Рішення № 99999235, 30.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2021Справа № 910/11839/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Екобудквартал»

до фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни

про стягнення 135 174, 00 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Екобудквартал» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 135 174, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 177, 202, 208, 509, 638, 1212, Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 135 174, 00 грн, які належать позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/11839/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

25.08.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що між ним та позивачем було укладено договір поставки в спрощений спосіб на виконання якого відповідачем поставлено товар на суму 67 587, 00 грн, іншу частину товару також на суму 67 587, 00 грн позивач не забрав, а тому посилання позивача на безпідставність отримання грошових коштів є необґрунтованими.

22.09.2021 від позивача надійшли додаткові пояснення, виписка банку та письмове підтвердження, що станом на 22.09.2021 ціна позову не змінилася.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у листопаді 2020 року між ним та відповідачем велися переговори щодо постачання товарів (двох дзеркал), у зв`язку з чим 03.12.2020 ним, на підставі рахунку на оплату, що виставлений відповідачем від 23.11.2020 за №78/1, перераховано останньому грошові кошти в розмірі 135 174, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 352 від 03.12.2021.

Однак, у подальшому, між ним та відповідачем не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору постачання товарів, у зв`язку з чим 13.07.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію за вих.№7, в якій просив протягом 7 календарних днів поставити товар, а у випадку відмови виконати поставку товарів просив повернути грошові кошти в розмірі 135 174, 00 грн.

16.07.2021 відповідач надав відповідь на претензію, в якій зазначив, що ним частково виконано зобов`язання по поставці товару (одного дзеркала), а саме на суму 67 587, 00 грн, інша частина замовлення готова до видачі покупцю та знаходиться в приміщенні магазину ТЦ «Домосфера».

В обґрунтування позову позивач зазначає, що грошові кошти в сумі 135 174, 00 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави та на вимогу позивача не повернуті, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).\

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Так, частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судом встановлено, що сторонами досягнуто згоди щодо предмету договору, кількості та вартості товару, а саме: дзеркал 180/90 у кількості 2 шт., вартістю 135 174, 00 грн, тобто сторонами досягнуто всіх істотних умов договору.

Враховуючи викладене вище, між сторонами укладено договір поставки в спрощений спосіб (шляхом виставлення рахунку №78/1 від 23.11.2020 (оферта) та його оплатою позивачем (акцепт)), а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Отже, посилання позивача на безпідставність набуття відповідачем грошових коштів є необґрунтованими.

Так, частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи (платіжне доручення №352 від 03.12.2020) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суму попередньої оплати в розмірі 135 174, 00 грн, даний факт також не заперечується відповідачем.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на здійснення ним поставки товару на загальну суму 67 587, 00 грн, на підтвердження чого до відзиву додано копії видаткової накладної №78/1 від 24.05.2021, акту від 24.05.2021 та фото з камер відеонагляду.

Суд не приймає зазначені документи в якості належних та допустимих доказів поставки товару, оскільки вони не підписані уповноваженою особою ТОВ «Будівельна компанія Екобудквартал», а також матеріали справи не містять доказів направлення їх останньому.

Твердження відповідача про те, що водій вантажного автомобіля RENAULT MASTER д/н НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 після отримання товару забув розписатися у видатковій накладній не підтвердженні жодними належними доказами. Одночасно матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, кому належить вказаний автомобіль та вказана особа є працівником позивача та чи дійсно вона забирала товар тощо.

Копія видаткової накладної №78/1 від 15.07.2021, яка також підписана лише зі сторони відповідача, не може підтверджувати факт поставки іншої частини товару на суму 67 587, 00 грн, оскільки, як зазначено останнім товар (одне дзеркало) знаходиться в приміщенні магазину ТЦ «Домосфера» та не було отримане позивачем.

Отже, надані відповідачем докази не підтверджують факту передачі товару позивачу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано умови договору поставки укладеного в спрощений спосіб та не поставлено позивачу сплачений товар на суму 135 174, 00 грн.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 та Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору, припиняється та виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

13.07.2021 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих.№7 про повернення суми попередньої оплати, яка отримана останнім 15.07.2021.

Отже, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу передоплати в розмірі 135 174, 00 грн, а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 135 174, 00 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 135 174, 00 грн грошових коштів.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Марнауз Ганни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Екобудквартал» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 52-А, офіс 154, ідентифікаційний код 43386762) 135 174 (сто тридцять п`ять тисяч сто сімдесят чотири) грн 00 коп. грошових коштів та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 30.09.2021.

Суддя Я.А.Карабань