Рішення № 99981777, 23.09.2021, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/89/21 Справа №447/2472/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

23.09.2021 Миколаївський районний суд Львівської області в складі:

головуючого -судді Бачун О.І.

при секретарі Костюка С.Л.

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні в м. Миколаєві справу за позовом ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт від 09.12.2009 року зареєстрований в реєстрі за №77 складений ОСОБА_5 та посвідчений секретарем виконкому Більченської сільської ради Грушецькою Оксаною Іванівною. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є сином ОСОБА_5 . Після ознайомлення із постановою у справі № 1313/2510/12 від 15 квітня 2016 року йому стало відомо, що 09 грудня 2009 року, його мати, ОСОБА_5 , склала заповіт в користь ОСОБА_3 , яким заповіла їй все своє майно. Вважає, що заповіт від 09 грудня 2009 року є недійсними та такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки відповідно до медичної картки стаціонарного хворого № 5807/512/1864, встановленого та затвердженого зразка МОЗ України, Головного Управління охорони здоров`я Львівської області, ОСОБА_5 03 листопада 2009 року о 21 год 55 хв було госпіталізовану у Миколаївську комунальну центральну районну лікарню з діагнозом - «гостре порушення мозгового кровообігу», де вона перебувала на лікуванні у період з 03.11.2009 року по 01.12.2009 року. Також ОСОБА_5 у Миколаївській комунальній центральній районній лікарні перебувала на лікуванні ще й у період з 31 грудня 2011 року по 30 січня 2012 року, та з 09 квітня 2012 року по 24 квітня 2012 року. Тобто, ці всі факти свідчать про те, що підписання ОСОБА_5 оскаржуваного заповіту не відповідало її внутрішній волі та свідомому бажанню, оскільки перебуваючи у такому стані, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки оскаржуваний заповіт був укладений у період, коли у його матері, ОСОБА_5 , було зафіксовано факт хвороби, то у нього існують сумніви щодо справжності підпису матері на заповіті, у зв`язку з чим просив позов задоволити .

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, дав суду пояснення аналогічні позовній заяві та просив такі задоволити в повному обсязі. Додатково вказав, що ОСОБА_5 власноручно не підписувала заповіту, що підтверджується висновком експерта №2030 від 05.08.2019

Представник відповідачів в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності. Проти задоволення позову заперечив, подав письмові заперечення які виклав у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечили, вважають що такий заявлений безпідставно, необґрунтовано. Крім цього, вказав, що ОСОБА_6 вже звертався в суд з позовом про визнання заповіту недійсним з тих самих підстав, і є рішення суду яке набрало законної сили.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що нею у 2009 році було посвідчено заповіт ОСОБА_5 щодо розпорядження її майном на випадок її смерті на користь її дочки ОСОБА_3 . Напис та підпис в заповіті було зроблено особисто ОСОБА_5 . Додатково пояснила, що перед посвідченням заповіту вона встановлювала особу, заповідача, а також її дієздатність.

Суд заслухавши пояснення учасників, свідка, дослідивши подані сторонами документи і матеріали цивільної справи №447/753/17, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що секретарем виконкому Більченської сільської ради Миколаївського району Львівської області Грушецькою О.І. 09.12.2009 року за реєстровим № 77 посвідчено заповіт від імені ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь її дочки ОСОБА_3 1959 року народження.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповіт це особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті. Заповіт як правочин має відповідати всім вимогам, які звичайно пред`являються до правочинів, що містяться у ст. 203 ЦК України. Найважливіша ознака заповіту випливає з самого його визначення, тому ніхто крім заповідача не може скласти (скасувати, змінити) заповіт за заповідача. Це правило закріплено ч.2 ст.1243 ЦКУ згідно з якого вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно ст. 30 ЦКУ цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до ст.1247 ЦК України, Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК України).

Згідно ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

В Аналізі окремих питань судової практики ( Розділ 8) Вищий спеціалізований суд України зазначає, що суди встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала мають виходити, що такий договір є вчиненим. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203,215 ЦК України у зв`язку з відсутністю волевиявлення сторони.

Посилання позивача на той факт, що в його матір не підписувала заповіт від 09.12.2009 не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2030 від 05.08.2019 року вбачається, що рукописні записи та підписи в двох примірниках заповіту від імені ОСОБА_5 від 09.12.2009 року та рукописний запис графі "Підпис" в довіреності від імені ОСОБА_5 від 26.06.2010 року і підпис в графі "Підпис" на заяві від імені ОСОБА_5 від 11.02.1988 року, виконані різними особами.

Однак вказаним висновком не встановлено, що підпис в оспорюваному заповіті здійснено не ОСОБА_5 .

Враховуючи те, що судом не здобуто належних та допустимих доказів , які б свідчили , що підпис в заповіті від 09.12.2009року здійснений не заповідачем, а іншою особою, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Крім цього, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 11.02.2020року, яке набрало законної сили встановлено, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що передбачені ст. 203 ЦК України під час складання оскаржуваного заповіту від 09.12.2009 року дотримано, а посилання позивача на той факт, що підписання заповіту та довіреності гр. ОСОБА_5 не відповідало її внутрішній та вільній волі в судовому засіданні представником позивача не доведено і не підтверджено належними доказами по справі, у зв"язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним заповіту від 09.12.2009 року зареєстрованого в реєстрі за №77 складений ОСОБА_5 та посвідчений секретарем виконкому Більченської сільської ради Грушецькою Оксаною Іванівною не підлягають до задоволення.

На підставі вищезазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29.09.2021

Суддя Бачун О. І.