Рішення № 99972271, 29.09.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1640/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

І. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач) від імені якого діє адвокат Матерборчук Ю.В. (далі - представник позивача) звернувся до суду з позовом до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (73027, м. Херсон, вул. Олександрівська, 32, код ЄДРПОУ 26614627) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - 26.10.2018 р.

- зобов`язати Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку (73027, м. Херсон, вул. Олександрівська, 32, код ЄДРПОУ 26614627) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 26.10.2018 р.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Вказані вимоги позивач обґрунтовує обставинами викладеними в позовній заяві та відповіді на відзиві, а саме тим, що у період з 12.10.2011р. по 26.10.2018 р він проходив військову службу у Збройних силах, під час проходження служби, безпосередньо в період з 12.01.2016 року по 12.04.2016 року брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей у складі сил та засобів ОТМ " Маріуполь ", на виконання п.3 наказу т.в.о. начальника Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку ( по стройовій частині ) від 25.10.2018 року № 219 лейтенанта ОСОБА_1 з 26.10.2018 року виключено із списків особового складу відділу та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського об`єднаного міського військового комісаріату. При цьому, відповідач протиправно не передбачив у наказі та не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, що передбачена ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає вказану бездіяльність посадових осіб Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку протиправною та необґрунтованою, такою, що порушує права військовослужбовця на гідне грошове забезпечення та свідчить про порушення норм діючого законодавства України.

21.05.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, вказуючи на те, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік. Відповідач зазначає, що позивач був звільнений з військової служби 12.07.2019 але впродовж служби рапорти на компенсацію додаткової відпустки до керівника зонального відділу не подавав, таким чином, позивач самостійно не скористався можливістю отримати додаткову оплачувану відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів. Також відповідач вказує, що позивач не оскаржив своє звільнення, а тому погодився з проведенням усіх необхідних розрахунків при його звільненні.

ІII. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 20.04.2021 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 ст.262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивач у період з 12.01.2016 по 12.04.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою виданою Херсонським зональним відділом Військової служби правопорядку №719 від 23.08.2018. ( а.с. 17 )

25.08.2016 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , видане Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно витягу з наказу від 25.10.2018 року № 219 наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України ( по особовому складу) від 05.10.2018 року №293 лейтенанта ОСОБА_1 звільнено за пунктом "б" ( за станом здоров`я ) частини 5 статті 26 Закону України " Про військовий обов`язок і військову службу ", направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського об`єднаного міського військового комісаріату м. Херсон, а також з 26.10.2018 року виключено зі списків особового складу відділу та проведено остаточний розрахунок. Відомості щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за 20016-2018 роки у витягу з наказу від 25.10.2018 року № 219 не зазначались.

Вважаючи не нарахування та невиплату відповідачем грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за 20016-2018 роки, протиправною бездіяльність, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України " Про військовий обов`язок і військову службу " 25.03.1992 № 2232-XII ( далі Закон № 2232-XII в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено

- закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України ( частина 2 статті 24 цього Закону);

- під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду ( підпункт "і" підпункту 1 частини 8 статті 26 цього Закону);

- гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами ( стаття 40 цього Закону).

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон 3551-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який передбачає, зокрема, -

- учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час ( стаття 5 цього Закону);

- учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів ( абзац перший пункту 19 частини першої статті 6 цього Закону);

- учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. ( пунктом 12 статті 12 цього Закону);

- учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу. ( частина четверта статті 18 цього Закону).

Законом України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР " Про відпустки " (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. ( стаття 16-2 цього Закону).

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII ( далі - Закон № 2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яким передбачено, зокрема

- військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації ( стаття 1-2 цього Закону);

- військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. ( пункт 8 ст. 10-1 цього Закону).

- у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. ( абзац третій пункту 14 статті 10-1 цього Закону)

- в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. ( пункт 17 статті 10-1 цього Закону);

- надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється ( пункт 19 статті 10-1 цього Закону).

За визначенням ст. 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

VI. Оцінка суду

З аналізу наведеного правового регулювання убачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Тобто, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Наведений правовий висновок відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, вкладеній у постанові від 21 серпня 2019 за результатом розгляду апеляційної скарги на рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч. 2 ст.13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. ч. 5-6 ст.13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є не виплата позивачу у зв`язку з його звільненням зі служби грошової компенсації за невикористану відпустку, як учасник бойових дій за 2016-2018 роки.

При цьому, відповідач не оспорює статус позивача, як учасника бойових дій, який підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 25.08.2016 р.

Приймаючи до уваги, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині набуття учасником бойових дій права на відпустку лише після офіційного підтвердження відповідного статусу учасника бойових дій під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, позивач набув таке право із 25.08.2016, тобто дати офіційного встановлення позивачу статусу учасника бойових дій.

Як зазначалось вище та не заперечується відповідачем, наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України ( по особовому складу ) №293 від 05.10.2018 року позивач звільнений та з 26.10.2018 року виключений із списків особового складу відділу.

Пунктом 242 Положення № 1153/2008 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Натомість, вказаний наказ не містить доказів виплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку, як учасник бойових дій за вказаний період. При цьому, матеріали справи не містять докази використання позивачем додаткової відпустки, як учасник бойових дій та не заперечується відповідачем.

Враховуючи, що позивач проходив військову службу у Херсонському зональному відділі Військової служби правопорядку та з 25.08.2016 року є учасником бойових дій, що не заперечувалось сторонами, тому суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у нарахуванні та виплати грошової компенсації за не використану ним додаткову відпустки, як учасником бойових дій, за вказаний час проходження військової служби, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно відсутності підстав для виплати позивачу спірної компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку з неподанням відповідного рапорту про надання такої відпустки під час проходження служби, оскільки право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не може бути обмежено, а нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є обов`язком відповідача.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 військовослужбовцям за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби або її грошова компенсація. Тобто, військовослужбовець має право на компенсацію невикористаних днів відпустки пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Враховуючи, що позивач був виключений зі списків особового складу 26.10.2018 року, тобто не прослужив повний 2018 рік, тому має право на компенсацію днів додаткової відпустки пропорційно до прослуженого в цьому році часу з 01.01.2018 по 26.10.2018, а також за 2016-2017 роки.

Підсумовуючи відкладене та з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, та пропорційно до прослуженого часу з 01.01.2018 по 26.10.2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.10.2018.

З огляду на вказане, вимоги позивач в частині зобов`язання Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 26.10.2018 р. - не підлягають задоволенню.

VII. Висновок суду

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що в межах даних спірних правовідносин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VIII. Розподіл судових витрат

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Приписами ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 1500,00 грн.

На підтвердження заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 12.04.2021 р., укладеного з адвокатом Матерборчук Юлією Володимирівною предметом якого є надання клієнту допомоги на умовах, передбачених договором, а саме: надання правової допомоги із представництва та захисту законних прав та інтересів клієнта в судах. Відповідно до п. 5 вказаного договору розмір гонорару, визначається за домовленістю сторін, виходячи зі складності справи, важливості питання, що вирішується для клієнта, фінансових можливостей та матеріального стану клієнта. Гонорар підлягає сплаті не пізніше 2 робочих днів з дня підписання сторонами цього договору у розмірі 100 % суми, вказаної в Додатку про розмір гонорару.

З наданого акту про приймання-передачу наданих послуг від 12.04.2021 року вбачається, що адвокат надав позивачу правових послуг на 1 500,00 грн., які включають в себе: надання первинної юридичної консультації щодо захисту; вивчення документації та аналіз нормативно - правових актів зі спірних правовідносин, складання позовної заяви, формування доказової бази та оформлення додатків до позовної заяви, подання позовної заяви безпосередньо до канцелярії суду.

При цьому, суд приймає до уваги, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 у справі №648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Також, висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, зроблено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На підтвердження сплати за надання правової допомоги ОСОБА_1 до позовної заяви додано квитанцію серії ААІ № 117106 від 14.04.2021 на суму 1 500,000 грн.

Щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, то відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст.134 КАС України).

Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20).

З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2021 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву. Однак, жодних заперечень чи клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України відповідач не надав. Відтак, відповідач не довів неспівмірність витрат, заявлених позивачкою, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг тощо.

Дослідивши належним чином документи щодо підстав надання адвокатських послуг, фактичного виконання робіт, надавши оцінку відповідності суті послуг, витраченого адвокатом часу та погодинної вартості послуг критеріям співмірності, розумності та неминучості, суд вважає, що позивачкою підтверджено належними та допустимими в розумінні КАС України доказами заявлений до стягнення розмір понесених позивачем витрат в сумі 1500,00 грн.

Разом з тим, суд вказує, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. ( ч. 3 ст. 139 КАС України).

Враховуючи, що за результатами розгляду даних спірних правовідносин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, тому судові витрати на правничу допомогу також підлягають пропорційному розподілу між сторонами, а саме в сумі 1300,00 гривень.

Щодо розподілу судового збору, то суд вказує про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. (ч. 3 ст.139 КАС України)

Оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору за подання позову, тому судові витрати не підлягають розподілу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (місце знаходження: 73027 м. Херсон, вул. Олександрівська, 32, код ЄДРПОУ 26614627) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (73027, м. Херсон, вул. Олександрівська, 32, код ЄДРПОУ 26614627) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки, та пропорційно до прослуженого часу з 01.01.2018 по 26.10.2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.10.2018 року.

Зобов`язати Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку (73027, м. Херсон, вул. Олександрівська, 32, код ЄДРПОУ 26614627) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, та пропорційно до прослуженого часу з 01.01.2018 по 26.10.2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.10.2018 року.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 1 300,00 грн. (одна тисяча триста гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (73027, м. Херсон, вул. Олександрівська, 32, код ЄДРПОУ 26614627) .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна

кат. 106030000