Рішення № 99988672, 03.09.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/3560/20

№ 2/183/813/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго», ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування, трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

30 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 29 лютого 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів автомобіля Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_1 , який на момент ДТП був забезпечений полісом АО/04358321 від 05.09.2019 року, виданим АТ «СК «Інго», під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автомобіля ZAZ-Daеwoo, д.н.з. НОМЕР_2 (належного позивачу ОСОБА_1 ), під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Учасники ДТП скористалися своїм правом, передбаченим п. 33.2 ст. 33 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», спільно склали повідомлення про ДТП без участі уповноважених працівників підрозділу МВС України - «європротокол». Відповідальність за скоєння ДТП взяв на себе відповідач ОСОБА_2 , а отже останній є винним у ДТП.

Позивач ОСОБА_1 02.03.2020 року за вих. № 2386812 звернувся до відповідача АТ «СК «Інго» з повідомленням про настання страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 29.12.2015 року № 3471 ліміт відповідальності страховика в разі страхового відшкодування за європротоколом складає 50 000,00 грн.

10.03.2020 року пошкоджений автомобіль позивача ОСОБА_1 був оглянутий представником відповідача АТ «СК «Інго» та 11.03.2020 року останнім було прийняте рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 4 006,75 грн., яке 25.03.2020 року на підставі страхового акту № 2405397 сплачене позивачу ОСОБА_1 .

Позивач, не погодившись із сплаченою сумою страхового відшкодування, звернувся до АТ «СК «Інго» із заявою про перегляд прийнятого рішення.

Відповідач АТ «СК «Інго» для проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного автомобілю позивача ZAZ-Daеwoo, д.н.з. НОМЕР_2 звернулося до ТОВ «СЗУ Україна», відповідно до експертного дослідження якого від 08.04.2020 року № 3002 матеріальний збиток з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових з урахуванням ПДВ склав 7 532,06 грн., без урахування ПДВ - 6 727,63 грн.

АТ «СК «Інго» було прийняте рішення про доплату страхового відшкодування та складено страховий акт № 2465755 від 10.04.2020 року та 17.04.2020 року доплачено ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 2 720,88 грн.

ОСОБА_1 з метою визначення дійсного розміру спричиненого матеріального збитку, в т.ч. і суми страхового відшкодування звернувся до судового експерта-автотоварознавця Дроздова Ю.В.

Витрати за проведення даної експертизи склали 2 500,00 грн.

Так, згідно Висновку експерта № 2408/20/200 від 21.04.2020 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу замінюваних складових частин пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу складає 23 798,64 грн.

Таким чином, розмір недоплаченого страхового відшкодування становить 17 071,01 грн. (23 798,64 грн. - 4 006,75 грн. - 2 720,88 грн.).

Позивач посилався на те, що оскільки відповідач АТ «СК «Інго» у передбачений законом строк, а саме протягом 90 днів не виплатив йому в повному обсязі суму страхового відшкодування, він має право вимагати від страхової компанії сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми згідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Вважає, що внаслідок невиконання своїх зобов`язань, передбачених чинним законодавством відповідач АТ «СК «Інго» повинно відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., та 500,00 грн. відповідач ОСОБА_2 внаслідок його неправомірних дій, що потягли пошкодження транспортного засобу позивача.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на його користь недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 17 071,01 грн.; пеню на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно в розмірі 327,50 грн.; 3% річних згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно в розмірі 48,80 грн.; інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно в розмірі 316,66 грн.; пеню на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.09.2020 року по 11.06.2020 року включно в розмірі 488,27 грн.; 3% річних згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.04.2020 року по 11.06.2020 року включно в розмірі 86,99 грн.; інфляційні втрати згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.04.2020 року по 11.06.2020 року включно в розмірі 136,56 грн.; моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., а всього - 23 475,79 грн.;

-стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 500,00 грн.;

-стягнути з відповідачів на його користь витрати, понесені з розглядом справи пропорційно до задоволених вимог, які складаються з: судового збору в розмірі 840,80 грн., витрат на проведення експертизи в розмірі 2 500,00 грн. та витрат на адвоката в сумі 5 000,00 грн., а всього 8 340,80 грн.

Ухвалою суду від 18 вересня 2020 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник відповідача АТ «СК «Інго» в судове засіданні не з`явився, в той же час звернувся до суду з відзивом, згідно якого позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність. Вказав, що страхове відшкодування на загальну суму 6 727,63 грн. сплачено ним на підставі прийнятого вмотивованого рішення відповідно до вимог законодавства та в передбачений ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк, а тому вимоги про стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню. З висновком експерта Дроздова Ю.В. від 21.04.2020 року № 2804/20/20 не погоджується в повній мірі, оскільки розмір матеріального збитку повинен визначатись в цінах станом на дату настання ДТП - 29.02.2020 року, а не станом на дату виконання експертизи - 21.04.2020 року. Що стосується вимог про стягнення з АТ «СК «Інго» моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн., останній зауважив, що відповідно до приписів ст. 26-1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховиком відшкодовується потерпілому моральна шкода у разі, якщо останній зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, а тому в даному випадку підстав для її відшкодування у страхової компанії немає. Представник також заперечував проти стягнення з АТ «СК «Інго» витрат на правову допомогу, які вважає завищеними та належними доказами не підтвердженими.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 посилався на обставини та підстави звернення до суду з відповідною позовною заявою, наполягав на задоволенні вимог.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення слухання справи та відзиву суду не подавав.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити. В подальшому звернувся з заявою про розгляд справи без його участі.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 29 лютого 2020 року відбулася дорожня-транспортна пригода за участю транспортних засобів автомобіля Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_1 , який на момент ДТП був забезпечений полісом АО/04358321 від 05.09.2019 року, виданим АТ «СК «Інго», під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автомобіля ZAZ-Daеwoo, д.н.з. НОМЕР_2 (належного позивачу ОСОБА_1 ), під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Учасники ДТП скористалися своїм правом, передбаченим п. 33.2 ст. 33 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», спільно склали повідомлення про ДТП без участі уповноважених працівників підрозділу МВС України - «європротокол». Відповідальність за скоєння ДТП взяв на себе відповідач ОСОБА_2 , а отже останній є винним у ДТП.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 02.03.2020 року за вих. № 2386812 звернувся до відповідача АТ «СК «Інго» з повідомленням про настання страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 29.12.2015 року № 3471 ліміт відповідальності страховика в разі страхового відшкодування за європротоколом складає 50 000,00 грн.

10.03.2020 року пошкоджений автомобіль позивача ОСОБА_1 був оглянутий представником відповідача АТ «СК «Інго», у зв`язку з чим 11.03.2020 року останнім було прийняте рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 4 006,75 грн., яке 25.03.2020 року на підставі страхового акту № 2405397 сплачене позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 4556 від 25.03.2020 року.

Позивач, не погодившись із сплаченою сумою страхового відшкодування, звернувся до АТ «СК «Інго» із заявою про перегляд прийнятого рішення.

Відповідач АТ «СК «Інго» для проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного автомобілю позивача ZAZ-Daеwoo, д.н.з. НОМЕР_2 звернулося до ТОВ «СЗУ Україна», відповідно до експертного дослідження якого від 08.04.2020 року № 3002 матеріальний збиток з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових з урахуванням ПДВ склав 7 532,06 грн., без урахування ПДВ - 6 727,63 грн.

АТ «СК «Інго» було прийняте рішення про доплату страхового відшкодування та складено страховий акт № 2465755 від 10.04.2020 року та 17.04.2020 року доплачено ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 2 720,88 грн., що підтверджується плтаіжним дорученням № 6521 від 17.04.2020 року.

В той же час, позивач ОСОБА_1 з метою визначення дійсного розміру спричиненого матеріального збитку, в т.ч. і суми страхового відшкодування звернувся до судового експерта-автотоварознавця Дроздова Ю.В.

Так, згідно Висновку експерта № 2408/20/200 від 21.04.2020 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу замінюваних складових частин пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу складає 23 798,64 грн.

Витрати, які поніс позивач за проведення даної експертизи склали 2 500,00 грн., що підтверджується квитанцією про оплату наданих експертних послуг від 21.04.2020 року.

Таким чином, розмір недоплаченого страхового відшкодування становить 17 071,01 грн. (23 798,64 грн. - 4 006,75 грн. - 2 720,88 грн.).

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд керується наступними нормами права.

Частиною 3 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами статті 1192 ЦК України визначено, що суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 14 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Порядок і умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що на відповідача покладено обов`язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За загальним правилом обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела.

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

У першому випадку слід довести: наявність обставин непереборної сили; її надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов; причинний зв`язок між даною обставиною і завданою шкодою. У даному випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Разом з тим, метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Отже, законом встановлено порядок відшкодування шкоди у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 35.1 цього Закону,для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно із п. 36.2. ст. 36 цього Закону, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Як зазначалося вище, 02.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до АТ «СК «Інго» з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування, яке відповідно до приписів ст. 36 вищевказаного Закону повинно було здійснити виплату у строк до 31.05.2020 року включно, проте страхове відшкодування на суму 17 071,01 грн. позивачем на час ухвалення судом рішення не доплачене.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Вище було встановлено, що учасники ДТП скористалися своїм правом, передбаченим п. 33.2 ст. 33 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», спільно склали повідомлення про ДТП без участі уповноважених працівників підрозділу МВС України - «європротокол». Відповідальність за скоєння ДТП взяв на себе відповідач ОСОБА_2 , а тому саме він є винним у ДТП.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає відповідальність власника такого джерела. Завдавач шкоди, тобто відповідач ОСОБА_2 , застрахував свою цивільно-правову відповідальність у АТ «СК «Інго», а тому з останнього має бути стягнута матеріальна шкода відповідно до умов договору страхування.

При цьому, суд вважає слушними доводи позивача та його представника з приводу визнання неналежним та недопустимим доказом висновку експертного дослідження № 3002 від 08.04.2020 року, проведеного ТОВ «СЗУ «Україна» з огляду на наступне.

Так, приписами статей 102 і 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Дана позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Разом з тим, у висновку експертного дослідження № 3002 від 08.04.2020 року, проведеного ТОВ «СЗУ «Україна» на замовлення відповідача АТ «СК «Інго», не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також, що висновок підготовлено для подання до суду.

Відповідно до п. 4.14. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 із подальшими змінами та доповненнями, у вступній частині висновку експерта зазначається попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України або за відмову від надання висновку за ст. 385 КК України.

За наведених вище обставин, суд вважає неналежним та недопустимим доказом висновок експертного дослідження № 3002 від 08.04.2020 року, оскільки останній складений з порушенням вимог ст. 102, ст. 106 ЦПК України.

В свою чергу, висновок експерта Дроздова Ю.В. від 21.04.2020 року № 2408/20/20, складений на замовлення позивача ОСОБА_1 суд вважає належним та допустимим доказом, оскільки складений у відповідності до приписам ст. ст.102, 106 ЦПК України, експерт Дроздов Ю.В. попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Посилання представника відповідача АТ «СК «Інго» у відзиві на його незгоду із висновком експерта Дроздова Ю.В. судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, зокрема останній жодних дій не вчинив на його спростування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача АТ «СК «Анго» на користь позивача ОСОБА_1 суми недоплаченого страхового відшкодування в межах страхового ліміту в розмірі 17 071,01 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

З огляду на те, що в строки, визначені цим Законом, позивачу не виплачено страхове відшкодування, а відтак з відповідача АТ «СК «Інго» підлягає стягненню пеня за кожен день прострочення такої виплати.

Так, згідно з наведеним розрахунком позивача, що не був спростований відповідачем АТ «СК «Інго» та з яким погоджується суд, розмір пені на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно складає 327,50 грн. та пеня на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.04.2020 року по 11.06.2020 року включно складає 488,27 грн. Зазначені суми підлягає стягненню з відповідача АТ «СК «Інго» на користь позивача ОСОБА_1 , а тому позовні вимог в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пр. № 14-178цс18), позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов`язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 01.06.2016 у справі № 6-927цс16).

Так, згідно розрахунку, наданого позивачем, з яким суд погоджується, інфляційні втрати на становлять 316,66 грн. та 3% річних 48,80 грн. на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно, а також на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.04.2020 року по 11.06.2020 року включно інфляційні втрати складають 136,56 грн. та 3% річних в сумі 86,99 грн., які підлягають стягненню з відповідача АТ «СК «Інго» на користь позивача, у зв`язку з чим вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідачем не спростовані жодні доводи позивача та не надано суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом спростовували обставини, викладені позивачем.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу судів на те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, як мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст.26-1 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховиком відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5% страхової виплати.

Отже, приписи цього Закону передбачають відшкодування страховиком моральної шкоди фізичній особі в тому разі, коли вона зазнала ушкодження здоров`я під час ДТП. Інших підстав для отримання відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тілесних ушкоджень не зазнав, у зв`язку з чим вимоги до відповідача АТ «СК «Інго» про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. є безпідставними відповідно до приписів ст.26-1 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому задоволенню не підлягають.

В той же час, позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування завданої моральної шкоди внаслідок ДТП з відповідача ОСОБА_2 , яка полягає у душевних стражданнях, які зазнав позивач у зв`язку з пошкодженням належного йому транспортного засобу, а отже вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 500,00 грн. підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл витрат між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 поніс витрати на проведення автотоварознавчої експертизи № 2804/20/20 від 21 квітня 2020 року в розмірі 2 500,00 грн., що підтверджується квитанцією про оплату наданих експертних послуг від 21 квітня 2020 року, у зв`язку з чим вказана сума повинна бути відшкодована відповідачем АТ «СК «Інго» на користь позивача.

Зокрема, пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

Представником позивача на підтвердження понесення позивачем ОСОБА_1 витрат на адвоката надано: договір № б/н про надання правової допомоги від 05 травня 2020 року, ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1025678 від 11 червня 2020 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 002072 від 12 березня 2019 року.

В той же час, представником позивача не надано доказів сплати позивачем ОСОБА_1 послуг за надану правову допомогу на суму 5 000,00 грн., а саме: квитанції, чеки, платіжні доручення або довідку в довільній формі від адвоката про оплату його послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В свою чергу, представник відповідача АТ «СК «Інго`у своїй заяві заперечував проти стягнення з товариства витрат на правову допомогу в зазначеному розмірі, вважає їх завищеними та такими, що не відповідають складності справи, наполягав на відмові в їх відшкодуванні, оскільки стороною позивача не надано доказів про оплату таких послуг.

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку що вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в зазначеному вище розмірі не підлягають задоволенню, з огляду на їх недоведеність.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладено та керуючись, ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго», ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування, трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені, відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 17 071,01 грн.; пеню на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно в розмірі 327,50 грн.; 3% річних згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно в розмірі 48,80 грн.; інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 19 791,89 грн. за період з 11.03.2020 року по 09.04.2020 року включно в розмірі 316,66 грн.; пеню на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.09.2020 року по 11.06.2020 року включно в розмірі 488,27 грн.; 3% річних згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.04.2020 року по 11.06.2020 року включно в розмірі 86,99 грн.; інфляційні втрати згідно ст. 625 ЦК України на суму заборгованості 17 071,01 грн. за період з 10.04.2020 року по 11.06.2020 року включно в розмірі 136,56 грн., а всього - 18 475,79 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять грн. 79 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 500,00 грн. (п`ятсот грн. 00 коп.).

В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 420,40 грн., витрат на проведення експертизи в розмірі 2 500,00 грн., а всього - 2 920,40 грн. (дві тисячі дев`ятсот двадцять грн. 40 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго», код ЄДРПОУ 16285602, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 03 вересня 2021 року.

Суддя Д.І. Городецький