покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до п.7.7. договору в разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості 48 % (сорок вісім) відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

В разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30 % від суми несвоєчасно сплаченого товару.( п. 7.8 договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків (п.11.2. договору).

З матеріалів справи слідує, що до основного договору укладено ряд додатків, якими обумовлено поставку товару в асортименті, кількості, ціні та вартості, а саме:

- додаток №1 від 07.03.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 690867, 60 грн, товар було поставлено за видатковою накладною № 4003 від 20.05.2019 р.,. За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 15.10.2019 року.

- додаток № 2 від 25.04.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 341146.43 грн, товар було поставлено за видатковою накладною №4006 від 20.05.2019 р. За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 15.10.2019 року.

- додаток №3 від 26.04.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 298029,00 грн., товар було поставлено за видатковою накладною №4008 від 20.05.2019 р., на суму 154975.08 грн. Сума отримання була скорегована у бік зменшення за вимогою Відповідача. За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 15.10.2019 року.

- додаток №4 від 02.05.2019 року до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 106087,68 грн товар було поставлено за видатковою накладною №4014 від 20.05.2019 р. Відповідно до п.3. додатку товар мав бути оплачений 100% до 15.10.2019 року.

- додаток №5 від 13.05.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р. на суму 295737,12 грн., товар було поставлено за видатковою накладною №4876 від 30.05.2019 р., За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 14.10.2020 р.

- додаток №6 від 17.05.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 169389,00 грн., товар було поставлено за видатковою накладною №3890 від 17.05.2019 р., За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 14.10.2019 року.

- додаток №7 від 20.05.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 207130.78 грн., товар було поставлено за видатковою накладною №4005 від 20.05.2019 р., За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 15.10.2020 року.

- додаток №8 від 23.05.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 10570,08 грн., товар було поставлено за видатковою накладною №4165 від 23.05.2019 р. За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 14.10.2019 року.

- додаток №9 від 23.05.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 11266.92 грн., за видатковою накладною №4166 від 23.05.2019 р., За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 14.10.2019 року.

- додаток №10 від 23.05.2019 р. до договору поставки №2019Іл/31 від 07.03.2019 р., на суму 3902,40 грн., товар було поставлено за видатковою накладною №4180 від 23.05.2019 р., За умовами п.3 даного додатку, Відповідач зобов`язався здійснити оплату 100% вартості товару в строк до 14.10.2019 року.

Як слідує з матеріалів справи Товар за вищезазначеними додатками було отримано за Довіреністю №36 від 17.05.2019 р.

За умовами договору та додаткових угод Відповідач мав сплатити кошти за поставлений товар до 15.10.2019 р., разом з тим, як слідує з доказів наявних в матеріалах справи станом на 15.10.2019 року заборгованість Відповідача становила 1590000,00 грн. Водночас судом встановлено, що 18.10.2019 р. Відповідачем було сплачено 296264,50 грн.

З врахуванням встановленого станом на 18.10.2019 року борг Відповідача становив 1 293 735,50 грн. Початок розрахунку штрафних санкцій за несплачений борг у сумі 1293735,50 грн. починається з 18.10.2019 р., що і стало підставою позову.

Таким чином, предметом позовних вимог є стягнення штрафних санкцій передбачених укладеним договором між сторонами, внаслідок прострочення сплати коштів.

Враховуючи встановлені обставини справи суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

При цьому частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як слідує з умов договору та додаткових угод Відповідач мав сплати кошти за поставлений товар до 15.10.2019 р.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що остаточний розрахунок за договором поставки № 20191л/31 від 07.03.2019 р. було здійснено 23.12.2019 р.

Разом з тим, як слідує з доказів наявних в матеріалах справи станом на 15.10.2019 року заборгованість Відповідача становила 1590000,00 грн.

Водночас судом встановленого станом на 18.10.2019 року борг Відповідача становив 1 293 735,50 грн.

Суд зазначає, що Позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції передбачені договором за період з 18.10.2019 р. по 12.11.2019 р., в період існування зазначеної заборгованості вище. Тобто початок розрахунку штрафних санкцій за несплачений борг у сумі 1 293 735,50 грн починається з 18.10.2019 р. та закінчується 12.11.2019 р., що за доводами суду є правомірним.

Аналізуючи правові підстави для нарахування штрафних, судом оцінено надані сторонами Акт звірки розрахунків, яким підтверджено обсяг поставленого товару, його вартість, терміни оплат та відсутність заборгованості станом 24.12.2019 року.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №910/16505/19, у якій досліджував питання застосування стандарту доказування “вірогідності доказів”.

Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Дійсно у в Розділі 3 Договору поставки "Умови оплати", п. 3.3, 3.4. передбачено, що на підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару сторони впродовж трьох днів від дати остаточного розрахунку за Додатком до Договору поставки підписують Акт звіряння взаєморозрахунків.

При відсутності Акту звіряння взаєморозрахунків зобов`язання Покупця щодо повної оплати вартості товару не вважається виконаним що є підставою для стягнення штрафних санкцій.

Суд враховує, що зазначені положення договору не можуть застосовуватись самостійно, а повинні тлумачитись у сукупності з іншими його пунктами та нормами чинного законодавства України.

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020 року у справі №916/499/20).

Таким чином, підписання Акту звірки не може вважатись юридичною дією, яка підтверджує відмову особи від права нарахувати та стягувати штрафні санкції і міри цивільної відповідальності.

З урахуванням зазначених висновків суд враховує, що сам факт поставлення в Акті звірки печатки, за відсутності доказів на підтвердження повноважень відповідної особи, не може свідчити про визнання відповідних юридичних фактів.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження обсягу повноважень Максимішина В.О. при підписанні Акту звірки розрахунків.

Лише та обставина, що дана особа підписувала договір не є достатнім фактом надання повноважень для припинення зобов`язань, зокрема зі сплати курсової різниці або нарахування штрафних санкцій.

Водночас, з наданих позивачем довіреності та посадової інструкції не встановлено наявності права підписувати Акт звіряння розрахунків та фіксувати факт повної оплати вартості товару та відмови від нарахування штрафних санкцій відповідно до п. п. 3.3., 3.4. Договору.

Суд також враховує, що зазначені пункти договору передбачають лише підставу нарахування штрафних санкцій, до яких може відноситись пеня та штраф, однак не забороняє застосування інших мір відповідальності, як відсотки річні та інфляцію.

Також, відносно таких обмежень не зазначено у спеціальних положеннях Договору, котрі регулюють питання відповідальності сторін (п. п. 7.1. - 7.12 Договору).

Тобто, умови застосування п. п. 3.3., 3.4. Договору в частині наслідків підписання Акту звіряння розрахунків суперечать та не узгоджуються з іншими положеннями Договору.

Крім того, підписання акту звірки, як умова та підстава застосування штрафних санкцій суперечить нормам законодавства, зокрема ст. ст. 549, 625 ЦК України, котрі обумовлюють момент та підстави у стягнення таких сум залежно від терміну прострочення виконання основного зобов`язання, а не інших дій сторін.

Тобто, за відсутності чіткої та однозначної відмови позивача від права стягнення заходів відповідальності, таке право випливає з положень чинного законодавства, період нарахування штрафних санкцій не може обмежуватись датою підписання акта звірки розрахунків.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктами 7.1.1., 7.8. договору поставки передбачено, що крім відповідальності, передбаченої п. 7.1. даного договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення.

В разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Згідно приписів ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, судом встановлено, що зобов`язання по сплаті вартості отриманого згідно видаткової накладної товару Відповідачем виконано у повному обсязі 23.12.2019 р., тобто у строк більше 5 днів, що є підставою для нарахування пені та штрафу в порядку п.п. 7.1.1., 7.8. договору поставки, враховуючи арифметичну правильність обрахунку відповідної штрафної санкції, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача 388 120,65 грн штрафу та пені в розмірі 49886,66 грн.

Разом з тим судом враховується, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 р. у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 р. у справі № 908/1843/17.

Суд враховує правову природу штрафу, яка є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Можливість нарахування штрафу залежно від періоду прострочення не передбачено ч. 2 ст. 549 ЦК України.

Штраф є одноразовим платежем, котрий обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Вирішуючи питання щодо остаточного розміру сум пені, штрафу які підлягають стягненню, суд виходить з наступного.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (абз.1 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р.).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, штрафу які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Також, у справі №902/417/20 (Постанова ВП ВС від 18.03.2020 року) Велика палата виключила мотиви судів попередніх інстанцій щодо ототожнення понять пені та відсотків річних.

Суд зауважує, що одночасне стягнення пені та штрафів створить нерівність у правовідносинах сторін, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача. Водночас суд зауважує, що сума заборгованості сплачена відповідачем повністю.

Таким чином, суд вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення за як пені, так і штрафів з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Тому, суд доходить висновку, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, про наявність достатніх правових підстав для зменшення на 50% сум пені, штрафів.

Зменшення даних виплат за переконанням суду у достатній мірі компенсуватиме майнові втрати позивача та відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу також і інтересів відповідача.

Враховуючи викладене до стягнення з Відповідача підлягає пеня в розмірі 24 943,33 грн та штрафу в розмірі 194 060,33 грн.

Стосовно заявлених до стягнення 48 % річних в розмірі 76 848,81 грн суд зазначає наступне.

Суд, перевіривши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунок відсотків річних, пені, штрафу з урахуванням умов пунктів договору, якими встановлено порядок нарахування , дійшов висновку, що здійснені позивачем нарахування не перевищують розрахунок суду.

Разом з тим відповідно до ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Разом з тим, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір процентів річних на 50%, тобто до стягнення підлягає 38 424,41 грн.

Разом з тим суд враховує:

- що встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

Окремо слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.

Стосовно нарахованих 1000,00 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (Рішення ВСУ від 28.03.2012 у справі 6-36736/10).

Верховний Суд України та Верховний Суд зробили висновки про те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Причому немає значення застосовано позивачем еквівалент іноземної валюти чи ні (постанови Верховного Суду України: від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17, від 21.12.2016 у справі № 6-1672цс16, від 18.05.2016 у справі № 6-474цс16 та від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15; постанови Верховного Суду: від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16 (провадження № 61-23789св18), від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18), від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц (провадження № 61-26034св18), від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц (провадження № 61-21851св18), від 11.10.2018 у справі № 905/192/18).

Порядок зміни ціни та оплати: відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на Товар за даним Додатком визначена у національній валюті України (гривня) та в грошовому еквіваленті в іноземній валюті (долар США), виходячи із середньозваженого курсу продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного Додатку. Оплата вартості Товару, зазначеного в Додатку, здійснюється Покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів. У разі, якщо на дату оплати Товару курс продажу долара США, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті оплати Товару, зменшився порівняно з курсом продажу долара США, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті поставки Товару (окремої партії товару), то перерахунок вартості Товару, що підлягає оплаті, не здійснюється.

Курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку - курс гривні для продажу долара США за гривні по міжбанківському курсу гривні, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті розрахунку, і який публікується на сайті: www/kurs/com/ua (міжбанківський курс, продаж USD/UAH). У випадку неможливості його застосування застосовується обмінний курс продажу ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", що діє у касах банку, а у разі неможливості його застосування - офіційний курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України.

Згідно примітки, сторони обумовили, що в тому випадку, якщо курс долару США на день оплати є вище за курс долару США на день підписання даного додатку, сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(А1/ А2)*В, де S - Загальна вартість Товару в гривнях з ПДВ на момент оплати (сума, яка підлягає оплаті); В - Загальна вартість Товару в гривнях з ПДВ на момент підписання даного додатку; А2- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання даного додатку; А1- курс долару США на міжбанківському валютному ринку Украйни до гривні на день перерахування суми платежу.

Відтак, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню судом частково.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, зменшення судом пені, штрафів, 48% річних на підставі вимог ст. 533 ЦК України, не впливає на розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 226, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Надія-М.В." (вул. 8 березня, 12, с. Заруддя, Оратівський район, Вінницька область, 22643, код ЄДРПОУ 13328972) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинонобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський р-н., Київська обл., 08162, код ЄДРПОУ 30048570) 38 424,41 грн 48 % річних, 24 943,33 грн пені, 194 060,33 грн штрафу, 7 722, 85 грн витрат на сплату судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Копію рішення суду надіслати згідно переліку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 01 жовтня 2021 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

3 - відповідачу (вул. 8 березня, 12, с. Заруддя, Оратівський район, Вінницька область, 22643)