Рішення № 10001314, 09.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.06.10 р.                     Справа № 15/96                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом закритого акціонерного товариства “Банг і Бонсомер” м. Київ (код ЄДРПОУ 30109727)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Микитівський алебастровий комбінат” м. Горлівка (код ЄДРПОУ 02773278)

про стягнення заборгованості в сумі 159610,35 грн., інфляції в сумі 7342,06 грн., 3% річних у розмірі 1153,80 грн., пені в сумі 7861,28 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Атаманюк Г.М. за довіреністю б/н 17.12.2009 р. (в останнє судове засідання не з’явився)

від відповідача: Дейнека Н.О. за довіреністю б/н від 03.05.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява закритого акціонерного товариства “Банг і Бонсомер” м. Київ до відкритого акціонерного товариства “Микитівський алебастровий комбінат” м. Горлівка про стягнення заборгованості в сумі 159610,35 грн., інфляції в сумі 7342,06 грн., 3% річних у розмірі 1153,80 грн., пені в сумі 7861,28 грн.

Ухвалою суду від 23.04.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/96, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Позивач надав до суду клопотання вх. № 02-41/24010 від 01.06.2010 р., в якому просить суд розглянути справу без участі представника позивача. Таке клопотання суд задовольнив, оскільки неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору між сторонами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2009 р. сторони уклали договір купівлі–продажу № 27/09, згідно якого продавець (позивач) зобов’язався передавати у власність покупцю продукт Rutocel 75RT 70000 та продукт Casucol Fix 1, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що товар передається продавцем покупцю у кількості, асортименті, у строки та за цінами, встановленими у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.

Згідно п. 4.1 договору ціна товару визначається у специфікаціях, які є невід’ємними частинами цього договору, та підписані уповноваженими представниками обох сторін, на підставі яких продавцем виставляються рахунки–фактури. Вартість товару сплачується на підставі виставлених продавцем рахунків–фактур.

Відповідно до п. 4.3 договору товар оплачується покупцем протягом 30 календарних днів з дати отримання товару покупцем. Датою отримання товару вважається дата виписки видаткової накладної.

Пунктом 4.6 договору передбачено, що у випадку росту курсу євро по відношенню до гривні, який встановлюється Національним банком України, з моменту відвантаження товару до моменту сплати за цей товар більше ніж на 4%, покупець зобов’язаний додатково компенсувати постачальнику фінансові збитки, пов’язані з підвищенням курсу євро до гривні, які розраховуються наступним чином: (a : b – a : c) x c, де a – загальна сума товару в гривнях з урахуванням ПДВ, яка вказана в накладній на відвантажений товар; b – курс євро до гривні, встановлений НБУ на дату відвантаження товару; c – курс євро до гривні, встановлений НБУ на дату оплати.

Фінансові збитки постачальника, пов’язані з ростом курсу євро по відношенню до гривні, повинні бути компенсовані покупцем протягом 3 робочих днів з дати виставленого продавцем відповідного рахунку–фактури. Після сплати рахунка–фактури продавець і покупець підписують акт на додаткову оплату вартості відвантаженого товару у вигляді компенсації фінансових збитків продавця по даному договору та податкову накладну.

Відповідно до п. 9.3 договору він вступив в силу з моменту його підписання сторонами або в день, зазначений на початку, та діяв до 31.12.2009 р., але в будь–якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за договором.

До спірного договору сторони підписали специфікацію № 2 від 18.11.2009 р. та специфікацію № 3 від 07.12.2009 р., якими передбачили найменування, кількість товару, ціну за одиницю та загальну вартість товару, а також строк здійснення передачі товару та його оплати. Спірний договір та специфікації до нього підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, завірені копії додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору купівлі–продажу № 27/09 від 22.09.2009 р. ним було поставлено відповідачу ефір целюлози Rutocel 75RT 70000 та продукт Casucol Fix 1 на загальну суму 178355,83 грн. за видатковими накладними: № АО–0001504 від 19.11.2009 р. на суму 162009,60 грн., № АО–0001590 від 09.12.2009 р. на суму 16346,23 грн. Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписами представників позивача та відповідача в графах „Відвантажив” та „Одержав”; а також податковими накладними № 1550 від 19.11.2009 р., № 1646 від 09.12.2009 р., довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯПЗ № 179237/157 від 19.11.2009 р., № 171 від 09.12.2009 р., рахунками–фактурами № АО–0001626 від 18.11.2009 р., № АО–0001727 від 09.12.2009 р. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору купівлі–продажу № 27/09 від 22.09.2009 р. суд робить виходячи з того, що характеристики товару, зазначеного у накладних, повністю відповідають тим, що вказані у специфікаціях до договору. В позовній заяві позивач посилається на здійснення передачі товару саме за договором № 27/09 від 22.09.2009 р. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував, навпаки в довіреності № 171 від 09.12.2009 р., за якою представник відповідача отримував товар, підставою отримання товарно–матеріальних цінностей вказав саме договір № 27/09 від 22.09.2009 р. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

В позовній заяві позивач стверджував, що відповідач товар, отриманий згідно спірної видаткової накладної № АО–0001504 від 19.11.2009 р., оплатив частково на загальну суму 18745,48 грн., що підтверджується банківськими виписками, завірені копії яких з відміткою банку про проведення платежу містяться в матеріалах справи. Таким чином, частково неоплаченим залишився товар, поставлений за спірною видатковою накладною № АО–0001504 від 19.11.2009 р. на суму 143264,12 грн. (162009,60 грн. – 18745,48 грн. = 143264,12 грн.). Інша спірна видаткова накладна залишилася повністю неоплаченою, в результаті чого заборгованість відповідача на користь позивача склала 159610,35 грн.

Позивач направив відповідачу претензію б/н від 04.03.2010 р. з вимогою оплатити заборгованість за отриманий товар. Факт направлення даної претензії позивачем та отримання її відповідачем підтверджується фіскальним чеком № 9964 від 04.03.2010 р. та повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення 09.03.2010 р. представнику відповідача. Завірені копії претензії, чеку та повідомлення містяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Позивач надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв’язку зі здійсненням відповідачем після подачі позову до суду часткової оплати основного боргу на суму 90000,00 грн., в результаті чого заборгованість зменшилася та за розрахунком позивача склала 69610,00 грн. Інші позовні вимоги залишилися без змін. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг на суму 69610,00 грн., інфляцію в сумі 7342,06 грн., 3% річних у розмірі 1153,80 грн., пеню в сумі 7861,28 грн. Заяву про зменшення розміру позовних вимог суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 27/09 від 22.09.2009 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором купівлі–продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі купівлі–продажу № 27/09 від 22.09.2009 р. передбачили відстрочення оплати вартості товару на 30 календарних днів з дня отримання його покупцем, тобто від дати підписання накладної. Виходячи з того, що товар за спірною видатковою накладною № АО–0001504 був отриманий 19.11.2009 р., строк оплати для відповідача наступив у період з 20.11.2009 р. по 21.12.2009 р. включно (з урахуванням вихідних днів), а вже з 22.12.2009 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цією партією товару. Товар за спірною видатковою накладною № АО–0001590 був отриманий 09.12.2009 р., строк оплати для відповідача наступив у період з 10.12.2009 р. по 08.01.2010 р. включно, а вже з 09.01.2010 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цією партією товару. Таким чином строк оплати отриманого товару по обом спірним видатковим накладним для відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, яким визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на суму 69610,35 грн. (з урахуванням часткової оплати згідно платіжного доручення № 450 від 20.04.2010 р. на суму 90000,00 грн.) та 3% річних в розмірі 1153,80 грн. Проти позовних вимог в частині стягнення інфляції відповідач заперечує тим, що позивач здійснив невірний розрахунок із застосуванням неправильного індексу інфляції. До відзиву відповідач додав власний розрахунок інфляції, у зв’язку з чим визнав позовні вимоги в частині стягнення інфляції на суму 5611,35 грн. Розрахунок відповідача судом не приймається до уваги у зв’язку з тим, що він не відповідає рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України № 62–97р від 03.04.1997 р., оскільки при нарахуванні інфляції фактична кількість днів прострочення виконання грошового зобов’язання не застосовується.

Згідно частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дії відповідача у даній справі, пов’язані із визнанням позову про стягнення основного боргу в сумі 69610,35 грн., не суперечать законодавству та не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити товар в передбачений договором купівлі–продажу № 27/09 від 22.09.2009 р. строк в сумі 69610,00 грн., тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі п. 6.2 договору позивач за прострочення виконання грошового зобов’язання нарахував відповідачу пеню в сумі 7861,28 грн. (розрахунки додані до позову).

Згідно п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату товару покупець на вимогу продавця сплачує поставнику неустойку у вигляді пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банк України, що діяла на час прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення поставки товару.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач при розрахунку невірно визначив початок прострочення оплати, не врахувавши норми ст. 253 та ст. 254 ЦК України в частині того, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином розрахунок пені позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума пені за період з 22.12.2009 р. по 18.03.2010 р. складає: (143264,12 грн. х 20,50% х 87 днів : 365 днів) + (16346,23 грн. х 20,50% х 69 днів : 365) = 7000,32 грн. + 633,47 грн. = 7633,79 грн.

Відповідач надав до суду клопотання вх. № 02–41/25235 від 09.06.2010 р., в якому просить суд на підставі ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені у зв’язку з тим, що нараховані штрафні санкції є надмірно високі в порівнянні зі збитками позивача. Позивач продавав товар по цінам, еквівалентним курсу долара США, оскільки придбавав його у нерезидентів, враховуючи в ціну товару свій прибуток. У зв’язку з тим, що в даний час курс долару США знизився в порівнянні з періодом поставки товару, позивач отримує прибуток в більшому об’ємі, ніж був запланований на момент поставки. Крім того, відповідач просив суд врахувати той факт, що відповідач є збитковим підприємством, на яке значною мірою вплинула світова економічна криза, що підтверджується балансом підприємства. До того ж відповідач як суб’єкт господарювання має заборгованість по сплаті заробітної плати перед працівниками підприємства. В обґрунтування вказаних обставин відповідач надав до суду оригінали балансу на 01.01.2010 р. та звіту про фінансові результати за 2009 рік.

З балансу на 01.01.2010 р. вбачається, що дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги на кінець звітного періоду склала 1275 тис. грн., інша поточна дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду – 109 тис. грн.; загальна сума поточних зобов’язань на кінець звітного періоду склала 12881 тис. грн., в тому числі: короткострокові кредити банків – 10476 тис. грн., поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом – 69 тис. грн., зі страхування – 22 тис. грн., з оплати праці – 152 тис. грн., інші поточні зобов’язання – 1613 тис. грн.

Згідно звіту про фінансові результати за 2009 рік чистий збиток за звітний період склав 1939 тис. грн.

Стаття 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачає право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ч.1, ч. 2 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, наведені у відзиві та клопотанні відповідача обставини суд вважає винятковими у розумінні ст. 83 ГПК України, та у зв’язку з цим зменшує розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача. Позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 7861,28 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 3816,89 грн. (50% від суми пені за розрахунком суду). В частині стягнення пені в сумі 4044,39 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляцію в розмірі 7342,06 грн. та 3% річні в сумі 1153,80 грн. (розрахунки додані до позову).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми інфляції та 3% річних судом встановлено, що позивач припустився помилок при визначенні початку періоду прострочення виконання грошового зобов’язання, про що було вказано вище.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову щодо 3% річних, суперечать закону, а саме ст. 253 та ст. 254 ЦК України, не відповідають фактичним обставинам, які засновані на матеріалах даної справи.

Таким чином розрахунок 3% річних позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума 3% річних за період з 22.12.2009 р. по 18.03.2010 р. складає: (143264,12 грн. х 3% х 87 днів : 365 днів) + (16346,23 грн. х 3% х 69 днів : 365) = 1024,44 грн. + 92,70 грн. = 1117,14 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 1153,80 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 1117,14 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 1153,80 грн. – 1117,14 грн. = 36,66 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Перевіркою розрахунку суми інфляції судом встановлено, що розрахунок інфляції позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції в розмірі 7342,06 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 46; 49; 78; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Микитівський алебастровий комбінат” (юридична адреса: 84632, Донецька область, м. Горлівка, вул. Фадєєва, 6; код ЄДРПОУ 02773278; рахунок 26007001311492 в ЗАТ „ОТП Банк” м. Київ, МФО 300528) на користь закритого акціонерного товариства “Банг і Бонсомер” (юридична адреса: 03186, м. Київ, вул. А.Антонова, б. 5, Н/П в літ. Б VI повер; код ЄДРПОУ 30109727; рахунок 26003216199400 в АТ „Укрсиббанк”, МФО 351005) суму 81886,09 грн. (а саме основний борг на суму 69610,00 грн., пеню в розмірі 3816,89 грн., інфляцію в сумі 7342,06 грн., 3% річні в розмірі 1117,14 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 818,86 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 109,82 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних на суму 36,66 грн., пені на суму 4044,39 грн.

У судовому засіданні 09.06.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Суддя