Рішення № 99972949, 20.09.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2021 року Чернігів Справа № 620/3325/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Бородулі В.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача Коваленко-Зеленої О.М.,

представника відповідача та третьої особи Прокоф`єва С.А.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в режимі відеоконференції у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби, третя особа - Державна митна служба України про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з уточненим позовом (а.с.171) до Дніпровської митниці Держмитслужби, третя особа - Державна митна служба України, в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 654 707,73 грн.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що відповідач, поновивши його на посаді, протиправно не виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд ухвалою від 19.04.2021 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Ухвалою від 10.06.2021 було продовжено строк проведення підготовчого засідання. Також проведено заміну неналежного відповідача на належного, а саме Запорізьку митницю Державної фіскальної служби України замінити на Дніпровську митницю Держмитслужби та третю особу - Державну фіскальну службу України на Державну митну службу України та відкладено підготовче засідання з наданням строку відповідачу та третій особі для подання відзиву на позов (а.с.113-114).

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в уточненому позові, та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечив, надавши відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що представником позивача невірно проведено розрахунок середнього заробітку. Крім того зазначив, що позивач, після звільнення з митниці працював на інших підприємствах та отримував відповідну зарплатню. Крім того, останній є співзасновником ТОВ «Актів Консалтінг груп», у зв`язку з чим, митниця повинна виплатити різницю в заробітку, що отримував позивач, працюючи на підприємствах та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак позивачем відомостей про свою заробітну плату після звільнення з митниці у 2015 році до суду не надано. Також третя особа просила провести розгляд справи в режимі відеоконференції (а.с.120-122, 132-133).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

В 2015 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасувати наказу Міністерства доходів і зборів України № 140-о від 12.03.2015 про звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) з посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів; поновлення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на посаді першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів; стягнення з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.03.2015 та до моменту фактичного поновлення на роботі; вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про ОСОБА_1 .

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 у справі №825/1262/15-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просив скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №825/1262/15-а касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 задоволено частково. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 в цій справі скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №140-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів з 13.03.2015. Справу №825/1262/15-а в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі №825/1262/15-а позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Запорізької митниці Державної фіскальної служби про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без розгляду.

При цьому, наказом Державної фіскальної служби України від 20.10.2020 №1451-о позивача поновлено на посаді (а.с.186).

В подальшому, 24.11.2020 позивача звільнено з посади за власним бажанням.

22.12.2020 позивач звернувся до Запорізької митниці Державної фіскальної служби України з заявою, в якій просив здійснити виплату заборгованості по середній заробітній платі за період з 13.03.2015 по дату звільнення.

На вказану заяву, Запорізька митниця ДФС надала позивачу відповідь листом від 29.12.2020 №23/12/08-70-10, в якій повідомила, що справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку залишено без розгляду ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2020, а отже підстави для виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у митниці відсутні.

Позивачем повторно направлено заяву про виплату середнього заробітку, втім, Запорізькою митницею ДФС повідомлено про надання відповіді листом від 29.12.2020 №23/12/08-70-10.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зважає на наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Слід зазначити, що КЗпП України передбачає засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Вимушеним прогулом у розумінні ст. 235 КЗпП України є період часу протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 14.01.2014 по справі №21-395а13, сформулював правову позицію, згідно з якою суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами. Верховний Суд підтримує цю позицію, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №822/1832/16, від 24.10.2018 у справі №820/5932/16, від 19.06.2019 у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01.08.2019 у справі №820/1446/17 та інших і звертає увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Відповідно до розрахунку позивача та відповідача середньомісячна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням склала 1 571,51 грн, а середньоденна заробітна плата складала 314,31 грн.

З урахуванням зазначеного, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2015 по 19.10.2020 (день, що передує дню поновлення позивача на посаді) складає 439 719,69 грн (314,31 грн * 1399 робочих дні).

При цьому суд встановив, що позивачем у період з липня 2015 року по червень 2016 року отримано дохід у розмірі 54 436,06 грн. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2015 по 19.10.2020 складає 385 283,63 грн (439 719,69 грн - 54 436,06 грн).

Відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу об`єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний оподатковуваний доход.

Згідно з пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 цього Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім визначених у ст.165 цього Кодексу. Доходи у вигляді вихідної допомоги, яка виплачується працівнику у зв`язку із припиненням трудового договору, не входить до переліку доходів, визначених ст.165 Кодексу.

Ставка ПДФО становить 18 % (п.167.1 ст.167 Податкового кодексу).

Крім того, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 Кодексу (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу), зокрема, загальний місячний річний оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, передбачені пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Кодексу.

Ставка військового збору становить 1,5 % об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп.1.3 цього пункту).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) ПДФО/військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок/військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідні ставки (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Кодексу).

Згідно із пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Кодексу податковий агент, поняття, якого визначено пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПКУ, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Законом України від 28 12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон №71) до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України продовжено оподаткування військовим збором (п.161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).

Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Кодексу (підпункт 1.1 пункту 161 підрозділу 10 Кодексу). Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 Кодексу (пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 Кодексу (пп.1.4 п.161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Враховуючи зазначене, у ситуації, що розглядається, юридична особа Дніпровська митниця Держмитслужби є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб і військового збору та несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету зазначеного податку і збору.

А отже, оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Таким чином, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом, зменшується на суму податків і зборів.

Враховуючи все вищевикладене, суд вказує, що дохід у вигляді суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оподатковується податковим агентом ПДФО та військовим збором на загальних підставах.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з Дніпровської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2015 по 19.10.2020 у розмірі 385 283,63 грн (триста вісімдесят п`ять тисяч двісті вісімдесят три гривні 63 коп.) з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2020 по 24.11.2020, суд не знаходить підстав для задоволення цих вимог, оскільки, як встановлено судом, наказом Державної фіскальної служби України від 20.10.2020 №1451-о позивача поновлено на посаді. Таким чином, період з 20.10.2020 по 24.11.2020 не може вважатися вимушеним прогулом.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача та третьої особи на те, що позивач є співзасновником ТОВ «Актів Консалтінг груп», оскільки наявність статусу співзасновника товариства не є свідченням отримання доходу позивачем. Будь-яких доказів отримання позивачем доходу відповідачем та третьою особою не надано.

Згідно з п.2-3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби, третя особа - Державна митна служба України про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Дніпровської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2015 по 19.10.2020 у розмірі 385 283,63 грн (триста вісімдесят п`ять тисяч двісті вісімдесят три гривні 63 коп.) з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

В решті позову відмовити.

Рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 6 914,82 грн (шість тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень 82 коп.), звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Дніпровська митниця Держмитслужби (вул.Княгині Ольги, 22, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49038, код ЄДРПОУ 43350935);

Третя особа - Державна митна служба України (вул.Дегтярівська, 11-Г, м.Київ, 04119, код ЄДРПОУ 43115923)

Рішення суду в повному обсязі складено 29.09.2021.

Суддя Л.О. Житняк