Постанова № 10000176, 02.06.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 червня 2010 р. № 28/269 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Владимиренко С.В.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю

"Еко"

на рішення                                         господарського суду міста Києва

від 24.09.2009 року

та на постанову                                        Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 року

у справі                                                  № 28/269

господарського суду                              міста Києва

за позовом                                                  Приватного підприємства "Інтекс"

до                                                             Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"

про                                                            стягнення 79 591,57 грн.

за участю представників:

позивача –                                                  не з"явились

відповідача –                                        не з"явились

В С Т А Н О В И В:

          В червні 2009 року Приватне підприємство "Інтекс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" про стягнення з останнього 74 521,01 грн. основного боргу, 2 414,48 грн. пені, 2 161,11 грн. інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 494,97 грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2009 року (суддя Копитова О.С.) провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 376,50 грн. припинено; решту позовних вимог задоволено частково; стягнуто з ТОВ “Еко” на користь ПП “Інтекс” 79 094,31 грн., з яких 74 030,74 грн. основного боргу, 494,97 грн. відсотків річних, 2 157,81 грн. інфляційних витрат, 2 410,79 грн. пені, а також 790,94 грн. державного мита, 310,55 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 року (судді: Сотніков С.В., Дзюбко П.О., Острович С.Е.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Експертфуд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Колорит” пені в сумі 2410,79 грн., 790,94 грн. державного мита, 310,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові; виключено з абзацу третього резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2009р. у справі № 28/269 після тексту “на користь Приватного підприємства “Інтекс” (36039, м. Полтава, вул. Чапаєва, 25, п/р 260043173 в АБ “Полтава–банк” МФО 331489, код ЄДРПОУ 31034726)” текст наступного змісту: “79094,31 грн. (сімдесят дев’ять тисяч дев’яносто чотири гривні тридцять одну копійку), з яких”; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2009р. у справі № 28/269 залишено без змін; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко” на користь Приватного підприємства “Інтекс” 754,77 грн. витрат по оплаті державного мита та 301,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, посилаючись на неправильне застосування вказаними судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи і повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем протягом тривалого періоду часу існували правовідносини, пов'язані з продажем позивачем відповідачу товару.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачу поставлено товар на підставі договору № 2062К від 12.04.2006 року, вартість якого останній оплатив частково, а тому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" заборгованість у розмірі 74521,01 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги з урахуванням вимог статтей 525, 526, 530 ЦК та статті 193 ГК України, місцевий господарський суд виходив з того, що поставки товару відбувались протягом квітня-жовтня 2008 року на підставі договору № 2062 К від 12.04.2006 року на суму 279 188,13 грн., який відповідач оплатив частково у розмірі 202 900 грн. Товар на суму 1767,12 грн. відповідач повернув позивачу.

Крім того, після порушення провадження у справі відповідач частково повернув позивачу товар на суму 376,50 грн., в зв"язку з чим суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 376,50 грн.

Також господарським судом міста Києва встановлено, що відповідачем не реалізовано товар на суму 113,77 грн., а тому, враховуючи, що строк розрахунків за товар поставлений сторонами в залежність від реалізації товару, місцевим господарським судом стягнуто заборгованість у розмірі 74 030,74 грн.

З врахуванням пункту 1 розділу 10 договору та на підставі статті 625 ЦК України судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача пеню, інфляційні витрати та 3% річних.

Проте, апеляційний господарський суд при повторному розгляді справи, погодившись з висновками суду першої інстанції про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 74 030,74 грн., вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про утворення цієї заборгованості на підставі договору поставки № 2062 К від 12.04.2006р., оскільки в наявних в матеріалах справи накладних відсутні посилання на вказаний договір, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з боржника договірної неустойки.

При цьому, суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог ст. 43 ГПК України, усунув вказані порушення, повно й об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та дійшов правильного висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України та статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 216 та частини 1 статті 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

На підставі частини 2 статті 217 цього ж Кодексу у сфері господарювання застосовуються штрафні санкції.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на те, що поставка товару здійснювалась позивачем поза межами договору поставки № 2062 К від 12.04.2006р. та на відсутність письмової домовленості сторін щодо їх відповідальності, суди попередніх інстанцій обгрунтовано прийшли до висновку про відмову в позові в частині стягнення з ТОВ "Еко" пені.

В силу частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з приписів вказаних норм та зНачало формы

огляду на встановлення місцевим і апеляційним господарськими судами факту порушення відповідачем зобов»язань внаслідок несвоєчасної оплати заборгованості за поставлений товар, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду першої й апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, інфляційних витрат та 3% річних.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань відповідача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 року у справі № 28/269 залишити без змін.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик С.В. Владимиренко