Постанова № 9997695, 16.06.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.06.10Справа №2а-2595/10/4/0170 о 16:39

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Антоновій А.В., за участі представників сторін:

від позивача - Османова Д.І., Кутик І.А., Хайрулаєва З.Х.;

від відповідача - Ткаченко Б.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради

до Контрольно-ревізійного відділу в м. Феодосія Контольно-ревізійного управління в АР Крим

про визнання протиправними та скасування вимог

Суть спору: Відділ по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради (далі позивач) звернувся до адміністративного суду із позовом до Контрольно-ревізійного відділу в м. Феодосія Контольно-ревізійного управління в АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог.

Позов мотивовано протиправністю вимог відповідача, якими він зобовязав позивача запропонувати ОСОБА_5, яка зайво отримала відшкодування витрат на переїзд та перевезення багажу у сумі 2939,10 грн., повернути цю суму, а у разі неповернення коштів вжити до винних осіб (працівників відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради) Хайрулаєвої З.Х. та Османової Д.І. передбачені главою 9 КЗпП України заходи по відшкодуванню шкоди, завданої установі, та вимог про зобов'язання стягнути з винних осіб Хайрулаєвої З.Х. та Османової Д.І. зайво нараховану та сплачену депортованим особам компенсацію виплат на переїзд і перевезення багажу у сумі 6039,39 грн. Позивач зазначає, що ОСОБА_5 компенсацію виплачено відповідно до Порядку виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2004 року №626 (далі Порядок №626), як члену сім'ї (дружині) ОСОБА_6, який є депортованою особою. Розрахунок суми відшкодування проведено лише стосовно ОСОБА_6, але кошти було перераховано на рахунок його дружини. Стосовно іншої вимоги, що оскаржується, позивач зазначає, що ним було перераховано на користь депортованих осіб компенсацію витрат, пов'язаних із оплатою різних зборів, які справляються підприємствами залізничного транспорту при перевезенні багажу: за вантажні роботи, пломбування, зберігання, тощо. Позивач вважає помилковими висновки відповідача, за якими він вважає, що компенсація обмежується лише переліком витрат за товарно-транспортними накладними та квитанціями про оплату митних зборів.

Ухвалами суду від 23.02.2010 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, надали пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем порушено пункти 1, 2 Порядку №626 (проведено компенсаційні виплати особі, яка не є депортованою з України за національною ознакою), внаслідок чого зайво виплачено ОСОБА_5 2939,10 грн. та п. 3 Порядку №626 (проведено компенсаційні виплати по документам, які не належать компенсації).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код 23661046 (а.с. 123, 124).

Посадовою особою відповідача, на підставі наказу від 20.08.2009 року №69 (а.с. 115) та направлення від 20.08.2009 року №91 (а.с. 116) проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2008 року по 01.07.2009 року, за наслідками ревізії складено акт від 11.09.2009 року №26-21/57 (а.с. 8-17).

Під час проведення ревізії встановлені порушення законодавства з питань використання фінансових ресурсів, зокрема порушення пунктів 1, 2 Порядку №626, оскільки відповідно до платіжного доручення від 26.11.2007 року №271 та списку на отримання компенсації від 26.11.2007 року №3 у листопаді 2007 року ОСОБА_5 виплачена компенсація витрат на суму 2939,10 грн. За даними акту ревізії порушення допущено з вини начальника відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради Хайрулаєвої З.Х. та головного спеціаліста-бухгалтера Османової Д.І., якими підписано розрахунок по проїзду-провозу багажу, список на отримання компенсації та платіжне доручення.

Також ревізією встановлено, що в порушення п. 3 Порядку №62, в періоді, що підлягав перевірці, депортованим особам проведено компенсаційні виплати по документам, які не належать компенсації на загальну суму 6039,39 грн. (у тому числі за 2007 рік на суму 3989,58 грн., за 2008 рік на суму 2049,81 грн.). За даними акту ревізії порушення допущено з вини начальника відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради Хайрулаєвої З.Х. та головного спеціаліста-бухгалтера Османової Д.І., якими підписано розрахунок по проїзду-провозу багажу, список на отримання компенсації та платіжне доручення.

У зв'язку із цим, відповідач склав і направив на адресу позивача письмову вимогу від 21.10.2009 року №28-14/192 про усунення виявлених порушень, відповідно до пунктів 12 і 13 якої позивача зобовязано запропонувати ОСОБА_5, яка зайво отримала відшкодування витрат на переїзд та проведення багажу у сумі 2939,10 грн., повернути цю суму, а у разі неповернення коштів вжити до винних осіб (працівників відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради) Хайрулаєвої З.Х. та Османової Д.І. передбачені главою 9 КЗпП України заходи по відшкодуванню шкоди, завданої установі, та вимог про зобов'язання стягнути з винних осіб Хайрулаєвої З.Х. та Османової Д.І. зайво нараховану та сплачену депортованим особам компенсацію виплат на переїзд і перевезення багажу у сумі 6039,39 грн. (а.с. 91).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 26.01.93 №2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (далі Закон №2939) державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до ст. 2 цього Закону Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до п. 7 ст. 10 Закону №2939 Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Оцінюючи законність п.12 вимоги від 21.10.2009 року №28-14/192, суд встановив наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №626 його дія поширюється на осіб, депортованих з території України за національною ознакою, та членів їх сімей (чоловік, дружина, діти), які повернулися в Україну на постійне проживання (далі - депортовані особи).

Для виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортовані особи подають відповідну заяву місцевим органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування (далі - уповноважений орган) за місцем реєстрації цих осіб.

До заяви додаються:

копія паспорта;

копії документів, що підтверджують належність до числа депортованих осіб;

довідка про склад сім'ї;

проїзні документи;

товарно-транспортні накладні;

квитанції про оплату митних зборів.

Заява подається депортованою особою протягом трьох років після повернення в Україну.

Відповідно до розрахунку по проїзду і провозу багажу ОСОБА_5 (а.с. 102), загальна сума компенсації витрат складає 2939,10 грн. Компенсацію проведено на підставі заяви ОСОБА_5 (а.с. 104).

Позивач зазначає, що ОСОБА_5 не змогла особисто підтвердити статус депортованої особи, тому компенсацію їй проведено як дружині ОСОБА_6 (що підтверджується довідкою про склад сім'ї, а.с. 136), який у свою чергу є членом сім'ї депортованої особи (матері), яку примусово виселили з с. Ворон Судакського району Кримської області (про що свідчить архівна довідка, а.с. 153) і повернувся в Україну на постійне місце проживання (а.с. 154).

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 Порядку №626 депортованими особами вважаються в тому числі і члени сімей осіб, які були депортовані за національною ознакою.

Тому висновки відповідача щодо непоширення норм Порядку №626 на члена сім'ї депортованої особи на можуть бути визнані такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Розглядаючи спір стосовно вимог про зобов'язання позивача стягнути з винних осіб Хайрулаєвої З.Х. та Османової Д.І. зайво нараховану та сплачену депортованим особам компенсацію виплат на переїзд і перевезення багажу у сумі 6039,39 грн. суд встановив, що вони повязані із виявленим відповідачем порушенням п. 3 Порядку №626 через відшкодування депортованим особам компенсації витрат, пов'язаних із оплатою різних зборів, які справляються підприємствами залізничного транспорту при перевезенні багажу: за вантажні роботи, пломбування, зберігання, тощо. Відповідач вважає, що компенсація обмежується лише переліком витрат за товарно-транспортними накладними та квитанціями про оплату митних зборів.

Відповідно до п. 3 Порядку №626 сума компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортованим особам залежно від виду транспорту обчислюється:

залізничним - за тарифом на плацкартний вагон;

автомобільним - за тарифами на транспорт загального користування (крім таксі);

повітряним - за тарифом на економклас.

Згідно із п. 4 цього Порядку відшкодування вартості перевезення багажу проводиться за фактичними витратами, але не більш як за 2 тонни на кожного члена сім'ї.

Таким чином, безпосередньо Порядком №626 не визначено вичерпного переліку витрат депортованих осіб на переїзд і перевезення багажу, які підлягають компенсації і переліку підтверджуючих документів, вказано лише граничний розмір витрат, що дорівнює тарифу на плацкартний вагон.

За таких обставин, суд вважає передчасними висновки позивача про порушення п. 3 Порядку №626, оскільки в акті ревізії не вказано про перевищення витрат, відшкодованих депортованим особам, порівняно із тарифом на плацкартний вагон або перевищення граничних норм перевезення багажу.

Крім того, суд зазначає, про неправомірність вимог відповідача про необхідність вжиття заходів до працівників позивача для стягнення суми матеріальної шкоди.

Так, відповідно до п. 50 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 органи контрольно-ревізійної служби за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав вживають заходів для забезпечення притягнення до матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю.

Відповідно до ст. ст. 130-131 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував в стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» для вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню належить з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Судом встановлено, що рішення про виплату депортованим особам сум компенсації приймались комісією у справах депортованих народів (а.с. 137-140), вказані питання не вирішувались особисто начальником відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради Хайрулаєвою З.Х. та головним спеціалістом-бухгалтером Османовою Д.І.

Тому вина вказаних осіб у здійсненні зайвих виплат і сама наявність прямої дійсної шкоди не є доведеними.

За таких обставин доводи відповідача про наявність підстав для притягнення працівників позивача до матеріальної відповідальності не є нормативно і документально обґрунтованими.

Вимоги відповідача запропонувати ОСОБА_5, яка зайво отримала відшкодування витрат на переїзд та проведення багажу у сумі 2939,10 грн., повернути цю суму у будь-якому разі не узгоджуються із положеннями ч. 1 ст. 1215 ЦК України, згідно із якими не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму судового збору, сплаченого при зверненні до суду, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

В судовому засіданні 16.06.2010 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 21.06.2010 року.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними і скасувати пункти 12, 13 вимоги Контрольно-ревізійного відділу в м. Феодосія Контольно-ревізійного управління в АР Крим від 21.10.2009 року №28-14/192 про зобов'язання Відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради(ідентифікаційний код 23661046) запропонувати ОСОБА_5, яка зайво отримала відшкодування витрат на переїзд та перевезення багажу у сумі 2939,10 грн., повернути цю суму, а у разі неповернення коштів вжити до винних осіб (працівників відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради) Хайрулаєвої З.Х. та Османової Д.І. передбачені главою 9 КЗпП України заходи по відшкодуванню шкоди, завданої установі, та про зобов'язання стягнути з винних осіб Хайрулаєвої З.Х. та Османової Д.І. зайво нараховану та сплачену депортованим особам компенсацію виплат на переїзд і перевезення багажу у сумі 6039,39 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Відділу по міжнаціональним відносинам Судацької міської ради3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Циганова Г.Ю.