Рішення № 9992616, 13.05.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.05.10р.Справа № 9/272-07 За позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпрофарм", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Банк", м. Київ

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаін", м. Київ

про визнання договорів недійсними;

визнання права власності на нерухоме майно

Суддя Подобєд І.М.

При секретарі судового засідання спеціаліст Бобир Ю.В.

Представники:

Від позивача - Полтарацька О.В., довіреність від 01.03.10р., представник

Від відповідача -1 - представник не з'явився

Від відповідача -2 - Бразулук С.С., довіреність № 25-3/08-2Ю від 25.03.09р., представник

СУТЬ СПОРУ:

ВАТ „Дніпрофарм” в особі генерального директора ОСОБА_6 звернулось у жовтні 2007 року із позовом до ТОВ „Фортуна-банк” та до ТОВ „Фаін”, в якому просить господарський суд:

- визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., укладений між ТОВ „Фортуна-банк” та ВАТ „Дніпрофарм”;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2005р., укладений між ТОВ „Фортуна-банк” та ТОВ „Фаін”;

- визнати недійсним договір іпотеки від 18.11.2005р., укладений між ТОВ „Фортуна-банк” та ТОВ „Фаін”;

- визнати за ВАТ "Дніпрофарм" право власності на нерухоме майно: Б-3 - будівля головного виробничого корпусу, Г-2 - будівля інтерферона, Ч - склад склопосуду та допоміжний склад №1, Д-1 - виробнича будівля віварія, О -трансформаторний кіоск, Л,И - блок майстерень, К - склодувна майстерня, М - склад обладнання, Н - корпус підсобних допоміжних служб, склад склотари та обладнання, Ж - будівля господарчих та медичних складів, З - склад зберігання обладнання, Т - прохідна заводу, Ш - допоміжний склад №2, С - підземне вакциносховище, Р - підземне бензосховище, Щ - допоміжний склад №3, А-2,3 - будівля сушки та фасування, адміністративно - виробничий корпус, будівля автоматичної лінії пакування лікарських засобів, В-1,2 - будівля центральної котельні, будівля пральні, будівля водопідготовки, І - градирня, IV - металева труба котельні, II - градирня бетонна, 1-10 - огорожа, Е-1 - будівля банку (приміщення №2), ґанок е2, VI - мостіння, Ю, L - навіси, III - естакада, що знаходиться за адресою пр. Карла Маркса, 12, м.Дніпропетровськ, 49005.

В обґрунтування своїх позовних вимог ВАТ „Дніпрофарм” вказує на те, що Відповідачі за вказаним договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором купівлі-продажу не набули права власності на зазначене нерухоме майно, а ці договори мають бути визнані недійсними відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України з тих підстав, що:

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р. явно суперечить ст. ст. 92, 161, 203, 207 Цивільного кодексу України, ст. 65 Господарського кодексу України та ст. ст. 33, 35 і 37 Закону України „Про іпотеку”, оскільки був вчинений від імені Позивача неуповноваженою особою ОСОБА_5 без відповідного обсягу дієздатності та без відома Позивача:

- ТОВ „Фортуна-банк” не є добросовісним набувачем зазначеного майна, згідно положень ст. ст.330 та 388 Цивільного кодексу України, а тому у ТОВ „Фортуна-банк” не виникло право власності на заставлене нерухоме майно на підставі недійсного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки зазначене майно вибуло з володіння власника, яким є Позивач, без його відома;

- оскільки ТОВ „Фортуна-банк” продало нерухоме майно Позивача, не будучи його власником та без відома Позивача, договір купівлі-продажу від 18.11.2005р. суперечить ст. 658 Цивільного кодексу України, тому повинен бути визнаний недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України;

- оскільки ТОВ „Фаін” не набув права власності на зазначене нерухоме майно, а відповідно не має права здійснювати розпорядження ним, договір іпотеки укладений між Відповідачами 18.11.2005р. суперечить ст. 5 Закону України „Про іпотеку”, тому має бути визнаний недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України тощо.

Також Позивач вказує, що на час звернення із цим позовом до суду легітимність генерального директора ВАТ „Дніпрофарм” ОСОБА_6, підтверджується інформацією з ЄДРПОУ, яка вважається достовірними даними, відповідно до ст. ст. 17, 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

ТОВ "Фортуна-банк" не погоджується із позовними вимогами ВАТ "Дніпрофарм", вважає їх такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, щодо прав власності та недійсності правочинів (господарського зобов'язання) в Україні.

Так ТОВ „Фортуна-банк” заперечує на тому факті, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005 року було укладено посадовою особою Позивача із перевищенням повноважень, наданих йому статутом через відсутність рішення Ради позивача на таке відчуження. Вказує, що на виконання вимог установчих документів, рішенням Ради Позивача від 25.06.2004 року надано згоду на передачу належного Позивачу майна, в тому числі й нерухомості, в заставу (іпотеку) на користь Відповідача-1 із усіма наслідками, що можуть мати місце в зв'язку із цим. Вважає, що оскільки власник майна, яке передається в іпотеку як забезпечення виконання зобов'язань щодо належного виконання ним умов основного зобов'язання, приймаючи рішення про іпотеку майна також одночасно погоджується із можливістю настання відповідних наслідків щодо такого заставленого (обтяженого іпотекою) майна, пов'язаних з невиконанням (виконанням не у повному обсязі) основного зобов'язання, то в подальшому, будь-які рішення власника обтяженого іпотекою майна щодо надання, а так само й щодо ненадання дозволу на відчуження в рахунок виконання зобов'язань як у позасудовому, так і у примусовому порядку не породжують жодних юридичних наслідків для іпотекодержателя щодо захисту порушених прав, оскільки незнання законів, не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68 Конституції України). Вказує також, що повноваження Ради Позивача щодо відчуження майна на суму, що перевищує 20000 доларів США (або еквівалент цієї суми в іншій валюті), визначені пунктом 8.17.11. Статуту, полягають виключно в узгодженні, а не в укладенні відповідних правочинів, а тому в голови Ради позивача, згідно вимог його ж (Позивача) статуту, відсутні повноваження, а враховуючи зміст права іпотеки відсутні й підстави підписувати договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Наголошує на тому, що сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним, а за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Вважає, що навіть, якби ОСОБА_5 не мав права підпису подібних договорів, відповідно до положень Статуту Позивача, таким правом він був наділений відповідно до положень ст. ст. 47, 48 Закону України „Про господарські товариства". Заперечує ТОВ „Фортуна-банк” також на тій обставині, що на момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя уповноваженим органом Позивача було призначено виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_6, оскільки вирішення питань про призначення на посаду генерального директора Позивача є виключною компетенцією зборів акціонерів Позивача та не може бути делеговане іншим органам управління Позивача - пункти 8.4.3. та 8.27. Статуту Позивача. Вважає, що у нотаріуса були відсутні правові підстави відмовити сторонам у вчиненні нотаріальних дій, оскільки рішенням зборів акціонерів Позивача від 28.07.2000 року про призначення Генерального директора та відомості державного органу та довідкою №3908 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України було підтверджено особу ОСОБА_5 як керівника ВАТ „Дніпрофарм”. Вказує на те, що ст. 388 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для витребування майна у добросовісного набувача та не може бути розширена за бажанням Позивача, а тому вимоги Позивача про витребування зазначеного майна задоволені бути не можуть. Що стосується визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, яке є предметом оскаржуваних правочинів, то ТОВ „Фортуна-банк” вказує на те, що ст. 217 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, який визнано недійсним. Таким чином, ТОВ „Фортуна-банк” вважає, що чинним законодавством України реституцію в односторонньому порядку, а тим більше на користь третіх осіб - не передбачено. Щодо недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2005 року, що був укладений між ТОВ „Фортуна-банк" та ТОВ „Фаін", то цей договір було укладено з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, умови цього договору на даний момент виконано сторонами в повному обсязі, а тому ТОВ „Фаін" є добросовісним набувачем цього майна. Звертає увагу на те, що Позивач не був стороною за договором купівлі - продажу нерухомого майна від 18.11.2005 року та за договором іпотеки від 18.11.2005 року, а тому не має права на оскарження цих правочинів, оскільки, відповідно до чинного законодавства України, позивачем у такій справі може бути лише підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода. Користуючись правами відповідача у справі, ст. ст. 161, 217, 388, 572, 593 Цивільного кодексу України, ст. 199 Господарського кодексу України, ст. ст. 21, 22, 33, 34, 59 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 41, 46, 47, 48 Закону України „Про господарські товариства", Законом України „Про іпотеку", Законом України „Про заставу", Законом України „Про нотаріат", Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України за №20/5 від 03.03.2004 року, Роз'ясненням Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 року, просить повністю відмовити Позивачу у позові.

ТОВ „Фаін” зі своєї сторони позовні вимоги ВАТ „Дніпрофарм” не визнає. При цьому ТОВ „Фаін” вказує, що не може надати будь - яких пояснень щодо Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005 року, оскільки не було стороною у цьому правочині, а щодо договору іпотеки від 18.11.2005 року та договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2005 року не погоджується із позовними вимогами ВАТ „Дніпрофарм”, оскільки вважає, що ці вимоги такими, що не відповідають нормам матеріального права України, через необґрунтованість таких вимог. Вказує, що ТОВ „Фаін” було придбано у ТОВ „Фортуна-банк” зазначене майно за відплатним договором, що на момент придбання нерухомого майна ТОВ „Фаін” не знало і не могло знати про будь - які спори щодо нерухомого майна, на яке набувалося право власності, і таких спорів щодо нерухомого майна не було. Вважає, що, таким чином, ТОВ „Фаін” є добросовісним набувачем цього майна. Вказує, що предмет спору - об'єкт нерухомого майна, що є предметом оскаржуваних правочинів, не був загублений позивачем або викрадений в нього, оскільки у Позивача відсутні докази протилежного; що об'єкт нерухомого майна не вибув з володіння позивача поза його волею, оскільки уповноваженим органом позивача 25.06.2004 року було прийнято рішення щодо іпотеки цього майна; та що разом з тим, об'єкт нерухомого майна було набуто в Позивача за відплатним договором, оскільки оскаржуваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя було укладено з метою задоволення вимог, що випливають із кредитного договору, в тому числі й щодо сплати (погашення) Позивачем заборгованості по кредиту та процентах перед ТОВ „Фортуна-банк”, тому з огляду на зміст ст. 388 Цивільного кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав для витребування майна та не може бути розширена за бажанням позивача, - можна зробити висновок про те, що вимоги Позивача задоволені бути не можуть. Вказує також, що згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, який визнано недійсним, і не передбачено реституцію в односторонньому порядку, а тим більше на користь третіх осіб. До того ж, ТОВ „Фаін” вважає, що у Позивача немає жодних підстав витребувати майно у законного власника, яким є ТОВ „Фаін”, оскільки на даний момент спірне майно було обтяжене в установленому законом порядку та перебуває у заставі ТОВ “Фортуна-банк”. При цьому звертає увагу на те, що договір застави укладено відповідно до вимог чинного законодавства законним власником майна, а ВАТ “Дніпрофарм” не є стороною ані за договором іпотеки від 18.11.2005 року, ані за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2005 року, а тому не має правових підстав на їх оскарження. Просить у задоволенні позову повністю відмовити.

В судових засіданнях одночасно приймали участь представники ВАТ „Дніпрофарм”, які було уповноважені на участь у розгляді цієї справи генеральним директором цього товариства ОСОБА_6 та генеральним директором цього товариства Наумовим О.С.

Заявою від 08.11.2007р. представник ВАТ „Дніпрофарм” Чернишов О.В., який діяв на підставі довіреності №10-07 від 13.07.2007р., виданої генеральним директором ОСОБА_6, просив відсторонити від участі у справі інших неповноважних представників цього товариства.

Двічі заявами від 16.04.2008р. та від 18.09.2008р. ВАТ „Дніпрофарм” в особі генерального директора Наумова О.С. просило не допускати до участі у справі осіб, які діють від імені ВАТ „Дніпрофарм” за дорученнями, виданими ОСОБА_6 та будь-якими іншими особами, крім Наумова О.С., прийняти відмову від позову ВАТ „Дніпрофарм” та припинити провадження у цій справі. Вирішення цих заяв відкладалось судом до зясування хто є чинним керівником ВАТ „Дніпрофарм” на час розгляду справи.

Провадження у даній справі у суді першої інстанції неодноразово зупинялось та поновлювалось, зокрема, у звязку із надсиланням матеріалів цієї судової справи до судів апеляційної та касаційної інстанцій для розгляду скарг сторін на ухвали суду першої інстанції, судові акти апеляційної та касаційної інстанцій тощо.

Після останнього поновлення провадження у справі у суді першої інстанції заявою від 03.03.2010р. ліквідатор ВАТ „Дніпрофарм” Полушин Ю.М. просить суд не задовольняти заяву про відмову від позову ВАТ „Дніпрофарм” та не допускати до участі у цій справі представників ВАТ „Дніпрофарм”, довіреності яких підписані будь-якими особами, крім ліквідатора ВАТ „Дніпрофарм” Полушина Ю.М.

25.03.2010р. ВАТ „Дніпрофарм” в особі представника Полторацької О.В., яка діє на підставі довіреності від 01.03.2010р., яка видана ліквідатором Полушиним Ю.М., подало заяву про зміну підстав позову, якою доповнило підстави своїх позовних вимог про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя посиланням на такі обставини, як от:

- при укладенні договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., укладеного між ТОВ "Фортуна-Банк" та ВАТ „Дніпрофарм”, ТОВ "Фортуна-Банк" не дотрималось 30-денного строк щодо повідомлення боржника про звернення стягнення на майно;

- станом на 28.10.2005р. не було здійснено оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності;

- банк мав повернути позичальнику різницю грошових коштів, оскільки сума боргу позичальника склала 13286138,00 грн., у той час як оцінка майна складала 13537160,00 грн.

ТОВ „Фаін” у відзиві на позов від 25.03.2010р. заперечує проти позовних вимог Позивача щодо повернення нерухомого майна у володіння ВАТ „Дніпрофарм”, вважаючи їх такими, що не відповідають нормам матеріального права України. Вказує, що ТОВ „Фаін” є добросовісним набувачем зазначеного майна і немає жодних підстав для витребування цього майна, яке на даний момент перебуває у заставі ТОФ „Фортуна-банк”, як обтяжене в установленому законом порядку. Просить повністю відмовити позивачу у всіх його позовних вимогах.

Від ПАТ „Фортуна-банк” надійшло клопотання (факсовим звязком) про перенесення розгляду справи, яке призначене в судовому засіданні на 14.05.2010р., на інший день у звязку із неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника. У задоволенні цього клопотання було відмовлено судом, як такому, що не підтверджене будь-якими доказами, які б свідчили про дійсну неможливість направлення уповноваженого представника та поважність причин цього.

В судовому засідання 14.05.2010р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які надавались у судових засіданнях під час усього розгляду цієї справи, та дослідивши надані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством „Дніпрофарм” (Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фортуна-банк” (Відповідачем-1) був укладений договір про надання кредитної лінії №04К-КЛ/216 від 18.12.2003р. (далі - Кредитний договір). Відповідно до п.п. 1.1.1., 1|.2., 1.3. Відповідач-1 надав Позивачу кредитну лінію в межах максимального ліміту заборгованості до 1400000 грн. із строком повернення до 15.04.2005р. під 20 відсотків річних.

Додатковими угодами №1 від 18.12.2003р., №2 від 25.12.2003р., №3 від 29.01.2004р., №4 від 29.01.2004р., №5 від 11.02.2004р., №6 від 29.01.2004р., №7 від 26.02.2004р., №8 від 26.02.2004р., №9 від 19.03.2004р., №10 від 26.03.2004р., №11 від 26.03.2004р., №12 від 01.04.2004р., №13 від, №14 від 02.04.2004р., №15 від 02.04.2004р., №16 від 03.06.2004р., №17 від 03.06.2004р., №18 від 07.06.2004р., №19 від 08.06.2004р., №20 від 08.06.2004р., № 21 від 09.06.2004р., №22 від 10.06.2004р., № 23 від 10.06.2004р., №24 від 11.07.2004р., №25 від 14.06.2004р.,№26 від 14.06.2004р., №27 від 15.06.2004р.,№28 від 15.06.2004р., №29 від 16.06.2004р., № 30 від 16.06.2004р., №31 від 17.06.2004р., №32 від 18.06.2004р., №33 від 21.06.2004р., №34 від 21.06.2004р., №35 від 22.06.2004р., №36 від 22.06.2004р., №37 від 23.06.2004р., №38 від 24.06.2004р., №39 від 24.06.2004р., №40 від 25.06.2004р., №41 від 25.06.2004р., №42 від 17.09.2004р., №43 від 17.09.2004р., №44 від 21.09.2004р., №45 від 30.09.2004р., №46 від 05.01.2005р., №47 від 15.04.2005р.№48 від 15.04.2005р. сторони неодноразово вносили зміни до договору про надання кредитної лінії №04К-КЛ/216 від 18.12.2003р., згідно до яких сума максимального ліміту кредиту за цим Кредитним договором збільшилася до 12000000 грн., а остаточний строк повернення кредитних коштів було встановлено до 10.10.2005р.

В забезпечення виконання Позивачем своїх обов'язків за Кредитним договором Позивач та Відповідач-1 уклали Договір іпотеки від 29.07.2004р. (далі - Договір іпотеки від 29.07.2004р.) із додатковою угодою №1, відповідно до умов якого Позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 таке нерухоме майно: Б-3 - будівля головного виробничого корпусу, Г-2 - будівля інтерферона, Ч - склад склопосуду та допоміжний склад №1, Д-1 - виробнича будівля віварія, О - трансформаторний кіоск, Л,И - блок майстерень, К-склодувна майстерня, М - склад обладнання, Н - корпус підсобних допоміжних служб, склад склотари та обладнання, Ж - будівля господарчих та медичних складів, З - склад зберігання обладнання, Т - прохідна заводу, Ш - допоміжний склад №2, С - підземне вакциносховище, Р - підземне бензосховище, Щ - допоміжний склад №3, А-2,3 - будівля сушки та фасування, адміністративно - виробничий корпус, будівля автоматичної лінії пакування лікарських засобів, В-1,2 будівля центральної котельні, будівля пральні, будівля водопідготовки, І - градирня, IV - металева труба котельні, II - градирня бетонна, 1-10 - огорожа, Е-1 будівля банку (приміщення №2), ґанок е2, VI - мостіння, Ю,L - навіси, III - естакада, що знаходиться за адресою 49005, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12.

За умовами п. 1.3 вказаного Договору іпотеки від 29.07.2004 року сторони дійшли згоди про те, що заставна вартість предмету іпотеки, відповідно до висновку експерта, складає 13537160,00 грн.

28.10.2005р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя (далі - Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р.), згідно з умовами якого нерухоме майно, яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки від 29.07.2004р. було передане у власність Відповідача-1 з метою задоволення його вимог до Позивача.

28.10.2005р. між Позивачем та Відповідачем-1 складений акт прийому-передачі зазначеного нерухомого майна.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р. був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Шрамко О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №4673.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” №8850253 від 04.11.2005р., за Відповідачем-1 було зареєстроване право власності на зазначене вище нерухоме майно, яке набуто за Договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р.

18.11.2005р. між ТОВ „Фортуна-банк” (Відповідачем-1) та ТОВ „Фаін” (Відповідачем-2) був укладений договір купівлі-продажу (далі - Договір купівлі-продажу від 18.11.2005 року), відповідно до умов якого Відповідач-1 продав Відповідачу-2 нерухоме майно за адресою 49005, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12, яке було предметом іпотеки за Договором іпотеки від 29.07.2004 року. Цей договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Шрамко О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №4990.

У цей же день - 18.11.2005р. між Відповідачами був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого Відповідач-2 передав Відповідачу-1 в іпотеку нерухоме майно за адресою 49005, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12, яке було предметом іпотеки за Договором іпотеки від 29.07.2004 року, що підтверджується витягом із Державного реєстру іпотек №11053897 від 30.01.2007р.

Згідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” №10302206 від 05.04.2006р., на теперішній час право власності на зазначене вище майно зареєстровано за Відповідачем-2 на підставі договору купівлі-продажу від 18.11.2005р.

Проте вказані вище договори, а саме: Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., договір купівлі-продажу від 18.11.2005р. та договір іпотеки від 18.11.2005р. - мають бути визнані недійсними, а за Позивачем має бути визнано право власності на зазначене нерухоме майно з наступних підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2010р. у справі №Б29/15/93/06 ВАТ „Дніпрофарм” визнано банкрутом, а ліквідатором цього товариства призначено арбітражного керуючого Полушина Ю. М.

Згідно ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута і ця особа виконує функції з управління та розпорядження майном; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб тощо.

На час розгляду цієї справи судом по суті спору, єдиним законним керівником цього Позивача є його ліквідатор, а уповноваженими представниками Позивача особи, які уповноважені ліквідатором представляти інтереси Позивача на підставі відповідних довіреностей, зокрема Полторацька О.В., яка жіє на підставі довіреності від 01.03.2001р.

Щодо вимог Позивача про визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р. слід виходити із наступного.

Позивач є власником зазначеного вище нерухомого майна, яке було набуто ним на підставі наказу Фонду державного майна України „Про виконання плану розміщення акцій ВАТ „Дніпрофарм” №2035 від 06.11.2001р. та було зареєстроване за ним на праві колективної власності, що підтверджується відповідним реєстраційним посвідченням від 14.11.2001р., виданим Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації.

Як зазначено у преамбулі та реквізитах Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., цей договір був підписаний від імені Позивача генеральним директором ОСОБА_5, який діє на підставі Статуту та рішення Загальних зборів акціонерів від 28.07.2000р. Цією ж особою підписаний від імені Позивача і акт прийому-передачі нерухомого майна (предмета іпотеки) від 28.10.2005р.

Як вбачається із протоколу №8 засідання Ради ВАТ „Дніпрофарм” від 10.10.2005р., витягу із трудової книжки 10.10.2005р. ОСОБА_5 був звільнений із посади генерального директора Позивача за власним бажанням у зв'язку із поданням ним відповідної заяви. Із наказом про власне звільнення ОСОБА_5 був ознайомлений 17.10.2005р. і надані Позивачем табелі обліку робочого часу Позивача за жовтень - грудень 2005р. свідчать про завершення виконання цією особою повноважень генерального директора ВАТ „Дніпрофарм”. Виконуючим обов'язки генерального директора Позивача вказаним протоколом ради був призначений ОСОБА_6

Відповідно до статті 14 трудового контракту від 28.07.2000р., який було укладено між ОСОБА_5 та Позивачем, цей контракт діє до настання однієї із події (дії), зокрема: дострокового припинення дії контракту за ініціативою працівника.

Таким чином, трудовий контракт із ОСОБА_5 був припинений 10.10.2005р. і з цієї дати ОСОБА_5 вже не займав посади генерального директора Позивача.

При цьому відомості у Державному реєстрі підприємств та організацій України відомостей про ОСОБА_5, як керівника ВАТ „Дніпрофарм”, перестали відповідати фактичним обставинам.

На підтвердження факту звільнення ОСОБА_5 із посади генерального директора Позивача до матеріалів судової справи Позивачем також було надано рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18.04.2006р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ВАТ „Дніпрофарм” про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди. Проте господарським судом не можуть бути враховані факти, встановлені цим судовим рішенням, оскільки це рішення суду загальної юрисдикції було скасовано постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.09.2008р.

Отже, починаючи з 10.10.2005р. і відповідно на 28.10.2005р. - дату підписання вказаного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ОСОБА_5 вже не мав повноважень генерального директора ВАТ „Дніпрофарм” та не був наділений правом представляти Позивача у відносинах із третіми особами, тому відповідно не мав права укладати від імені Позивача будь-які угоди.

Також слід врахувати, що повноваження генерального директора ВАТ „Дніпрофарм”, який є виконавчим органом товариства та здійснює керівництво його поточною діяльністю, визначаються Статутом цього товариства та Положенням про генерального директора (п. 8.27 Статуту Позивача).

Так Статутом Позивача у редакції від 11.08.2000р., яка діяла на момент укладання Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., передбачено, що Рада Позивача має виключну компетенцію вирішувати такі питання як узгодження будь-якої угоди чи декількох пов'язаних між собою угод на суму, що перевищує 40000 доларів США (п.п. 8.17.4 Статуту) та узгодження відчуження майна ВАТ "Дніпрофарм" на суму, що перевищує 20000 доларів США (п.п. 8.17.11. Статуту).

Відповідно до п. 8.18. Статуту Позивача, питання зазначені в п.п. 8.17.1-8.17.27 належать до виключної компетенції Ради Товариства і не можуть бути передані на вирішення виконавчого органу Товариства.

Згідно ч.ч. 1, 4 та 5 ст. 46 Закону України „Про господарські товариства” (в редакції зі змінами та доповненнями за станом на 06.09.2005р.), в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Згідно ч. 5 ст. 65 Господарського кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно ч.1 ст. 161 Цивільного кодексу України, виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Отже, згідно п. 8.18. Статуту Позивача та ст. 46 Закону України "Про господарські товариства" питання, які винесені до компетенції Ради Позивача не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства, тобто генерального директора.

Відповідно до п. 8.28. Статуту ВАТ „Дніпрофарм”, генеральний директор Позивача може укладати Угоди, за винятком тих, які Статутом віднесені до компетенції Ради Позивача. Такі угоди, укладені генеральним директором Позивача, не створюють для Позивача обов'язків до затвердження їх Радою Позивача.

Отже, виходячи із наведених положень Статуту Позивача, угоди, що віднесені до виключної компетенції Позивача, ще до їх укладання повинні узгоджуватися із Радою Позивача, а в разі відсутності такого узгодження - такі угоди є такими, що укладені без відповідних повноважень.

Як вбачається із матеріалів цієї судової справи, ніякого узгодження Рада Позивача на укладання Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р. не надавала, що підтверджується протоколом Ради Позивача №10 від 02.11.2005р., у якому зазначено, що Рада вирішила визнати дії по передачі застави іпотеки ВАТ „Дніпрофарм” до ТОВ „Фортуна-банк” незаконними, так як на момент здійснення цієї угоди ОСОБА_5 не був генеральним директором ВАТ „Дніпрофарм”.

Згідно ст. 92 Цивільного кодексу України, норми якої регулюють цивільну дієздатність юридичної особи, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч.1 ст. 241 Цивільного кодексу України, право чин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення право чину цією особою. Право чин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Отже, слід визнати, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., був вчинений ОСОБА_5 від імені Позивача без відповідного обсягу дієздатності та без його відома, оскільки про укладення такого договору Рада Позивача висловила своє ставлення лише у рішення Ради Позивача №10 від 02.11.2005р., яким не надала згоди на укладення цього договору, тому це суперечить положенням ст. ст. 92, 161, 203, 207 Цивільного кодексу України та ст. 65 Господарського кодексу України.

Також слід врахувати, що згідно ч. 1 ст. 33 Закону України „Про іпотеку” (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваних договорів), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частина 3 ст. 33 Закону України „Про іпотеку” встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 35 Закону України „Про іпотеку”, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушенного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 37 Закону України „Про іпотеку”, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем в суді, якщо він доведе, що основне зобов'язання і умови іпотечного договору не були порушені. У разі переходу до іпотекодержателя права власності на передане в іпотеку нерухоме майно права і вимоги інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані у встановленому законом порядку, залишаються дійсними. Іпотекодержатель несе відповідальність за задоволення прав чи вимог інших осіб на предмет іпотеки, які мають вищий пріоритет. Задоволення прав чи вимог осіб з нижчим пріоритетом здійснюється у межах перевищення вартості нерухомого майна, визначеної шляхом його оцінки, після задоволення прав чи вимог, які мають вищий пріоритет, над розміром забезпеченої іпотекою вимоги іпотекодержателя.

Відповідно до п. 1.2 Договору про надання кредитної лінії №04К-КЛ/216 від 18.12.2003р., кінцевий термін повернення кредиту було продовжено до 10.10.2005р.

Оскаржуваний Договір про задоволення вимог іпотекодержателя було укладено 28.10.2005р.

Матеріали судової справи свідчать що, Відповідач-1 не звертався до Позивача із повідомлення про звернення стягнення на майно, і це доказує, що його було укладено без дотримання 30-денного строку для повідомлення боржника, тобто Відповідачем-1 не були дотримані вимоги ст. 35 Закону України “Про іпотеку”.

До того ж слід врахувати, що, як вбачається з оскаржуваного договору, предмет застави Відповідачем-1 було придбано на суму 13537160,00 грн. Проте ця сума була визначена згідно висновку експерта для укладення Договору іпотеки від 29.07.2004р.

Тобто на момент набуття права власності, а саме станом на 28.10.2005р., відповідної оцінки предмета іпотеки не було.

Як вказує Позивач, згідно з оскаржуваним договором сума боргу позичальника складала 13286138,00 грн., у той час як оцінка майна складала 13537160,00 грн., тобто Відповідач-1 мав повернути різницю грошових коштів позичальнику, але цього не було зроблено.

Це також свідчить про необхідність узгодження умов Договору про задоволення вимог іпотекодержателя Радою Позивача, оскільки умови цього договору суттєво зачіпають майнові інтереси усього товариства та його акціонерів.

При цьому доводи Відповідачів про те, що достатньою є згода Ради Позивача, яка була надана рішенням цього органу від 25.06.2004р. під час отримання кредиту та передачі зазначеного нерухомого майна в іпотеку, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки погашення заборгованості за кредитним договором шляхом укладення договору про звернення стягнення на предмет іпотеки є позасудовою процедурою, а відтак вчинення такого правочину потребує дотримання усіх вимог діючого законодавства.

Доводи Відповідачів про те, що оспорюваний Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р. був укладений в нотаріальній формі, а відтак відповідав вимогам законодавства, відхиляються судом з тих підстав, що як свідчать встановлені вище судом обставини, нотаріусом не були належним чином зясовані усі необхідні відомості про повноваження керівника ВАТ „Дніпрофарм” на час вчинення та нотаріального посвідчення цього правочину.

У відповідності до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а недодержання цих вимог в момент вчинення правочину є підставою для його недійсності.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недісним з моменту його вчинення.

Таким чином, з урахуванням встановлених вище обставин, які свідчать про те, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р. був вчинений ОСОБА_5 від імені Позивача без відповідного обсягу дієздатності та без його відома, без додержання вимог законодавства про іпотеку, а відтак суперечить положенням ст. ст. 33, 35 Закону України „Про іпотеку”, ст.ст. 92, 161, 203, 207 Цивільного кодексу України та ст. 65 Господарського кодексу України - цей договір має бути визнаний недійсним з моменту його вчинення.

Щодо вимог Позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18.11.2005р. слід виходити з наступного.

Згідно ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно із статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вже було встановлено судом вище, нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за Договором іпотеки від 29.07.2004р., було відчужене ОСОБА_5 без відома Позивача - на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., який є недійсним з моменту його вчинення, а відтак у Відповідача-1 не виникало право власності на це майно.

Згідно ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Таким чином, враховуючи на вище наведене, Договір купівлі-продажу від 18.11.2005р., що був укладений між Відповідачами, та був вчинений Відповідачем-1 всупереч ст. 658 Цивільного кодексу України, також повинен бути визнаний недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Отже, Відповідач-2 не набував права власності на придбане у Відповідача-1 нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 18.11.2005р., оскільки Відповідач-1 продав нерухоме майно Позивача, не будучи його власником та без відома Позивача, що надає Позивачу право витребувати це нерухоме майно від Відповідача-2 та предявляти вимоги про визнання за Позивачем право власності на спірне майно.

Щодо вимог Позивача про визнання недійсним Договору іпотеки від 18.11.2005р., то слід виходити з наступного.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про іпотеку”, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Як вказувалось вище, суд дійшов висновку, що Відповідач-2 не мав законних підстав для набуття права власності на зазначене нерухоме майно, а відповідно у Відповідача-2 не виникло права здійснювати розпорядження цим майном.

Таким чином, договір іпотеки укладений між Відповідачами 18.11.2005р. суперечить ст. 5 Закону України „Про іпотеку”, тому також повинен бути визнаний недійсним у відповідності до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Як зазначалось вище, ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України, надає право на підставах встановлених законом заперечувати дійсність правочину будь-якій заінтересованій особі, яка не є стороною правочину, що спростовує доводи Відповідача-2 про те, що Позивач позбавлений права звертатись із вимогами про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18.11.2005р. та Договору іпотеки від 18.11.2005р., у яких Позивач не був стороною.

Щодо вимог Позивача про визнання за цією особою права власності на зазначене нерухоме майно, то ці вимоги також підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 147 Господарського кодексу України, право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

Частиною 1 ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договори придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вбачається зі змісту оспорюваного Договору купівлі-продажу від 18.11.2005р., цей договір дійсно є відплатним, а тому зазначене нерухоме майно може бути витребувано у добросовісного набувача лише у випадку доведення існування підстав, встановлених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недійсності правочину, зокрема обов'язок кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, який визнано недійсним (ч.1 ст. 216 вказаного Кодексу).

Разом з тим, ч.5 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлює, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою стороною. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як випливає зі змісту позовних вимог Позивача, ця особа вимагає визнання недійсними низки правочинів, юридичними наслідками яких є перехід права власності та подальше обтяження такого майна, і як наслідок просить визнання за нею права власності на зазначене нерухоме майно, яке оспорюється Відповідачами. Безпосередньо вимог про застосування наслідків нікчемного правочину Позивач у цій справі до Відповідачів не висуває, оскільки такі вимоги є предметом у іншій справі №9/271-07, яка знаходиться на розгляді господарського суду Дніпропетровської області за участю цих же осіб.

Як свідчать матеріали цієї справи, починаючи з жовтня 2005 року між акціонерами ВАТ „Дніпрофарм” велася низка судових спорів стосовно особи керівника цього товариства та легітимності рішень, прийнятих загальними зборами акціонерів цього товариства, що свідчить про наявність певного конфлікту серед власників зазначеного спірного майна.

Отже, доводи Відповідача-2 про те, що Відповідач-2 не був та не міг бути обізнаним про наявність вказаних вище конфліктів серед акціонерів Позивача, та про відсутність повноважень у особи, яка підписала від імені Позивача Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., а тому є добросовісним набувачем зазначеного нерухомого майна, мають бути розглянуті у іншій судовій справі.

На підставі викладеного позовні вимоги Позивача в особі його ліквідатора Полушина Ю.М. та уповноважених ним представників про визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., укладеного між Позивачем та Відповідачем-1, про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18.11.2005р., укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, про визнання недійсним договору іпотеки від 18.1.2005р., укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, та про визнання за Позивачем права власності на зазначене спірне майно є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у справі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідачів наступним чином: у сумі 25627,50 грн. витрат Позивача на державне мито (25500,0 грн. + 85,00 грн. + 42,50 грн.) та сумі 118,00 грн. витрат Позивача на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на Відповідача-1, а у сумі 42,50 грн. решти витрат Позивача на державне мито на Відповідача-2.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 45, 49, 82-85, 115-118 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005р., укладений між Відкритим акціонерним товариством „Дніпрофарм” (49005, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12, код ЄДРПОУ 01973118) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фортуна-банк” (04070, м. Київ, вул. Бортичів Тік, 35-в, код ЄДРПОУ 26254732) - з дати його вчинення.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2005р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фортуна-банк” (04070, м. Київ, вул. Бортичів Тік, 35-в, код ЄДРПОУ 26254732) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фаін” (04070, м. Київ, вул.. Бортичів Тік, 35-в, код ЄДРПОУ 33639753) - здати його вчинення.

Визнати недійсним договір іпотеки від 18.11.2005р., укладений між (04070, м. Київ, вул. Бортичів Тік, 35-в, код ЄДРПОУ 26254732) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фаін” (04070, м. Київ, вул.. Бортичів Тік, 35-в, код ЄДРПОУ 33639753) з дати його вчинення.

Визнати за Відкритим акціонерним товариством "Дніпрофарм" (49005, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12, код ЄДРПОУ 01973118) право власності на нерухоме майно: Б-3 - будівля головного виробничого корпусу, Г-2 - будівля інтерферона, Ч - склад склопосуду та допоміжний склад №1, Д-1 - виробнича будівля віварія, О -трансформаторний кіоск, Л,И - блок майстерень, К - склодувна майстерня, М - склад обладнання, Н - корпус підсобних допоміжних служб, склад склотари та обладнання, Ж - будівля господарчих та медичних складів, З - склад зберігання обладнання, Т - прохідна заводу, Ш - допоміжний склад №2, С - підземне вакциносховище, Р - підземне бензосховище, Щ - допоміжний склад №3, А-2,3 - будівля сушки та фасування, адміністративно - виробничий корпус, будівля автоматичної лінії пакування лікарських засобів, В-1,2 - будівля центральної котельні, будівля пральні, будівля водопідготовки, І - градирня, IV - металева труба котельні, II - градирня бетона, 1-10 - огорожа, Е-1 - будівля банку (приміщення №2), ґанок е2, VI - мостіння, Ю,L - навіси, III - естакада, що знаходиться за адресою: 49005, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю „Фортуна-банк” (04070, м.Київ, вул. Бортичів Тік, 35-в, код ЄДРПОУ 26254732) на користь Відкритого акціонерного товариства "Дніпрофарм" (49005, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12, код ЄДРПОУ 01973118) суму 25627,50 грн. витрат на державне мито, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фаін” (04070, м. Київ, вул. Бортичів Тік, 35-в, код ЄДРПОУ 33639753) на користь Відкритого акціонерного товариства "Дніпрофарм" (49005, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12, код ЄДРПОУ 01973118) суму 42 грн. 50 коп. витрат на державне мито.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяІ.М. Подобєд Рішення підписано- 27.05.2010р.