Рішення № 99942572, 28.09.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року м. Мукачево Справа №303/5684/21

2/303/1621/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області

про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великолучівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання права власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Будинок) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються обставинами щодо наявності у позивача всіх правових підстав для визнання за нею, як спадкоємицею за заповітом, права власності на Будинок, який залишився за померлою матір`ю - ОСОБА_2 .

Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог зазначені положення ст.ст. 328, 392, 1216, 1268 Цивільного кодексу України.

В судове засідання позивач не з`явилася, натомість подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить задоволити.

Від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника сільської ради, вирішення позову залишає на розгляд суду.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Наявні у справі доказові матеріали (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11 жовтня 1962 року, копія свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_2 від 21.11.1987, а.с. 15, 16) свідчать про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно з даними договору купівлі-продажу будинку, розташованого в сільській місцевості від 4 січня 1965 року (а.с. 14) ОСОБА_3 придбав Будинок.

Відповідно до інформаційної довідки №215 від 29 червня 2021 року право власності на Будинок не зареєстровано.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , а.с. 17).

На день смерті ОСОБА_3 в Будинку проживала і була зареєстрована: дружина – ОСОБА_2 (довідка від 19.11.2015 №419, а.с. 46).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 18).

Згідно з даними довідки від 19.11.2015 №418 на день смерті ОСОБА_2 в Будинку ніхто не був зареєстрований та не проживав (а.с. 47).

ОСОБА_2 на випадок своєї смерті склала заповіт від 12 березня 2003 року, на підставі якого все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося і взагалі все те, що на день смерті належатиме їй заповіла ОСОБА_1 (а.с. 43).

4 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Мукачівської районної державної нотаріальної контори Закарпатської області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 (а.с. 36).

ІНФОРМАЦІЯ_5 за померлою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу за номером у спадковому реєстрі:58313579, номер у нотаріуса:481 (а.с. 41).

З даних інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №42346208 від 04.12.2015 та інформаційної довідки із Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №42346196 від 04.12.2015 вбачається, що інформація про отримані свідоцтва після смерті ОСОБА_2 – відсутня.

Разом з тим, на підставі постанови державного нотаріуса Мукачівської районної державної нотаріальної контори від 10.07.2021 №164/02-31 (а.с. 12-13) позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на Будинок, що належав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а його спадкоємицею була дружина – ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкові права, у зв`язку з неподанням витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, який посвідчує право власності ОСОБА_3 на Будинок.

В матеріалах справи міститься технічний паспорт на Будинок за предметом позовних вимог (а.с. 21-27) з відображеними в ньому технічними характеристиками вказаного об`єкта нерухомості, до складу якого входить житловий будинок літера А, літня кухня літера Б, гараж літера Г, вбиральня літера Д. Рік побудови Будинку 1964.

З урахуванням вищевказаних фактичних обставин справи, суд приймає до уваги також наступне.

Згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З урахуванням п. 1 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є його визнання.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтями 1218, 1222 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 1, ч. 5 статті 1268 Цивільного кодексу України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини, яким є день смерті особи, не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1220, частина перша статті 1269 ЦК України)

Згідно з абзацами другим та третім п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оцінюючи фактичні обставини по справі на предмет їх відповідності вищевказаним нормам цивільного законодавства суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 в силу приписів ст. 549 ЦК УРСР 1963 р, фактично прийняла спадщину, а саме набула право власності на Будинок, але не оформила своїх спадкових прав.

Разом з тим, факт того, що ОСОБА_2 за життя не оформила своїх прав на спадкове майно після смерті чоловіка ( ОСОБА_3 ), не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у її спадкоємців, оскільки відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Такий правовий висновок викладений в постанові КЦС ВС від 31.08.2020 № 350/1850/17 (61-42603св18).

В свою чергу, позивач, як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_2 , звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом, останній відмовлено.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги те, що згідно з даними технічного паспорту роком забудови Будинку є 1964 рік, тому воно не підлягало обов`язковій державній реєстрації. Вказана обставина пояснює фактичну відсутність державної реєстрації права власності на Будинок. Також позивач, у повній мірі дотрималася і законодавчо визначеного порядку оформлення власності на спадкове майно, а саме звернулася з відповідною заявою до державного нотаріуса, однак отримала відмову, тому її звернення щодо визнання за нею права власності на спадкове майно підлягає судовому захисту.

По відношенню до наведених фактичних обставин слід зазначити, що відповідно до частини третьої ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Приймаючи до уваги фактичні обставини по справі на предмет їх відповідності вищевказаним нормам цивільного законодавства суд приходить до висновку про наявність всіх законодавчих підстав для задоволення позовних вимог з огляду на доказово підтверджені обставини для визнання за позивачем права власності на Будинок за померлою ОСОБА_2 .

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин по справі та приписів законодавства, чинного у періоді виникнення та цивільно-правової реалізації відносин із спадкування Будинку, а також оформлення права власності на нього, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог та необхідність їх задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями ст.ст. 8, 41, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задоволити повністю.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Судові витрати покласти на позивача.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_5 ). Відповідач: Великолучівська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області (89625 с. Великі Лучки Мукачівського району, вул.Гагаріна, 37, код ЄДРПОУ 04350398).

Суддя В.В. Кость