Рішення № 99973363, 28.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року м. Київ № 640/15068/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, Головного управління ДПС у м. Києві), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 15.07.2020, просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у м. Києві №Ф-11527-17У, видану 17.05.2019 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у м. Києві боргу (недоїмки) в розмірі 21030,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2016 року позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працював за трудовим договором, з 11.01.2016 є найманим працівником в ТОВ «Енергетично Дорожнє Будівництво».

Відповідач проти позову заперечував мотивуючи свою позицію тим, що за наявності реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем, останній повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а відтак вимога податкового органу є правомірною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.

15.07.2020 на виконання вимог ухвали суду представник позивача через канцелярію суду подав уточнену позовну заяву, в якій виклав позовну вимогу у наведеній вище редакції.

Ухвалою суду від 10.07.2020 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

16.12.2020 судом постановлена ухвала про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення адміністративного позову.

Також матеріали адміністративної справи містять неодноразові звернення позивача щодо прискорення розгляду справи у зв`язку з великим значенням вирішення спору по суті для відновлення порушених прав позивача.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Як свідчать матеріали справи, позивач з 31.05.2000 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець. Основним видом господарської діяльності зазначено КВЕД 47.81 - діяльність у сфері роздрібної торгівлі з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами. Форма оподаткування - єдиний податок.

На підставі отриманої позивачем від банківської установи інформації щодо причин блокування операцій по картковому рахунку позивач дізнався про наявність постанови державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15.06.2020 про примусове виконання вимоги №Ф-11527-17, сформованої 17.05.2019 ГУ ДПС у м. Києві про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у м. Києві боргу (недоїмки) у розмірі 21030,90 грн відповідно до статті 25 Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) та даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

У зв`язку з тим, що сплата єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за період перебування на обліку по коду платежу 71040000 не здійснювалась, тому в картці обліковується недоїмка.

Так, за змістом вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11527-17 від 17.05.2019, позивачу було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок на загальну суму 21030,90 грн.

Відповідно до розрахунку, наведеного у відзиві на позов, за 2017 - 2019 роки сума боргу становить 31371,56 грн (за 2017 рік - 8448,00 грн х 12 місяців; за 2018 рік - 9828,72 грн х 12 місяців; за 2019 рік - 11016,72 грн х 12 місяців).

При цьому, згідно довідки №06-06 Д, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» 30.06.2020 та наявної у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-7) ОСОБА_1 з 11.01.2016 працює у вказаному Товаристві і займає посаду фінансовий директор. Ці обставини підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-7).

Заперечуючи щодо наявності у відповідача законних підстав для визначення боргу відповідача зі сплати єдиного внеску, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Стосовно строку звернення позивача до суду із цими позовом, суд, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі виходив з дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. При цьому, за відсутності доказів отримання оскаржуваної вимоги від контролюючого органу, у суду відсутні підстави для визнання наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду неповажними.

Аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідача, з урахуванням наданих ними доказів, суд при вирішенні справи по суті виходить з такого.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний соціальний у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник`а - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 03.04.2020 (справа №140/642/19), від 18.03.2020 (справа №140/1777/19), від 22.07.2021 (справа №320/2655/20).

За встановлених судом обставин, позивач з 11.01.2016 по час виникнення спору (тобто, коли він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) перебував у трудових відносинах із ТОВ «Енергетично Дорожнє Будівництво». Ці обставини підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, довідкою ТОВ «Енергетично Дорожнє Будівництво» №06-06Д від 30.06.2020, копією трудової книжки.

Отже, юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Так роботодавцем - ТОВ «Енергетично Дорожнє Будівництво» позивачу за роботу на посаді фінансового директора нараховано заробітну плату за період з 01.01.2017 по 31.05.2020 на загальну суму 1960591,10 грн із вказаних сум сплачено єдиний соціальний внесок на суму 401895,43 грн, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем суду не надано.

Контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги №Ф-11527-17 від 17.05.2019 керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник був фізичною особою - підприємцем.

Разом з тим, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною.

З огляду на викладене в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11527-17 від 17.05.2019 протиправною та для її скасування.

Враховуючи наведене, вимоги позивача визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11527-17 від 17.05.2019.

3. Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення тексту судового рішення.

Суддя: Н.А. Добрівська