Рішення № 99999200, 21.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2021Справа № 910/8230/21

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Ганни Бондаренко - Легких,

за участю секретаря - Альони Гиренко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом 1) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (узвіз Кодацький, буд. 2, м. Дніпро, 49100)

2) Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (просп. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69068)

До Антимонопольного комітету України (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, м. Київ, 03035)

про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про відмову у розгляді справи

За участі представників сторін:

Від позивача - 1: Німак Є.Ю., ордер серії АЕ № 1089439 від 02.09.2021;

Від позивача - 2: Німак Є. Ю., ордер серії АЕ № 1089440 від 02.09.2021;

Від відповідача: Грищенко К.В., самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі за текстом - позивач - 1) та Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (далі за текстом - позивач - 2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі за текстом - відповідач, АМК) про визнання недійсним рішення про відмову у розгляді справи, яке оформлене листом № 130-26.13/08-4019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 16.03.2021 неправомірно відмовив позивачам у розгляді справи за заявою позивачів від 09.11.2020 про порушення законодавства про захист недобросовісної конкуренції та економічної конкуренції, а саме ст. 10 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", АТ КБ "ПРИВАТБАНК" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді схилення до бойкоту суб`єкта господарювання та антиконкурентних узгоджених дій. Про прийняте рішення відповідач повідомив позивачів листами "Про відмову у розгляді справи" від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019.

На думку позивачів відповідне рішення АМК має бути визнане недійсним з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні АМК, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття АМК неправильного рішення.

28.05.2021 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали від 28.05.2021.

07.06.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла спільна заява позивачів про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 28.05.2021.

16.06.2021 Суд прийняв заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 06.07.2021, про що постановив відповідну ухвалу.

В підготовчому судовому засіданні 06.07.2021 було оголошено перерву до 10.08.2021, про що зазначено в протоколі судового засідання.

12.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.

26.07.2021 від позивачів надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 10.08.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.09.2021, про що зазначено в протоколі судового засідання.

В судовому засіданні 02.09.2021 суд оголосив перерву до 21.09.2021 та ухвалив наступне судове засідання розпочати зі стадії дослідження доказів.

В судове засідання 21.09.2021 сторони прибули та надали усні пояснення по суті справи в судових дебатах, в яких позивачі заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши долучені до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення учасників справи, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

Як підтверджено матеріалами справи, в листопаді 2020 року приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» подано до Антимонопольного комітету України заяву про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та економічної конкуренції, в якій заявники просили Комітет:

- визнати, що АТ КБ «Приватбанк» вчинило порушення, передбачене ст. 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді схиляння до бойкоту ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» через спонукання безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв`язків із ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов`язань перед цими суб`єктами господарювання та ч. 2, 3 ст. 6 закону України «про захист економічної конкуренції», у вигляді усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання та ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах», що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції, укладання угод за умови прийняття ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» додаткових зобов`язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод, суттєвого обмеження конкурентоспроможності ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» на ринку страхових послуг без об`єктивно виправданих на те причин, шляхом внесення таких вимог до Положення про акредитацію страхових компаній АТ КБ «Приватбанк», як «не бути пов`язаною із колишніми власниками (акціонерами) банку; не мати судових спорів з Банком; страхова компанія, її засновники, акціонери (доля участі не менше5%), кінцеві бенефіціарні власники та керівники не повинні бути пов`язані з працівниками банку», а також будь-яких інших, які становлять обмеження саме для ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах»;

- за вказані порушення накласти на АТ КБ «Приватбанк» штраф у максимальному розмірі, передбаченому законодавством про захист від недобросовісної та економічної конкуренції;

- зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» припинити схиляння до бойкоту ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» через спонукання безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв`язків із ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов`язань перед цими суб`єктами господарювання та ч. 2, 3 ст. 6 закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання та ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах», що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції, укладання угод за умови прийняття ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» додаткових зобов`язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод, суттєвого обмеження конкурентоспроможності ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» на ринку страхових послуг без об`єктивно виправданих на те причин;

- заборонити АТ КБ «Приватбанк» вчиняти наступні дії щодо: припинення АТ КБ «Приватбанк» укладання нових договорів страхування з клієнтами ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» як страховим агентом; блокування списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів за укладеними клієнтами з ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» договорами страхування; блокування всіх можливих каналів АТ КБ «Приватбанк» щодо переукладання договорів страхування, укладених з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах»; блокування у всіх каналах АТ КБ «Приватбанк» можливості укладання договорів страхування з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах» на нових умовах або внесення змін в них; пропонування працівниками АТ КБ «Приватбанк» клієнтам АТ КБ «Приватбанк» переукладати раніше укладені із ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» договори страхування на нових партнерів АТ КБ «Приватбанк»;

- зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» вчинити наступні дії: відновити всі можливі канали АТ КБ «Приватбанк» щодо переукладання договорів страхування з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах»; відновити списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів за укладеними з ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» договорами страхування; відновити у всіх каналах АТ КБ «Приватбанк» можливості укладання договорів страхування з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах» на нових умовах або внесення змін в них.

Згідно з заявою, позивачі вже більше 15 років мають господарські взаємовідносини із АТ КБ «Приватбанк» на підставі укладених договорів доручення на виконання страхових агентських послуг. Проте, АТ КБ «Приватбанк» планує повністю припинити ділові зв`язки із заявниками, що вбачається із рішення, оформленого протоколом № 14 від 16.10.2020, засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «Приватбанк», в якому, зокрема, було зазначено про те, що заявників не було акредитовано, і що співпраця з ними протирічить чинному Положенню акредитації страхових компаній. Згідно Положення про акредитацію страхових компаній (чинного на момент прийняття рішення № 14 від 16.10.2020) для отримання акредитації в АТ КБ «Приватбанк» страхова компанія повинна, в тому числі, не бути пов`язаною із колишніми власниками (акціонерами) банку (п. 3.1.3.), не мати судових спорів з банком (п. 3.1.8), страхова компанія, її засновники, акціонери (доля участі не менше 5 %), кінцеві бенефіціарні власники та керівники не повинні бути пов`язані з працівниками банку (п. 3.1.9.).

Тобто, на думку позивачів, Положення акредитації страхових компаній фактично розроблено АТ КБ "Приватбанк" «під заявників», з метою недопущення їх навіть до участі в акредитації. Такі умови, встановлені АТ КБ "Приватбанк" є неконкурентними, вони є результатом дій, направлених на суттєве обмеження конкурентоспроможності заявників на ринку страхових послуг без об`єктивно виправданих на те причин, з висуванням вимог для укладання договорів страхування, які не стосуються предмета цих угод.

Взаємовідносини заявників із АТ КБ «Приватбанк» побудовані таким чином, що саме через АТ КБ «Приватбанк», як страхового агента, здійснювалося укладання договорів страхування з фізичними та юридичними особами (споживачами страхових послуг), їх пролонгація, супроводження, надання інформації по договорам тощо. Враховуючи кількість клієнтів АТ КБ «Приватбанк» та територію здійснення ним послуг (Україна), а також кількість укладених договорів страхування в інтересах заявників, дії АТ КБ «Приватбанк» можуть мати наслідком усунення заявників з ринку страхових послуг по всій Україні або зменшення участі заявників на цьому ринку до мінімуму. При цьому, вся клієнтська база заявників знаходиться під контролем відповідача, тобто відповідач має значний вплив на споживачів заявників, а відтак і на ринок страхових послуг. Відповідач є суб`єктом господарювання, який визначає умови обороту товару (страхових послуг) на конкретному ринку товарів (страхових послуг), який має покриття по всій Україні. При цьому, розподіл ринку страхових послуг, на якому здійснюють діяльність заявники, між новими партнерами банку, як страхового агенту, відбувається не завдяки їх власним досягненням переваг над заявниками, а виключно у зв`язку із упередженими, безпідставними та незаконними діями АТ КБ «Приватбанк».

В свій заяві заявники зазначили, що в діях АТ КБ «Приватбанк» наявні порушення наступних норм Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та Закону України «Про захист економічної конкуренції»:

1. Схилення до бойкоту суб`єкта господарювання (ст. 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), оскільки АТ КБ «Приватбанк» вже здійснив заходи для «зменшення страхового портфелю компаній в банку» та має намір щодо відмови від установлення договірних зв`язків із заявниками (клієнтам банку пропонується укладати нові договори з новими партнерами банку), не виконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов`язань перед заявниками (заблоковано списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів);

2. Антиконкурентні узгоджені дії суб`єктів господарювання (ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки АТ КБ «Приватбанк» вчиняє дії, щодо усунення з ринку заявників, застосовує різні умови до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання, суттєво обмежує конкурентоспроможність заявників «персоніфікованими» умовами акредитації.

10.12.2020 Комітет залишив заяву заявників без руху та запропонував надати додаткову інформацію та документи. Заявники, на виконання пропозицій Комітету, надали останньому відповіді на питання, який той став та надали додаткові документи, докази чого наявні в матеріалах справи.

16.03.2021 Комітет прийняв рішення, оформлене листом від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 (далі по тексту - Оскаржуване рішення, Рішення), яким відмовив у розгляді справи, оскільки в діях АТ КБ «Приватбанк» не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Зокрема, Комітет зазначив, що: (1) заявниками не зазначено на якому саме товарному ринку чи сегменті ринку АТ КБ «Приватбанк» займає «впливове становище»; (2) не наведено вичерпних доказів щодо монопольного (домінуючого) становища АТ КБ «Приватбанк» та відповідно, зловживання таким становищем на будь - якому з ринків; (3) не має підстав вважати дії за участі страхових компаній узгодженими діями/антиконкурентними узгодженими діями, оскільки АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом страхових компаній; (4) АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом заявників, відповідно, відсутні підстави вважати його дії схиленням клієнтів банку до бойкоту заявників.

Позивачі не погоджуються із прийнятим Комітетом рішенням щодо відмови у розгляді справи, вважають, що оскаржуване рішення не містить обґрунтування відмови у розгляді справи, враховуючи надану у заяві інформацію та докази, яким взагалі не надано оцінку.

Підставами позову є обставини прийняття рішення з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, не доведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, та невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

II. Предмет позову.

Предметом позову у справі є немайнова вимога позивачів до відповідача про визнання недійсним рішення відповідача "Про відмову у розгляді справи" від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 (вказане рішення оформлене листом).

III. Доводи позивачів у справі.

Так, згідно з доводами позивачів викладеними в позовній заяві:

(1) відповідач надав позивачам формальну відповідь про відмову в розгляді справи, яка ґрунтується на суперечливій та нерелевантній аргументації;

(2) чинне законодавство майже не врегульовує процедури та критерії, за якими відповідач ухвалює рішення про відкриття чи відмову в розгляді справи, тому рішення про відмову у розгляді справи має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви йог ухвалення;

(3) дискреційні повноваження органу не повинні використовуватися свавільно;

(4) спосіб захисту обраний позивачами означає, що відповідач має повторно розглянути відповідну заяву й ухвалити законне й обґрунтоване рішення про початок розгляду справи або про відмову в її розгляді;

(5) чинне законодавство не обмежує коло осіб для звернення до Комітету із заявами тільки наявністю статусу «конкурент», а визначає, що визначальним є «порушення прав заявників, діями, визначеними законом як недобросовісна конкуренція»;

(6) збір доказів здійснюється органами чи посадовими особами Комітету, і Правила розгляду справ передбачають ситуацію, що заявником не може бути надана вся необхідна інформація;

(7) в оскаржуваному рішенні не наведено аналізу викладених у заяві фактів, Комітет не надає їм оцінку, та не зазначає, що Комітетом здійснені дії по збиранню доказів, що в свою чергу свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків Комітету обставинам справи та порушення порядку розгляду справ;

(8) заявники додавали дані щодо динаміки укладення договорів страхування з 2018 року до жовтня 2020 року, з яких вбачається, що дії АТ КБ «Приватбанк» направлені на доволі стрімке та повне усунення заявників від всіх видів страхування;

(9) з приводу акредитації банками страхових компаній Комітет ще в 2010 році приймав рішення у вигляді рекомендацій від 29.04.2010 № 8-рк, в яких, в тому числі зазначено, що такі вимоги не повинні призводити до неправомірного недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення прав та законних інтересів споживачів;

(10) комунікаційний зв`язок із споживачами послуг заявників підтримувався саме через інтернет-банкінг Приват24, а не напряму із заявниками, і на сьогоднішній день в Приват24 відсутня інформація про заявників, а відтак обмежується право споживачів на вибір заявників, як страховиків;

(11) ринок страхових послуг в межах ринку банківських послуг, які надає АТ КБ «Приватбанк» сформований саме заявниками за їх багаторічної співпраці з АТ КБ «Приватбанк», а наразі розподіл ринку страхових послуг, внаслідок дій банку, між новими партнерами банку відбувається не завдяки власним досягненням переваг таких нових партнерів над заявниками, а виключно внаслідок відсутності у заявників акредитації від АТ КБ «Приватбанк»;

(12) дії АТ КБ «Приватбанк» є спонуканням до бойкоту заявників в тій частині ринку страхових послуг, яка входить до ринку банківських послуг, на якому АТ КБ «Приватбанк» займає дуже впливове становище;

(13) наслідками визначення АТ КБ «Приватбанк» «спеціальних вимог» до страхових компаній у Положенні про акредитацію страхових компаній є усунення заявників з ринку, застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання (не заявників) та суттєве обмеження конкурентоспроможності заявників порівняно з іншими страховиками на ринку без об`єктивно виправданих на те причин.

IV. Заперечення відповідача у справі.

Відповідач проти доводів позивачів та задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що при прийнятті оскаржуваного рішення Комітету, останній діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом та що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є законними та обґрунтованими.

Зокрема, у своєму відзиві відповідач наводить наступні доводи проти задоволення позовних вимог:

(1) зміст листа надісланого Комітетом за результатами розгляду заяви позивачів є максимально вичерпним, ґрунтовним та у ньому розкрито позивачам мотиви його ухвалення;

(2) Законом та Правилами не передбачено обов`язку Комітету наводити детальний перелік вчинених Комітетом дій в межах розгляду заяв та справ;

(3) відповідно до п.18 Правил заява подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

(4) у своїй заяві позивачі не навели вичерпних доказів щодо монопольного (домінуючого) становища АТ КБ «Приватбанк» та, відповідно, зловживання таким монопольним становищем на будь - якому з ринків;

(5) підстав вважати дії АТ КБ «Приватбанк» схиленням до бойкоту не має, оскільки банк не є конкурентом позивачів;

(6) підстав вважати дії АТ КБ «Приватбанк» узгодженими діями та/або анти конкурентними узгодженими діями не має підстав, оскільки банк не є конкурентом позивачів;

(7) за результатами розгляду наявних у Комітету матеріалів. У діях АТ КБ «Приватбанк» не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, відповідно Комітетом було повідомлено позивачів про відмову у розгляді справи;

(8) заяву ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» від 09.11.2020 № 09-11/02-01 розглянуто Комітетом в порядку, визначеному чинним законодавством України та у межах своїх повноважень, а тому відсутні підстави для визнання недійсним листа Комітету від 16.03.2021 № 130-29.13/08-4019 про відмову у розгляді справи.

V. Оцінка судом доводів сторін на підстав наявних в матеріалах справи доказів та висновки суду.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 "Про відмову у розгляді справи", оформлене у вигляді листа (далі - оскаржуване рішення або рішення АМК), постановленого за результатами розгляду питання щодо прийняття заяви позивачів про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та економічної конкуренції до розгляду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України, зокрема, має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; тощо (п. 1- 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

До відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України застосовується Закон України "Про захист економічної конкуренції" (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). До відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарювання у зв`язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України застосовується Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (ст. 2 Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції (далі - порушення законодавства про захист економічної конкуренції, порушення) органами Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначають Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 N 5.

В п. 14. Правил розгляду справ визначено, що органи Комітету розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтями 36 і 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно зі ст. 35 "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України (ч. 1ст. 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Особами, які мають право подавати заяву відповідно до абзацу другого частини першої статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" або частини першої статті 28 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", є суб`єкти господарювання - конкуренти, постачальники чи покупці відповідача та інші фізичні та юридичні особи, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права. Такі заяви мають відповідати вимогам, викладеним у пункті 18 цих Правил (п. 17 Правил розгляду справ).

Згідно із п. 20 Правил розгляду справ у разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачі повідомили відповідача в своїй спільній заяві, про наявність в діях АТ КБ «Приватбанк» ознак порушень конкурентного законодавства, зокрема, у вигляді:

1) зловживання монопольним становищем на ринку шляхом суттєвого обмеження конкурентоспроможності заявників без об`єктивно виправданих на те причин, що вбачається із внесення змін до Положення про акредитацію страхових компаній у новій редакції;

2) вчинення антиконкурентних узгоджених дій, за участю страхових компаній, які пройшли акредитацію згідно з вимогами Положення про акредитацію страхових компаній у новій редакції;

3) схилення клієнтів банку до бойкоту заявників, спонукання до відмови від установлення договірних відносин, до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов`язань банку перед заявниками.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.

При цьому, відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб`єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Вважається, що кожен із двох чи більше суб`єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб`єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб`єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п`яти суб`єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

За результатами розгляду матеріалів заяви позивачів та додатково наданої заявниками інформації, відповідач дійшов висновку, що у діях АТ КБ «Приватбанк» не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення.

Тобто, для початку розгляду справи достатньо виявлення будь - якої ознаки того чи іншого правопорушення або виявлення наслідків такого правопорушення.

Відповідач дійшов висновку про відсутність ознак в діях АТ КБ «Приватбанк» такого правопорушення як зловживання монопольним становищем з огляду на те, що заявниками не зазначено на якому саме товарному ринку чи сегменті ринку, АТ КБ «Приватбанк», на їх думку займає «впливове становище» та що заявниками не наведено вичерпних доказів щодо монопольного (домінуючого) становища АТ КБ «Приватбанк» та, відповідно, зловживання таким становищем на будь - якому з ринків.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність у діях (бездіяльності) суб`єкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем, необхідно з`ясовувати, яким саме чином такі дії (бездіяльність) призвели чи могли призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів і в чому конкретно полягають чи могли полягати відповідні негативні наслідки.

Першим кваліфікуючим елементом порушення, передбаченого ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є факт зайняття суб`єктом господарської діяльності монопольного (домінуючого) становища на ринку товару.

При цьому, визначення товарного ринку є основою для з`ясування монопольного (домінуючого) становища на ринку як обов`язкової кваліфікуючої ознаки суб`єкта правопорушення у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" товар - це будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права (зокрема цінні папери), а ринок товару (товарний ринок) - це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку встановлює Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядження Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 N 49-р (далі за текстом - Методика).

Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (п. 1.2. Методики).

В п. 2.1. Методики визначені дії, які може включати в себе визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання.

Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо (п.2.2. Методики).

Тобто, п. 2.1. Методики містить перелік можливих дій для визначенім монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, та є диспозитивною нормою. Означений перелік дії застосовується в залежності від конкретних порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також в залежності від фактичних обставин, зокрема, особливостей товару, структури ринку, тощо.

Відповідно до п. 3.1. Методики, об`єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб`єкт господарювання; група суб`єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання.

Перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) (п. 4.1. Методики).

Згідно з пунктом п. 5.1 Методики, для визначення товарних меж ринку, з переліку товарів, які мають ознаки одного (подібного, аналогічного), визначаються товари, у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Показниками взаємозамінності, зокрема, є подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва. При цьому, згідно з пунктами 5.2 - 5.4 Методики необхідно враховувати, що взаємозамінні товари можуть бути стандартизованими або диференційованими.

Наведені положення чинного законодавства внормовують, що саме відповідач визначає конкретний ринок товару, на якому суб`єкт господарювання займає/чи не займає домінуюче становище та межі відповідного ринку, і для цього відповідачу необхідно провести певні дослідження. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому, застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища (п.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").

Позивачі в своїй заяві зазначили, що їх взаємовідносини із АТ КБ «Приватбанк» ґрунтуються на укладених договорах доручення на виконання страхових агентських послуг, що саме через АТ КБ «Приватбанк» здійснювалося укладання позивачами договорів страхування з фізичними та юридичними особами, що АТ КБ «Приватбанк» виступає відповідно до договорів доручень укладених із позивачами, як страховий агент, що відповідач вчиняє дії, які можуть негативно впливати на конкуренцію на окремих ринках страхових послуг, розуміючи своє впливове становище на ринку банківських послуг, який нерозривно пов`язаний із ринком страхування, та що відповідач визначає умови обороту товару (страхових послуг) на відповідному ринку, адже має покриття по всій Україні.

Таким чином, позивачі в своїй заяві висловили свої міркування стосовно товарного ринку, на якому здійснює діяльність АТ КБ «Приватбанк» та щодо його меж (ринок банківських послуг, ринок страхових послуг, ринок агентських послуг), та щодо становища АТ КБ «Приватбанк» на цьому ринку. При цьому, визначити конкретний ринок товарів/послуг, на якому АТ КБ «Приватбанк» здійснює діяльність, яка обмежує конкуренцію заявників, за результатами проведених досліджень мав саме відповідач, адже саме Комітет має дискреційні повноваження на визначення та вивчення ринків у кожній конкретній справі про порушення конкурентного законодавства.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідач без проведення необхідних досліджень ринку, на якому здійснює свою діяльність АТ КБ «Приватбанк», як страховий агент, визначення меж такого ринку, визначення частки АТ КБ «Приватбанк» на відповідному ринку, аналізу діяльності АТ КБ «Приватбанк» на відповідному ринку та наслідків такої діяльності для заявників, не мав жодних підстав для висновку про відсутність ознак в діях АТ КБ «Приватбанк» такого правопорушення як зловживання монопольним становищем.

Статтею 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб`єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб`єктами господарювання додаткових зобов`язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин. Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб`єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Відповідач дійшов висновку про відсутність ознак в діях АТ КБ «Приватбанк» такого правопорушення як вчинення антиконкурентних узгоджених дій оскільки АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом страхових компаній.

В своїй заяві позивачі зазначили, що АТ КБ «Приватбанк» своїми діями щодо ненадання позивачам акредитації усуває їх з ринку страхування та додавали до заяви дані щодо динаміки укладання договорів страхування з 2018 року по жовтень 2020 року, із яких вбачається значне зменшення обсягу укладених позивачами, як страховиками, договорів страхування.

Стаття 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не вимагає для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій, щоб відповідний суб`єкт, який вчиняв певні дії був саме конкурентом суб`єктів господарювання на діяльність яких вплинули відповідні дії.

Ні Закон України "Про захист економічної конкуренції", ні Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не обмежує коло осіб, дії яких можуть бути кваліфіковані як порушення антиконкурентного законодавства статусом «конкурент» по відношенню до осіб, на діяльність яких вплинули відповідні дії. Більш того, для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов`язковою умовою навіть наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.

Як правильно зазначають позивачі, з приводу акредитації банками страхових компаній сам відповідач приймав в 2010 році рішення у вигляді Рекомендацій від 29.04.2010 № 8-рк, в яких серед іншого зазначав, що вимоги щодо акредитації не повинні призводити до неправомірного недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення прав та законних інтересів споживачів.

Проте, відсутність у позивачів акредитації АТ КБ «Приватбанк» позбавляє споживачів банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» користуватися у правовідносинах з АТ КБ «Приватбанк» страховими послугами позивачів, що в свою чергу може свідчити про ущемлення прав та законних інтересів споживачів.

Більш того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень 08.09.2021 оприлюднено постанову Дніпровського апеляційного суду від 25.08.2021 у справі 201/10958/20, якою залишено без змін рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11.05.2021 за позовом Громадської організації «Інвалідів «КАРІТАС» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій протиправними та відновлення становища, яке існувало до прийняття рішень, оформлених у вигляді Протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та іншими вимогами, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» стосовно прийняття рішень та визнано незаконними рішення оформлені у вигляді Протоколу № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк»; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що Протокол № 14 засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки від 16 жовтня 2020 року порушує свободу волевиявлення споживачів та права на свободу вибору, а зобов`язання відновити становище, яке існувало до прийняття рішень, є втручанням у господарську діяльність.

З огляду на зазначене, висновок відповідача про відсутність ознак в діях АТ КБ «Приватбанк» такого правопорушення як вчинення антиконкурентних узгоджених дій, який ґрунтується на відсутності у АТ КБ «Приватбанк» статусу конкурента позивачів є сумнівним.

Стаття 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що схиленням до бойкоту суб`єкта господарювання є спонукання його конкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв`язків із цим суб`єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов`язань перед цим суб`єктом господарювання.

Відповідач дійшов висновку про відсутність ознак в діях АТ КБ «Приватбанк» такого правопорушення як схилення до бойкоту суб`єкта господарювання також з огляду на те, що АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом заявників.

Натомість статтею 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» прямо встановлено, що відповідні дії можуть бути вчинені як безпосередньо конкурентом суб`єкта господарювання, так і через іншу особу, якою в даному випадку і виступає АТ КБ «Приватбанк», як страховий агент.

З огляду на зазначене, висновок відповідача про відсутність ознак в діях АТ КБ «Приватбанк» такого правопорушення як схилення до бойкоту суб`єкта господарювання - позивачів, який ґрунтується на відсутності у АТ КБ «Приватбанк» статусу конкурента позивачів є сумнівним.

Аналіз оскаржуваного рішення відповідача свідчить про те, що останній на власний розсуд, на стадії опрацювання заяви та доданих документів (на стадії прийняття рішення про початок розгляду справи), фактично прийняв рішення про не доведеність вчинення порушення, що у відповідності до положень ст. 49 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» є підставою для закриття розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті, не розпочавши розгляд справи.

За приписами пунктів 23 та 32 Правил розгляду справ службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскаржуване рішення відповідача, за змістом, є відмовою позивачам у доступі до розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Суд погоджується, що доступ до певних процедур не є абсолютним та може бути обмеженим, проте таке обмеження можливе у такий спосіб та до такої міри, що не порушує зміст права.

Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.

Вказаний висновок ґрунтується також на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2019 у справі N 910/23000/17, щодо того, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

У постанові від 02.07.2019 у справі N 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В даному випадку, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач допустив прийняття рішення про відмову у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за наявності в діях суб`єкта господарювання - АТ КБ «Приватбанк» ознак правопорушень, не провів аналізу діяльності відповідного суб`єкта господарювання, без якого неможливе встановлення наявності та/або відсутності ознак такого правопорушення як зловживання монопольним становищем, та фактично прийняв рішення про не доведеність правопорушення на стадії початку розгляду справи, а не на стадії розгляду справи, відповідно оскаржуване рішення було прийняте відповідачем з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, відповідно висновки викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивачів про визнання недійсним рішення АМК, оформленого листом "Про відмову у розгляді справи" від 16.03.2021 за № 130-26.13/08-4019 підлягає задоволенню, оскільки судом встановлено, що в даному випадку наявні підстави для визнання рішення недійсним, та що відповідач при прийнятті рішення діяв не у відповідності до ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції", чим порушив право заявників на розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за їх заявою відповідно до норм вищевказаних законів та Правил розгляду справ.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу приписів ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із зібраних у справі доказів вбачається наявність, визначених ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про відмову у розгляді справи задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України "Про відмову у розгляді справи" від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 (вказане рішення оформлене листом).

3. Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45; ідентифікаційний код: 00032767) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (узвіз Кодацький, буд. 2, м. Дніпро, 49100; ідентифікаційний код: 33248430) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн судового збору.

4. Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45; ідентифікаційний код: 00032767) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (просп. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69068; ідентифікаційний код: 13622789) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2021.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ганна Бондаренко - Легких