Рішення № 99982203 від 23.09.2021 , Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/8218/20

Провадження № 2/946/2828/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2021 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Адамова А.С.,

за участі секретаря - Тюміної О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивує тим, що 17.11.2010 року з метою отримання банківських послуг, ОСОБА_1 підписав заяву №б/н, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява позичальника разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач умови договору виконав в повному обсязі, проте відповідач платежі належним чином не здійснював, у зв`язку з чим станом на 10.11.2020 року за ним виникла заборгованість у загальній сумі 87194,25 грн., яка складається з наступного: 61327,58 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 61327,58 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 21784,92 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4081,75 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. До теперішнього часу заборгованість за кредитом позивачем не погашена. У зв`язку з зазначеним позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість по кредитному договору від 17.11.2010 року б/н на загальну суму 87194,25 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн.

Згідно відзиву на позовну заяву від 28.07.2021 року, ОСОБА_1 з позовними вимогами АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не згодний повністю, не визнає та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач не ознайомив його з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», що підтверджується відсутністю його підпису на цих документах, а Довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» взагалі відсутня у матеріалах справи, тому що її він не підписував. Договір про надання банківських послуг № б/н від 02.07.2019 року позивачем надано не було, що ставить під сумнів його існування. Зазначає, що при розгляді питання про укладення (або не укладення) кредитного договору, потрібно застосовувати правову позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17, відповідно до якої Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вважає, що у зв`язку із недодержанням встановленої форми правочину, Кредитний договір № б/н від 17.11.2010 року вважається недійсним (нікчемним), у зв`язку із чим не створює ніяких юридичних наслідків для його сторін, тому позовні вимоги у частині стягнення з нього на користь позивача 0,00 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 21784,92 грн. - заборгованості за простроченими відсотками; 4081,75 грн. - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахованої пені; 0,00 грн. - нарахованої комісії - задоволенню не підлягають. Отримання та погашення кредитних коштів повинно доводитись первинними обліковими документами відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові від 17.12.2021 по справі № 278/2177/15. Так, копія Анкета-заява у графі «Укажите желаемый кредитный лимит по платёжной карте кредитка универсальная / GOLD» містить розмір кредитного ліміту у сумі 2000. Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) та Довідка про видачу кредитних карт є необ`єктивними з огляду за їх складанням позивачем, окрім того не містять прізвища ім`я по-батькові, посади особи, яка їх склала та відповідальна за інформацію зображену в них. Розрахунок заборгованості не може бути доказом видачи кредитних коштів та розміру заборгованості, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові по справі №6897/15-ц від 30.01.2018р. Із змісту наявної у матеріалах справи Виписки по рахунку вбачається, що вона здебільшого схожа на первинний документ, складений в електронній формі, тому вона може застосовуватись за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Виписка по рахунку не містить дати складання, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а матеріали справи не містять доказів підписання цього документу електронним підписом, або будь-яким іншим чином, тобто даний документ складений з порушенням ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не може бути використаний як доказ з огляду на критерій допустимості доказів передбаченого ст. 78 ЦПК України. Отже, позивачем не доведено обставини видачи ним та отримання відповідачем тіла кредиту, тому позовні вимоги у частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 61327,58 задоволенню не підлягають. Також, вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, у зв`язку із цим надав суду відповідну заяву, в якій зазначив, що 17 листопада 2010 року він звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, а на думку позивача між ними було укладено Кредитний договір. 21 грудня 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою. Наявні у матеріалах справи докази, незважаючи на їх неналежність та недопустимість, все ж таки не містять інформації, яка б свідчила про переривання строку позовної давності, а саме вчинення мною відповідних дій для цього. Натомість позивач разом із позовом не звертався до суду із відповідною заявою про поновлення строків позовної давності, не надав суду доказів поважності причин поновлення таких строків. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). У зв`язку з викладеним, просить застосувати до позовних вимог AT КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості строки позовної давності, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно відповіді на відзив від 11.08.2021 року, AT КБ «ПРИВАТБАНК просить суд задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг. Зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (п.п.1.1.1.90, 2.1.1.11 Умов) - ключем до карткового рахунку є пластикова Картка (п. 1.1.1.62 Умов), яку отримав відповідач та мобільний телефон який вказав відповідач (п. 1.1.1.15 та п. 1.1.1.16 Умов) в Заяві. За допомогою встановлених ключів до карткового рахунку, відповідачу надано можливість здійснювати Дистанційне обслуговування (п. 1.1.1.25 Умов). Банк забезпечив Позичальнику можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою Карти та фінансового телефону на який приходить динамічний (змінюваний) ОТП - пароль. Вважає, що обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а позовні вимоги Банку підлягають задоволенню в повному обсязі. Пояснив, що відповідачем у межах даного кредитного договору № б/н від 17.11.2010 року, належним чином засвідчена копія якого була надана разом з позовною заявою, Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 17.11.2010 року не підписувалася. Сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку. Відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правилами надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. Банком було надано до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку Відповідача - баланс станом на дату укладання договору надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Оскільки, банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконані та кредитором не прийняті. Протягом дії кредитного договору, відбувалася сплата щомісячних платежів по кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи. Відповідач не спростував доводів банку щодо часткового здійснення ним погашення заборгованості по кредитному договору. Також, зазначив, що оскільки питання щодо підписання відповідачем договору не відносяться до предмету заявленого позову (про стягнення заборгованості за договором), наявність тверджень відповідача про те що підпис виконаний не ним, а іншою особою, не мають правового значення по даній справі. Доводи відповідача про те, що договір ним не підписувався та не укладався, можуть бути підставою для визнання його судом недійсним. Однак позов про визнання кредитного договору недійсним у встановленому порядку не заявлявся і предметом судового розгляду не був. Правом на оспорення даного договору у судовому порядку ще до звернення позивача з позовом жодна зі сторін не скористалася. Відсутні підстави для з`ясування обставин, за яких можливе визнання правочину недійсним у зв`язку із не підписанням договору, невідповідності даних у анкеті-заяві та встановлення будь-яких висновків з приводу їх існування при вирішенні спору про стягнення заборгованості. Відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Інше має бути спростовано особою, яка не виконує умови договору. Предметом позову, який підлягає доказуванню є розмір заборгованості за кредитним договором. AT КБ "ПРИВАТБАНК" надав суду докази щодо наявності заборгованості за Договором (розрахунок заборгованості), відповідач, в свою, чергу, не спростував докази надані Банком щодо цього факту. Відповідачем не доведено та матеріалами справи не встановлено, що грошовими коштами протиправно заволоділа інша особа. У справі № 342/180/17 Верховний Суд зазначив, у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам. Відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку, а саме; 1) розрахування у торговельній мережі, приклад: 07.08.2014 5168742300445990 Продукти: Універсам, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 181 -83,42; 2) зняття готівки у банкоматах, приклад: 28.05.201428.05.2014 5168742300445990 Зняття готівки в банкоматі ТЦ МЕТРО, Одеса, вул. Аеропортівська, буд. 29 -1 130,07; 3) поповнення кредитного рахунку, приклад: 06.07.2014 07.07.2014 5168742300445990 Поповнення готівкою в терміналі самообслуговування: Ізмаїл, просп. Суворова, буд. 181, ТЦ " Таврия-В". Платник: карта 51**90 100,00. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки відповідача - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції). З матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу, тому Банком було надано суду разом з позовною заявою виписку по рахунку, банківська виписка має статус первинного документу. Щодо строку позовної давності повторно представник банку зазначив, що даний кредитний продукт мас певні особливості та відмінності від інших кредитних догооворів. Безпосередньо в загально прийнятих договорах істотні умови мають чіткий строк виконання та точний щомісячний платіж визначений чітко в грошових одиницях - ануїтет, тощо. Відповідно по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 12.2021 року, що підтверджено довідкою про видачу кредитних карт. Банк же звернувся до суду з позовом до відповідача 16.12.2020 року - до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Отже, згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за Договором. Тому посилання відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не мають прийматись судом до уваги.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його представник надав заяву про розгляд справи без їх участі.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 17.11.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (АТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_1 було укладено договір №б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, отримавши кредитну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

Будь-яких інших документів відповідач не підписував.

Як зазначено в анкеті-заяві, вона разом з Пам`яткої клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами складають договір про надання банківських послуг (далі - Договір). За твердженнями позивача, підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банка, які були надані йому для ознайомлення у письмовому виді та зобов`язується виконувати його умови.

На підставі укладеного Договору, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок на суму із початковим кредитним лімітом 2000 грн. шляхом підписання анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, отримавши платіжну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 36000.00 грн.

Також позивач зазначає, що відповідачем було оформлено послугу «Миттєва розстрочка», яка оформлюється без відвідування банку.

У наданому банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 10.11.2020 року складає у загальній сумі 87194,25 грн., яка складається з наступного: 61327,58 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 61327,58 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 21784,92 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4081,75 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України.

При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку AT КБ "ПРИВАТБАНК").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 17.11.2010 року, яка ним особисто підписана, процентна ставка не зазначена, строки повернення коштів також не визначені.

Крім того, умова щодо збільшення передбаченого ст. 625 ЦК України проценту не була підписана відповідачем, а отже розрахунок позивача є неналежним. Крім того, з огляду на відсутність узгоджених строків повернення коштів, неможливо зробити висновок про прострочення виконання грошового зобов`язання, та відповідно для наявності взагалі підстав для застосування ст.625 ЦК України.

Також, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Також, суд зазначає, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.11.2010 року станом на 10.11.2020 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Умови та правила надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ та постійно доступні для ознайомлення, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог,

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Суд вважає, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами10.03.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вказані обставини суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, пенею та комісією, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 17.11.2010, вказавши, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви-анкети та з Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правил надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами, пенею та комісією слід відмовити.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що він анкету-заяву не підписував та кредитний ліміт не збільшувався, оскільки належними доказами дані обставини не доведені. Клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи відповідачем не заявлялося.

Разом з тим, відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 253 ЦК України встановлює, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 257 ЦК України встановлює, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до матеріалів справи та норм ст.ст.257,260,261 ЦК України строк позовної давності за вимогами АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитом становить три роки.

Так згідно розрахунку заборгованості за договором (а.с. 53 -78) по руху коштів вбачається, що 13.09.2019 року зроблено платіж через «Приват 24» та поповнення в терміналі самообслуговування.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом 21.12.2020 року.

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19.03.2014 року (справа №6-14 цс 14) визначено, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що строк позовної давності для вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не сплив.

Що стосується фактично отриманих та використаних позичальником коштів, вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд зазначає наступне.

Перевіривши та перерахувавши суми коштів за витягом руху коштів по картці за період з 18.11.2010 по 01.03.2020 (а.с. 53 - а.с. 78), судом встановлено наступне:

1)а.с. 53

знято готівки/перераховано на інші рахунки/витрачено відповідачем - 0 грн.