Рішення № 99972166, 20.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2021 року № 520/6241/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабаєва А.І.

за участі

секретаря судового засідання Муравської І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0501 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

13.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 0501, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 (63505, м.Чугуїв, Харківська область, вул. Горішного, 142, код ЄДРПОУ 24976272) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину А0501 (63505, м.Чугуїв, Харківська область, вул. Горішного, 142, код ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 10.08.2020 по 23.03.2021 року з урахуванням розміру середньоденного грошового забезпечення обрахованого відповідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період затримки розрахунку при звільненні за 226 календарних днів, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач, Військова частина А 0501, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з витягом із наказу командира військової частини А0501 (по стройовій частині) від 10.08.2019 року №162 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас за статтею 26 частиною 5 пункту 2 підпунктом "б" ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Не погодившись з діями Військової частини А0501 щодо відмови у перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням згідно Додатків 1, 14 Постанови 704, посилаючись на норми п.4 Постанови 704, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року по справі №520/12304/2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А 0501 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини А 0501 щодо не проведення перерахунку ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням , виходячи з 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704 та норми приміток Додатків 1-14 до неї. Зобов`язано Військову частину А 0501 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 10 серпня 2020 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням , виходячи з 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, з врахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 0501, щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 10.08.2020 року включно. Зобов`язано Військову частину А 0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 10.08.2020 року включно, з врахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 року апеляційну скаргу Військової частини А0501 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року по справі № 520/12304/2020 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

23.03.2021 року на виконання рішення суду по справі №520/12304/2020, військовою частиною А0501 було виплачено позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в сумі 96461,25 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

При цьому, обставина невиконання відповідачем вимог статті 116 Кодексу законів про працю України підтверджена рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року по справі №520/12304/2020.

Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року по справі №520/12304/2020 зобов`язано Військову частину А 0501 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 10 серпня 2020 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням , виходячи з 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частину А 0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 10.08.2020 року включно, з врахуванням раніше виплачених сум.

23.03.2021 року на виконання рішення суду по справі №520/12304/2020, військовою частиною А0501 було виплачено позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в сумі 96461,25 грн.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку відповідних виплат.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання відповідача на те, що статті 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, оскільки останні врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами, які не передбачають стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає необґрунтованими, з наступних підстав.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 у справі № 825/66/16 та відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 821/217/17 та від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 520/80/20.

Як зазначалося вище, в день звільнення позивача зі служби 10.08.2020, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні.

23.03.2021 року на виконання рішення суду по справі №520/12304/2020, військовою частиною А0501 було виплачено позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в сумі 96461,25 грн.

Згідно з ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року зазначено, що згідно витягів з постанови пленуму Верховного Суду: « 20. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (10.08.2020) та дату набрання законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року по справі №520/12304/2020 про присудження позивачу відповідних виплат (03.02.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 177 днів.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вказаній вище постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалось, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.

Беручи до уваги наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 6,0 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів 96461,25 грн., 6,0 % річних від цієї суми становитиме 5787,68 грн, тобто 15,86 грн. за день затримки розрахунку (5787,68:365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку (з 10.08.2020 по 03.02.2021 року, що становить 177 днів), середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 2807,22 грн. (15,86 х177).

Отже, з огляду на розмір цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 2807,22 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання військової частини А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 10.08.2020 по 03.02.2021 року за 177 календарних днів у сумі 2807,22 грн.

Щодо позовних вимог в частині застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.

Згідно пунктів 2 - 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, то позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А 0501 (62103, м. Богодухів, пл. Соборності, буд. 2) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 (63505, м.Чугуїв, Харківська область, вул. Горішного, 142, код ЄДРПОУ 24976272) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину А0501 (63505, м.Чугуїв, Харківська область, вул. Горішного, 142, код ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 10.08.2020 по 03.02.2021 року за 177 календарних днів у сумі 2807,22 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст рішення складено 29.09.2021 року.