Рішення № 100006677, 28.09.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7714/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та незаконними дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області/ про:

- визнання протиправними та незаконними дій Головного управління ДПС у Полтавській області щодо нарахування боргу (недоїмки) ОСОБА_1 ;

- скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277 від 16 червня 2021 року;

- зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області відкоригувати відомості особової картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про наявність недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 8448,00 грн (на підставі документа №3981890/ev від 02 травня 2018 року);

- стягнення з Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн /а.с. 1-11/.

Позов обґрунтований тим, що позивач перебуває на податковому обліку як особа, яка провадить незалежну професійну адвокатську діяльність, а також по 2018 рік був найманим працівником. Вимога Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277 від 16 червня 2021 року, якою стягується з позивача недоїмка з єдиного соціального внеску в сумі 4487,96 грн, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідач вже вчетверте протиправно вимагає сплату ЄСВ за 2017 рік, ігноруючи судові рішення та ту обставину, що в 2017 році за позивача ЄСВ сплачував його роботодавець. Таким чином, наявні підстави для зобов`язання відповідача відкоригувати відомості особової картки платника податків позивача шляхом виключення інформації про наявність недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 8448,00 грн та для стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 117-122/ зазначив, що позивача взято на облік як фізичну особу, яка займається незалежною професійною (індивідуальною адвокатською) діяльності, а тому є платником єдиного внеску відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та має непогашену заборгованість по сплаті єдиного внеску. Підставою для здійснення погашення (зменшення) в інтегрованій картці сум боргу є рішення суду, а тому наразі позовна вимога про здійснення коригування в ІКП є передчасною. Крім того, відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки матеріали справи не дають можливості дійти висновку, що негативні емоції позивача від дій відповідача досягли рівня страждань або приниження, а також позивачем не обґрунтовано розмір заявленої моральної шкоди в сумі 20000,00 грн.

У відповіді на відзив /а.с.149-152/ позивач вказав на безпідставність доводів відповідача.

Правом на подання заперечень відповідач не скористався.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області в частині позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області відкоригувати відомості особової картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про наявність недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 8448,00 грн (на підставі документа №3981890/ev від 02 травня 2018 року).

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пунктів 6 та 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 є адвокатом відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1210 від 11 травня 2012 року /а.с. 16/, посвідчення адвоката України №1210 від 26 серпня 2015 року /а.с. 17/ та відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України /а.с. 155-156/.

Відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 04 травня 2007 року /а.с.18-21/ ОСОБА_1 у період з 05 березня 2015 року по 25 січня 2018 року працював на посаді начальника відділу правового забезпечення в Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» /а.с. 18-21/.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 1 квартал 2017 року по 2 квартал 2021 року /а.с. 108-110/ ОСОБА_1 отримував заробітну плату в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період з 1 кварталу 2017 року по 1 квартал 2018 року, відомості про отримання доходів від здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності за період з 1 кварталу 2017 року по 1 квартал 2018 року відсутні.

ОСОБА_1 як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, до контролюючого органу подавалися звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки /а.с. 131-138/.

14 лютого 2019 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/137, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 8448,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі №440/2257/19 /а.с.72-78/, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року /а.с. 79-83/, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-2417-51/137.

02 вересня 2019 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/6092, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 8448,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі №440/2805/20 /а.с.58-65/, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року /а.с. 66-70/, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 02 вересня 2019 року №Ф-2417-51/6092.

06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/6269, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 6369,84 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі №440/7557/20 /а.с. 44-49/, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року /а.с. 50-56/, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269, у іншій частині позовних вимог відмовлено.

16 червня 2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/2277, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 4487,96 грн /а.с. 130/.

З вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-2417-51/2277 від 16 червня 2021 року позивач не погодився та звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України (в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства) /далі - ПК України/, так і нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в частині умов та підстав справляння ЄСВ) /далі - Закон № 2464-VI (у відповідних редакціях Закону)/.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" /далі - Закон № 5076-VI/ адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Платників єдиного внеску перелічено у статті 4 Закону № 2464-VI.

Так, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону №2464-VI.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від такої діяльності. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного внеску. Проте, з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, зобов`язана самостійно визначити цю базу, але розмір єдиного внеску при цьому не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Оскільки відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та провадженні нею підприємницької діяльності не було врегульовано Законом №2464-VI до 01 січня 2021 року, суд в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України вважає за необхідне керуватися правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 27 лютого 2020 року у справі № 0440/5632/18 та від 01 квітня 2020 року у справі №140/2475/19.

Так, Верховний Суд дійшов висновків, що самозайнята особа зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особами та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби як самозайнятої особи не впливає на викладені висновки суду, оскільки взяття на облік самозайнятих осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, у період з 22 березня 2010 року до 25 січня 2018 року позивач був найманим працівником в ПАТ КБ "ПриватБанк" та за вказаний період обов`язок сплати за позивача єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладений на його роботодавця відповідно до чинного законодавства та його роботодавець повинен сплачувати за позивача єдиний внесок у розмірах, визначених законодавством.

Те, що позивач є застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в 2017 році повинен був нараховувати та сплачувати його роботодавець, виключав обов`язок позивача зі сплати у цей період єдиного внеску ще й як самозайнятою особою.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі №440/2257/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-2417-51/137. При цьому судом встановлено, що припинивши трудові відносини з ПАТ КБ "ПриватБанк", позивач на виконання вимог Закон № 2464-VI подав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, відповідно до якого сума нарахованого єдиного внеску становить 9828,72 грн, що підтверджено наданими представником відповідача копіями відповідного звіту та квитанції № 2 від 03 травня 2019 року про прийняття останнього. Також відповідно до наявних в матеріалах справи копій платіжних документів позивачем за 2-4 квартали 2018 року сплачено єдиний внесок за 2018 рік, а саме: від 20 квітня 2018 року № 0.0.107504635.1, від 19 липня 2018 року № 0.0.1085405061.1, від 13 жовтня 2018 року та від 04 січня 2019 року по 2457,18 грн кожна, тобто на загальну суму 9828,72 грн. Відповідні платежі зараховані контролюючим органом, що підтверджено витягом зворотного боку облікової картки платника. В той же час відповідачем самостійно 02 травня 2018 року здійснено нарахування єдиного внеску для позивача в сумі 8448,00 грн терміном сплати 02 травня 2018 року та, з урахуванням несплати позивачем 02 травня 2018 року суми нарахованого відповідачем в це й же день єдиного внеску, відповідачем збільшено недоїмку по нарахуванню єдиного внеску на підставі документу №3981890/ev від 02 травня 2018 року. Платежі по сплаті єдиного внеску за 2018 рік, а саме: в період, коли позивач не працював в ПАТ КБ "Приватбанк", а здійснював незалежну професійну адвокатську діяльність, та які ним були самостійно сплачені на підставі вище вказаних квитанцій, відповідачем на підставі пункту 6 статті 25 Закону № 2464-VI зараховано в рахунок погашення недоїмки нарахованої відповідачем за 2017 рік на підставі документу №3981890/ev від 02 травня 2018 року.

В постанові від 23 березня 2020 року у справі №440/2257/19 Другий апеляційний адміністративний суд дійшов висновків, що законних підстав для самостійного нарахування відповідачем єдиного внеску для позивача за 2017 рік на суму 8448,00 грн у відповідача не було, а відтак відповідачем безпідставно зараховано здійснені позивачем платежі з єдиного внеску за 2018 рік в рахунок погашення безпідставного боргу за 2017 рік та протиправно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року №Ф-2417-51/137.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вищевказані обставини, які встановлені судовими рішеннями у справі №440/2257/19, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді цієї справи.

В подальшому рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі №440/2805/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 02 вересня 2019 року №Ф-2417-51/6092.

При цьому судом встановлено, що з інтегрованої картки ОСОБА_1 вбачається, що позивачем за 3-4 квартали 2018 року та за 1-2 квартали 2019 року своєчасно та у повному обсязі сплачено єдиний внесок, однак, сплачені суми зараховувалися відповідачем у рахунок погашення недоїмки в порядку календарної черговості її виникнення з урахуванням погашення недоїмки за 2017 рік, оцінку безпідставності нарахування якої надано судовими рішеннями у справі №440/2257/19, які набрали законної сили.

А рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі №440/7557/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269.

При цьому судом встановлено, що з інтегрованої картки ОСОБА_1 слідує, що позивачем за 3-4 квартали 2018 року, за 1-4 квартали 2019 року та за 1-3 квартали 2020 року своєчасно та у повному обсязі сплачено єдиний внесок, однак, сплачені суми зараховувалися відповідачем у рахунок погашення недоїмки в порядку календарної черговості її виникнення з урахуванням погашення недоїмки за 2017 рік, оцінку безпідставності нарахування якої надано судовими рішеннями у справі №440/2257/19, які набрали законної сили.

Положеннями частин сьомої та восьмої статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку або на єдиний рахунок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Судовим розглядом у цій справі встановлено, що відповідно до відомостей з інтегрованої картки ОСОБА_1 /а.с. 123-129/ позивачу контролюючим органом нараховано єдиний внесок за 4 квартал 2020 року з терміном сплати 19 січня 2021 року та за І квартал 2021 року з терміном сплати 30 квітня 2021 року, тоді як позивачем самостійно нараховано та сплачено єдиний внесок за цей період 18 січня 2021 року згідно платіжного доручення №@2PL941640 від 18 січня 2021 року та 09 квітня 2021 року згідно платіжного доручення №@2PL479732 від 09 квітня 2021 року відповідно, проте сплачені позивачем суми зараховувалися відповідачем у рахунок погашення недоїмки в порядку календарної черговості її виникнення, оцінку безпідставності нарахування якої надано судовими рішеннями у справах №440/2257/19, №440/2805/20 та №440/7557/20, що набрали законної сили.

Відповідно до положень пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 /далі - Інструкція № 449/, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.

Оскільки вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року №Ф-2417-51/137, від 02 вересня 2019 року №Ф-2417-51/6092 та від 06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269 вважалися відкликаними у день набрання законної сили відповідними судовими рішенням у справах №440/2257/19, №440/2805/20 та №440/7557/20, то у контролюючого органу були відсутні правові підстави для зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску у рахунок погашення безпідставно нарахованої суми недоїмки за 2017 рік в розмірі 8448 грн, та подальшого погашення недоїмки зі сплати єдиного внеску у період з 1 кварталу 2018 року по 1 квартал 2021 року, внаслідок чого в інтегрованій картці позивача станом на 16 червня 2021 року (дата винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277) і виникла заборгованість зі сплати суми єдиного внеску в загальній сумі 4487,96 грн, яку відповідач вимагав сплатити цією вимогою.

При цьому позивач сплачував самостійно нарахований єдиний внесок відповідно до поданої ним звітності за 2018-2020 роки у встановлені Законом № 2464-VI строки.

За таких обставин та наведених вище норм права, суд доходить висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277 від 16 червня 2021 року прийнята Головним управлінням ДПС у Полтавській області не на підставі, не у спосіб, що визначені законами України, та необґрунтовано, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними та незаконними дій відповідача щодо нарахування боргу (недоїмки) ОСОБА_1 , то вона задоволенню не підлягає з огляду на те, що правові наслідки для позивача створює саме вимога про сплату боргу (недоїмки) як рішення суб`єкта владних повноважень, а не дії щодо її нарахування в інтегрованій картці.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн, позивач посилається на те, що відповідач своїми діями, а саме винесенням не законних (протиправних) п`яти вимог, принижує честь та гідність позивача, він відчуває постійний стрес, тривогу та занепокоєння. Пояснює, що дружині відмовляють у оформленні субсидії з причин того, що чоловік є боржником, а батьки відчувають занепокоєння та душевні хвилювання, коли отримують численні поштові повідомлення від відповідача з приводу його боргу.

Суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди, а також не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із діями відповідача щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано.

Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, причинного зв`язку між діями та рішенням (вимогою про сплату боргу (недоїмки)) відповідача і отриманням моральної шкоди, а також розміру заявленої моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 20000,00 грн.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №815/63/18.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову до суду позивач поніс витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1816,00 грн, що підтверджується квитанціями АТ «Ощадбанк» №34548 від 08 липня 2021 року /а.с.12/ та №93273 від 20 липня 2021 року /а.с. 94/. Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума в 908,00 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код ВП 44057192) про визнання протиправними та незаконними дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-2417-51/2277 від 16 червня 2021 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк