Рішення № 99942205, 27.09.2021, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 235/2830/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді - Сердюк Н.В.,

за участі секретаря судового засідання - Колесник О.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лиман Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , адвоката Кшевецької Інни Василівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який на цей час проживає окремо від дитини, та стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

15.07.2021 року до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла цивільна справа №235/2830/21, з заявою про уточнення позовних вимог від 15.07.2021 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , адвоката Кшевецької Інни Василівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який на цей час проживає окремо від дитини, та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що 13.11.2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ясинувата реєстраційної служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виланим повторно серії НОМЕР_1 , від даного шлюбу подружжя має малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження, видане повторно серії НОМЕР_2 , де батьками дитини зазначені ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_2 (мати). Спільне життя з відповідачкою не склалося, внаслідок чого були втрачені почуття любові, поваги та взаєморозуміння. Саме тому рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22.02.2021 року по справі № 408/2696/20-ц шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано. Після розірвання шлюбу син ОСОБА_3 знаходиться з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 чинить перешкоду у спілкуванні позивача, як батька дитини, з неповнолітнім сином, ігноруює рівні права батьків у вихованні дитини, проживає на непідконтрольній території м. Донецька, не дає можливість проживання сину на території України, всупереч інтересам дитини, маніпулюючи сином, як річчю. При цьому, піддаючи сина позивача ризикам заподіяння шкоди здоров`ю проживанням на непідконтрольною території України в безпосередній близькості до зони військових дій, дорослішання в атмосфері психологічно спотвореної дійсності, відсутності можливостей для належного різнобічного розвитку.

З 2017 року відповідачка ОСОБА_2 порушує право позивача на спілкуватися зі своїм сином; знати його місцезнаходження; мати безперебійний з ним зв`язок у будь який, комфортний для спілкування час; знати графік переміщення дитини; рід його занять та навчальні заклади де він навчається.

Жодних обставин, які б давали підстави вважати, що спілкування ОСОБА_1 з дитиною спричинить шкоду сину не існує, бо він є люблячим батьком, якого турбує майбутнє дитини та його повноцінний розвиток.

Щодо зазначених вимог про відшкодування матеріальних збитків, позивач зазначив наступне.

В травні 2021 року відповідачка ОСОБА_2 , ввела позивача в оману, пообіцявши спілкування з дитиною, в той час як вона з дитиною проживала в м.Донецьку, тобто на тимчасово не підконтрольній території України. Не зважаючи на труднощі дістатися цього міста з центральної України, позивач задля спілкування з сином, через територію Росії, дістався м.Донецька, витративши на дорогу 6205,01 грн., але дитину не побачив, отримавши відмову від колишньої дружини. Перебуваючи на тимчасово непідконтрольній Україні території, позивач захворів на COVID-19, що підтверджується заключениям при проведенні тесту, на лікування хвороби було витрачено 1240,52 грн., за проведені тести 3195,00 грн. Поїздка разом з лікуванням обійшлась позивачу у 10 640,53 грн., які він просить стягнути з відповідачки в рахунок відшкодування матеріальних збитків.

Щодо зазначених вимог про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначив наступне.

Відповідачкою ОСОБА_2 та адвокатом Кшевецькою І.В. постіно вчиняються дії направлені на введення суду в оману та зазначення відомостей, що не відповідають дійсним обставинам справи. Крім того, створюється втручання в особисте життя позивача, що спричиняє йому моральні страждання.

Так, у своїх позовних заявах ОСОБА_2 вказує відомості, які взагалі не відповідають обставинам справи. Крім того, зазначені спори, викликають у позивача значні душевні страждання та підривають його авторитет, як батька в обличчі сина та усіх родичів, дискредитує його репутацію директора підприємства в очах його контрагентів з якими він спілкується, які можуть побачити в реєстрі судових рішень де фігурує питання про «відібрання дитини», що створює враження, про те, що він не піклуєтьсяя про свого рідного сина.

Відповідачка ОСОБА_2 разом зі своїм адвокатом ОСОБА_4 позбавили позивача гарантованого Сімейним кодексом України право на спілкування з сином, брати участь у його вихованні, що призвело до моральних страждань, втрати душевного спокою, постійного роздратування, вони втрутилися у його особисте приватне життя, внаслідок чого позивач просить стягнути на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 25 000,00 гривень з ОСОБА_2 та 40 000,00 гривень з адвоката ОСОБА_4 . Зазначений розмір враховує в себе: принижена честь та гідність позивача, а також порушені нормальні життєві зв`язки. Через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми, порушення звичайного способу життя, безсоння, підвищений тиск, довготривалі головні болі, було завдано негативний вплив на психологічний стан, та на роботу. Неодноразові звернення до поліції по відновленню своїх законних прав та усунення перешкод для спілкування з сином, які були безрезультатні ,та привели позивача до моральних страждань.

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 19.07.2021 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче судове засідання (а.с.153-154).

02.09.2021 року до суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на уточнену позовну заяву в якому вона просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсізі, зазначивши, що всі доводи позивача є безпідставними, необгрунтованими та не відповідають дійсним фактам та обставинам.

До січня 2021 року ОСОБА_1 бачився та спілкувався з сином скільки сам бажав. Зустрічі з позивачем завжди супроводжувалися сварками, ОСОБА_1 поводився зухвало, словесно принужував та ображав ОСОБА_2 .

В серпні 2020 року ОСОБА_1 взяв сина, нібито для поїздки на море, зобов`язавшись повернути дитину через три тижні, але зобов`язання не виконав, безпідставно утримував у себе сина протягом чотирьох місяців, впродовж яких ОСОБА_2 мала змогу спілкуватись з сином тільки телефоном. Крім того, позивачем було подано заяву до Києво-Святошинської державної адміністрації про визначення місця проживання сина з батьком.

ОСОБА_2 зазначає, що позивач в позові жодним чином не конкретизує, яким саме шляхом чи способом він просить усунути перешкоди, які, нібито, йому чинить відповідачка у спілкуванні з дитиною, встановити графік зустрічей з сином, тощо.

Щодо вимог позивача про відшкодування матеріальної та морально шкоди, ОСОБА_2 зазначає, що коли ОСОБА_1 протиправно забрав в неї сина на чорити місяці, він не відчував страждань, болю та жалю, а навпаки знущався з неї як з матері, яка не мала змоги навіть побачити свого сина, заявлена сума матеріальних збитків є необгрунтованою та безпідставною, в зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні вказаних вимог повністю.

10.09.2021 року, під час підготовчого судового засідання судом встановлено, що спір між сторонами не врегульований та справу призначено до судового розгляду (т.1, а.с.22-23).

16.09.2021 року до суду від відповідачки ОСОБА_4 надійшов відзив на уточнену позовну заяву в якому вона просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з неї завданої моральної шкоди в розмірі 40000,00 гривень, в повному обсізі, зазначивши, що вони є необгрунтованими та безпідставними.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не з`явилися, були належним чином повідомлені про час дату та місце розгляду справи, надали суду заяву про розгляд справи без їх участі, просили в позові відмовити в повному обсязі (т.1, а.с.53).

Представник третьої особи Служби у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, до судового засідання не прибув. Згідно листа від 11 серпня 2021 року № 123881 повідомив, що Служба у справах дітей Донецької облдержадміністрації не є органом опіки та піклування у зв`язку, з чим позбавлений можливості надати висновок щодо розв`язання спору між батьками. Підстав для заміни третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору позивач не вбачав, оскільки ОСОБА_5 на момент розгляду справи перебуває на тимчасово окупованій території України - в м.Донецьку, і обстежити умови проживання дитини для складення відповідного висновку органом опіки та піклування не теперішній час неможливо.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити. Суду пояснив, що дуже любить свого сина, бажає постійно з ним спілкуватися, брати участь у його вихованні. Відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні з сином, від чого він страждає, порушився звичайний спосіб його життя, погіршилось здоров`я.

З`ясувавши доводи позивача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.11.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ясинувата реєстраційної служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб(повторно) серії НОМЕР_1 (а.с.14), від даного шлюбу подружжя має малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження (повторно) серії НОМЕР_2 , де батьками дитини зазначені ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_2 (мати) (т.1 а.с.17). Спільне життя не склалося, внаслідок чого рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22.02.2021 по справі № 408/2696/20-ц шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано (т.1 а.с.15-16).

Після розірвання шлюбу син ОСОБА_5 знаходиться з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 чинить перешкоду у спілкуванні позивача, як батька дитини, з неповнолітнім сином, ігноруює рівні права батьків у вихованні дитини

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст. 4ЦК України).

Відповідно до п. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 СК України, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання врегульовано Сімейним кодексом України.

Згідно із ч. 6 ст. 7 СК України,жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.

Статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини. Метою законодавчого закріплення права батьків на спілкування з дитиною і є насамперед захист інтересів дитини. Здійснення батьками своїх прав і виконання обов`язків повинно ґрунтуватися на повазі до прав дитини і її людської гідності.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Разом з тим орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Частиною 6статті 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене.

Згідно положень ст. 15 ЗУ "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів; батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини

У відповідності дост. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За змістомст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Конткретних способів участі у житті сина ОСОБА_1 під час розгляду справи не назвав, оскільки на теперішній час Красноармійським міськрайонним судом вирішується справа щодо визначення місця проживання дитини.

Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної 20.11.1959 р. Генеральною Асамблеєю ООН, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Суд враховує те, що позивач виявляє бажання спілкуватись та зустрічатись з дитиною, приймати участь не тільки в її утриманні, а й у вихованні, втім враховуючи дії відповідачки без рішення суду позбавлений можливості це робити.

Суд вважає, що безпосередня участь батька у вихованні дитини, регулярне спілкування між ними не лише забезпечить виконання батьківських прав позивача, а насамперед, буде повністю відповідати інтересам дитини.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року по справі «Хант проти України» суд зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden від 27 листопада 1992 року), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року).

Суд наголошує, що для дитини вкрай важлива комунікація батьків у спілкуванні між собою в питаннях виховання останньої, що батьками, як встановлено судом, не здійснюється.

Суд, вважає за необхідне зазначити про те, що саме батьки, як матір, так і батько, несуть відповідальність по відношенню до малолітньої дитини, та саме вони повинні докласти усіх зусиль для того, щоб у їх дитини виникало прагнення бути як із мамою, так і з татом.

При цьому, на обох батьках лежить відповідальність за збереження психічної рівноваги дитини, що досягається шляхом уникнення конфліктних, напружених стосунків між батьками, оскільки, саме це в подальшому може бути причиною початку емоційних розладів у дитини.

Важливо підтримувати позитивні, неконфліктні взаємини з колишнім чоловіком (дружиною), зберігати незгоду між собою у таємниці від дитини, досягти співробітництва в інтересах дитини.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що сторони не досягли згоди щодо спільної участі у вихованні сина. Позивач дбав про дитину в період їхнього спільного проживання, турбувався про стан здоров`я та розвиток сина. На теперішній час сторони не досягли згоди щодо участі позивача у житті сина, у зв`язку з чим вбачає підстави для задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який на цей час проживає окремо від дитини. Способів усунення перешкод у спілкуванні з сином позивачем ОСОБА_1 не визначено ні в позовних заявах, ні під час судового розгляду, відтак суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Відповідно до вимог п.п.8, 9 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст.1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого (мова йдеться про реальні збитки та упущену вигоду - ст.22 ЦК України); в) прямий причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов одночасно є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Позивачем ОСОБА_1 до суду не надано належних та допустимих доказів, що завдані збитки сприченені йому з вини ОСОБА_2 , за таких обставин позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 та адвоката Кшевецької І.В. моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 ч. 2 п. 9 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ч. 2 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна.

За положеннями п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.2005р. (з подальшими змінами і доповненнями) моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено, якими ж самими діями відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 йому заподіяна моральна шкода, як і з яких міркувань він виходив визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди, відтак підстав для задоволення вказаних позовних вимог суд не вбачає.

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі зібраних доказів, приймаючи до уваги те, що в добровільному порядку сторони не дійшли згоди щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також беручи до уваги ставлення батька до виконання своїх обов`язків, вік дитини, беручи до уваги, що обоє батьків мають рівні права щодо спілкування з дитиною та участі у її вихованні незалежно від того, з ким проживає дитина, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову щодо участі батька у вихованні та вільного спілкування з дитиною. В задоволенні інших вимог слід відмовити в зв`язку з відсутністю підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом немайнові вимоги задоволені повністю, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні вимог позивача щодо стягнення понесених матеріальних збитків та стягнення моральної шкоди, сума сплаченого судового збору стягненню з відповідачів не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.2,7,19,141,157,158,159 Сімейного Кодексу України, ст.ст.11,12,15 Закону України "Про охорону дитинства", ст.ст. 3, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст.ст. ст.ст.12,13,76,77,78,80,81,141,259,263-268,273,354,355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , адвоката Кшевецької Інни Василівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який на цей час проживає окремо від дитини, та стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 не чинити перешкоди щодо участі у вихованні та вільного спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного

Повне рішення складено та надано для ознайомлення 27.09.2021 року.

Головуюча суддя -