Ухвала суду № 99984577, 12.08.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2021 Справа №607/5105/21

номер провадження 1-кп/607/1407/2021

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської област

в складі головуючого судді Ломакіна В.Є.,

при секретарі Кісіль Т.М.

за участю прокурора Мачуги О.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника-адвоката Гроди І.П.

потерпілої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду у м.Тернополі кримінальне провадження №12021211040000036 від 27 січня 2021 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області знаходиться кримінальне провадження №12021211040000036 від 27 січня 2021 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, обвинувальний акт у якому надійшов до суду 02.06.2021 року.

Обвинувальний акт, пред`явлений ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.4 ст.185 КК України, відповідає вимогам КПК України і не підлягає поверненню прокурору.

Кримінальне провадження підсудне Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області.

Не існує підстав для закриття провадження на підставі пунктів 4-8 частини першої або частини другої статті 284 КПК України.

З врахуванням думки учасників судового провадження судовий розгляд необхідно здійснювати у відкритому судовому засіданні.

Крім того, прокурором у судовому засіданні заявлено клопотання про заміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки обвинувачений є особою, яка немає судимості, притягується до відповідальності вперше, має постійне місце проживання. Ризики, визначенні ст.177 КПК України та встановлені при застосуванні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час не припинили своє існування, проте запобіжний захід у вигляді домашнього арешту взмозі забезпечити його належну процесуальну поведінку, а тому відсутні підстави для збереження у подальшому найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Потерпіла, захисник– адвокат Грода І.П. та його підзахисний ОСОБА_1 не заперечили з приводу задоволення клопотання прокурора про зміну останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт .

Заслухавши думку учасників кримінального провадження з приводу заявленого прокурором клопотання, дослідивши зазначене клопотання, матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку .

Відповідно до ч. 3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.

Так, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 11.03.2020 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 05.06.2020р.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 30.06.2021 року обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 23 годин 59 хвилин 27 серпня 2020 року .

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016)/

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).

Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов`язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

У частині першій статті 183 КК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

У відповідності до вимог ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» за № 4 від 25.04.2003, запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Беручи до уваги вимоги положень ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Так, у своєму рішенні «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 27.03.1991, Європейський, суд зазначив про те, що наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин.

Так, в ході проведення судового засідання суд приходить до висновку, що більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби здатний у повній мірі забезпечити дотримання обвинуваченим покладених на нього обов`язків на даній стадії кримінального провадження, таким чином задовольнивши клопотання прокурора.

Домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч.ч.1, 2 ст.181 КПК України).

При зміні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт судом враховані обставини, в тому числі особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, від правоохоронних органів не переховувався, наявність у нього постійного місця проживання, стан здоров`я, відсутність намірів ухилятися від слідства та суду, попередні явки до слідчого, прокурора чи суду, обставини кримінального провадження.

Крім того, вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт відносно обвинуваченого, суд враховує положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Беручи до уваги вищевикладене та те, що обвинувачений ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а тому є достатні підстави спрогнозувати можливу негативну поведінку обвинуваченого у разі зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, аніж домашній арешт, тому суд вважає за доцільне задовольни клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу на домашній арешт в нічний час доби з покладанням на нього обов`язків відповідно до вимог ст.194 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 181, 183, 193, 197, 331, 350 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт – задовольнити .

Змінити раніше обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, наступні обов`язки:

-прибувати до прокурора та суду за першою вимогою;

-повідомляти суд про зміну місця свого проживання та/або роботи;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає ( АДРЕСА_1 ), без дозволу суду;

-утримуватись від спілкування зі свідками, потерпілим у цьому кримінальному провадженні;

-не залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , в період доби з 23 годин 00 хвилин до 07 годин 00 хвилин наступної доби.

Встановити строк дії ухвали в частині зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 до 00 год. 00 хв. 08 жовтня 2021 року .

Призначити судовий розгляд кримінального провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021211040000036 від 27 січня 2021 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, у судовому засіданні в приміщенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області на 20 серпня 2021 р. о 09 год. 00 хв.

Судовий розгляд здійснювати у відкритому судовому засіданні.

Про час розгляду справи повідомити учасників кримінального провадження.

Після оголошення ухвали обвинуваченого ОСОБА_1 негайно звільнити з-під варти.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та для відому направити Начальнику СІЗО № 26 м. Чорткова та для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченого.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Тернопільської окружної прокуратури Мачугу О.В.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, що визначене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуючий суддяВ. Є. Ломакін