Ухвала суду № 99965564, 28.09.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4338/21

Провадження № 1-кп/185/468/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року м. Павлоград

Дніпропетровської області

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Щербини О.О.,

секретаря – Ємець А.Г.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Приморським районним судом м.Маріуполя Донецької області в залі Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області обвинувальний акт з додатками, складений у кримінальному провадженні № 22016050000000228 від 24.10.2016 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Максимільянівки Мар`їнського району Донецької області, громадянина України, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України,

за участі прокурора – Луценка О.В.,

захисника обвинуваченого – Хмаріної О.В.,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 22016050000000228 від 24.10.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Під час підготовчого судового засідання прокурор заявив клопотання про відкладення підготовчого судового розгляду вказаного обвинувального акту, та здійснення повторних заходів за для чергового повідомлення обвинуваченого про час та місце судового розгляду.

Захисник Хмаріна О.В. погоджувалася з позицією прокурора, разом з тим, наголошувала, що на протязі всіх шести років провадження у справі вона не мала жодного побачення та спілкування з обвинуваченим, правову та процесуальну позицію щодо захисту обвинуваченого вона не узгоджувала, а ні з самим обвинуваченим, а ні з його родичами чи близькими, місце перебування останнього їй не відомо, будь-який зв`язок з обвинуваченим у неї відсутній.

Вислухавши клопотання учасників провадження, суд приходить до такого висновку.

У відповідності до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України..

Формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення.

Зазначені вимоги кореспондуються та узгоджуються з висновками, що знайшли своє відображення в рішеннях Європейського суду з прав людини та у відповідності до вимог ч.5 ст.9 КПК України повинні застосовуватися поряд з кримінальним процесуальним законодавством України.

Проте судом встановлено, що зміст обвинувального акту у кримінальному провадженні за № 22016050000000228 від 24.10.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_1 складений без дотримання вказаних вище норм кримінального процесуального Кодексу, зокрема, що стосується вказівок про форму вини, мотиви та умисел обвинуваченого ОСОБА_1 на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Право обвинуваченого на захист та справедливий судовий розгляд закріплене як нормами національного законодавства, зокрема ст. 8,20,21 КПК України, так і нормами міжнародних актів, а саме: п.1, підпунктам «а», «б» п.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, численними рішеннями Європейського суду з прав людини.

Так, нижчевикладеним рішенням встановлено, що у контексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінські проти Австрії»).

Крім того, суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим цієї статті.

Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішеннях ЄСПЛ у справах «Маттоціа проти Італії» від 07 березня та 04 липня 2000 року та «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, в яких зазначено: «Обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».

У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Також, право на участь у судовому розгляді кримінальної справи щодо себе є фундаментальним правом обвинуваченого, адже саме завдяки йому він може ефективно реалізувати своє право на захист від обвинувачення, подавати докази, заявляти клопотання, тощо.

Право бути присутнім під час судового розгляду справи забезпечує обвинуваченому право на справедливий судовий розгляд.

Крім того, одним з важливих критеріїв забезпечення права на захист особи щодо якої здійснюється кримінальне переслідування, відповідно до КПК України, є обов`язкова участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування, з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.

Діяльність захисника в кримінальному процесі передбачає можливість спілкування з підозрюваним, обвинуваченим, конфіденційного побачення, зустрічі в умовах, що виключають прослуховування, тощо.

У даному ж кримінальному провадженні суттєво порушені зазначені норми процесу, оскільки захисник виконує свою функцію абсолютно незрозумілим чином - не тільки без обвинуваченого, а й без можливості особисто поспілкуватися з ним й отримати ті фактичні дані, на підставі яких він побудує лінію захисту, оскільки доводи захисника висловлені під час підготовчого судового розгляду про те, що на протязі всіх шести років провадження у справі вона не мала жодного побачення та спілкування з обвинуваченим, правову та процесуальну позицію щодо захисту обвинуваченого вона не узгоджувала, а ні з самим обвинуваченим, а ні з його родичами чи близькими, місце перебування останнього їй не відомо, будь-який зв`язок з обвинуваченим у неї відсутній, ніким та нічим не спростовані.

У рішенні «Леонід Лазаренко проти України» від 28 жовтня 2010 року, п.57 ЄСПЛ в обґрунтування порушення п. 1 ст. 6 у поєднанні з підп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції зазначив, що «національні суди проігнорували обмеження права заявника на захист під час первісної стадії попри те, що заявник зазначав про це у касаційній скарзі до Верховного Суду України, та те, що відповідно до національного законодавства воно становило істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке передбачало скасування вироку. Цей недолік не міг бути виправлений ані юридичною допомогою, наданою заявнику пізніше, ані змагальним характером подальшого провадження (п. 58 рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2008 року у справі «Салдуз проти Туреччини»; пункти 39–41 рішення ЄСПЛ від 31 березня 2009 року у справі «Плонка проти Польщі»).

КПК України із цього приводу зобов`язує сторону обвинувачення використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема прав на захист, доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання в приватне життя) в разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (ст.7). При цьому задекларовано, що у випадку постановлення вироку за наслідками кримінального провадження, в якому здійснювалося спеціальне досудове провадження, суд окремо зобов`язаний обгрунтувати, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя (ч.5 ст.374 КПК).

Крім того, ЄСПЛ наголошує: жодна справа не повинна бути розглянута, якщо особа протягом часу, який дозволяє їй з`явитися до суду й підготувати свій захист, не була повідомлена повістками, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно уникала правосуддя.

Відсутність вказаної вище інформації істотно порушує вимоги передбачені підпунктами «а» та «b» п. 3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковану Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року), зокрема що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

«а» бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого протии нього;

«b» мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

Отже, судвважає, що допущені у справі порушення прав і свобод обвинуваченого є такими, що становлять порушення права на справедливий суд, передбачений статтею 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово повторює, що згідно з його усталеною практикою він не розглядає помилок щодо питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією коли, як виняток, можна стверджувати, що помилки становлять несумісну зі статтею 6 Конвенції «несправедливість».

Статтею 8 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення статті 9 КПК додатково конкретизують зміст статті 8 КПК, зокрема, що під час кримінального провадження суд, прокурор зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Обидві норми статей 8 і 9 КПК передбачають застосування норм КПК у кримінальному провадженні з урахуванням практики ЄСПЛ, в т.ч. зазначеної вище.

В обвинувальному акті встановлено невідповідності вказаного процесуального рішення вимогам ст. 291 КПК України.

Пунктом 3 частини 3 статті 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, у тому числі, й про поверення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

При поверненні обвинувального акту прокурору, суд враховує недотримання норм кримінального процесуального кодексу України при направленні обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, що унеможливлює призначення судового розгляду без надання належних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, які покладені на суд згідно зі ст. 22 КПК України, що тягне за собою безумовне повернення обвинувального акту.

Керуючись ст.ст. 291, 314 КПК України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Обвинувальний акт з додатками, складений у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016050000000228 від 24.10.2016 року відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України повернути прокурору відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Донецької обласної прокуратури, для усунення виявлених недоліків.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом семи днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Суддя: Щербина О.О.