Рішення № 99973401, 21.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1792

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року м. Київ № 420/2228/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами відкритого судового засідання в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до Одеської обласної прокуратури,

Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором

дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо

прокурорів Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення про

вчинення прокурором дисциплінарного проступку,

за участю позивача, представника позивача, представників відповідачів

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Одеської обласної прокуратури (надалі - відповідач 1), адреса: 65026, місто Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 3, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора (надалі - відповідач 2), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо звернення до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року за № 07-313вих-20 на підставі висновку про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року № 10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірного рішення суб`єкта владних повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що стосовно позивача службове розслідування не проводилось, а відтак, відсутні були підстави для ініціювання стосовно нього дисциплінарного провадження.

Також, позивач вважає недопустимим використання матеріалів негласних слідчих дій у дисциплінарному провадженні та вказує на неправомірність висновків кадрової комісії про наявність у його діях складу будь-якого дисциплінарного проступку, з огляду на їх необ`єктивність.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року відкрито провадження та вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року адміністративну справу №420/2228/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи №420/2228/21 визначено суддю Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято до свого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та призначено підготовче засідання. У справі проведено низку підготовчих засідань.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача-2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що оскільки під час проведення службового розслідування, призначеного наказом прокурора області від 05 транвя 2020 року № 68, у результаті всебічного, повного та неупередженого встановлення обставин події, у зв`язку з якою проводиться службове розслідування, встановлені факти неналежної поведінки як прокурора місцевої прокуратури ОСОБА_2 так і прокурора ОСОБА_1 , обласною прокуратурою направлено дисциплінарну скаргу стосовно обох прокурорів, а тому ураховуючи, що відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 266 право на звернення до кадрової комісії із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі факти, які можуть бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження, виконувач обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури Веніславський В.В. правомірно звернувся з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурорами Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Представник у відзиві на адміністративний позов посилався на обставини того, що у дисциплінарному провадженні знайшли своє підтвердження доводи дисциплінарної скарги про те, що прокурорами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 допущено спілкування та зустрічі з ОСОБА_3 , які мали характер позаслужбових, стосувалися обговорення обставин розслідування та прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні, у якому також перевірялась законність дій ОСОБА_3 .

Також, у відзиві представник відповідача зазначив, що посилання позивача на неправомірність використання кадровою комісією матеріалів кримінального провадження є безпідставними, з огляду на те, що відповідно до пункту 1 Розділу III «Порядку № 266» член кадрової комісії має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об`єднань необхідну для проведення перевірки інформацію.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судових засіданнях позивач та представник позивача, підтримали викладені у позовній заяві аргументи та доводи, та посилаючись на протиправність висновку службового розслідування щодо вчинення позивачем дисциплінарного проступку та висновку дисциплінарної комісії щодо притягнення до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, просили суд задовольнити позовні вимоги.

У судових засіданнях представники відповідачів заперечували проти задоволення позовних вимог адміністративного позову, посилаючись на протиправність вимог позивача, зокрема у зв`язку з правомірністю дій та висновку відповідачів про вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , в органах прокуратури працює з 2017 року та станом на день звернення до суду займає посаду прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області.

За час служби в органах прокуратури України (до 2021 року) Позивач до дисциплінарної відповідальності не притягався, неодноразово заохочувався подякою від керівника прокуратури Одеської області (2018, 2019, 2020 роки) за сумлінне виконання службових обов`язків.

Наказом прокурора Одеської області від 05 травня 2020 року № 68 з метою перевірки повідомлення щодо затримання у ході досудового розслідування кримінального провадження № 62020000000000316 від 02 квітня 2020 року прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 під час одержання ним неправомірної вигоди у сумі 4 тис. доларів США призначено службове розслідування щодо ОСОБА_2 , висновок про результати службового розслідування затверджено виконувачем обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури 08 жовтня 2020 року.

Службове розслідування щодо позивача не призначалось та не проводилось, що підтверджується сторонами справи.

Надалі, на підставі проведення службового розслідування щодо ОСОБА_2 та зібраних під час проведення такого службового розслідування матеріалів, обласною прокуратурою було направлено дисциплінарну скаргу до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2020 року до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора надійшла дисциплінарна скарга виконувача обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про вчинення прокурорами Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Автоматизованою системою розподілу для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження дисциплінарну скаргу розподілено члену кадрової комісії ОСОБА_5 (протокол розподілу від 28.10.2020), яким 02 листопада 2020 року прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження, проведено перевірку її доводів та складено висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурорів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Надалі, у ході розгляду матеріалів дисциплінарного провадження, рішенням Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора № 10дп-21 від 21 січня 2021 року, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 5, 6, частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», прийнято кадровою комісією об`єктивно, з урахуванням усіх наявних доказів, а тому є законним, обґрунтованим та мотивованим.

Не погоджуючись з вказаними вище діями відповідачів щодо висновку службового розслідування та дисциплінарного провадження щодо вчинення позивачем дисциплінарного проступку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, як вже було зазначено судом вище, предметом спору у даній справі є оскарження протиправних дій Одеської обласної прокуратури щодо звернення з дисциплінарною скаргою до компетентного суб`єкта на протиправні дії позивача на підставі висновку про результати службового розслідування стосовно ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року, кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження Офісу Генерального прокурора щодо притягнення Позивача - ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо звернення до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року за № 07-313вих-20 на підставі висновку про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (надалі - Закон України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру», вказано, що цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, Генеральний прокурор, серед іншого: організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій; призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора; затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури; затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності; виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Накази Генерального прокурора нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Так, відповідно до вимог статей 9, 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 1, 65 Закону України «Про запобігання корупції» та з метою удосконалення заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини, зміцнення дисципліни в органах прокуратури, регламентування питань призначення, проведення службових розслідувань та прийняття законних рішень за їх результатами Генеральним прокурором 06 грудня 2017 року видано наказ № 343 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 січня 2018 року за № 8/31460.

У розділі І «Загальні положення» Інструкції № 343 закріплено, що вона визначає підстави та порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури стосовно прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих, військових прокуратур, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, слідчих (далі - прокурори), оформлення результатів та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, службових та посадових осіб органів прокуратури при його проведенні.

Службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цієї Інструкції з метою з`ясування обставин, що стали підставами для його призначення.

Службове розслідування проводиться незалежно від здійснення за тим самим фактом розслідування у кримінальному провадженні чи провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 343, приводами для призначення службового розслідування є, зокрема, звернення (скарги, заяви) і повідомлення громадян, народних депутатів України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян та засобів масової інформації, які містять фактичні дані, що можуть бути перевірені.

Підставами для проведення службового розслідування є наявність даних, зокрема про використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб (пункт 2 розділу ІІ Інструкції № 343).

Пунктами 1- 2, 4 розділу ІІІ Інструкції № 343 визначено, що посадовими особами органів прокуратури, уповноваженими призначати службове розслідування, є Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівник регіональної прокуратури, військовий прокурор регіону або особи, які виконують їх обов`язки.

Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов`язки) службове розслідування може призначатися стосовно всіх категорій прокурорів, за винятком випадків, передбачених абзацом другим пункту 3 цього розділу.

Про призначення службового розслідування видається наказ, яким утворюється комісія з проведення службового розслідування (далі - комісія), визначаються голова та члени комісії, підстава, мета і строки його проведення, прізвище, ім`я, по батькові, посада прокурора, стосовно якого проводиться розслідування, факт, за яким воно проводиться.

Оформлення результатів службового розслідування врегульовано розділом VII Інструкції № 343. Зокрема, результати службового розслідування оформлюються висновком, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. У вступній частині висновку зазначаються посада, прізвище, ініціали голови та членів комісії, підстави для проведення службового розслідування. В описовій частині висновку викладаються фактичні обставини, які встановлені за результатами проведення службового розслідування. У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються, серед іншого: дані щодо підтвердження (спростування) відомостей, які стали підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо направлення копії висновку та/або матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством.

Висновок службового розслідування підписує голова та члени комісії, затверджує посадова особа, яка призначила службове розслідування, або особа, яка виконує її обов`язки.

При цьому, як закріплено у пункті 1 розділу V Інструкції № 343, рішення посадової особи, яка призначила службове розслідування, може відрізнятися від запропонованого комісією.

Як вбачається з матеріалів справи, що наказом прокурора Одеської області від 05 травня 2020 року № 68 з метою перевірки повідомлення щодо затримання у ході досудового розслідування кримінального провадження № 62020000000000316 від 02 квітня 2020 року прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 під час одержання ним неправомірної вигоди у сумі 4 тис. доларів США призначено службове розслідування, висновок про результати службового розслідування затверджено виконувачем обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури 08 жовтня 2020 року.

В свою чергу, висновком про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року встановлено, що:

- підтвердилися відомості щодо протиправних позаслужбових стосунків прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_1 , грубого порушення ним правил етичної поведінки;

- діями ОСОБА_1 , грубо порушено вимоги статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, Присягу працівника прокуратури, у зв`язку чим в них вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру».

Вказаним вище висновком рекомендовано відповідно до частини 2 статті 45 Закону України «Про прокуратуру» керівнику обласної прокуратури подати дисциплінарну скаргу до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.

Також, з аналізу матеріалів службового розслідування, вбачається наступне.

Слідчими територіальних підрозділів Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018160450000138 від 22 вересня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 146 Кримінального кодексу України, за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_6 громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

Постановою заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури від 22 вересня 2018 року у провадженні призначено групу процесуальних керівників у складі прокурорів ОСОБА_8 (старший групи), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а 05 грудня 2019 року старшим групи прокурорів у вказаному кримінальному провадженні призначено прокурора ОСОБА_1 . Через неефективне проведення територіальними підрозділами Роздільнянського ВП досудового розслідування не було забезпечено своєчасне проведення першочергових слідчих дій, унаслідок чого протягом тривалого часу у провадженні не було прийнято обґрунтованого рішення, що залишилося без належного реагування процесуальних керівників.

Вказано, що у дисциплінарному провадженні нібито знайшли своє підтвердження доводи дисциплінарної скарги про те, що прокурорами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 допущено спілкування та зустрічі з ОСОБА_3 , які мали характер позаслужбових, стосувалися обговорення обставин розслідування та прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні, у якому також перевірялась законність дій ОСОБА_3 .

Зокрема, з матеріалів службового розслідування вбачається, що ОСОБА_2 , встановивши причетність ОСОБА_3 до скоєння кримінального правопорушення вирішив використати своє службове становище з метою одержання від останнього неправомірної вигоди.

Надалі, 04 травня 2020 року об 11 год. 15 хв. поряд з приміщенням СТО ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду - грошові кошти в сумі 4 тис. доларів США за непритягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

Одразу після одержання коштів ОСОБА_2 був затриманий працівниками Державного бюро розслідувань під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62020000000000316 від 02 квітня 2020 року та йому 05 травня 2020 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.

Таким чином, виходячи з викладених вище обставин у сукупності, суд приходить до висновку, що всі вищевказані обставини свідчать про те, що службове розслідування було призначено та проводилось уповноваженими особами саме щодо ОСОБА_2 .

У той же час, спірним у даній справі є питання правомірності дій відповідача у ході службового розслідування щодо надання оцінки діям позивача з огляду на те, що службове розслідування призначено та проводилося стосовно іншого прокурора - ОСОБА_2 .

Суд вважає за необхідне звернути увагу, у контексті обставин цієї справи варто звернути увагу на положення розділу VI Інструкції № 343, у якому наведений перелік питань, які підлягають з`ясуванню під час проведення службового розслідування. Зокрема, такими питання є:

1. Обставини (час, місце, наслідки тощо) події, у зв`язку з якою проводиться службове розслідування.

2. Правомірність дій (бездіяльності) прокурора, що призвели(а) до події чи безпосередньо передували(а) їй.

3. Наявність чи відсутність порушень положень законів чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів, а також встановлення осіб, які їх допустили.

4. Наявність чи відсутність у діянні прокурора ознак кримінального, корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, інших дій, що порочать звання прокурора, порушень Присяги прокурора і правил прокурорської етики, дисциплінарного проступку, їх мотиви.

5. Обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності прокурора чи знімають безпідставні звинувачення або підозри стосовно нього.

6. Характеристика прокурора, стосовно якого проводиться службове розслідування (ставлення до виконання службових обов`язків, поведінка до події, у зв`язку з якою проводиться службове розслідування).

7. Причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, роль безпосереднього керівника особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, інших посадових осіб у забезпеченні належної поведінки підлеглого, стосовно якого проводиться службове розслідування.

8. Характер і розмір завданих порушенням матеріальних збитків, а також можливість їх відшкодування.

9. Наявність прийнятого відповідними компетентними органами рішення за фактом події.

З аналізу вказаних вище положень вбачається, що у розділі VI Інструкції передбачена чітка необхідність в дослідженні наявності чи відсутності порушень положень законів чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів не виключно особою відносно якої призначено розслідування, а встановлення осіб, які допустили порушення.

Розділ ІV Інструкції не регламентує процедуру, яку треба виконати, а лише зазначає які питання досліджуються під час службового розслідування.

В свою чергу, суд зауважує, що встановивши порушення в діях особи, стосовно якої службове розслідування не призначалось, уповноважені посадові особи, що проводять розслідування повинні виконати дії, передбачені інструкцією, які забезпечують права особи, та вжити заходи по додержанню порядку призначення службового розслідування, ініціювати та отримати наказ із зазначенням прізвища, ім`я та по-батькові, посади прокурора стосовно якого призначено службове розслідування, ознайомити його з цим наказом, роз`яснити права та інше.

Не виконання цих дій позбавляє особу права на захист, у тому числі і права на звернення до суду за судових захистом для можливості визнання протиправним та скасування індивідуального акту, яким є наказ про призначення службового розслідування.

При цьому, оскільки вище судом було встановлено, що відповідним наказом службове розслідування було призначено саме для дослідження дій прокурора - Болдура О.Ф., то вищевикладені вище обставини, дають підстави суду для висновку, що під час проведення службового розслідування голова та члени комісії вийшли за межі повноважень, оскільки останніми було встановлено нову ціль службового розслідування, яка не була зазначена в наказі про призначення службового розслідування.

Суд зауважує, що відповідно до приписів викладеної вище Інструкції вбачається, що результати службового розслідування можуть лише підтвердити або спростувати ті факти, які стали проводом для призначення службового розслідування.

Тобто відповідні факти мають бути відомими компетентному суб`єкту до моменту призначення ним службового розслідування.

Суд звертає увагу, так що вже зазначалось вище, у висновку про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року зазначено, що вказане розслідування проведено за повідомленням щодо затримання у ході досудового розслідування кримінального провадження № 62020000000000316 від 02 квітня 2020 року прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 під час одержання ним неправомірної вимоги. У подальшому у висновку йдеться, що приводом для проведення службового розслідування стало повідомлення щодо викриття прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 під час одержання неправомірної вимоги та його затримання.

Таким чином, враховуючи викладені у висновку обставини, на переконання суду, службове розслідування, призначене у травні 2020 року щодо ОСОБА_2 мало було бути спрямованим виключно на встановлення:

- обставин (час, місце, наслідки тощо) події отримання ОСОБА_2 неправомірної вигоди, у зв`язку з якою проводиться службове розслідування;

- правомірності дій (бездіяльності) ОСОБА_2 , що призвели(а) до події чи безпосередньо передували(а) їй; - наявності чи відсутності порушень ОСОБА_2 положень законів чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів;

- наявності чи відсутність у діянні ОСОБА_2 ознак кримінального, корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, інших дій, що порочать звання прокурора, порушень Присяги прокурора і правил прокурорської етики, дисциплінарного проступку, їх мотиви; - обставин, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності ОСОБА_2 чи знімають безпідставні звинувачення або підозри стосовно нього;

- характеристики ОСОБА_2 , стосовно якого проводиться службове розслідування (ставлення до виконання службових обов`язків, поведінка до події, у зв`язку з якою проводиться службове розслідування); - причин та умов, що сприяли вчиненню порушення, роль безпосереднього керівника ОСОБА_2 , стосовно якої проводиться службове розслідування, інших посадових осіб у забезпеченні належної поведінки підлеглого, стосовно якого проводиться службове розслідування;

- характеру і розміру завданих порушенням ОСОБА_2 матеріальних збитків, а також можливість їх відшкодування;

- наявності прийнятого відповідними компетентними органами рішення за фактом події отримання ОСОБА_2 неправомірної вигоди, як це визначено Розділом VI «Питання, які підлягають з`ясуванню під час проведення службового розслідування» Інструкції.

Оскільки службове розслідування у травні 2020 року було призначено щодо особи прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 , то всі з вищеперераховані факти мали б відображатися у висновку за результатами його проведення від 08 жовтня 2020 року виключно щодо ОСОБА_2 .

При цьому, суд знову ж таки зауважує, що жодним положенням Інструкції не передбачена можливість у процесі службового розслідування, призначеного щодо одного прокурора, оцінювати діяльність іншого прокурора, який не має статусу вищестоящого по відношенню до першого, а тому всі обставини нібито дисциплінарного проступку ОСОБА_1 , встановлені висновком про результати службового розслідування стосовно ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року не можуть вважатися належними і допустимими доказами причетності позивача до вчинення ним дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразового грубого порушення правил прокурорської етики, оскільки щодо нього таке розслідування не проводилось взагалі, а факт зустрічі з ОСОБА_9 , встановлений саме з пояснень ОСОБА_9 , який є зацікавленою особою та може в будь-який час змініти, такі пояснення, оскільки вони не є показами свідка.

Крім того, беручи до уваги встановлені посадовими особами під час судового розслідування обставини, суд вважає за необхідне звернути увагу, що комісією зі службового розслідування встановлено, що після зміни 05 грудня 2019 року групи процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 12018160450000138 від 22 вересня 2018 року та визначення старшим серед них ОСОБА_1 , останнім надавалися ґрунтовні вказівки у порядку ст. 36 КПК України про необхідність виконання конкретних слідчих (розшукових) дій.

Позивачем, старшим групи прокурорів - Сердюком А.В., 31 січня 2020 року вказано на необхідність проведення у кримінальному провадженні додаткових оглядів місця події, повторних допитів потерпілого та свідків та сформованим за результатом аналізу зібраних доказів питанням, які були зазначені у вказівках окремо стосовно кожної особи, проведення впізнання зі свідками, відібрання біологічних зразків у потерпілого та можливих фігурантів для призначення експертиз по вилученим з місця події недопалку та пачці сигарет, а також наголошено на необхідності виконати ці та інші слідчі дії до 10 лютого 2020 року та підготовки проекту повідомлення про підозру відносно причетних до вчинення злочину осіб.

Також, позивачем повторно 28 квітня 2020 року надано вказівки у порядку статті 36 КПК України та вказано на необхідності виконання раніше визначених слідчих (розшукових) дій та прийняття процесуального рішення (повідомлення про підозру причетним до вчинення злочину осіб) у строк до 20 травня 2020 року.

Таким чином, з викладеного можна встановити, що позивач належно ставився до своїх службових обов`язків, якісно виконував свої функції як процесуального керівника у кримінальному провадженні № 12018160450000138 від 22 серпня 2018 року.

Доцільно також наголосити, що як вже зазначалось вище, пунктом 1 Розділу II «Приводи та підстави для призначення службового розслідування» Інструкції закріплено, що приводами для призначення службового розслідування є:

- звернення (скарги, заяви) і повідомлення громадян, народних депутатів України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян та засобів масової інформації, які містять фактичні дані, що можуть бути перевірені;

- доручення посадових осіб, уповноважених на призначення службових розслідувань;

- подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або припис Національного агентства з питань запобігання корупції;

- письмовий запит члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яким у ході дисциплінарного провадження здійснюється перевірка за дисциплінарною скаргою (заявою);

- рапорт прокурора, в тому числі щодо ініціювання проведення службового розслідування для спростування безпідставних звинувачень або підозр стосовно нього; - повідомлення Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.

При цьому, з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що жодні приводи для проведення службового розслідування щодо позивача відсутні - відсутні будь-які звернення чи повідомлення про фактичні дані, які мають бути перевірені, будь-які доручення чи подання компетентних суб`єктів, відповідних рапортів також не подавали.

З огляду на вказане, суд зазначає, що за відсутності підстав та приводів для службового розслідування стосовно ОСОБА_1 будь-які висновки відповідних комісій про наявність у його діях ознак дисциплінарного проступку прийняті бути не можуть.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пункту 9 Розділу III Інструкції також визначено, що службове розслідування проводиться у строк не більше ніж один місяць з дня його призначення.

Як вже зазначалось вище, відповідне службове розслідування призначене наказом прокурора Одеської області від 05 травня 2020 року № 68.

При цьому, відповідно до приписів інструкції вбачається, що у разі потреби за мотивованим рапортом голови комісії визначений строк може бути продовжено посадовою собою, яка призначила службове розслідування, про що видається письмовий наказ. Загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Початком службового розслідування вважається дата підписання наказу про його призначення, а завершенням - дата затвердження висновку службового розслідування.

Водночас, з аналізу матеріалів справи судом було встановлено, що службове розслідування почалося 05 травня 2020 року та було завершено 08 жовтня 2020 року, що дає підстави для висновку, виходячи з цитованих положень законодавства, про те, що службове розслідування, тобто тривало більше шести місяців.

У висновку йдеться з посиланням на положення Інструкції, що час тимчасової втрати працездатності особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, її перебування на лікуванні, у відпустці, службовому відрядженні або відсутності з інших документально підтверджених причин до строку проведення службового розслідування не зараховується.

При цьому, виходячи з аналізу матеріалів службового розслідування вбачається, з наявних в матеріалах службового розслідування документів, на переконання суду немає жодних підстав для висновку про те, що позивач є особою, стосовно якої проводилось службове розслідування на підставі наказу прокурора Одеської області від 05 травня 2020 року № 68.

Таким чином, у зв`язку з неможливістю вважати позивача особою, стосовно якої проводилось службове розслідування, суд приходить до висновку, що щодо нього не могли бути встановлені будь-які факти, про які йдеться у висновку про результати службового розслідування від 08 жовтня 2020 року.

Отже, з огляду на викладені вище обставини та висновки суду, можна прийти до висновку про протиправність дій Одеської обласної прокуратури щодо звернення до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року за № 07-313вих-20 на підставі висновку про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року, оскільки в даному випадку, посадовими особами, якими було проведено службове розслідування було протиправно порушено процедуру щодо проведення такого розслідування.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року № 10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що на виконання вказаних положень Порядку, рішенням кадрової комісії від 02 листопада 2020 року № 07/3/2-1012дс-241дп-20 відкрито дисциплінарне провадження стосовно прокурорів Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , надано позивачу строк до 12 листопада 2020 року для надання своїх деталізованих пояснень щодо доводів, викладених у дисциплінарній скарзі. Позивач скористався наданим йому правом та 12 листопада 2020 року направив кадровій комісії свої пояснення по факту дисциплінарної скарги Одеської обласної прокуратури за № 7-313вих-20 від 22 жовтня 2020 року з додатками - документами, що підтверджують його позицію та спростовують доводи дисциплінарної скарги.

Наказом Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року № 266 визначено Порядок розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, який в свою чергу визначає процедуру проведення перевірки дисциплінарної скарги та відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Пунктом 3 Розділу III Порядку визначено, що за результатами перевірки член кадрової комісії готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член кадрової комісії встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена кадрової комісії щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.

З матеріалів справи встановлено, відповідний висновок складено кадровою комісією 08 грудня 2020 року, у якому йдеться, що службовим розслідуванням доведено факт грубого порушення ОСОБА_1 вимог статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27 квітня 2017 року всеукраїнською конференцією прокурорів, Присяги прокурора, правил професійної етики, який попри законодавчу заборону вступив у позаслужбові стосунки з ОСОБА_3 та вів з ним розмови щодо обставин розслідування та прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні № 12018160450000138 від 22 вересня 2018 року.

На підставі вищевикладеного кадровою комісією встановлено, що ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

В подальшому, з аналізу висновку кадрової комісії від 08 грудня 2020 року вбачається, що останній повністю дублює зміст висновку за результатами службового розслідування стосовно ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року, та на аналіз суду, не містить характеристики особи прокурора, ступеня його вини, інших обставин, які мають значення для вирішення питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності щодо позивача.

Вказаним вище висновком рекомендовано притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього стягнення у виді заборони на 1 рік на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду.

Відповідно до пункту 5 Розділу IIІ Порядку у строк, що не перевищує 30 робочих днів з дня отримання комісією висновку члена кадрової комісії має бути призначене засідання кадрової комісії, на якому вирішується питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Судом встановлено, що відповідне засідання кадрової комісії відбулося 21 січня 2021 року, якому було прийнято рішення про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури за дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, в частині щодо протиправних позаслужбових стосунків - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів інших осіб; одноразове грубе порушення правил прокурорської етики що рушення правил внутрішнього службового розпорядку, що є підставами для притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно пунктів 5, 6, 7 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, виходячи з аналізу викладеного, суд вважає, що відповідні висновки кадрової комісії є передчасними, а прийняте на їх основі рішення протиправним.

Так, пунктом 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, суд зауважує, що для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок, як вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а так само одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, кадрова комісія має встановити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 11/9901/14/17, та постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 805/1235/17-а.

При цьому, аналізуючи наявні в матеріалах справи документи та надаючи таким оцінку, судом встановлено, що ні матеріали службового розслідування стосовно ОСОБА_2 , ні матеріали дисциплінарного провадження № 07/3/2-1012дс-241дп-20, на переконання суду, не містять конкретних та беззаперечних доказів наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частиною 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру».

Так, відповідно до положень Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 13 квітня 2017 року № 111, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать:

- вчинення дій, що містять ознаки корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших кримінальних правопорушень;

- керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмова від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння та ненадання документів, які підтверджують, що прокурор не перебував у такому стані;

- неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин анкети доброчесності прокурора;

- подання в анкеті доброчесності прокурора недостовірних (у тому числі неповних) тверджень;

- умисне приховування достовірної інформації про вчинення іншим прокурором дій, що порушують Присягу прокурора чи вимоги Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів;

- протиправні позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб;

- порушення прокурором вимог, заборон та обмежень, встановлених Законами України «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру».

Відповідним нормативно-правовим актом визначено, що протиправними позаслужбовими стосунками є використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

При цьому, з аналізу наданих до суду матеріалів службового розслідування та дисциплінарного провадження, судом не було встановлено, яким саме чином ОСОБА_1 використовував свій службовий статус у кримінальному провадженні № 12018160450000138 від 22 вересня 2018 року з протиправною метою, яким чином «відповідна поведінка» була спрямована на задоволення його приватних інтересів та інтересів третіх осіб.

Крім того, у цьому аспекті доцільно наголосити, що опитані під час службового розслідування ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , жодного разу не стверджували, що обіцяли чи домовлялись з позивачем про будь-які преференції для нього чи інших осіб.

Також, не йдеться й у матеріалах дисциплінарного провадження про умисне використання позивачем свого процесуального статусу - матеріалами службового розслідування стосовно ОСОБА_2 навпаки встановлено, що ОСОБА_1 вперше як старший групи прокурорів процесуальних керівників надавав ґрунтовні вказівки у кримінальному провадженні № 12018860450000138 від 22 вересня 2018 року.

Варто зауважити також щодо недоведеності матеріалами дисциплінарного провадження факту наявності в діях Позивача факту грубого порушення правил прокурорської етики.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи вбачається, що наказом від 27 листопада 2020 року № 2593к позивачу було оголошено подяку за сумлінне та зразкове виконання службових обов`язків, ініціативу та оперативність у роботі, особисті досягнення у професійній діяльності.

Так, «грубе порушення правил прокурорської етики», яке вживається у Кодексі та пункті 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру», має оціночний характер, а тому у кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися з огляду на фактичні обставини, об`єктивні та суб`єктивні ознаки вчинку чи поведінки прокурора.

В свою чергу, ознакою грубого порушення є факт, який відповідним чином характеризує дію або бездіяльність прокурора і свідчить про явне й умисне нехтування ним вимогами професійної етики, призводить до суттєвих негативних наслідків - насамперед значних репутаційних втрат інституту прокуратури. Відповідно до судової практики «грубе порушення» розглядається як триваюче порушення, яке припиняється лише у зв`язку із зверненням суб`єкта, проти якого спрямоване таке порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2015 року № 5-106кс15.

При цьому, як вже було встановлено судом вище, з матеріалів службового розслідування та дисциплінарного провадження вбачається, що будь-яких відповідних обставин, які би реально свідчили про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, щодо останнього не встановлено.

Суд зауважує, що визнання порушення правил прокурорської етики грубим залежить від оцінки наведених критеріїв, кожен з яких має самостійне значення:

- характеру порушуваних принципів професійної етики, загальновизнаних норм моралі та поведінки;

- категорії суб`єктів, стосовно яких допускаються неетичні вчинки чи поведінка (громадяни, учасники судочинства, представники органів державної влади, місцевого самоврядування, окремі групи осіб, суспільство тощо);

- об`єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, публічність та суспільна резонансність, ступінь шкоди авторитету прокуратури, репутації прокурора, поєднання з порушенням прав та свобод людини тощо); - суб`єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).

При цьому, керуючись матеріалами службового розслідування, зокрема наданими протоколами, на переконання суду, спілкування позивача з ОСОБА_3 не є порушенням принципів професійної етики, оскільки дане спілкування, не відбувалось з метою розголошення будь-якої інформації з обмеженим доступом, не було умисним, публічним, резонансним, вчиненим зі злісних мотивів чи для досягнення особистих цілей, пов`язаних з будь-якими неприязними стосунками по відношенню до будь-якого.

Суд звертає увагу на висновки викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 9901/413/19 від 17 грудня 2019 року, про те, що критерій обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень вимагає врахування ним як обставин, які є обов`язковими в силу закону (встановлення факту порушення прокурором вимог закону, що може бути підставою для дисциплінарної відповідальності), так і інших обставин, які мають значення для конкретної справи. Для цього суб`єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, перевірити всі обставини, на яких ґрунтується його рішення.

При прийнятті рішень суб`єкт владних повноважень повинен уникати невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Водночас слід уникати обґрунтування рішення або дії фрагментарним, неповним аналізом та оцінкою зібраних у справі доказів, доводів та аргументів сторін спору.

При цьому, доцільно зауважити, що Закон України «Про прокуратуру» не визначає, що є доказами в дисциплінарному провадженні та з яких джерел вони можуть походити.

У статті 46 Закону України «Про прокуратуру» йдеться лише про те, що під час здійснення перевірки член комісії може ознайомлюватися з документами, які стосуються предмета перевірки, одержувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини проступку, отримувати за письмовим запитом інформацію, необхідну для проведення перевірки, від посадовців і громадян.

Тому доказами можуть слугувати процесуальні документи, рішення судів та слідчих суддів, відомчі облікові документи, різноманітні акти, доповідні записки, рапорти, анкети, декларації, листування з установами, цивільно-правові документи, письмові пояснення правоохоронців і свідків, роздруківки з профілю в соціальних мережах тощо.

Водночас, доцільно наголосити, що оскільки дисциплінарна відповідальність пов`язана з негативними наслідками для особи, яка до неї притягується, для ухвалення рішень у дисциплінарному провадженні характерний для кримінального провадження стандарт доказування «поза розумним сумнівом», що узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 55 рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2012 року у справі «Гриненко проти України» зазначається, що при оцінці доказів Європейський Суд зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом» (рішення у справі «Ireland v. The United Kingdom» від 18 січня 1978 року). Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів.

Суд звертає увагу суду, що обставини нібито вчинення позивачем дисциплінарного проступку по суті підтверджуються виключно поясненнями ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , зафіксованими у висновку про проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року, матеріалами НСРД в рамках кримінального провадження № 62020000000000316 від 02 квітня 2020 року.

У контексті того, що кадрова комісія при ухваленні рішення у дисциплінарному провадженні має керуватися стандартом доказування, притаманним кримінальному провадженню, в даному випадку суд, оцінюючи пояснення ОСОБА_3 , має застосувати положення пункту «d» частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаними положеннями Конвенції встановлено, що кожному обвинуваченому гарантовано право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. В своїй прецедентній практиці даючи тлумачення Конвенції Європейський Суд неодноразово повторював, що з метою забезпечення змагальності процесу всі докази мають, як правило, подаватися у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого. Існують винятки з цього принципу, але вони не можуть призводити до порушення права на захист.

За деяких обставин може виникнути потреба у використанні показань, отриманих на етапі розслідування. Якщо підсудному було надано достатню й належну можливість спростувати такі показання - при їх оголошенні або на пізнішому етапі провадження, - саме по собі їх прийняття як доказів не суперечитиме вимогам пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті Конвенції.

Але з цього природно випливає, що в разі, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що передбачені статтею 6 конвенції гарантії виявляються порушеними.

Щодо показань свідків, допитати яких у присутності підсудного або його захисника виявилося неможливим, Європейський Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції, узятий у поєднанні з пунктом 3 статті 6 Конвенції, вимагає від Договірних Сторін ужити конкретних заходів для того, щоб підсудний мав можливість допитати свідків, які свідчать проти нього, чи домогтися їх допиту.

Однак, якщо немає підстав звинувачувати органи влади в недостатньо старанних зусиллях із забезпечення підсудному можливості допитати відповідних свідків, відсутність цієї можливості як така не означає необхідності припинення кримінального переслідування.

Відповідно до пункту 41 справи «Олег Колесник проти України» вбачається, що водночас, слід з надзвичайною обережністю ставитися до доказів, отриманих від свідка за обставин, що не давали змоги забезпечити право сторони на захист тією мірою, якою конвенція завжди вимагає забезпечувати його. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати.

Як висновок слід підкреслити, що частини перша і третя (d) статті 6 конвенції, як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6 конвенції (пункт 54 Рішення Європейського Суду у справі «Корнєв і Карпенко проти України»).

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що не можна вважати належними доказами вчинення позивачем дисциплінарного проступку пояснення ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , які не були опитані безпосередньо на засіданні кадрової комісії і пояснення яких мають вирішальне значення у дисциплінарній справі.

При цьому, пояснення ж самого позивача, не були враховані ні комісією зі службового розслідування, ні кадровою комісією та були оцінені виключно як спроба ОСОБА_1 уникнути відповідальності.

При цьому варто наголосити, що відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Видається, цитовані положення Основного Закону України можна поширити й на притягнення людини до дисциплінарної відповідальності, особливо службовців, виходячи з характеру несприятливих наслідків, які тягне за собою відповідне прийняте рішення.

Натомість, в даній конкретній ситуації, кадрова комісія вже на етапі формування висновку про наявність в діях позивача дисциплінарного проступку встановила, що результатами службового розслідування стосовно ОСОБА_2 доведено факт вчинення ОСОБА_1 проступків, визначених пунктами 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, наведені факти у відповідності до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись на користь позивача і вони не дають змоги однозначно оцінити дії останнього, як такі, що містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, суд вважає помилковими посилання відповідачів на те, що показання ОСОБА_3 , ОСОБА_7 можуть бути підтвердженні матеріалами НСРД у кримінальному провадженні № 62020000000000316 від 02 квітня 2020 року, з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень статті 253 КПК України сторона обвинувачення повинна письмово повідомити особу, конституційні права якої були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що зазначене повідомлення на адресу позивача надходило, а тому факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій позивачу не був відомий і з матеріалами вказаних дій останнього не ознайомлено.

За висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 751/7177/14 вбачається, що обвинувачення осіб не може ґрунтуватися на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування відносно іншої особи.

У вказаній постанові, Верховний Суд підтвердив законність рішень судів про виправдання осіб через недоведеність вчинення ними злочину у зв`язку з тим, що докази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, були отримані з порушенням статті 257 КПК України.

Відповідно до статті 257 КПК України якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

У цьому аспекті також варто зауважити, що ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» (скарга № 74420/01) наголошував, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними (рішення Суду від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», від 26 жовтня 2006 року у справі «Худобін проти Росії» (скарга № 59696/00). Питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам.

При цьому, судом встановлено, що у матеріалах дисциплінарного провадження стосовно позивача відсутня відповідна ухвала слідчого судді про використання результатів вказаних негласних слідчих дій в порядку статті 257 КПК України.

Крім того, необхідно зауважити, що стаття 387 КК України визначає кримінальну відповідальність за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування.

Зокрема, частина 2 статті 387 КК України визначає відповідальність прокурора щодо розголошення даних досудового розслідування незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в досудовому розслідуванні.

Згідно пункту 4.3.1 Інструкції «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні», затверджену Наказом ГПУ, МВС, СБУ, Адміністрації Державної прикордонної служби України № 114/1042/516/1199/936/1687/5/ від 16 листопада 2012 року, якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у вказаному кримінальному провадженні оперативним співробітником повинен у строк 24 годин бути складений протокол та направлений прокурору.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідний протокол про факт можливого вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 не був складений, жодних заходів щодо інформування прокурора не вжито, а отже ознак розголошення позивачем даних досудового розслідування у процесі НСРД не виявлено.

Вказані вище обставини не були враховані кадровою комісією, жодним чином не перевірені та з урахуванням наведених вище порушень, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань відповідачів на матеріали НСРД, як інформацію, яка підтверджує наявність дисциплінарного проступку.

Суд наголошує, що відповідно до частини 6 статті 46 Закону України «Про прокуратуру», пункту 62 Положення встановлено обов`язок перевірки інформації та обставин, на яких ґрунтується рішення кадрової комісії покладений саме на суб`єкта владних повноважень, тоді як надання пояснень та участь у засіданні є правом прокурора, а не обов`язком, що випливає з аналізу положень статті 47 Закону України «Про прокуратуру».

Частиною 5 статті 47 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було повідомлено кадрову комісію про обставини, які мають значення для дисциплінарного провадження, а саме надано свої письмові пояснення. Відповідно до цих пояснень, позивачем було зазначено, що останнім не було розголошено ОСОБА_3 таємницю слідства, та не було відкрито йому будь-яку інформацію, яка останньому на той час не була відомою.

Так, до письмових пояснень позивача додані копії судових рішень, зокрема ухвал про проведення слідчих (розшукових) дій. Так, в ухвалі у справі № 511/2661/18, від 18 грудня 2019 року про надання дозволу на обшук житла зазначено про доказову базу, зібрану в рамках кримінального провадження № 12018160450000138 від 22 вересня 2018 року, зокрема про отримання інформації про моніторинг абонентських номерів, які належать у тому числі ОСОБА_3 . При проведенні обшуку житла ОСОБА_3 був присутнім, з текстом ухвали ознайомився про що свідчить його власноручний підпис на її копії, а отже знав про проведення геолокацїї за його номером телефону.

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 січня 2020 року у справі № 511/2661/18 було накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме SIM- карту ОСОБА_3 .

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 січня 2020 року у справі № 511/2661/18 було продовжено строк досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні до 22 березня 2020 року. У тексті ухвали визначена значна доказова база, зібрана в результаті досудового розслідування.

В ухвалі Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 березня 2020 року у справі № 511/2661/18, перелік доказів та проведених слідчих дій у кримінальному провадженні значно доповнений у порівнянні з вищеназваним судовим рішенням, що знову ж таки може свідчити про сумлінність Позивача в якості старшого групи прокурорів, що здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12018160450000138 від 22вересня 2018 року.

При цьому, суд зауважує, що всі з вищезазначених судових рішень перебувають у вільному доступі у мережі Інтернет, а тому ОСОБА_3 мав та має до них необмежений доступ, міг та може ознайомитися з їх змістом у будь-який час.

Доцільно також зауважити, що практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», сторони зобов`язані вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» наголосив на тому, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Таким чином, з викладеного можна прийти до висновку про безпідставність посилань відповідачів на те, що позивач розголосив таємницю слідства ОСОБА_3 , як особі, правомірність дій якої перевірялась у кримінальному провадженні № 12018160450000138 від 22 вересня 2018 року.

Крім того, суд зауважує, та як вже зазначалось вище, рішення кадрової комісіє не відповідає також критерію обґрунтованості з огляду на те, що воно повністю копіює висновок за результатами службового розслідування, та останнім зовсім не було надано належної оцінки щодо особи позивача.

Кадровою комісією у межах дисциплінарного провадження не досліджується питання наявності або відсутності вини особи у вчиненні дисциплінарного проступку, хоча йому притаманна визначена єдність об`єктивних і суб`єктивних ознак, сукупність яких називається складом правопорушення.

Так, Верховний Суд у постанові у справі № 9901/413/19 від 17 грудня 2019 року зауважив, що єдиною підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Під час перевірки у дисциплінарному провадженні має бути встановлений склад дисциплінарного проступку. Положення Закону України «Про прокуратуру» не дають підстав для висновку про можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності без вини.

Таким чином, в таких випадках, саме докази мають невід`ємне значення, оскільки на основі їх наявності й достатності уповноважений орган приймає рішення щодо наявності дисциплінарного проступку та застосування до прокурора дисциплінарної відповідальності у вигляді дисциплінарного стягнення.

З огляду на встановлені вище обставини того, що кадровою комісією не було дотримано обов`язку щодо наведення обставин, встановлених під час здійснення провадження, та мотивів, на підставі яких ухвалила рішення, що передбачено частиною 6 статті 48 Закону України «Про прокуратуру», оскільки останньою не було перевірено всіх обставин, на яких ґрунтується її рішення, не надано оцінку доводам позивача, не враховано всі обставини, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, та з урахування того, що суд вище прийшов до висновку про протиправність дій Одеської обласної прокуратури щодо звернення до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року за № 07-313вих-20 на підставі висновку про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року, оскільки в даному випадку, посадовими особами, якими було проведено службове розслідування було протиправно порушено процедуру щодо проведення такого розслідування, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в даній частині та визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року № 10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 816,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів пропорційно до задоволених вимог до кожного з відповідачів.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо звернення до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року за №07-313вих-20 на підставі висновку про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року №10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури (адреса: 65026, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 3, код ЄДРПОУ 03528552).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора (адреса: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст виготовлено 28.09.2021.