Постанова № 10001180, 02.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.10 р.                     Справа № 41/51а

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління”, м. Маріуполь

до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Маріуполі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року №0000031700/0

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління звернувся до господарського суду Донецької області 26 січня 2007 року з позовною заявою № 1-10/190 від 25 січня 2007 року до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 000001234/0 від 23 січня 2007 року, податкового повідомлення-рішення № 0000031700/0 від 23 січня 2007 року, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000042335 від 23 січня 2007 року, акту перевірки від 15 січня 2007 року за № 3/23-4/05393725.

27.03.2007 року судом відкрито провадження в адміністративній справі № 37/47а.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.04.2007 року провадження у справі зупинено до розгляду касаційної скарги Державної податкової інспекції в м. Маріуполі на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.07 р. Вищим адміністративним судом України.

Ухвалою суду від 18.02.2010 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду по справі № 37/47а від 02.03.2010 року здійснено процесуальну заміну позивача у справі, Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління, на його правонаступника – Комунальне підприємство „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління”.

Ухвалою по справі № 37/47а від 18.03.2010р. роз’єднані у самостійне провадження позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року №000001234/0, яким визначено податкове зобов’язання позивача з податку на прибуток в розмірі 54818 грн.; позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0, яким визначено податкове зобов’язання позивача з податку з доходів найманих працівників в розмірі 9585,99грн.; та позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення 23.01.2007 року № 0000042335, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1020 грн. за порушення п. 5 ст. 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Адміністративній справі за позовом Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0, яким визначено податкове зобов’язання позивача з податку з доходів найманих працівників в розмірі 9585,99грн. присвоєно номер 41/51а.

Позивачем змінювались позовні вимоги у справі № 41/51а та остаточними позовними вимогами є визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0 в частині визначення податкового зобов’язання позивача з податку з доходів найманих працівників в розмірі 9550,99 грн., в тому числі за основним платежем – 3172 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6378,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0 позивач посилався на те, що, як вбачається з п.п. 4.2.10 п. 4.2. ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, порушення якого встановлено актом перевірки, відшкодування немайнової (моральної) шкоди, спричиненої каліцтвом та іншим пошкодженням здоров’я, не є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, оскільки наведеною статтею не передбачено віднесення до складу загального місячного доходу сум моральної шкоди, що відшкодовується у зв’язку з спричиненням каліцтва та іншим пошкодженням здоров’я фізичній особі – потерпілій від злочину, та таку шкоду не можна трактувати як моральну шкоду, отриману у вигляді неустойки, штрафу чи пені.

Позивачем зазначено, що він згоден зі спірним рішенням в частині донарахування податку з доходу фізичної особи Мелех І.В. в розмірі 0,92 грн. та Скоробагатько О.В. в розмірі 22,41 грн.

Відповідач проти позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0 заперечив, посилаючись на те, що, з огляду на положення п.п. 4.2.10 п. 4.2. ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, тільки суми відшкодувань прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, які виплачуються потерпілому за рахунок коштів юридичної особи, з чиєї вини сталася втрата чи зменшення професійної або загальної працездатності, не вважаються об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Відповідачем зазначено, що відшкодування матеріального або морального збитку фізичній особі обкладається податком з доходів фізичних осіб, позивач у даному випадку виконує роль податкового агента, тобто нараховує, утримує та сплачує податок до бюджету від імені й за рахунок платника податку.

Щодо сум відшкодувань, які виплачуються потерпілому за рахунок коштів юридичної особи, з чиєї вини сталася втрата чи зменшення працездатності, відповідач стверджує, що в разі, якщо зазначені суми відносяться до сум, що відшкодовують прямі збитки, понесені платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, вони не вважатимуться об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб на виконання норм підпункту 4.2.1. „а” пункту 4.2. статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково надані документи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

З 04.12.2006 року по 29.12.2006 року відповідачем проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року.

За наслідками перевірки відповідачем було складено акт № 3/23-4/05393725 від 15.01.2007 року (надалі – акт перевірки).

В ході перевірки встановлено, зокрема, що позивач здійснював відшкодування немайнової (моральної) шкоди громадянам, але в порушення п. 1.2. ст. 1, п. „а” пп. 4.2.10 п.4.2. ст. 4, ст. 7, ст. 16, ст. 17, п. „а” пп. 19.2 ст. 19, пп. 22.3 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” (із змінами та доповненнями) податок з доходів фізичних осіб не нараховувався, не утримувався, до бюджету не перераховувався. Сума донарахованого податку з доходів фізичних осіб складає 3172 грн.

На підставі акту перевірки та здійснених в ході перевірки висновків відповідачем були складені податкові повідомлення-рішення, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0, яким згідно з п.п. „б” п.п. 4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, внаслідок порушення, п. 1.1., 1.3., 1.8., 1.9., п. 1.15 ст. 1, п. 3.5. ст. 3, п.1.2. ст. 1, п. „а” пп. 4.2.10 п.4.2. ст. 4, ст. 7, ст. 16, ст. 17, п. „а” пп. 19.2 ст. 19, пп. 22.3 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників в загальній сумі 9585,99 грн., у тому числі за основним платежем – 3195,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6390,66грн.

Як зазначалось, позивачем заявлено вимоги про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0 в частині визначення податкового зобов’язання позивача з податку з доходів найманих працівників в розмірі 9550,99 грн., в тому числі за основним платежем – 3172 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6378,99 грн.

Як вбачається з акту перевірки (стор. 41-43 акту додаток № 15 до акту) та пояснено сторонами у справі, наведену суму податкового зобов’язання застосовано до позивача внаслідок неправомірного зменшення нарахованого доходу на суму збору до пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування в сумі 0,92 грн., не нарахування та неперерахування податку з сум виплачених приватним нотаріусам в сумі 55,41 грн., не утримання та неперерахування податку з сум відшкодованої немайнової (моральної) шкоди в сумі 3139 грн.

При цьому, податковий орган стверджує, що у спірних правовідносинах позивач виступав в якості податкового агента, а тому був зобов’язаний утримувати з сум виплат та перераховувати до бюджету суми податку на прибуток з доходів громадян.

З наведених вище сум донарахувань позивач оспорює частину суми 55,41 грн. в розмірі 33 грн., як таку що визначена безпідставно через арифметичну помилку. А також суму нарахувань 3139 грн. в повному обсязі, мотивуючи це ти, що він не був зобов’язаний утримувати податок, оскільки не робив виплат на користь фізичних осіб.

Позивачем надані суду докази по справі, з яких вбачається, що в межах відкритих на виконання рішень судів виконавчих проваджень державною виконавчою службою виставлені до рахунку позивача платіжні вимоги. Також платіжними дорученнями позивачем перераховувались кошти на рахунки Державної виконавчої служби. У обох випадках одержувачем платежів є відповідний відділ Державної виконавчої служби.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується твердження позивача про те, що ним не здійснювались виплати на користь фізичних осіб, за винятком виплат на користь Федотової О.А., Попова О.М., Пономарьова А.Ф., яким здійснювались безпосередні виплати через Маріупольський вузол зв’язку.

Відповідно до п. 1.15. ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Пункт 8.1.1. статті 8 цього ж закону, яка визначає порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, встановлює, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що позивачем не проводились виплати на користь фізичних осіб в сумі 2385 грн. Нарахування доходів фізичним особам в ході проведення перевірки відповідачем не встановлено. Наявність будь-яких нарахувань таких доходів відповідачем заперечується.

З огляду на викладене, позивач не здійснював нарахування (виплату) оподатковуваних доходів на користь платників податку – фізичних осіб, тобто відсутня передумова для обов’язку позивача утримувати податок від суми такого доходу та сплачувати його до бюджету. Суд доходить до висновку, що у спірних правовідносинах щодо стягнення сум на користь платників податку – фізичних осіб органами Державної виконавчої служби позивач не є податковим агентом, а тому податкові зобов’язання в розмірі 2385 грн. визначені йому необґрунтовано.

Щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання в розмірі 55,41 грн. через не нарахування та неперерахування податку з сум виплачених приватним нотаріусам, то дослідження розрахунку правильності обчислення суми прибуткового податку з доходів громадян, зробленого у додатку № 15 до акту перевірки, дозволяє зробити висновок, що ця сума визначена невірно і через наявність помилки безпідставно збільшена на 33 грн.

Як вбачається із спірного податкового повідомлення рішення, до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у спірній в сумі 6390,66 грн.

Відповідно до п. 17.1.3 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З урахуванням встановленого судом правомірного визначення спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання позивача в розмірі 777,33 грн., обґрунтованим можливо визнати застосування штрафні (фінансові) санкції в сумі 388,67 грн. на підставі наведеної норми закону.

Щодо санкцій в іншій частині, застосованих на підставі п. 17.1.9 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Зазначений п. 17.1.9 закону передбачає, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Тобто, закон визначає, що застосування цієї санкції можливе виключно у випадку коли законодавством про відповідний податок встановлено обов’язкове попереднє нарахування та сплата (саме наявність двох, а не одної умови – і нарахування, і сплати) податку, а вже потім – проведення виплати.

Щодо податку з доходів фізичних осіб, то порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлений статтею 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", пункт 8.1.2. якої встановлює, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету.

З огляду на викладене застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції щодо прибуткового податку з громадян в сумі 6001,99 грн. на підставі п. 17.1.9 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є таким, що не ґрунтується на приписах закону.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 4, 7, 8, 9, 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, ст.ст. 1, 4, 5, 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ

Позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0 в частині визначення податкового зобов’язання позивача з податку з доходів найманих працівників в розмірі 9550,99 грн., в тому числі за основним платежем – 3172 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6378,99 грн. – задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Маріуполі від 23.01.2007 року № 0000031700/0 в частині визначення суми податкового зобов’язання за основним платежем в сумі 2418 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі - 6001,99 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя