Рішення № 100015308, 30.09.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/807/21

пр.№ 2/464/760/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

суддя Тімченко О.В.

справа № 464/807/21

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «АЛУРІЯ»

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ»

вимоги: захист прав споживачів

Обставини справи

Позивач звернулася до Сихівського районного суду м.Львова в порядку цивільного судочинства із позовом, в якому просить договір позики № 782865 від 03 червня 2020 року, укладений з ТОВ «МАНІФОЮ», право вимоги за яким перейшло ТОВ «ФК «АЛУРІЯ», визнати недійсним, покликаючись на недотримання норм закону при його укладенні.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторони проти такого порядку розгляду справи не заперечили.

Одночасно на підставі ч.4 ст.183 ЦПК України клопотання про витребування доказів слід повернуто заявнику (позивачу) без розгляду, оскільки таке усупереч ч.2 ст.84 ЦПК України не містило вжитих заходів для отриманих цих доказів самостійно, доказів вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання цих доказів.

Ухвалою суду від 17 травня 2021 року постановлено внести виправлення в ухвалу суду про відкриття провадження в справі.

Відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовної заявою з додатками за адресою, указаною у позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованим місцем проживання. У зв`язку із проставленням у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» відповідач у порядку п.4 ч.6 ст.272 ЦПК України вважається таким, якому вручено судове рішення.

Третя особа просить відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи твердження тим, що договір позики з відповідачем відповідає вимогам закону та жодних порушень при його укладенні не було. Указане викладено у письмових поясненнях.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить договір позики № 782865 від 03 червня 2020 року, укладений між нею та третьою особою ТзОВ «МАНІФОЮ», право вимоги за яким перейшло до ТзОВ «АЛУРІЯ» (перехід таких прав визнається сторонами), визнати недійсним з підстав порушення вимог законодавства - ЦК України, Законів України «Про електронну комерцію», «Про споживче кредитування, «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підстави недійсності правочину передбачені ст.215 ЦК України, а саме недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Виходячи з положень ч.ч.1-3, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із наданим третьою особою договором позики від 03 червня 2020 року позикодавець (третя особа) передає позичальнику (позивач) грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору. Сторонами обумовлено суму позики 1000 грн строком до 22 червня 2020 року.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами - ч.ч.2, 3 ст.207 ЦК України.

За приписами ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

В оскаржуваному договорі наявний електронний підпис (одноразовий ідентифікатор), який складається з літер та цифр (t05888) та вказано, що такий належить позивачу ОСОБА_1 .

Отже договір між сторонами було укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису (одноразового ідентифікатора) позивача, у матеріалах справи наявні докази, пов`язані з таким правочином. Позивач через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого відповідачем було надіслано позивачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-коду, який позивачкою і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Зазначене підтверджується постановами Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, які в силу ч.4 ст.263 ЦПК України враховуються судом при виборі і застосуванні відповідної норми права до спірних правовідносин.

У змісті абзацу 2 ч.2 ст.639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму і необов`язково повинен бути створений у вигляді окремого електронного документу, допускається і спрощена форма. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Аналогічний правовий висновок наведений Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Таким чином, договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тому відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З огляду на викладене, суд дійшов переконання, що договір підписаний сторонами у належній (визначеній законом) формі та спосіб. Наведене спростовує доводи позивача в цій частині.

Відповідно до ст.18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення правочину) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Указана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 314/2367/15-ц.

Доводів та доказів на підтвердження порушення відповідачем порядку надання позивачу інформації про умови отримання позики, які передували укладенню оспорюваного договору, позивачем до суду не надано з урахуванням підписання позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (v38415) паспорта позики з детальними умовами (реальна процентна ставка, порядок повернення позики тощо) та розрахунком орієнтовної загальної вартості. Водночас позивач визнала факт отримання суми позики.

У свою чергу, в укладеному договорі позики сторонами погоджено: предмет договору, умови нарахування процентів та сплати заборгованості позичальником, права та обов`язки сторін договору, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, порядок та умови відмови від надання та отримання позики.

Оскільки договір укладений на строк від 03 червня 2020 року по 22 червня 2020 року , а тому на нього не поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином позивач при укладанні договору, приймаючи всі умови та вчиняючи дії щодо отримання коштів, мала необмежений час щодо ознайомлення з умовами договору, правилами надання коштів у кредит, а тому її посилання на нечесну підприємницьку практику не знаходить свого підтвердження. Не встановлено порушення права споживача на свободу вибору продукції, оскільки позивач самостійно обрала фінансову установу та умови кредитування. У матеріалах справи відсутні докази порушення принципу рівності сторін договору, умовами кредитного договору не обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Отже, оцінивши договір, суд дійшов переконання, що при укладенні та підписанні зазначеного правочину сторонами було додержано усіх вимог, передбачених законодавством, за змістом оспорюваного правочину сторонами досягнуто всіх істотних умов обов`язкових для даних видів договорів, при підписанні спірного договору позивач погодилася з його умовами, позивачем не спростовано факт перерахування на свій рахунок кредитних коштів, а тому умови зазначеного правочину не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотним дисбалансом договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, підстав для визнання недійсним кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено. У даному випадку суд погоджується із твердженнями третьої особи, які є доречними.

Аналізуючи, передбачене ст.55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа указує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Згідно із ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При розгляді даної справи судом не встановлено порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав позивача. Сам факт звернення позивача до суду не свідчить про порушення її прав, таке підлягає доказуванню у встановленому законом порядку. Доводи позивача зводяться до власного суб`єктивного тлумачення як обставин справи, так і чинного законодавства.

Установивши дійсні обставини справи та проаналізувавши докази, суд дійшов переконання про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог щодо недійсності спірного договору, що є її процесуальним обов`язком, та має наслідком відмови у позові. Суд ураховує, що за положеннями ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України),

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, у матеріалах справи відсутні. Інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Розподіл судових витрат

Судові витрати в частині сплати підлягають компенсації за рахунок держави (ст.141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні позову.

Судові витрати із сплати судового збору компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «АЛУРІЯ», код за ЄДРПОУ 43072822, м.Дніпро, бул.Катеринославський, 2, офіс 618

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ», код за ЄДРПОУ 42848369, м.Київ, вул.Казимира Малевича, 87

Повне судове рішення складено 30 вересня 2021 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО