Рішення № 99927560, 27.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 р. Справа№200/10838/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.06.2021 року, номер справи 053130007078, про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути його заяву від 22.06.2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», врахувавши відомості, необхідні для визначення страхового стажу за вислугу років, що містяться в довідці від 04.06.2020 року №114, що видана Вагонним депо Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця», яка уточнює особливий характер умов праці, необхідний для призначення пенсії за вислугу років.

Позов обґрунтовував тим, що оскарженим рішенням йому протиправно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому відповідач неправомірно не прийняв до уваги подану ним уточнюючу довідку, не врахувавши «намібійські винятки».

Відзив на позовну заяву подано не було.

Судом встановлено, що 22.06.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.06.2021 року, номер справи 053130007078, в призначенні такої пенсії відмовлено у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 114 цього Закону.

В рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж за вислугу років становить 26 років 6 місяців. Страховий стаж заявника - 38 років 2 місяців 22 дні, вислуга років - 0 років 0 місяців 0 днів.

Вказаним рішенням за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до спеціального страхового стажу не зараховані періоди роботи: з 11.09.1982 року по 27.10.1982, з 08.12.1984 року по 31.03.2017 року, оскільки робота в ці періоди не передбачена Переліком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583.

Також в рішенні зазначено, що для зарахування цих періодів необхідно надати уточнюючу довідку.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовано питання пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 вказаного Закону пенсії за вислугу років виплачуються на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 114 вказаного Закону пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.

Відповідно до абз. 2 п. 16 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (тобто, станом на 11.10.2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Стаття 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 55 вказаного Закону право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Орган Пенсійного фонду України відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу – 26 років 6 місяців. При цьому відповідачем підраховано, що страховий стаж заявника становить 38 років 2 місяців 22 дні.

Отже, зроблені суб`єктом владних повноважень висновки, що викладені в оскарженому рішенні, не відповідають встановленим ним обставинам щодо позивача.

Крім того, оскарженим рішенням до спеціального страхового стажу не зараховані періоди роботи позивача: з 11.09.1982 року по 27.10.1982, з 08.12.1984 року по 31.03.2017 року, оскільки робота в ці періоди не передбачена Переліком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583. Зазначено, що для зарахування цих періодів необхідно надати уточнюючу довідку.

Проте відповідач неправомірно послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583 в частині періодів роботи позивача, які передували вказаній постанові, з огляду на те, що її положення на такі періоди не поширювалися.

Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 24.07.1981 року:

– з 11.09.1982 року по 27.10.1982 року - позивач працював у вагонному депо ст. Ясинувата Донецької залізниці на посаді механіка по обслуговуванню автономних рефрижераторних вагонів пункту технічного обслуговування Ясинувата;

- з 02.11.1982 року по 20.11.1984 року - проходив службу у лавах Радянської армії;

- з 08.12.1984 року - позивач прийнятий на роботу у Вагонному депо станції Ясинувата Донецької залізниці на посаду механіка по обслуговуванню автономних рефрижераторних вагонів пункту технічного обслуговування Ясинувата;

- з 01.09.1987 року - посада механіка по обслуговуванню автономних рефрижераторних вагонів пункту технічного обслуговування Ясинувата була перейменована на механік рефрижераторних потягів (секцій) виробничої ділянки по експлуатації та технічного забезпечення рефрижераторного рухомого складу;

- з 01.09.1989 року – цю посаду перейменовано на механік дизельної та холодильної установки рефрижераторних вагонів;

- з 01.12.1991 року – цю посаду перейменовано на механік дизельної та холодильної установки;

- з 25.01.1996 року позивача переведено на посаду слюсаря електриком виробничої ділянки по ремонту та виготовленню запасних частин та деталей вагонів;

- з 19.08.1996 року позивача переведено на посаду слюсаря по ремонту рухомого складу;

- з 23.10.1996 року позивача переведено на посаду оглядача-ремонтника вагонів;

- з 30.07.2009 року назва підприємства Вагонне депо Ясинувата Донецької залізниці змінена на Вагонне депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця»;

- з 01.04.2013 року пункт технічного обслуговування вантажних вагонів на станції Ясинувата позакласна вагонного депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця» перепідпорядкований вагонному депо Волноваха ДП «Донецька залізниця». Пункт технічного обслуговування вагонів станції Ясинувата позакласна перепідпорядкований вагонному депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця»;

- 01.07.2016 року назва Пункту змінена на Пункт технічного обслуговування вагонів станції Ясинувата 1 класу;

- з 08.07.2016 року ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця»;

- з 08.07.2016 року вагонне депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у ВП «Ясинуватське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» АТ «Українська залізниця»;

- з 17.07.2017 року позивача звільнено за ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Крім того, позивач подав довідку від 04.06.2020 року №114, що видана Вагонним депо Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця», про підтвердження особливого характеру роботи або умов праці, що необхідні для призначення пенсії за вислугу років.

Вказана довідка уточнює пільговий характер та умови роботи позивача на посадах, які за характером роботи належать до посад, про які йдеться в п. «а» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з встановленими обставинами позивач належить до працівників, які мають право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач зазначав, що відповідачем не прийнята подана ним довідка, оскільки вона видана підприємством, яке розташовано на непідконтрольній українській владі території.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Між тим, такі посилання відповідача є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.

Позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і такі підприємства були утворені відповідно до законодавства України.

Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особи права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий відповідний стаж роботи.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

З огляду на загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, орган Пенсійного фонду України повинен приймати та визнавати документи, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян.

Отже, орган Пенсійного фонду України зобов`язаний приймати та аналізувати такі документи.

Неможливість проведення перевірки таких документів (довідок) та первинних документів, на підставі яких вони видані, не може бути підставою для порушення пенсійних прав осіб.

Отже, орган Пенсійного фонду України неправомірно прийняв щодо позивача оскаржене рішення, посилаючись на зазначені ним обставини, без дослідження всіх поданих документів, що мали значення для прийняття рішення, чим порушив пенсійні права позивача.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту та відновленню шляхом визнання протиправним та скасування оскарженого рішення органу Пенсійного фонду України та зобов`язання відповідача повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

При новому розгляді заяви позивача про призначення пенсії органу Пенсійного фонду України необхідно дослідити всі зазначені в трудовій книжці позивача періоди його роботи, прийняти та дослідити всі подані позивачем документи, в тому числі довідку від 04.06.2020 року №114, що видана Вагонним депо Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця», та визначити наявність у позивача необхідних умов для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням таких документів та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2021 року сплату судового збору в сумі 908 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., м. Харків, Майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.06.2021 року, номер справи 053130007078, про відмову в призначенні пенсії, прийняте щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.06.2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., м. Харків, Майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) на користь державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 27 вересня 2021 року.

Суддя Т.В. Логойда