Рішення № 100000841, 27.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року Справа № 160/13021/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Департаменту соціальної політики Кам`янської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнення позовних вимог просив: скасувати постанову про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №64026658 від 05.01.2021 р. Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) та зобов`язати відповідача повернути сплачений ним виконавчий збір у розмірі 24 000 грн. за виконавчим провадженням №64026658.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було протиправно винесено спірну постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000 грн. від 05.01.2021 р. за виконавчим провадженням №64026658. Так як, боржником у виконавчому провадженні №64026658 вже добровільно частково було виконано рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01.12.2011 р. по справі №2-а-232/11. Тому враховуючи вимоги ч.1 ст.7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на підставі п.3 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». За таких обставин, оскаржувана постанова від 05.01.2021 р. є протиправною та підлягає скасуванню судом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність ст.ст.160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 18.08.2021 року було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем 18.08.2021 року недоліків своєї позовної заяви.

До суду 10.09.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №64026658. На підставі ч.4 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем у виконавчому проваджені №64026658, винесена постанова про стягнення виконавчого збору від 05.01.2021 р. Рішення суду на підставі, якого видано виконавчий лист №2-а-2321/П виданий 03.12.2019 р. Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська, має немайновий характер. А отже посилання позивача на п.3 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» не може братися до уваги, оскільки дана норма стосується вчинення виконавчих дій при примусовому виконанні рішення суду про стягнення коштів. В даному випадку на виконанні у відділі перебувало рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії. З огляду на викладене, можна прийти до висновку про правомірність винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору та стягнення його до Державного бюджету. Враховуючи викладене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

21.09.2021 року до суду від позивача надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому він просив долучити до матеріалів справи документи на підтвердження направлення відзиву на позовну заяву третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Але третя особа до теперішнього часу будь-яких пояснень щодо даної позовної заяви на адресу суду не надіслала.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та в уточненій позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01.12.2011 р. по справі №2-а-232/11 зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м.Дніпродзержинську ради Дніпропетровської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010-2011 роки відповідно до ст.48 ч.4 Закону України від 28.02.1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 01.07.1992 р., від 06.06.1996 р., від 25.03.1999 р. та від 11.07.2001 р., - тобто у розмірі 5 (п`яти) мінімальних заробітних плат, визначивши розрахунковий розмір мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України», який буде чинним на момент виплати, та виключивши при нарахуванні і виплаті вже нараховані та виплачені за вказані роки суми щорічної допомоги на оздоровлення.

Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області 03.12.2019 р. було видано виконавчий лист по справі №2-а-232/11.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05.11.2020 р. замінено сторону виконавчого провадження по справі №2-а-2321/11, а саме: боржника Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м.Дніпродзержинську ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 03192537) на Департамент соціальної політики Кам`янської міської ради (код ЄДРПОУ 41490026).

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Загребельською Д.С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64026658 від 05.01.2021 р. на примусове виконання виконавчого листа №2-а-2321/11 виданого 03.12.2019 р. Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Також головним державним виконавцем Загребельською Д.С. були прийняті постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №64026658 від 05.01.2021 р. у розмірі 200 грн. та про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000 грн.

Позивач пов`язує порушення своїх прав з прийнятою відповідачем постановою про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №64026658 від 05.01.2021 р. у розмірі 24 000 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин 5, 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно з частинами 1, 2 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

За визначенням частин 1, 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до п.3 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Так, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. № 4901-VI.

В силу частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Як свідчать встановлені обставини справи, в межах виконавчого провадження №64026658 здійснюється примусове виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі №2-а-2321/11, щодо зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м.Дніпродзержинську ради Дніпропетровської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010-2011 роки відповідно до ст.48 ч.4 Закону України від 28.02.1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 01.07.1992 р., від 06.06.1996 р., від 25.03.1999 р. та від 11.07.2001 р., - тобто у розмірі 5 (п`яти) мінімальних заробітних плат, визначивши розрахунковий розмір мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України», який буде чинним на момент виплати, та виключивши при нарахуванні і виплаті вже нараховані та виплачені за вказані роки суми щорічної допомоги на оздоровлення.

З огляду на предмет примусового виконання та особу боржника, виконання наведених судових рішень має здійснюватися з урахуванням вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а відтак виконавчий збір за їх примусове виконання, стягненню з позивача не підлягає.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд доходить до висновку щодо протиправності прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 05.01.2021 р. винесену у виконавчому провадженні №64026658.

В частині заявлених позовних вимог позивача про повернення йому сплаченого виконавчого збору у розмірі 24 000 грн., суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

З норми Закону України «Про виконавче провадження» видно, що виконавчий збір підлягає поверненню у випадках: а) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; б) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження»).

З припису Закону України «Про виконавче провадження» витікає про перерахування органом державної виконавчої служби стягнутого виконавчого збору до Державного бюджету України.

В аспекті вищезазначеного суд зазначає, що з огляду на встановлені ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» правила повернення виконавчого збору, з урахуванням того, що позивач не звертався до ДВС в питаннях повернення з Державного бюджету України виконавчого збору у визначеному чинним законодавством порядком, зокрема на підставі затвердженого Наказом від 03.09.2013 р. № 787 Міністерства фінансів України «Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», недоведеними є аргументи позивача про порушення його прав відповідачем у цій частині.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дана позовна заява підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в сумі 1 135 грн. (2 270 грн. : 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 05.01.2021 р. по виконавчому провадження №64026658, прийняту Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Загребельською Д.С.

У задоволенні решти позовної заяви – відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (вул.Старокозацька, 56, м.Дніпро, 49027, код ЄДРПОУ 43314918) на користь Департаменту соціальної політики Кам`янської міської ради (пр.Василя Стуса, 10/12, м.Кам`янське, 51900, код ЄДРПОУ 41490026) судові витрати по справі у розмірі 1 135 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.272 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.287 КАС України.

Суддя К.С. Кучма