Рішення № 99963068, 23.09.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2021 справа № 914/1670/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Міст Експрес”, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 55567,40грн.

Представники:

Позивача: Бардецька Н.І. – представник (довіреність від 16.09.2020р. б/н);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

14.06.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Міст Експрес” б/д вих. №090620214 (вх. №1813) до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення заборгованості; ціна позову: 55567,40грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором про надання послуг від 17.07.2018р. №162.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Міст Експрес” б/д вих. №090620214 (вх. №1813 від 14.06.2021р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Міст Експрес” десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві ціни позову та докази надіслання таких доказів Відповідачеві; надати докази зазначення у позовній заяві повного найменування Відповідача та докази надіслання таких доказів іншим Учасникам справи; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу листом з описом вкладення; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 25.08.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

В судовому засіданні 25.08.2021р. судом оголошено перерву до 12:30год. 09.09.2021р., про що представникиУчасників справи повідомлялись судом в судовому засіданні під розписку.

В судовому засіданні 09.09.2021р. судом оголошено перерву до 14:00год. 23.09.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись судом в судовому засіданні під розписку.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

13.08.2021р. за вх. №18881/21 від Позивача до суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив від 11.08.2021р. вих. №11082021/1-юр, у якій наводить свої доводи та міркування з приводу викладених Відповідачем у відзиві доводів та заперечень проти заявлених позовних вимог. В судовому засіданні 25.08.2021р. вказану відповідь на відзив оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явилась, причин неявки суду не повідомила, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

09.08.2021р. за вх. №18393/21 Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву б/д б/н, у якому проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та не обґрунтованим, зазначає про наявність підстав до зменшення нарахованих Позивачем штрафних санкцій та просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі. В судовому засіданні 25.08.2021р. вказаний відзив оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 50778,82грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором про надання послуг від 17.07.2018р. №162, а також 2506,74грн. пені, 556,03грн. 3% річних та 1725,81грн. інфляційних втрат за порушення строку виконання взятих на себе зобов`язань з оплати наданих послуг.

У поданій 13.08.2021р. за вх. №18881/21 Відповіді на відзив Позивач в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву доводів та заперечень проти заявлених позовних вимог в доповнення до викладених у позовні заяві доводів зазначає, що Відповідачем вже допускались прострочення оплати наданих Позивачем за Договором послуг, стягнення заборгованості з оплати яких присуджено рішенням Господарського суду Львівської області від 03.10.2019р. у справі №914/1547/19.

Окрім того, Позивач вважає необґрунтованими посилання Відповідача на порушення Позивачем вимог статті 43 Конституції України, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором.

Позиція Відповідача:

Відповідачу поданому 09.08.2021р. за вх. №18393/21 Відзиві на позовну заяву б/д б/н проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Відповідач є казенним підприємством, яке здійснює безперервне обслуговування осіб з інвалідністю, учасників ООС та інших осіб з усіх областей України. Органом управління Відповідачем є Міністерство соціальної політики України. Проте, внаслідок змін в законодавстві Відповідач 14.03.2018р. не фінансується Міністерством соціальної політики України, а поставлений в конкурентні умови з іншими особами, які надають послуги в сфері забезпечення осіб засобами реабілітації та протезно-ортопедичною продукцією.

З підстав наведеного з 2018р. утворилась велика кредиторська заборгованість з обов`язкових платежів та перед постачальниками матеріалів, сировини та комунальних послуг. Протягом 2019-2020рр. скрутне становище Відповідача лише погіршилось, що призвело до накладення арештів в межах відкритих виконавчих проваджень на кошти на рахунках Відповідача. Вказане, в свою чергу, призвело до зростання заборгованості з виплати заробітної плати та збільшення необґрунтованих видатків підприємства на сплату штрафних санкцій та витрат виконавчого провадження.

В підтвердження наведеного Відповідач зазначає, що згідно постанови Залізничного ВДВС у м.Львові від 23.06.2021р. ВП №64796082 сума заборгованості Відповідача у зведеному виконавчому провадження становить 17352354,66грн.

При цьому, згідно Балансу, заборгованість Відповідача з оплати праці станом на 30.06.2021р. складає 7408000грн., в підтвердження чого Відповідачем долучено копію Балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.06.2021р.

З наведеного Відповідач підсумовує про наявність правових підстав до зменшення судом нарахованих Позивачем штрафних санкцій за порушення строку оплати наданих Позивачем за Договором послуг та просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

17.07.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Міст Експрес» (надалі – Позивач, Експедитор, Виконавець) та Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування (надалі – Відповідач, Замовник) укладено Договір про надання послуг №162 (надалі – Договір) із Протоколом розбіжностей від 17.07.2018р. до Договору, за умовами якого (п.4.1. Договору) Експедитор/Виконавець організовує доставку та вручення відправлення одержувачу через мережу пунктів обслуговування клієнтів експедитора/виконавця або на умовах «адресної доставки» відповідно до встановлених експедитором/виконавцем строків; організовує для Замовника доставку відправлення одержувачу відповідно до належним чином оформлених Замовником супровідних документів на відправлення; організувати доставку та вручення відправлення одержувачу через мережу пунктів обслуговування клієнтів Експедитора/Виконавця або на умовах «Адресної доставки» відповідно до встановлених Експедитором/Виконавцем строків. Обов`язки Експедитора/Виконавця вважаються виконаними з моменту вручення відправлення одержувачу.

Відповідно до п.4.2. Договору Замовник зобов`язувався здійснювати оплату за надані Експедитором/Виконавцем послуги в строки та згідно умов Договору.

Вартість послуг (тарифи) визначається прайс-листом Експедитора/Виконавця, який діє на момент передачі відправлення для доставки, якщо інше не обумовлено сторонами у додатку №1 до Договору (п.5.1. Договору).

Відповідно до п.5.2. Договору оплата проводиться Замовником шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок Експедитора/Виконавця відповідно до виставленого рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) за допомогою засобів факсимільного або електронного зв`язку протягом п`ятнадцяти банківських днів з дня отримання їх Замовником вищезазначеним способом.

Якщо в триденний строк з дня отримання Замовником рахунку та акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) за допомогою засобів факсимільного або електронного зв`язку не будуть надані письмові зауваження, то акт здачі-приймання робіт (надання послуг) буде вважатись узгодженим, а послуги Експедитора такими, що надані в повному обсязі, претензії Замовника до їх виконання відсутні, а Замовник зобов`язаний оплатити протягом встановленого строку за надані послуги в сумі, згідно рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

Пунктом 6.2. Договору Сторонами встановлено, що у випадку прострочення платежу за надані послуги, Замовник сплачує Експедитору/Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Договір діє до 31.12.2018р. Кожна із Сторін має право достроково розірвати Договір, попередивши іншу сторону за 10 календарних днів до дати розірвання. Якщо за 10 календарних днів до закінчення Договору жодна із Сторін не заявить про свій намір припинити його дію, Договір автоматично вважатиметься продовженим на тих самих умовах на кожний наступний рік, за винятком укладених до нього додатків, умови яких узгоджуються Сторонами на наступний період додатково (розділ 8 Договору.).

Додатком від 17.07.2018р. №1 до Договору сторонами погоджено строк оплати послуг за Договором.

Додатком від 17.08.2018р. №3 Сторонами погоджено тарифи на послуги Відповідача за Договором.

Вказаний Договір та додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що в період з 11.12.2020р. по 11.03.2021р. надав Відповідачу послуги за Договором на суму 51495,25грн., що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.12.2020р. №54837 на суму 8523,29грн., від 21.12.2020р. №56653 на суму 12120,47грн., від 31.12.2020р. №58674 на суму 20422,54грн., від 11.01.2021р. №473 на суму 5135,80грн., від 11.02.2021р. №7730 на суму 2285,03грн., від 22.02.2021р. №802 на суму 118,14грн., від 28.02.2021р. №3591 на суму 83,60грн. та від 11.03.2021р. №7236 на суму 2806,38грн.

Вказані Акти підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

Відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг належним чином не виконано, частково оплачено надані згідно Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.12.2020р. №54837 послуги на суму 716,43грн., внаслідок чого утворився борг в розмірі 50778,82грн.

Листом від 08.02.2021р. вих. №169/13 Відповідач повідомив про вкрай важку ситуацію на підприємстві Відповідача та блокування рахунків органами ДВС. Також Відповідач зобов`язувався сплатити борг зо оплати наданих Позивачем послуг в розмірі 45485,67грн. в найкоротші терміни з моменту розблокування рахунку підприємства.

З метою досудового врегулювання заборгованості Позивач 17.03.2021р. звертався до Відповідача Претензією від 09.03.2021р. №00000001250 про погашення заборгованості, у якій вимагав у семиденний термін з дня одержання претензії погасити борг з оплати наданих послуг в розмірі 47972,44грн. Відповідачем вказану претензію одержано 24.03.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7903514718208 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення претензії в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

Також, Позивач звертався до Відповідача Претензією від 24.05.2021р. №00000003098 про погашення заборгованості, у якій вимагав у семиденний термін з дня одержання претензії погасити борг з оплати наданих послуг в розмірі 50778,82грн. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення претензії в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 50778,82грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором про надання послуг від 17.07.2018р. №162, а також 2506,74грн. пені, 556,03грн. 3% річних та 1725,81грн. інфляційних втрат за порушення строку виконання взятих на себе зобов`язань з оплати наданих послуг.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, а Сторонами не заперечується факт укладення між Сторонами Договору, надання Позивачем Відповідачу послуг за ним та прийняття таких послуг Відповідачем.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.12.2020р. №54837 підписано Позивачем електронним цифровим підписом 18.02.2021р.; від 21.12.2020р. №56653 – 18.02.2021р.; від 31.12.2020р. №58674 – 18.02.2021р.; від 11.01.2021р. №473 – 18.02.2021р.; від 11.02.2021р. №7730 – 18.02.2021р.; від 22.02.2021р. №802 – 25.02.2021р.; від 28.02.2021р. №3591 – 09.03.2021р.; від 11.03.2021р. №7236 – 19.03.2021р.

В судовому засіданні представник Позивача визнала обставину підписання Позивачем вказаних Актів у відповідні дати, та зазначила, що Акти були надіслані та вручені Відповідачу в день їх підписання ЕЦП Позивача, а не в дату, зазначену, яка дата складення відповідного Акта.

Відтак, днем, з якого слід обраховувати визначений п.5.2 Договору п`ятнадцятиденний строк на оплату (прпедставник Позивача зазначила, що у п.5.2 Договору під банківськими днями маються на увазі операційні дні) послуг (виконаних робіт) є день підписання Позивачем Актів, оскільки до підписання такі Акти є лише проектами документів; крім цього, до дати надіслання Актів Позивачем Відповідачу в останнього, в силу п.5.2 Договору, не виникало обов`язку щодо здійснення оплати.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги п.5.2. Договору, суд зазначає, що прострочка оплати за Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.12.2020р. №54837, від 21.12.2020р. №56653, від 31.12.2020р. №58674, від 11.01.2021р. №473 та від 11.02.2021р. №7730 виникла 13.03.2021р.; за Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.02.2021р. №802 – 20.03.2021р.; від 28.02.2021р. №3591 – 30.03.2021р.; від 11.03.2021р. №7236 – 10.04.2021р.

Відтак, матеріалами справи підтверджується існування заборгованості Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг за Договором на суму 50778,82грн., наведене стверджує також Позивач та не заперечує Відповідач, відтак, права Позивача на оплату наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг, за захистом яких він звернувся до суду, порушені, що визнано представником Відповідача в судовому засіданні.

З врахуванням наведеного, здійснивши перерахунок суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі, суд встановив, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати наданих послуг за Договором складає 50778,82грн., а відтак, позовні вимоги в цій частині позову є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 556,03грн. 3% річних за період з 16.01.2021р. по 08.06.2021р. та 1725,81грн. інфляційних втрат за період з лютого по квітень 2021р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Відповідно до п.7.2.4. Договору в редакції Додаткової угоди від 22.04.2019р. №1 до Договору в разі прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договорам Покупець замість трьох процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, зобов`язується сплатити Постачальнику сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. У періоди, в яких подвійна облікова ставка Національного банку України буде перевищувати сорок вісім процентів річних, Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику проценти за ставкою (в розмірі), що дорівнює подвійній обліковій ставці Національного банку України, що діяла в такий період. У будь-якому випадку розмір процентів, що сплачуються Покупцем Постачальнику, не може бути менший за сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення Проценти на суму простроченої попередньої оплаті, авансового платежу, якщо товар не був отриманий Покупцем, не нараховуються.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин, в тому числі щодо дати початку перебігу встановленого п.5.2 Договору п`ятнадцятиденого строку на оплату (банківські, операційні дні), суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано періодів існування боргу та його розміру. Таким чином сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати наданих Позивачем та прийнятих відповідачем послуг за Договором за заявлений Позивачем період становить 360,65грн., інфляційних втрат – 1173,23грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 556,03грн. трьох відсотків річних за період з 16.01.2021р. по 08.06.2021р. та 1725,81грн. інфляційних втрат за період з лютого по квітень 2021р.є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення 360,65грн. 3% річних та 1173,23грн. інфляційних втрат. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення 2506,74грн. пені за період з 16.01.2021р. по 08.06.2021р. суд зазначає.

Пунктом 6.2. Договору Сторонами встановлено, що у випадку прострочення платежу за надані послуги, Замовник сплачує Експедитору/Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання — господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано періодів існування боргу (з врахуванням вищенаведених висновків суду щодо дат виникнення боргу), його розміру, а також передбаченого ч.6 ст.232 ГК України строку нарахування штрафних санкцій. Таким чином сума пені за порушення порядку і строку оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором за вказаний Позивачем період становить 1713грн.

При цьому суд зазначає, що перевірка підставності та правомірності розрахунку та стягнення пені проводилась судом в межах заявленого Позивачем до стягнення періоду – з 16.01.2021р. по 08.06.2021р.

Щодо доводів Відповідача про наявність правових підстав до зменшення судом нарахованих Позивачем штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідач у поданому 09.08.2021р. за вх. №18393/21 Відзиві на позовну заяву б/д б/н зазначає, що Відповідач є казенним підприємством, яке здійснює безперервне обслуговування осіб з інвалідністю, учасників ООС та інших осіб з усіх областей України. Органом управління Відповідачем є Міністерство соціальної політики України. Проте, внаслідок змін в законодавстві Відповідач 14.03.2018р. не фінансується Міністерством соціальної політики України, а поставлений в конкурентні умови з іншими особами, які надають послуги в сфері забезпечення осіб засобами реабілітації та протезно-ортопедичною продукцією.

З підстав наведеного з 2018р. утворилась велика кредиторська заборгованість з обов`язкових платежів та перед постачальниками матеріалів, сировини та комунальних послуг. Протягом 2019-2020рр. скрутне становище Відповідача лише погіршилось, що призвело до накладення арештів в межах відкритих виконавчих проваджень на кошти на рахунках Відповідача. Вказане, в свою чергу, призвело до зростання заборгованості з виплати заробітної плати та збільшення необґрунтованих видатків підприємства на сплату штрафних санкцій та витрат виконавчого провадження.

В підтвердження наведеного Відповідач зазначає, що згідно постанови Залізничного ВДВС у м.Львові від 23.06.2021р. ВП №64796082 сума заборгованості Відповідача у зведеному виконавчому провадження становить 17352354,66грн.

При цьому, згідно Балансу, заборгованість Відповідача з оплати праці станом на 30.06.2021р. складає 7408000грн., в підтвердження чого Відповідачем долучено копію Балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.06.2021р.

З наведеного Відповідач підсумовує про наявність правових підстав до зменшення судом нарахованих Позивачем штрафних санкцій за порушення строку оплати наданих Позивачем за Договором послуг.

Зазначені у відзиві доводи підтверджується долученими до матеріалів справи копіями постанови заступника начальника Залізничного ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Комлик Н.В. від 23.06.2021р. ВП №64796082 про арешт коштів та Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 30.06.2021р.

Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, передбачена ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, суд зазначає, що, в силу приписів ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15.02.2018р. у справі №467/1346/15-ц.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов`язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами. У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018р. у справі №925/1471/16, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2019р. у справі №921/14/18, від 26.02.2019р. у справі №921/575/17-г/7 та від 20.09.2018р. у справі №904/1247/18 щодо належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту винятковості випадку застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами, приписів ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України та зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019р. у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №910/6046/16 та від 16.10.2018р. у справі №910/22964/17, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Позивач і Відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з вимогами ст. 74 ГПК України, ст.233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів, а зводиться лише до доведення Відповідачем зменшення чистого прибутку з огляду на зростання ціноутворюючих складових і зменшення кількості збуту готової продукції.

В даному випадку суд, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення оплати наданих за Договором послуг об`єктивно оцінив всі докази, подані Відповідачем в підтвердження винятковості обставин неналежного виконання ним взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати, причини їх невиконання, фінансово-економічний стан підприємства Відповідача, майновий стан Сторін, враховуючи незначний строк прострочки виконання взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих за Договором послуг, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження заподіяння шкоди Позивачу чи третім особам внаслідок порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати за Договором та дійшов висновків про наявність правових підстав до зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені на 50 відсотків та стягнення з Відповідача на користь Позивача 856,50грн. пені.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2506,74грн. пені за період з 16.01.2021р. по 08.06.2021р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 856,50грн. пені. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Суд зазначає, що перерахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснювався із застосуванням інструменту «Калькулятор штрафів» програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2021».

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, виконання Позивачем взятих на себе зобов`язань щодо надання Відповідачу послуг за ним, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг у встановлені Договором порядку та строк, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати вартості послуг згідно умов Договору, відсутність доказів повного чи часткового погашення суми боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі, перевіривши розрахунок сумиосновного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 50778,82грн. суми основного боргу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2506,74грн. пені, 556,03грн. 3% річних та 1725,81грн. інфляційних втрат – частково мотивованими та обґрунтованими, з врахуванням висновків суду про наявність правових підстав до зменшення нарахованої до стягнення пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 856,50грн. пені, 360,65грн. 3% річних та 1173,23грн. інфляційних втрат, В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 08.06.2021р. №9147492793 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №2 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшення судом розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, оскільки прострочка виконання зобов`язання з оплати наданих за Договором послуг виникла з вини Відповідача, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2207,02грн. судового збору. В решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530,547, 549, 551, 599, 610-612, 614,625, 627, 629, 638, 901, 902, 903Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (79052, Львівська область, м.Львів, вул.Рудненська, буд.10; ідентифікаційний код: 03187714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Міст Експрес» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.147; ідентифікаційним код: 36152228) 50778,82грн.суми основного боргу, 856,50грн. пені, 360,65грн. 3% річних, 1173,23грн. інфляційних втрат та 2207,02грн. судового збору.

3. В решті в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 28.09.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок