Ухвала суду № 99983533, 28.09.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/51500/21-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2021 р. Печерський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у залі суду заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс» про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

28 вересня 2021 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи у спрощеному провадженні з викликом сторін.

Одночасно із позовною заявою до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 - за іпотечним договором № 483/ФКВ-06, зареєстрований № 6549, укладений між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 від 02 листопада 2006 року, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 483/ПВ-06 від 02 листопада 2006 року, та заборони звертати стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування поданої заяви вказано, що у разі задоволення позовних вимог, відповідач буде зобов`язано провести обов`язкову реструктуризацію за кредитним договором № 483/ПВ-06 від 02 листопада 2006 року, відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», та відповідно не буде мати законних підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечних договором № 483/ФКВ-06 у порядку ст. ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Суд, вивчивши заяву, дослідивши матеріали справи у межах порушеного питання, дійшов до наступного висновку.

Як вбачається спір у сторін виник у зв`язку із тим, що позивач 23 липня 2021 року звернулася до відповідача із заявою, датованою 15 листопада 2021 року, про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № 483/ПВ-06 від 02 листопада 2006 року, на яку отримала письмову вимогу про усунення порушення - протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити у повному обсязі заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 305 729, 48 грн, а також пеню, комісії, штрафні санкції, які будуть нараховані на дату погашення відповідно до умов кредитного договору, з попередженням, що у разі невиконання Товариство розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, позивач стверджує, що існує ризик безпідставного та передчасного звернення відповідачем на предмет іпотеки за іпотечним договором, відповідно, порушення законних прав та інтересів позивача на проведення обов`язкової реструктуризації зобов`язань за кредитним договором.

Згідно з приписами частини другої статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 частини першої ст. 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги, то згідно з правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись у силу частини четвертої статті 236 ГПК України, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили, чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права у межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.

Судом досліджено та зазначається, що забезпечення позову шляхом накладення арешту та забороною звертати стягнення на предмет іпотеки не є співмірним до заявленої вимоги позову, оскільки наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

В той же час, частиною четвертою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18).

Окрім того, стороною заявника не надано суду доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову - реалізація чи підготовчі дії до реалізації.

Вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із вимогою позову, суд приходить до висновку, що заява не достатньо обґрунтована, підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду не вбачаються, відтак заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню на даній стадії розгляду справи та за наведеного обґрунтування заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 149-150, 153, 154, 157, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду щодо забезпечення позову до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги, їх подання не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

Суддя І. В. Литвинова