Вирок № 99941847, 28.09.2021, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/923/16-к

Провадження № 1-кс/263/98/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року м. Маріуполь

Колегія суддів Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Музики О.М.,

суддів: Соловйова О.Л., Шевченко О.А.,

за участю секретарів: Кирилюк В.В., Налісної Ю.О.,

сторін кримінального провадження:

прокурорів: Попкова А.В., Горлач І.С., Сухорученко М.В.,

захисника - адвоката Оснач Л.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

потерпілих: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Маріуполі кримінальне провадження № 12015050770004374 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Севастополь Автономної Республіки Крим, громадянина України, росіянина, одруженого, з вищою освітою, працюючого, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Приблизно у 2013 році, ОСОБА_1 , умисно, переслідуючи мету незаконного придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, перебуваючи біля будинку № 9 по вул. Варганова у Жовтневому (Центральному) районі м. Маріуполя, незаконно придбав в особи, причетність якої до незаконного збуту вогнепальної зброї перевіряється на теперішній час, вогнепальну зброю, а саме: 9-мм пістолет конструкції Макарова (ПМ) № НОМЕР_1 , 1984 року випуску, та бойові припаси до нього калібром 9-мм, у кількості 8 штук, які став незаконно зберігати за місцем своєї реєстрації, а саме: АДРЕСА_2 , без передбаченого законом дозволу.

16 листопада 2015 року, приблизно о 16:00 год., ОСОБА_1 , маючи умисел на незаконне носіння вогнепальної зброї та бойових припасів, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, взяв за місцем своєї реєстрації вищезазначену вогнепальну зброю конструкції пістолета «Макарова», спорядивши магазин бойовими припасами калібру 9-мм у кількості 8 штук та сховав його за пояс одягнутих на ньому джинсових брюк, почав пересуватися по території Жовтневого (Центрального) району м. Маріуполя, продовжуючи незаконно зберігати при собі вогнепальну зброю та бойові припаси до неї, без передбаченого законом дозволу.

У цей же день, приблизно о 17:30 год., ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись навпроти будівлі «Палацу дитячого та юнацького мистецтва», розташованого за адресою: проспект Металургів, 19 у Жовтневому (Центральному) районі м. Маріуполя, в ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, зі своєю дружиною - ОСОБА_2 та тестем - ОСОБА_4 , із застосуванням вищевказаної зброї, погрожував вбивством своїй дружині ОСОБА_2 , після чого, здійснивши два постріли вбік тестя із зазначеної зброї, та спричинивши йому тілесні ушкодження, з місця скоєння злочину зник.

Цього ж дня, приблизно о 20:30 год., біля будинку № 2, розташованого по вул. Варганова в Жовтневому (Центральному) районі м. Маріуполя був затриманий та доставлений до Жовтневого ВП МВП ГУНП в Донецькій області, де в ході огляду місця події у ОСОБА_1 , у присутності двох понятих, в його одязі вилучено 3 бойові припаси калібром 9 мм з маркуванням НОМЕР_2, які згідно є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї калібру 9х18 мм, які придатні для здійснення пострілів.

17 листопада 2015 року у ході огляду місця події за місцем мешкання ОСОБА_1 , а саме: квартири АДРЕСА_3 у присутності понятих та власника домоволодіння, в коридорі на дивані виявлено та вилучено вогнепальну зброю - 9 мм, пістолет конструкції Макарова (ПМ) № НОМЕР_1 , 1984 року випуску, та три боєприпаси калібром 9-мм з маркуванням НОМЕР_2 споряджені в магазин пістолета, які є вогнепальною зброєю - 9 мм, пістолетом конструкції Макарова (ПМ) № НОМЕР_1 , 1984 року випуску, придатного для здійснення пострілів, та боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї калібру 9х18 мм, які придатні для здійснення пострілів.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив умисне, незаконне придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого дозволу, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України.

Він же, 16 листопада 2015 року, приблизно о 17:30 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись навпроти будівлі «Палацу дитячого та юнацького мистецтва, розташованого за адресою: проспект Металургів, 19, Жовтневий (Центральний) район, м. Маріуполь, в ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, зі своєю дружиною ОСОБА_2 , умисно, став словесно погрожувати їй вбивством. При цьому, з метою підтвердження своїх намірів та залякування потерпілої, став демонструвати їй в присутності їх доньки ОСОБА_5 , 2010 року народження, вогнепальну зброю 9-мм пістолет конструкції Макарова (ПМ) № НОМЕР_1 , 1984 року випуску, які він мав при собі, споряджену бойовими припасами.

Вказану погрозу потерпіла ОСОБА_2 , з урахуванням характеру попередніх сімейних взаємовідносин, які склалися між нею та ОСОБА_1 , його стану на момент виказування погрози, темної доби часу, присутності при конфлікті її доньки ОСОБА_5 , 2010 року народження, та наявності у ОСОБА_1 вогнепальної зброї, сприйняла як реальну підставу здійснення цієї погрози та побоювалася її втілення.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив умисну погрозу вбивством, за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 129 КК України.

Він же, 16 листопада 2015 року, приблизно о 17:30 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись навпроти будівлі «Палацу дитячого та юнацького мистецтва», розташованого за адресою: проспект Металургів, 19, Жовтневий (Центральний) район, м. Маріуполь, в ході конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, із раніше знайомим ОСОБА_4 , умисно, маючи на меті заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, знаходячись позаду від ОСОБА_4 , на відстані близько 3-4 метрів від останнього, дістав з-під одягу вогнепальну зброю - 9 мм, пістолет конструкції Макарова (ПМ) № НОМЕР_1 , 1984 року випуску, споряджений боєприпасами калібром 9-мм в кількості 8 штук, з якою він прийшов на місце вчинення злочину, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, суспільну небезпечність їх наслідків, здійснив два постріли у бік ОСОБА_4 , одним з яких прицільно в область грудної клітини останнього. Після чого з місця вчинення злочину втік.

Внаслідок дій ОСОБА_1 , були спричинені тілесні ушкодження згідно з висновком судово-медичної експертизи від 22 грудня 2015 року № 590 у вигляді одного наскрізного вогнепального поранення задньо-нижнього відділу грудної клітки зліва з формуванням відкритого вогнепального уламкового перелому 11-го ребра зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я як такі, що вимагають для свого лікування строк понад двадцяти одного дня.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Під час розгляду кримінального провадження по суті судом забезпечено дотримання вимог ст. ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, безпосередності, диспозитивності, оскільки судом досліджені всі докази, надані сторонами.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, визнав повністю, суду пояснив, що у 2000 роках у нього було 2 черепно-мозкові травми, у зв`язку з чим він у 2010 - 2011 року придбав зброю - пістолет Макарова з набоями (два магазини) без дозволу, які зберігав у себе дома.

З приводу іншого пред`явленого обвинувачення за ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України ОСОБА_1 вину не визнав та суду пояснив, що 11 листопада 2015 року йому подзвонила мати, сказала, що його дружина ОСОБА_2 , з якою він не проживав однією сім`єю з жовтня 2014 року, не віддає годинник, що належить їй. Він став дзвонити дружині, проте ні вона, ні її батьки, на дзвінки не відповідали. Через декілька днів, подзвонив батько дружини, ОСОБА_4 , сказав, що годинник він привезе. 16 листопада 2015 року, мати знову сказала йому про годинник, попросила, щоб він забрав годинник у ОСОБА_4 , з яким у нього неодноразово виникали скандали, бійки. 16 листопада 2015 року близько 17:30 хв. він прийшов до «Будинку Піонерів» (на теперішній час - «Палац дитячого та юнацького мистецтва») по вул. Металургів, 19 у м. Маріуполі, в якому закінчувалися заняття його доньки ОСОБА_6 та у нього при собі перебував пістолет. Цього дня перебував у тверезому стані. Його дружина обмежує спілкування з донькою, постійно вимагаючи кошти за побачення з дитиною. Цього дня доньку забирала його дружина ОСОБА_7 . Він зайшов до холу Палацу , де побачив доньку з дружиною. Підійшов та спілкувався з ними. Дитині зброю не демонстрував, однак у нього з карману випав патрон, тому показав дитині патрон. ОСОБА_7 грубо себе поводила, погрожувала, між ними відбулася розмова на підвищеному тоні. Поки перебували усі в холі Палацу , ОСОБА_7 подзвонила батькові - ОСОБА_4 , щоб той забрав її з донькою на машині, оскільки був сильний дощ. Спілкування у холі Палацу проходило у людному місці, він не погрожував ОСОБА_7 , та за наявності будь-яких погроз, вона не була позбавлена можливості покликати на допомогу людей. Взагалі він ніколи не погрожував дружині та ігнорував її конфлікти. Вони разом 10-15 хв. стояли при вході в Палац та спілкувалися, та у цей час ОСОБА_7 сварилася. Під час сварки не демонстрував зброї ОСОБА_7 та не погрожував їй зброєю. У подальшому ОСОБА_7 передзвонив її батько ОСОБА_4 та повідомив, що приїхав, вона пішла з донькою на вулицю. Під`їхав ОСОБА_4 та вийшов на зустріч ОСОБА_7 з дитиною, а вона в свою чергу пішла йому на зустріч по стежці. Поява тестя для нього була неочікуваною, оскільки він раніше з ним конфліктував та побоювався його. Коли ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_7 з дитиною, то він сказав, щоб тесть відійшов від них, у цей час тесть почав на нього крокувати, погрожувати, у зв`язку з чим, глянувши на лице тестя, він злякався та дістав пістолет, зробив один постріл у його напрямку вниз в землю, потім через секунду другий постріл під ноги ОСОБА_4 . Перший постріл зробив з метою того, щоб ОСОБА_4 не підходив, однак він прискорився і він вчинив другий неприцільний постріл. Після першого пострілу були «іскри», а після другого пострілу ОСОБА_4 впав, а він пішов швидким кроком, далі побачив, що ОСОБА_4 піднявся. За бажання він мав можливість завершити вбивство, у нього не було жодних перешкод і в нього були патрони у магазині, однак він цього не вчинив, оскільки не мав такого наміру. Пояснює, що при появі тестя, не мав можливості швидко піти, оскільки має хворі коліна, а зброю застосував, оскільки у нього черепно-мозкова травма та він хворіє на «епілепсію», тому боявся отримати ушкодження в голову. Відстань у момент пострілу між ним і ОСОБА_4 була приблизно 4 метри, при цьому ОСОБА_4 рухався йому назустріч. Дружина і дочка знаходилися поряд з ОСОБА_4 вони бачили у нього в руці пістолет. Після його пострілу ОСОБА_4 зробив ривок, потім сів на землю, він відразу ж втік. Позовні вимоги потерпілих не визнає.

Такі показання обвинуваченого є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані безпосередньо судом за процедурою згідно з положеннями ст. 351 КПК України, вони вказують на факти, що у своїй сукупності з іншими доказами не усувають вчинення ним погрози вбивства відносно своєї дружини та заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень тестю, дані покази в частині часу, місця, способу відповідають об`єктивній дійсності та не викликають у суду сумнів. У той же час покази обвинуваченого, що він не погрожував дружині викликають сумнів та покликані на ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності в цій частині, оскільки спростовуються його показами, що вони спілкувалися між собою на завищених тонах та, перебуваючи у холі Палацу і на сходах, періодично сварилися. Зокрема, обвинувачений не логічно та не послідовно в цій частині вказує на обставини цієї події. Також, вказуючи, що він уникав конфлікту, не зміг пояснити, чому він не залишив дружину та не пішов з місця події, а навпаки залишився та продовжив провокувати конфлікт, тобто висловлюється з контексту власного одностороннього аналізу інкримінованої йому події, не вказуючи про реальний зміст, що дає підстави для висновку про бажання обвинуваченого приховати дійсні обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення. Також його покази про наявність рекошету від пострілу не ґрунтуються на дійсних обставинах справи.

Таким чином, аналізуючи покази обвинуваченого ОСОБА_1 , які отримані у відповідності до вимог КПК України, суд відхиляє їх в частині відсутності обставин, і приходить до висновку, що вони не можуть бути доказом відсутності в його діях установлених судом складів кримінальних правопорушень.

Не зважаючи на часткове визнання обвинуваченим своєї провини, вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується такими доказами.

Так, потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що 16 листопада 2015 року, близько 17:45 год., перебувала з донькою у холі Палацу мистецтв, розташованому по проспекту Металургів, 19 у м. Маріуполі. Збиралися з донькою до дому після занять та очікували ОСОБА_4 , який повинен був їх забрати. У цей час до холу зайшов ОСОБА_1 , перебував у незрозумілому стані, вів себе агресивно, неадекватно, не реагував на сльози дитини, на її умовляння, вона намагалася його заспокоїти, а він почав ставити претензії, показував зброю та кулі. Подзвонив ОСОБА_4 , вони вийшли на вулицю до батька, ОСОБА_1 почав показувати зброю, погрожувати вбивством та дитині погрожував. Батько побачив, що ОСОБА_1 щось хоче, тому вийшов з машини та взяв її за руку, сказавши, що вони всі йдуть та пішли у бік автомобіля, побачив ОСОБА_1 і сказав тому, щоб він йшов. Вона знаходилася поруч з батьком зліва, лівою рукою він тримав онуку.Вони йшли в районі посаджених клумб, в бік РАГСУ, а ОСОБА_1 перебував в районі сходів з Палацу, між ним та батьком була відстань близько 4 метрів. У цей час пролунав постріл та вона побачила блиск біля ніг, одразу другий постріл в батька, у задній лівий бік. Під час першого пострілу, вона не бачила руку ОСОБА_1 , а під час другого пострілу його рука була на 80 - 90 градусів. Під час пострілів вона, дитина та батько стояли на одній лінії. Після пострілів ОСОБА_1 втік, а вона кликала на допомогу. У нього не було перешкод продовжити постріли, однак вона кричала та почали бігти люди. Погроза вбивством відносно неї полягала у наставленому на неї пістолеті та супровід словами про вбивство. Ще раніше у холі він демонстрував зброю та кулі, висловлював вимагання повернути годинник, який раніше подарувала свекруха дитині та вказував, що пристрелить, якщо вона покличе на допомогу. За час спільного проживання з ОСОБА_1 , він підіймав на неї руку та вона одного разу зверталася до поліції, знімали побої, однак вони були не тяжкі, тому справу не порушували. Був ще випадок побиття зі сторони ОСОБА_9 , однак вона не зверталася до поліції. У подальшому ОСОБА_4 підвівся, міг сам пересуватися, його завели до медичного пункту Палацу, де надана перша медична допомога, здійснено перев`язку, далі приїхала швидка допомога. Нею заявлені позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 в її користь моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Такі показання потерпілої є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані за процедурою згідно з положеннями КПК України, вони вказують про дійсні обставини, які мали місце за указаний період та мають значення для цього кримінального провадження.

Отже показання потерпілої суд розцінює як логічні, послідовні та які базуються на дійсних обставинах, які мали місце 16 листопада 2015 року близько 17:30 год. Зокрема, потерпіла ОСОБА_2 вказала суду чітке місце та час погроз вбивством в її адресу, демонстрування зброї, що розцінено потерпілою як намагання обвинуваченого продемонструвати перевагу та подавити її волю до психологічного опору та вільно розійтися, вказала на способи погроз. Вказала місце та час пострілів. Суд приймає покази потерпілої, вважає їх є об`єктивними. У даному випадку бажання сторони захисту поставити під сумнів покази потерпілої, не спростовують дійсні факти, які мали місце в означений час, та не приймаються судом як підстава для прийняття показів потерпілої як суперечливих та як наслідок неправдивих.

Таким чином, аналізуючи показання потерпілої, які отримані у відповідності до вимог ст. ст. 23, 95, 353 КПК України, суд бере їх до уваги, і приходить до висновку, що вони повністю відповідають та узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, стосуються фактів, які мали місце і у силу ст. 85 КПК України вони прямо підтверджують існування обставин, які є предметом дослідження судом.

Судом установлено, що відповідно до актового запису про смерть від 26 жовтня 2020 року № 2292, потерпілий ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зв`язку з наведеною обставиною судом досліджений диск з журналом судового засідання, під час якого відбувся допит потерпілого ОСОБА_4 , проведений безпосередньо судом під час первісного розгляду кримінального провадження (т. 1, а. п. 232 - 236, т. 2, а. п. 9, 10, 120 - 123).

Відповідно до журналу судового засідання потерпілий ОСОБА_4 вказав, що ОСОБА_1 був його зятем, стосунки між ними були нормальні, конфлікт між ним і ОСОБА_1 був чотири роки тому, після цього вони помирилися. 16 листопада 2015 року приблизно у 17:00 год., він, на вимоги матері ОСОБА_1 віддати наручний годинник, заїхав до них додому, але оскільки удома нікого не було, віддав годинник сусідці. Подзвонив своїй донці ОСОБА_2 і вони домовилися, що він зустріне їх з онукою біля «Будинку Піонерів». Приблизно о 17:30 год., він під`їхав до території, прилеглої до «Будинку Піонерів», підійшов до доньки з онукою 7 років, поряд з ними знаходився ОСОБА_1 . Він сказав ОСОБА_1 , що віддав годинник, узяв за руку дитину і пішов. Дитину тримав лівою рукою, поруч, ліворуч, йшла дочка, ОСОБА_1 знаходився на відстані приблизно чотирьох метрів, став грубити, він зробив зауваження, почув один постріл, потім другий і відразу відчув біль в лівому боці в районі грудної клітки, впав. У момент пострілу він знаходився по відношенню до ОСОБА_1 напівобертом трохи лівою стороною, ОСОБА_1 стріляв впритул, ствол був спрямований в його сторону, знаходився він від нього на відстані приблизно 4-х метрів. Постріл був зроблений в ту сторону, де знаходилася дочка і онука, онука практично такого росту, що її голова знаходилася на рівні його поранення. Після того, що сталося його доставили в медпункт, потім в лікарню.

Адвокат заперечила проти дослідження даного журналу судового засідання із технічним записом допиту потерпілого ОСОБА_4 , вказуючи, що у цьому випадку порушується принцип безпосередності.

Суд вважає належним доказом відтворений запис з допитом потерпілого, так як виявилося неможливим допитати потерпілого безпосередньо в судовому засіданні внаслідок його смерті. Покази потерпілого є вирішальними доказами по даній справі, так як він був безпосереднім очевидцем даного злочину. Показання потерпілого не суперечать наявним матеріалам справи та є доповнюючим елементом у ланцюгу зібраних стороною обвинувачення доказів. При неврахуванні даних доказів можуть не досягатися цілі кримінального провадження та залишатися не поновленими права потерпілого саме через непередбачувану втрату носія доказової інформації.

У даному випадку суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Наведена позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у деяких рішеннях європейський судовий орган обґрунтовує можливість використання показань свідків, наданих не безпосередньо в суді. У рішенні від 16 грудня 2014 року у справі «Хорнкастл та інші проти Об`єднаного королівства» зазначено, що у випадках, коли показання відсутнього свідка є єдиною або вирішальною основою для винесення обвинувального вироку, потрібні достатні врівноважуючи фактори, які дозволяють оцінити надійність показань. Суд повинен вирішити, чи була поважна причина для неявки свідків до суду, чи були показання свідків «єдиними або вирішальними» доказами, і якщо так, то чи були адекватні врівноважуючі заходи для захисту прав заявників на справедливий суд. Ще раніше до аналогічних висновків Європейський суд з прав людини дійшов у справі «Лука проти Італії» та «Аль-Хавайа і Тахері проти Сполученого Королівства» (15 грудня 2011 року).

Проблемні питання неможливості допиту свідків у судовому засідання в разі неможливості їх допиту врегульовані у рішенні Європейського суду з прав людини у справі № 6293/04 «Мірілашвілі проти Росії» від 11 грудня 2008 року. Так, відповідно до п. 214 Європейський суд не вбачає порушень Конвенції в тому випадку, коли судом вжито усіх заходів, скерованих на виклик свідків. У п. 217 цього рішення зазначається, що національні суди мають право брати до уваги показання свідків при виконанні таких вимог: 1) вжиття максимальних заходів для забезпечення явки свідків до суду; 2) підтвердження показань свідків іншими доказами; 3) відсутність свідка через поважну причину.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Отже, суди при розгляді кримінальних проваджень можуть враховувати показання свідків та потерпілого, надані під час досудового розслідування, за умови, що вказані показання є єдиним чи вирішальним доказом.

У зв`язку з розбіжністю положення ч. 4 ст. 95 КПК України та практики Європейського суду з прав людини щодо можливості застосування показань, отриманих під час первісного розгляду кримінального провадження судом, та обґрунтування висновків у кримінальному провадженні на основі таких показань, існує колізія, яка підлягає усуненню. При виникненні колізії між практикою Європейського суду та національним законодавством України повинна застосовуватися практика суду, оскільки ст. 8 КПК України передбачає використання принципу верховенства права у кримінальному провадженні з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Тому, з урахуванням наведеного, суд не приймає до уваги позицію захисника та обвинуваченого про визнання журналу судового засідання з допитом потерпліого ОСОБА_4 недопустимими доказами. Потерпілому було роз`яснено ст. 63 Конституції України та положення ст. ст. 18, 57 КПК України, правові наслідки, у разі надання завідомо неправдивих показів, передбачені ст. 384 КК України, під час дачі ним показань, про що свідчить технічний запис про хід судового засідання .

Отже, наведені показання потерпілого є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані за наведеною процедурою згідно з положеннями міжнародного права, вони вказують про дійсні обставини, які мали місце за указаний період та мають значення для цього кримінального провадження.

Також Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 766/19891/17 (провадження № 51-1797 км 20) зробив висновок, якщо на час судового розгляду потерпілий помер, через що його показання не могли безпосередньо сприйматися у судовому засіданні, але висновок про винуватість особи зроблено на підставі інших безпосередньо досліджених доказів, то принципу безпосередності дослідження доказів судом не порушено.

Правова позиція Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК України при обранні та застосуванні норми закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, враховуються судом щодо застосування відповідних норм права.

Отже показання потерпілого суд розцінює як логічні, послідовні та які базуються на дійсних обставинах, які мали місце 16 листопада 2015 року. Зокрема, потерпілий ОСОБА_4 вказав на безпосереднє спричинення ОСОБА_1 йому тілесних ушкоджень за допомогою вогнепальної зброї. У даному випадку бажання сторони захисту поставити під сумнів покази потерпілого, не спростовують дійсні факти, які мали місце в означений час, та не приймаються судом як підстава для прийняття показів потерпілого як суперечливих та як наслідок неправдивих.

Таким чином, аналізуючи показання потерпілого, суд бере їх до уваги, і приходить до висновку, що вони повністю відповідають та узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, стосуються фактів, які мали місце і у силу ст. 85 КПК України вони прямо підтверджують існування обставин, які є предметом дослідження судом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 листопада 2020 року залучено ОСОБА_10 в якості потерпілої (т. 4, а. п. 117).

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_10 суду пояснила, що 15 листопада 2015 року подзвонила мати ОСОБА_9 та попросила повернути золотий годинник, який був подарований внучці та вона сказала, щоб ОСОБА_4 повернув його. На наступний день, 16 листопада 2015 року ОСОБА_4 поїхав за дітьми та з його слів їй стало відомо, що він цього дня віддав годинник свасі, далі поїхав до Палацу мистецтв, де очікував на доньку з онукою. Після побачив на алеї доньку та пішов їй на зустріч. З ними був ОСОБА_1 , який мав в руках пістолет - здійснив постріл у землю, а інший постріл в ОСОБА_4 , задівши ребро. Їй відомо, що ОСОБА_9 , коли випиває, чи перебуває ще під дією якихось препаратів, то стає агресивним. У цей день хотів, щоб донька до нього повернулася. За життя між донькою та ОСОБА_9 були сварки, однак не було погроз. ОСОБА_4 казав їй, що бачив в руках ОСОБА_9 пістолет, однак подумав, що то газовий пістолет та коли відбувся перший постріл, зрозумів, що то бойовий пістолет та сховав онуку за спину та у цей час відбувся другий постріл. Їй нічого не відомо про погрози вбивством ОСОБА_7 . Щодо цивільного позову її чоловіка про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 7 348 грн. 43 коп. і моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., то вона його підтримує у повному обсязі, оскільки її чоловік отримав моральні страждання, фізичну біль.

Такі показання потерпілої є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані за процедурою згідно з положеннями КПК України, вони у силу вимог ст. 85 КПК України визнаються судом належним доказом, оскільки в частині даних, про які їй стало відомо зі слів чоловіка, то суд враховує приписи ч. 2 ст. 97 КПК України та вважає, що зазначенні потерпілою висловлювання відповідають ознакам правдивості, стосуються обставин, зокрема щодо заподіяння тілесних ушкоджень її чоловіку, ці дані є важливими для справи, вони відносяться до первинних пояснень і викликають довіру щодо їх достовірності, узгоджуються з іншими доказами, є переконливими в частині суб`єкта вчинення злочину, його суб`єктивної сторони та посягання на об`єкт, неможливість допиту потерпілого, який надав ці покази, у зв`язку з його смертю. Таким чином, аналізуючи показання потерпілої, які отримані у відповідності до вимог КПК України, суд бере їх до уваги.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що 16 листопада 2015 року, після 17:00 год. перебував на ганку біля входу до Палацу мистецтв, розташованого по пр. Металургів, 19 у м. Маріуполі, де забирав свою сім`ю. Цього вечора йшов сильний дощ. Бачив чоловіка, який йому не знайомий та який стояв спиною до Палацу близько 3 - 5 метрів від входу, у цей час почув хлопок, повернув голову та за 30 - 50 метрів побачив групу людей з 3-х осіб в одному місці та іншого чоловіка в іншому місці навпроти них, який здійснив постріл, оскільки бачив в його руках пістолет. В групі стояла дівчина, дитина та чоловік на вигляд 60 років, який тримався рукою за бік та сказав, що болить збоку. На ньому була куртка, яка була розстебнута та ззаду наявний отвір від кулі. Він пішов за медичною допомогою до Палацу, а дівчина викликала медичну допомогу. Коли очікували швидку допомогу, то на його запитання чоловік відповів, що стріляв його зять. Обидва постріли свідок почув та їх не бачив. Він стояв за 5 метрів від входу, а чоловік ближче до РАГСУ, а потерпілий з дівчиною паралельно. Постріли проходили на витягнуту руку близько 80 - 90 градусів. Йому не знайома ОСОБА_2 . Бачив, що стрілок побіг в бік РАГСу, а потерпілий стояв на ногах. У стрілка не було жодних перепон для наступних пострілів.

Такі показання свідка є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані за процедурою згідно з положеннями КПК України, вони у силу вимог ст. 85 КПК України визнаються судом належним доказом, оскільки прямо підтверджують факт вчинення пострілів ОСОБА_1 , як наслідок отримання ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, його вільне пересування та відсутність перешкод для ОСОБА_1 для продовження пострілів. Таким чином, аналізуючи показання допитаного незацікавленого у певному вирішенні справи свідка, які отримані у відповідності до вимог КПК України, суд бере їх до уваги.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що є медпрацівником, вона надавала меддопомогу потерпілому ОСОБА_4 у «Будинку Піонерів» 16 листопада 2015 року приблизно у 17:30 год. Він був доставлений до неї в медпункт, тримався за лівий бік, у нього були дві рани, говорив, що в нього стріляв його зять, увесь одяг був в крові, потерпілий був в шоковому стані, з ним була дитина, яка була дуже злякана і плакала.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він є лікарем. До нього був доставлений ОСОБА_4 , він вже був перев`язаний, дуже збуджений, говорив, що в нього стріляв зять, куля пройшла ззаду на рівні 11-12 ребра. Потерпілий сам пересувався, був активним.

Такі показання свідків є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані за процедурою згідно з положеннями КПК України, вони у силу вимог ст. 85 КПК України визнаються судом належним доказом, оскільки прямо підтверджують факт наявності на тілі у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень та узгоджуються із його показами в частині дати, часу інкримінованих обвинуваченому подій. Таким чином, аналізуючи показання допитаних незацікавлених у певному вирішенні справи свідків, які отримані у відповідності до вимог КПК України, суд бере їх до уваги.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що приймала участь під час слідчої дії у вигляді обшуку в якості понятої, бачила у квартирі по АДРЕСА_4 у холі на диван - пістолет, у ньому були патрони, також бачила препарати та шприци. Також була присутня жінка, яка відкривала двері своїми ключем.

Такі показання свідка є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані за процедурою згідно з положеннями КПК України, вони у силу вимог ст. 85 КПК України визнаються судом належним доказом, оскільки прямо підтверджують факт відшукування у квартирі ОСОБА_1 вогнепальної зброї. Таким чином, аналізуючи показання допитаного незацікавленого у певному вирішенні справи свідка, які отримані у відповідності до вимог КПК України, суд бере їх до уваги.

Від допиту свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , сторона обвинувачення відмовилися, проти чого не заперечували інші учасники судового процесу, і така відмова прийнята судом.

Відповідно до заяви від 16 листопада 2015 року ОСОБА_2 просила притягнути до кримінальної відповідальності її чоловіка ОСОБА_1 , який цього ж дня близько 17:45 год. біля Палацу мистецтв, розташованого по проспекту Металургів, 19 у м. Маріуполі, висловлювався в її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, вбивством, при цьому демонстрував предмет, схожий на пістолет (т. 1, а. п. 83).

До Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 листопада 2015 року внесені відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 263 КПК України за № 12015050770004374, № 12015050770004388, № 12015050770004401 (т. 1, а. п. 72 - 75).

За своїм змістом, заява про вчинення кримінального правопорушення та витяг про внесення відомостей до ЄРДР у відповідності до вимог ст. 214 КПК України є приводом для початку досудового розслідування, а факти, викладені у повідомленні про вчинення злочину, підлягають перевірці та відповідно до вимог ст. 91 КПК України доведенню.

Отже Витяг з ЄРДР, як реєстр, є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17 липня 2012 року, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

Відповідно до постанови заступника прокурора Жовтневого району від 18 листопада 2015 року указані кримінальні правопорушення об`єднані в одне провадження та їм присвоєний № 12015050770004374 (т. 1, а. п. 76 - 78).

Постановами від 17, 18 листопада 2015 року у даному кримінальному провадженні призначена група прокурорів (т. 1, а. п. 79).

Постанови відповідають приписам ст. ст. 37, 110 КПК України, що свідчить про те, що дані процесуальні документи відповідають вимогам КПК України, процесуальних порушень порядку винесення цих постанов, які б могли свідчити про їх недопустимість як доказу, не вбачається.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 16 листопада 2015 року, проведеного з 21:30 год. до 22:25 год., слідчим Кононовим Д.О., за участю понятих: ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , іншої особи - ОСОБА_1 , із застосування фотоапарату «Olimpus», із долученою фототаблицею, встановлено, що оглядом є службове приміщення № 32 Жовтневого відділу поліції ГУНП в Донецькій області, розташованого по вул. Фонтанній, 87 у м. Маріуполі, під час якого за добровільної згоди, проведений огляд особистих речей ОСОБА_1 , та вилучено 3 патрони калібром 9 мм, згорток з фольги з речовиною коричневого кольору, згорток з фольги з речовиною білого кольору (т. 1, а. п. 84 - 88).

Ця слідча дія проведена відповідно до вимог ст. 237 КПК України та містить усі реквізити, передбачені ст. 104 КПК, у тому числі відомості про місце і час вчинення процесуальної дії, із зазначенням відповідно до ст. 107 КПК України характеристик технічних засобів фіксації. Процесуальних порушень порядку збирання, дослідження та оцінки вказаної процесуальної дії, які б могли свідчити про її недопустимість як доказу, не вбачається. Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цього доказу недопустимим, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо цього протоколу відповідно до приписів ст. 89 КПК України.

Відповідно до висновку експерта від 22 грудня 2015 року № 1642, три предмета циліндричної форми, схожих на патрони 9 мм, вилучені у ОСОБА_1 , є боєприпасами. Три предмета циліндричної форми, схожих на патрони 9 мм, вилучені у ОСОБА_1 , до нарізної вогнепальної зброї калібру 9х18 мм центрального бою до пістолетів конструкції «Макарова» (ПМ), Стечкіна (АПС) та інших (т. 1, а. п. 93 - 97).

Згідно з висновком експерта від 30 грудня 2015 року № 1848, предмет, схожий на пістолет, з маркуванням ПМБ № НОМЕР_5, вилучений 17 листопада 2015 року у ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , є вогнепальною зброєю - 9 мм пістолетом конструкції Макарова (ПМ) № НОМЕР_1 , 1984 року випуску. Даний пістолет придатний для здійснення пострілів. Три патрони, вилучені разом з указаним пістолетом, є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї та вони є придатними для здійснення пострілів (т. 1, а. п. 159 - 165).

Наявні висновки експертиз приймаються судом в якості доказів та вони у достатній мірі підтверджують приналежність вилучених патронів у ОСОБА_1 до бойових припасів, а пістолета до вогнепальної зброї. Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цих доказів недопустимим, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо цих висновків відповідно до приписів ст. 89 КПК України

Згідно з протоколом огляду місця події від 17 листопада 2015 року, проведеного з 08:00 год. до 08:30 год., слідчим Шестовою Т.О., за участю понятих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , власника приміщення - ОСОБА_2 , встановлено, що оглядом є речі, які належать ОСОБА_4 , зокрема, сорочка, пояс, майка (т. 1, а. п. 98, 99).

Відповідно до протоколу огляду місця події від 17 листопада 2015 року, проведеного з 09:10 год. до 10:00 год., слідчою Шестовою Т.О., за участю понятих: ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , із застосування фотоапарату, із долученою до нього фототаблицею, відповідно до якого оглянуто місце вчинення кримінального правопорушення за адресою: АДРЕСА_5 , напроти Палацу мистецтв, місце, де було здійснено постріл (т. 1, а. п. 100 - 103).

Ці слідчі дії проведені відповідно до вимог ст. 237 КПК України та містять усі реквізити, передбачені ст. 104 КПК, у тому числі відомості про місце і час вчинення процесуальних дій, із зазначенням відповідно до ст. 107 КПК України характеристик технічних засобів фіксації. Процесуальних порушень порядку збирання, дослідження та оцінки вказаної процесуальних дій, які б могли свідчити про їх недопустимість як доказів, не вбачається. Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цих доказів недопустимими, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо цих протоколів відповідно до приписів ст. 89 КПК України.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 17 листопада 2015 року, складеного з 13:30 год. по 15:50 год., слідчим Єльніковим О.В., за участю понятих: ОСОБА_14 , ОСОБА_24 , власників квартири: ОСОБА_25 , ОСОБА_1 , за добровільної письмової згоди ОСОБА_26 , з долученою до нього фототаблицею, відповідно до якого оглянуто квартиру АДРЕСА_3 , під час якого в прихожій кімнаті на дивані виявлений предмет, зовні схожий на пістолет, магазин до вказаного пістолету, патрон від вказаного пістолету, на кухні різні речовини, у ванній кімнаті та спальні шприци (т. 1, а. п. 106 - 122).

Ця слідча дія проведена відповідно до вимог ст. 237 КПК України та містить усі реквізити, передбачені ст. 104 КПК, у тому числі відомості про місце і час вчинення процесуальної дії, із зазначенням відповідно до ст. 107 КПК України характеристик технічних засобів фіксації. Процесуальних порушень порядку збирання, дослідження та оцінки вказаної процесуальної дії, які б могли свідчити про її недопустимість як доказу, не вбачається. Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цього доказу недопустимим, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо цього протоколу відповідно до приписів ст. 89 КПК України.

Згідно з протоколом слідчого експерименту від 18 листопада 2015 року, проведеного з 13:00 год. до 13:49 год., слідчим Гончаровою В.С., за участю понятих ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , підозрюваного ОСОБА_1 , адвоката Поліщука О.А., спеціаліста ОСОБА_29 , з долученим до нього ДВД-диском, відповідно до якого вбачається, що ОСОБА_1 показав та пояснив де, при яких обставинах він зробив постріли з належного йому пістолету, пояснив також , що потерпілий ОСОБА_4 був звернений по відношенню до нього обличчям, йшов навскоси. Колишній дружині пістолетом не погрожував, спочатку показав його їй та доньці. Вказує місце, де повинен бути рикошет від пострілу, де він стояв, а де стояв ОСОБА_4 , його дружина та дитина. На місці проведені заміри, з якої відстані пролунали постріли, а також від руки до землі при пострілі (115 см). Вказав, що при другому пострілі в тестя це був попереджувальний постріл з метою того, щоб він не підходив, що він не бажав його смерті. Вказав на місце, куди побіг після пострілів. (т. 1, а. п. 124 - 134).

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 23 грудня 2015 року, проведеного з 12:00 год. до 12:40 год., слідчим Шаленим В.І., за участю понятих: ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , потерпілого ОСОБА_4 , із застосуванням фото-фіксації та долученою фототаблицею, потерпілий демонструє на місцевості по пр. Металургів, 19 у м. Маріуполі біля Палацу мистецтв, в якій руці ОСОБА_1 тримав пістолет, де він знаходився у момент першого пострілу та після нього, у момент другого пострілу, його розташування після того, як він отримав ушкодження від другого пострілу в грудну клітину зліва по боковій лінії (т. 1, а. п. 175 - 183).

Згідно з протоколом слідчого експерименту від 23 грудня 2015 року, проведеного з 13:00 год. до 13:40 год., слідчим Шаленим В.І., за участю понятих: ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , потерпілої ОСОБА_2 , із застосуванням фотофіксації та долученою фототаблицею, потерпіла демонструє на місцевості по пр. Металургів, 19 у м. Маріуполі біля Палацу мистецтв, де ОСОБА_1 погрожував її, вказала як ОСОБА_1 тримав пістолет під час першого пострілу та другого, проведені заміри від дула пістолета до асфальтної поверхні - 120 см, демонструє повторний постріл ОСОБА_1 , при цьому вона була звернена до нападника обличчям. ЇЇ батько ОСОБА_4 спиною, трохи лівим боком. (т. 1, а. п. 184 - 193).

Стороною захисту на підставі ч. 3 ст. 358 КПК України заявлено клопотання про визнання фактичних даних, зазначених у протоколах слідчих експериментів та самі протоколи недопустимими доказами, оскільки всі три дії проведені у денний час без реального відтворення обстановки, оскільки події мали місце у темну пору доби. Крім цього, при проведені слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 ситуація не моделювалася, однак лише таким шляхом можливо перевірити його покази в частині кута взаємодії снаряду з тілом потерпілого (т. 3, а. п. 121 - 123).

Прокурор заперечував проти цих вимог, вказавши, що дані слідчі дії проведена у відповідності до вимог КПК України.

Так, перевіркою вказаних протоколів слідчих експериментів від 18 листопада та 23 грудня 2015 року за участю обвинуваченого та потерпілих встановлено, що в ході цієї слідчої (розшукової) дії було дотримано вимог ч. 1 ст. 240 КПК України щодо мети, якою є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та способу її проведення - шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події.

При цьому, захисник у своєму клопотанні не навела належного обґрунтування того, як саме проведення слідчого експерименту в денний час доби впливає на достовірність отриманих результатів під час проведення зазначеної слідчої дії.

За результатами цих слідчих дій були складені протоколи із фототаблицею до них та ДВД-диском, зміст яких відповідає положенням статей 104, 105 КПК України, та які без будь-яких зауважень та заперечень були підписані усіма учасниками слідчої дії.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання обвинуваченого та протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК.

У цьому контексті суд наголошує, що надає оцінку слідчому експерименту не в частині показів потерпілих та обвинуваченого про обставини вчиненого відносно них злочинів, а в частині відтворення дій, обстановки, обставин інкримінованої події.

Із дослідженого судом протоколу вбачається, що потерпілий ОСОБА_4 показує на прикладі статиста дії обвинуваченого, відтворює обстановку та обставини події. Очевидним є те, що відтворення дій, обстановки та обставин події супроводжується розповіддю потерпілого, що не заборонено приписами ст. 240 КПК України, та вказує на його розташування та положення по відношенню до нападника, коли той здійснив другий постріл, з якого вбачається як кут, так і взаємодія снаряду кулі з тілом.

З урахуванням наведеного, вказані вище слідчі дії були проведені у відповідності до вимог КПК України, будь-яких заперечень чи зауважень від учасників зазначених слідчих дій не надходило, тому правових підстав для визнання цих протоколів недопустимими доказами суд не вбачає.

Згідно з протоколом отримання зразків для експертизи від 17 грудня 2015 року, складеного слідчим Шаленим В.І., у ОСОБА_1 відібрані зразки крові для проведення судово-імунологічної експертизи (т. 1, а. п. 135, 136).

Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цього доказу недопустимим, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо протоколу відібрання зразків відповідно до приписів ст. 89 КПК України.

Відповідно до акта амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 912 від 04 грудня 2015 року ОСОБА_1 страждає органічним емоційно-лабільним (астенічним) розладом особистості, внаслідок перенесених раніше неодноразових черепно-мозкових травм з епілептифомним синдромом, ускладненим психічними і поведінковими порушеннями, внаслідок вживання наркотичних, психоактивних речовин і алкоголю, синдром залежності. У момент здійснення інкримінованого діяння він міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. В період інкримінованого правопорушення ОСОБА_1 в стані тимчасового розладу психічної діяльності не знаходився, міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. Нині ОСОБА_1 на хронічне психічне захворювання не страждає, може усвідомлювати свої дії і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 1, а. п. 138 - 142).

Наявний висновок експертизи приймається судом в якості доказу та він у достатній мірі підтверджує факт емоційного стану обвинуваченого як на момент вчинення кримінального правопорушення, так і після, його осудність та усвідомлення своїх дій. Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цього доказу недопустимим, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо цього висновку відповідно до приписів ст. 89 КПК України.

Відповідно до протоколу огляду речей від 16 грудня 2015 року, проведеного з 14:00 год. по 14:30 год., слідчим Шаленим В.І., за участю понятих: ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , спеціаліста ОСОБА_34 , з долученою до нього фототаблицею, відповідно до якого оглянуті речі, які вилучені 16 листопада 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: предмет схожий на пістолет, чорного кольору, на якому мається маркування НОМЕР_3 84 року. Також у стволі виявлено предмет циліндричної форми, вкручений у канал ствола. Поруч з пістолетом знаходиться магазин без номера. В магазині знаходяться три патрона до пістолета 9 мм маркування Патрон 1) НОМЕР_2; 2) НОМЕР_4 ; 3) НОМЕР_2 . У подальшому проведені змиви ушною палочкою з поверхні пістолета (т. 1, а. п. 145 - 148).

Відповідно до протоколу огляду речей від 18 грудня 2015 року, проведеного з 10:50 год. по 11:20 год., складеного слідчим Шаленим В.І.., за участю понятих: ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , із долученою фототаблицею, відповідно до якого у приміщенні МЛ-2 проведений огляд речей ОСОБА_4 , а саме: сорочка з механічним пошкодженнями тканини (т. 1, а. п. 155 - 158).

Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цих доказів недопустимими, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо протоколів огляду речей відповідно до приписів ст. 89 КПК України.

Відповідно до висновку експерта від 13 січня 2016 року № 58, при дослідженні зразка крові громадянина ОСОБА_1 , встановлена група крові А з ізогамеглютиніном анти-В із вмістом супутнього антигену Н ізосерологічною системою АВ0 (т. 1, а. п. 149 - 151).

Згідно з висновком експерта від 14 січня 2016 року № 70, на трьох змивах, що були надані на дослідження, ядровмістимі клітини не знайдені (т. 1, а. п. 152 - 154).

Відповідно до висновку експерта від 13 січня 2016 року № 1849, на тканині сорочки, в місцях позначення шляхом маркування білою речовиною, вилученої 17 листопада 2015 року у ОСОБА_4 у ході проведення огляду в приміщенні МЛ-2 м. Маріуполя, розташовані два пошкодження у вигляді наскрізних отворів. Пошкодження, позначене № 1, утворене у результаті контакту поверхні тканини з твердим предметом розмірами не більше 9 мм. Пошкодження № 2, утворене у результаті контакту поверхні тканини з твердим предметом, розміри якого встановити на представляється можливим із-за особливостей цього пошкодження, та відсутністю ознак, що дозволяють відповісти на це питання (т. 1, а. п. 166 - 171).

Наявні висновки експертиз приймаються судом в якості доказів, жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цих доказів недопустимими, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо цих висновків відповідно до приписів ст. 89 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16 грудня 2015 року наданий дозвіл на тимчасовий доступ до медичної картки стаціонарно-хворого ОСОБА_4 (т. 1, а. п. 137).

Згідно з висновком експертизи від 04 січня 2016 року № 590 (т. 1, а. п. 172 - 174), додаткового висновку експерта від 14 січня 2016 року № 590/192 (т. 1, а. п. 194 - 195), додаткового висновку експерта від 22 січня 2016 року № 192/17 (т. 1, а. п. 219), на підставі вивчення описової частини медичних документів ОСОБА_4 , наданих протоколів допиту підозрюваного та потерпілих, протоколу проведення експерименту за участю підозрюваного, враховуючи обставини випадку та у відповідь на питання експерт прийшов до наступного висновку:

- у ОСОБА_4 при зверненні за медичною допомогою 16 листопада 2015 року виявлене - одне наскрізне вогнепальне поранення задньо-нижного відділу грудної клітки зліва з формуванням відкритого вогнепального уламкового перелому 11-го ребра;

- вищевказане ушкодження утворилося від одноразової пробивної дії снаряду, який випущений з вогнепальної зброї, незадовго надходження його до лікувальної установи і відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які спричиняють тривалий розлад здоров`я, такі що вимагають свого лікування строк понад двадцяти одного дня;

- вищеописане ушкодження не є небезпечним для життя в момент його заподіяння, так як не викликало небезпечні стани для життя (гемопневмоторакс, ушкодження внутрішніх органів, велику крововтрату, шок тяжкого ступеня) та не проникає в порожнини тіла;

- згідно з описовою частиною наданих медичних документів - рана до 0,5 см округлої форми зі слідами осаднення навколо по середньо-пахвовій лінії зліва - є вхідною; рана по лопатки зліва на рівні 11 ребра неправильної форми (зірчастої) до 1см в діаметрі вихідною. Згідно з протоколу операції обидві рани в м`яких тканинах з`єднаються єдиним рановим каналом по ходу якого в середній ранового каналу визначається ребро з осколковим переломом. Напрямок ранового каналу в підшкірній, клітковині спереду - назад і декілька вниз, рановий канал наскрізь вихідним отвором по лінії лопатки;

- враховуючи локалізацію вхідного та вихідного отворів на грудній клітці зліва, напрямок ранового каналу, слід вважати, що потерпілий в момент пострілу був звернений передьобічною лівою поверхнею грудної клітки до випущеного снаряду, при цьому потерпілий міг знаходитися, як у вертикальному так і в горизонтальному положенні.

- у представленій історії хвороби є результат газохроматографічного дослідження взятої 16 листопада 2015 року о 20:00 год. при надходженні ОСОБА_4 до лікувальної установи - при дослідженні спирт етиловий не визначається;

- морфологічних даних, які свідчать про дію снаряду, який міг діяти внаслідок рикошету після пострілу не встановлено;

- тому вирішення питань щодо напрямку та відстані пострілу, спричинення пострілу рикошетом від асфальтової поверхні чи виступаючі предмети з твердою поверхнею не є можливим та треба встановлювати слідчим шляхом, після дослідження ушкоджень на одягу, балістичної експертизи зброї і травмуючого снаряду, достовірного та чіткого встановлення місцеположення та взаєморозташування учасників події під час здійснення пострілу, а також об`єктів обстановки, які могли бути перешкодою на шляху снаряду, що могло призвести до його рикошету;

- з урахуванням додатково наданих даних, а саме - протоколу огляду місця події від 17 листопада 2015 року, даних раніше досліджених протоколів допитів потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та підозрюваного ОСОБА_1 , а також слідчих експериментів за їх участю, вивчення раніше даних медичних документів, а саме - характер ран (вхідного, вихідного отворів), їх локалізацію та хід ранового каналу (зверху вниз) дає можливість припустити, що тілесні ушкодження у ОСОБА_4 могли утворитися в результаті пострілу кулею з вогнепальної зброї безпосередньо в потерпілого, а не в результаті рикошету при пострілі кулею з вогнепальної зброї.

Наявні висновки експертиз приймаються судом в якості доказів, аргументи сторони захисту щодо проведення у справі іншої експертизи, ніж вважала сторона захисту, судом відхиляються, оскільки не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та під час розгляду справи їй забезпечено як право, так і можливість на подачу клопотань про призначення та проведення необхідних експертиз для спростування версії сторони обвинувачення і таким правом сторона захисту скористалася на власний розсуд.

Відповідно до постанови про визнання речових доказів від 25 грудня 2015 року п/пакет з майкою, п/пакет з сорочкою, змиви, зразки крові, сейф пакет, в якому знаходиться 1 патрон калібру 9/18 мм, сейф пакет, в якому знаходиться 2 патрони калібру 9/18 мм, пістолет ПМБ № НОМЕР_1/84 визнані речовими доказами (т. 1, а. п. 196, 197).

Указана постанова про визнання речових доказів відповідає приписам ст. ст. 40, 94, 98, 100, 110 КПК України, що свідчить про те, що даний процесуальний документ відповідає вимогам КПК України, процесуальних порушень порядку винесення цієї постанови, які б могли свідчити про їх недопустимість як доказів, не вбачається.

Постановами прокурора Маріупольської місцевої прокуратури № 1 від 21 січня 2016 року виділено з матеріалів досудового розслідування №12015050770004374 матеріали досудового розслідування за фактом незаконного зберігання ОСОБА_1 наркотичних засобів (т. 1, а. п. 203 - 208).

Ця постанова відповідає положенням ст. ст. 37, 110 КПК України, процесуальних порушень порядку винесення цієї постанови, які б могли свідчити про їх недопустимість як доказів, не вбачається.

Відповідно до акта медичного огляду з метою встановлення факту вживання психоактивної речовини чи стану сп`яніння від 16 листопада 2015 року № 2663, складеного о 22:50 год., ОСОБА_1 перебуває у стані гострої інтоксикації внаслідок вживання алкогольних напоїв (т. 2, а. п. 117).

Згідно з висновком комплексної судово-медичної та судово-балістичної експертизи від 09 вересня 2021 року № 8/СЕ-19/105-21/1552-БЛ, на підставі вивчення даних матеріалів кримінальної справи у відношенні ОСОБА_4 , даних медичних документів, представлених на експертизу речових доказів та у відповідь на поставлені питання, експертна комісія дійшла до наступних підсумків:

-при поступленні ОСОБА_4 на стаціонарне лікування в хірургічне відділення № 1 КЗ «Маріупольська міська лікарня № 2» 16 листопада 2015 року в 20:05 год. у нього було встановлено наявність наскрізного вогнепального поранення задньо-нижнього відділу грудної клітки зліва з формуванням відкритого вогнепального уламкового перелому одинадцятого ребра зліва, з наявністю вхідної вогнепальної рани на лівій бічній поверхні грудної клітини на рівні десятого ребра по середньо-пахвовій лінії та вихідної вогнепальної рани задньої поверхні грудної клітини зліва на рівні одинадцятого ребра по лопатковій лінії.

В ході проведення комплексної експертизи було проведено судово-медико- криміналістичну експертизу верхньої сорочки та майки ОСОБА_4 :

На спинці верхньої сорочки зліва в 30 см нижче шва кокетки та в 2,4 см правіше лівого бокового шва було встановлено наскрізне пошкодження неправильно-округлої форми з дефектом по типу «мінус тканина» (умовно позначено в медико-криміналістичній експертизі, як ушкодження на сорочці № 1).

На спинці верхньої сорочки зліва в 32 см нижче шва кокетки та в 18,4 см правіше лівого бокового шва наскрізне пошкодження Г-подібної форми (умовно позначене в медико- криміналістічній експертизі, як ушкодження на сорочці № 2).

На спинці майки зліва в 46,5 см вище вільного краю та в 22 см лівіше умовної середньої лінії наскрізне пошкодження з дефектом по типу «мінус тканина (умовно позначено в медико-криміналістичній експертизі, як ушкодження на майці № 1).

На спинці майки зліва в 42 см вище вільного краю та 6,5 см лівіше умовної середньої лінії наскрізне пошкодження «Г» - подібної форми (умовно позначене в медико-криміналістичній експертизі, як ушкодження на майці № 2).

Наявне вхідне вогнепальне ушкодження на лівій боковій поверхні грудної клітини на рівні десятого ребра по середньо-пахвовій лінії по локалізації співпадає з пошкодженням № 1 на верхній сорочці та пошкодженням № 1 на майці, які мають ознаки вхідних вогнепальних ушкоджень.

Вихідна вогнепальна рана задньої поверхні грудної клітини зліва на рівні одинадцятого ребра по лопатковій лінії за локалізацією співпадає з пошкодженням № 2 на верхній сорочці та пошкодженням № 2 на майці, які мають ознаки вихідних вогнепальних пошкоджень.

Про вогнепальний характер наявних у ОСОБА_4 ушкоджень вказує комплекс наявних у нього ушкоджень на тілі (округла форма рани лівої бічної поверхні грудної клітини на рівні десятого ребра по середньо-пахвовій лінії з дефектом округлої форми по типу «мінус тканина» та наявністю пояску осаднення по її краю, характер якої є характерним для вхідної вогнепальної рани; зірчаста форма рани задньої поверхні грудної клітини зліва на рівні одинадцятого ребра по лопатковій лінії, яка є характерною для вихідної вогнепальної рани; наявність прямолінійного раньового каналу між вхідною та вихідною вогнепальними рани), а також наявність відповідних вогнепальних пошкоджень на одязі (пошкодження № 1 на верхній сорочці та пошкодження № 1 на майці, які мають ознаки вхідних вогнепальних пошкоджень; пошкодження № 2 на верхній сорочці та пошкодження № 2 на майці, які мають ознаки вихідних вогнепальних пошкоджень).

В наданій на експертизу медичній документації зафіксовано, що зріст ОСОБА_4 при надходженні до лікувального закладу складав 176 см.

Дані матеріалів справи та медичної документації не містять інформації щодо відстані вхідного та вихідного вогнепальних ушкоджень на тілі ОСОБА_4 від підошвеної поверхні стопи, їх анатомічне розташування вказано вище.

- Виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження та пошкодження одягу, зазначені вище, є елементами єдиного вогнепального пошкодження, яке заподіяно при пострілі із вогнепальної зброї (пристрою), компактним (поодиноким) снарядом (кулею) діаметром біля - 9 мм, який мав високу кінетичну енергію та пробивну дію.

Супутніх чинників пострілу (слідів дії порохових газів, полум`я, порошинок, кіптяви) не виявлено, що дає підстави вважати, що постріл був здійснений з неблизької дистанції (поза зоною дії супутніх чинників пострілу), тобто, не менше 2-х метрів від дульного зрізу зброї до тіла потерпілого

- Раньовий канал у ОСОБА_4 проходив в підшкірній клітковині грудної клітини спереду назад і декілька зверху вниз, тобто траєкторія польоту кулі та направлення стволу вогнепальної зброї, з якої було зроблено постріл, співпадала та була декілька меншою ніж кут 90° по відношенню до осі тіла ОСОБА_4 .

Більш точно встановити кут нахилу стволу вогнепальної зброї, з якої було зроблено постріл, внаслідок якого було спричинено вогнепальне ушкодження ОСОБА_37 не представляється можливим, так як матеріали справи не містять інформації про зріст особи, яка зробила постріл та не відома точна висота розташування вхідного та вихідного вогнепального ушкодження на тілі потерпілого.

- Враховуючи локалізацію вхідного та вихідного отворів на грудній клітці ОСОБА_4 , напрямок раньового каналу та ушкодження одягу, експертна комісія вважала, що потерпілий в момент пострілу знаходився в вертикальному або близькому до цього положенні та був звернений лівою передньо-бічною поверхнею грудної клітки до випущеного вогнепального снаряду.

- Експертних даних, які дозволили б встановити стояв чи рухався ОСОБА_4 в момент пострілу, не мається.

- Направлення раньового каналу відображає характер польоту вогнепального снаряду, яким спричинено конкретне вогнепальне поранення ОСОБА_4 .

Питання - «Чи можливо було б направлення ранового каналу, описаного в історії хвороби ОСОБА_4 «спереду назад і трохи вниз» результатом зриву кулі з нарізного каналу ствола пістолета, а не наслідком прицільного пострілу в область грудної клітки потерпілого ОСОБА_4 .?», носить сугубо теоретичний характер та не підлягає експертній оцінці.

- Об`єктивних даних, які могли б свідчити про можливу наявність попередньої взаємодії кулі з перешкодою, в виявлених на тілі та одязі ОСОБА_4 ушкодженнях, не встановлено.

Дані матеріали справи також не мають інформації про наявність взаємодії кулі з перешкодою перед спричиненням ОСОБА_4 вогнепального ушкодження.

Висновки про характер раньового каналу, його направлення в тілі ОСОБА_4 , надані вище.

-Виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження та пошкодження одягу є елементами єдиного вогнепального пошкодження, яке заподіяне при пострілі із вогнепальної зброї.

Рановий канал мав лінійний характер та проходив в підшкірній клітковині грудної клітини спереду назад декілька зверху вниз.

Будь-яких даних про зміну траєкторії польоту кулі після здійснення пострілу з вогнепальної зброї, якою було спричинено вогнепальне ушкодження грудної клітини ОСОБА_4 , не мається (т.4, а. п. 170 - 190).

Наявний висновок комплексної експертизи приймається судом в якості доказу та він у достатній мірі підтверджує факти наведені у встановленому судом обвинуваченні та спростовує версію сторони захисту щодо отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_4 внаслідок рикошету. Жодною із сторін не заявлялось клопотань про визнання цього доказу недопустимим, тому суд застосовує приписи ч. 2 ст. 26 КПК України, та з власної ініціативи не вирішує жодних питань щодо цього висновку відповідно до приписів ст. 89 КПК України

У межах даного кримінального провадження, на підставі ухвали суду від 03 лютого 2017 року, 14 липня 2017 року проведена комплексна судово-медична та балістична експертиза, про що складений висновок № 13 (т. 2, а. п. 177, 242 - 248), однак даний висновок експертизи суд визнає недопустимим доказом, оскільки із неї не вбачається, що до її проведення залучений відповідний експерт в галузі балістичних знань. Експертиза проведена судово-медичними експертами, без залучення експерта-баліста.

Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Досліджений судом висновок експертизи не містить даних про залучення експерта-баліста, тому він не може вважатися таким, що містить відповідь на поставлені питання у передбаченому порядку.

Стороною захисту заявлено про неправильну кваліфікую дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки стороною обвинувачення не доведений умисел ОСОБА_1 на вчинення вбивства ОСОБА_4 , тому його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 122 КК України.

Перевіряючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого в цій частині, суд виходить з наступного.

Твердження прокурора про наявність в діях ОСОБА_1 умислу на заподіяння смерті ОСОБА_4 є безпідставними з огляду на таке.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).

Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з ч. 2 ст. 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання у даному випадку середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя в момент заподіяння і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя в момент заподіяння і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК, наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.

З огляду на наведені положення, суд вважає за необхідне провести відмежування та вважає, що привальною кваліфікацією дій ОСОБА_1 є ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень (одне поранення), причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події та після неї, їх стосунки.

Так, ОСОБА_1 здійснив два постріли, один з яких в землю, інший в ОСОБА_4 , від якого останній присів та одразу піднявся, у подальшому вільно пересувався, а ОСОБА_1 залишив місце вчинення злочину, припинивши здійснювати надалі постріли з власної волі, оскільки ні потерпілий, ні сторонні особи, в тому числі свідки, не вчиняли жодних дій з метою завадити ОСОБА_1 довести умисел на вбивство до кінця. Крім того, судом також установлено, що ОСОБА_4 після отримання поранення, свідомість не втратив, підвівся, тому у ОСОБА_1 не було підстав вважати, що він досяг злочинної мети, а саме заподіяв смерть потерпілому.

Отже, у цій справі вважається встановленим факт припинення ОСОБА_1 протиправних дій стосовно ОСОБА_4 , який мав можливість довести свій намір до кінця, проте не зробив цього, добровільно залишивши місце злочину.

Про відсутність умислу на вбивством ОСОБА_4 вказує експертний опис ушкодження його здоров`я, яке не є небезпечним для життя в момент його заподіяння, так як не викликало небезпечні стани для життя (гемопневмоторакс, ушкодження внутрішніх органів, велику крововтрату, шок тяжкого ступеня) та не проникає в порожнини тіла, тобто не покликане на ушкодження вважливих органів.

Відповідно до вимог статті 2 КПК України завданням кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Частиною 3 статті 337 КПК України передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Оцінивши надані суду та досліджені в судовому засіданні докази, колегія суддів вважає, що в діях обвинуваченого ОСОБА_1 не доведена наявність умислу на позбавлення життя потерпілого, тому його дії слід перекваліфікувати з ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Сторона захисту ОСОБА_1 , посилаючись на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про його винуватість, вказувала на відсутність доказів, які б «поза розумним сумнівом» підтверджували його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується.

Суть презумпції невинуватості не в тому, що особа є невинуватою, а в тому, що існує припущення щодо її невинуватості. Презумпція невинуватості не може бути виправдана одним лише прагненням полегшити становище обвинуваченого. Вона стимулює доказування вини особи, і доки цього не буде досягнуто, ніхто не може бути визнаний винним.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов`язку доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов`язок покладається на органи, що висунули звинувачення (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину.

Винуватість ОСОБА_1 , повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а доводи захисту про відсутність у діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 122 КК України, є необґрунтованими.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Надавши юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_1 , суд вважає, що їх слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 129 КК України як умисна погроза вбивством, за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози; за ч. 1 ст. 263 КК України як незаконне придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого дозволу, тобто кримінальне правопорушення; за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину

При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 раніше не судимий, до кримінальної відповілаьності притягується вперше, на обліку у КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7» не перебуває, однак перебуває на обліку у КЛПУ «Міський наркологічний диспансер м. Маріуполя» з діагнозом: психічні та поведінкові розлади здоров`я внаслідок вживання наркотичних засобів, одружений, офіційно працевлаштований, займається суспільно-корисною працею, за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання характеризується посередньо.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

За змістом ст. 12 КК України правопорушення, інкриміновані обвинуваченому, відносяться до категорії тяжких та нетяжких злочинів, а також проступків.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого ОСОБА_1 , зважаючи на відсутність пом`якшуючих та наявність обтяжуючої вини обвинуваченого обставин, приймаючи до уваги відомості про особу обвинуваченого, суд вважає, що покаранням необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання, визначене у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки виправлення обвинуваченого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства.

Поряд з цим, на підставі Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» з 01 липня 2020 року набрали зміни деякі положення Кримінального кодексу України, зокрема ст. 49 КК України викладено в новій редакції порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ч. 1 ст. 5 КК).

Оскільки наведений Закон від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII певним чином поліпшує становище обвинуваченого, тому суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1 ст. 49 КК, в редакції Закону від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України, в редакції Закон від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

У зв`язку з чим на підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 підлягає звільненню від відбування призначеного покарання за ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 122 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України.

Вирішуючи питання про зарахування обвинуваченим у строк покарання строк його попереднього ув`язнення та тримання під вартою, суд виходить з такого.

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

Указаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17, який за змістом ч. 4 ст. 442 КПК України регулює питання застосування даної норми права.

Отже, виходячи з наведених положень закону, висновків, викладених у постанові Верховного Суду, суд вважає, що при зарахуванні обвинуваченому у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення застосуванню підлягає редакція закону, яка діяла на момент вчинення інкримінованих йому злочинів на підставі вимог статей 4, 5 КК України, а саме із розрахунку, що 2 дні позбавлення волі відповідають 1 дню попереднього ув`язнення.

Вирішуючи цивільний позов прокурора, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року «Про порядок нарахування розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання» передбачено, що сума коштів, що підлягають відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому знаходився на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день, кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної карти стаціонарного хворого; визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Як вбачається з довідки Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня № 2», що фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, витрати на лікування потерпілого ОСОБА_4 за 9 ліжко-днів склали 2 478 грн. 06 коп. (т. 1, а. п. 202).

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Таким чином, заявлений прокурором цивільний позов про відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на лікування особи, яка потерпіла від злочину, підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ст. 1206 Цивільного кодексу України такий обов`язок покладений на особу, яка вчинила злочин.

У справі потерпілою ОСОБА_2 заявлено цивільний позов, в якому вона просить стягнути з відповідача (обвинуваченого) 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, враховуючи характер кримінального правопорушення, глибину душевних і фізичних страждань потерпілої внаслідок погроз її вбивства, суд приходить до висновку про стягнення у з відповідача (обвинуваченого) ОСОБА_1 на користь позивачки (потерпілої) ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5 000 грн., вважаючи таку суму достатньою, розумною і справедливою сатисфакцією.

Вирішуючи заявлений позов ОСОБА_4 , суд виходить з наступного.

Так, ОСОБА_38 порушував перед судом питання про стягнення на його користь 7 349 грн. 43 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Як зазначено вище, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим до участі у справі в якості потерпілої залучено його дружину ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

На підтвердження розміру витрат на лікування позивачем до матеріалів справи долучені квитанції на придбання різних ліків та препаратів, сума яких на думку позивача складає 4 849 грн. 43 коп.

Проте суд вважає, що надані позивачем квитанції не дають підстав вважати, що придбані ним препарати (шприци, скальпель, жгут, халат хірургічний тощо) містяться у переліку препаратів відповідно до виписки із медичних карт амбулаторного хворого ОСОБА_4 та висновків експертиз про тілесні ушкодження, тому вважає, що ним не доведено розмір цієї шкоди, що у даному випадку є його обов`язком.

Що стосується витрат на пошкоджені речі, то на підтвердження цієї обставини представлені відповідні чеки, які приймаються судом та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_39 підлягає стягнення 2 500 грн. вартості пошкоджених від пострілу речей.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає, що такі вимоги задоволенні не підлягають, оскільки за змістом ч. 3 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя, однак у цій справі як зазначено вище, потерпілий помер до присудження йому такого відшкодування.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд вирішує питання про скасування арешту на майно, яке належить потерпілому.

Відповідно до ст. ст. 100, 124 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів та процесуальних витрат на залучення експертів.

Згідно з п. 16 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судова адміністрація України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, та п. 19 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, зберігання вилученої в ході досудового слідства, дізнання або судового розгляду кримінальної справи вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів проводиться тільки в господарчих підрозділах Міністерства внутрішніх справ, Головних управлінь Міністерства внутрішніх справ, управлінь Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Головних управлінь та управлінь СБУ після перевірки та дослідження в державних судово-експертних установах. У разі необхідності поміщення зразків боєприпасів, вогнепальної або холодної зброї до натурно-довідкових колекцій вони за узгодженням зі слідчим, який розслідує кримінальну справу, можуть зберігатись у державних судово-експертних установах до отримання відповідного рішення суду.

Отже, вилучена в ході досудового розслідування зброя та боєприпаси повинні передаватися у господарчі підрозділи Міністерства внутрішніх справ, головних управлінь МВС, управлінь МВС, Служби безпеки України, головних управлінь та управлінь СБУ після перевірки та дослідження в державних судово-експертних установах.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129 КК України, ч. 1 ст. 122 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч. 1 ст. 129 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі;

-за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування призначеного покарання за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 129 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України.

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років 8 (восьми) місяців 8 (восьми) днів позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання», у строк відбуття покарання ОСОБА_1 зарахувати строк попереднього ув`язнення - з 17 листопада 2015 року по 22 жовтня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вважати ОСОБА_1 таким, що відбув покарання повністю.

Позов прокурора Маріупольської місцевої прокуратури № 1, поданий в інтересах Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня № 2», до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня № 2» (ОКПО 37989721, розрахунковий рахунок 31412544700052, МФО 834016, ГУ ДСКУ у Донецькій області) витрати на лікування потерпілого від злочину у сумі 2 748 гривень 06 копійок.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 500 гривень у відшкодування матеріальної шкоди.

В іншій частині цивільних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати у загальному розмірі 4 034 гривні 90 копійок, а саме: за проведення експертиз від 22 грудня 2015 року № 1642; від 30 грудня 2015 року № 1848; від 13 січня 2016 року № 1849; від 09 вересня 2021 року № 8/СЕ-19/105-21/1552-БЛ.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2015 року на два металевих предмета циліндрової форми, зовнішньо схожих на патрони для пістолету калібром 9 мм, в нижній частині гільз є маркування НОМЕР_2, вилучених у ОСОБА_1 в ході огляду місця події від 16 листопада 2015 року в приміщенні кабінету № 32 Жовтневого ВП.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2015 року на пістолет ПМБ № НОМЕР_1, 1984 року випуску, з магазином без маркування; три патрони калібру 9мм, маркуваннями НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_2 .

Речові докази:

-п/пакет з майкою, п/пакет з сорочкою, змивами, зразки крові, - знищити;

-сейф пакет, в якому знаходиться 1 патрон калібру 9х18 мм, сейф пакет в якому знаходиться 2 патрону калібру 9х18 мм, пістолет ПМБ № НОМЕР_1/84, - передати до установ МВС України.

Вирок може бути оскаржений до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя О.М. Музика

Судді: О.Л. Соловйов

О.А. Шевченко