Рішення № 99926023, 15.09.2021, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 вересня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/69/21

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Качунь І.Є.

розглянув справу

за позовом Державної екологічної інспекції у Тернопільській області

до відповідача Комунального підприємства Кременецької міської ради "Міськводгосп"

про стягнення 1 014 359,98 грн шкоди, завданої державі в результаті порушення вимог природоохоронного законодавства

за участі представників сторін:

позивача - Мартинюк З.І.

відповідача - Сідоров В.М.

Суть справи:

У провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходиться справа за позовом Державної екологічної інспекції у Тернопільській області до Комунального підприємства Кременецької міської ради "Міськводгосп" про стягнення шкоди, завданої державі в результаті порушення вимог природоохоронного законодавства.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих повноважним представником у судовому засіданні, позивач посилається на те, що проведеною контролюючим органом перевіркою зафіксовано здійснення Комунальним підприємством скиду зворотних вод без належної очистки у річку Іква з перевищенням встановлених нормативів ГДС, внаслідок чого навколишньому природному середовищу завдано шкоду, стягнення якої є предметом даного судового розгляду.

В судове засідання представник відповідача прибув, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №б/н (вх. №2240) від 12.03.2021, письмових поясненнях №б/н (вх. №4746) від 07.06.2021 та письмових поясненнях №б/н (вх. №7058) від 26.08.2021. Вказує на те, що ДЕІ у Тернопільській області станом на 14.02.2018 не була уповноважена проводити вимірювання показників складу та властивостей зворотних (стічних) вод, оскільки термін дії свідоцтва про атестацію на право проведення вимірювань на вказану дату у Відділу інструментально-лабораторного контролю закінчився. В свою чергу, проведення лабораторних вимірювань не уповноваженим на їх проведення органом ставить під сумнів незалежність таких досліджень та порядку відбору проб води і методики досліджень.

Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст.222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, заслухавши в процесі розгляду справ пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області на підставі наказу №25 від 14.02.2018 та направлення №40 від 14.02.2018 у період з 14 по 15 лютого 2018 року було проведено позапланову перевірку виконання припису №3-1/2868 від 28.08.2017 Комунальним підприємством.

Її результати відображені у акті №3 від 15.02.2018, де контролюючим органом зазначено, що за наслідками проведеної 22.08.2017 - 23.08.2017 перевірки ДЕІ у Тернопільській області виданий припис №3-1/2868 від 28.08.2017 терміном виконання - 01.01.2018 з такими пунктами: вжити заходів по відновленню ефективної роботи існуючих очисних споруд; скид зворотних вод у водні об`єкти проводити у відповідності до нормативів ГДС; забезпечити виконання рішення про тимчасову заборону скиду з перевищенням ГДС. За твердженням перевіряючих вищевказаний припис Місьводгоспом не виконаний.

Зважаючи на це, 14.02.2021 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області Тіцким М.І. складено протокол про адміністративне правопорушення №001306. Цього ж числа органом контролю винесена постанова про накладення адміністративного стягнення за №2, якою керівника відповідача - ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 188-5 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 765 грн. Зазначена постанова не оскаржена та набрала законної сили. Адміністративний штраф сплачено в повному обсязі, що підтверджується квитанцією банку №99 від 14.02.2018.

Окрім цього, екологічною інспекцією повторно видано припис №3-1/484 від 15.02.2018, яким зобов`язано Комунальне підприємство повторно до 01.05.2018 вжити заходів по відновленню ефективної роботи існуючих очисних споруд; скид зворотних вод у водні об`єкти проводити у відповідності до нормативів ГДС; забезпечити виконання рішення про тимчасову заборону скиду з перевищенням нормативів ГДС.

Поряд із цим, 14.08.2018 з метою контролю за дотриманням відповідачем нормативів ГДС, посадовими особами Інспекції тричі були відібрані проби води, про що складено акти №2, №3 та №4. Проведеними, в подальшому, Відділом інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Тернопільській області дослідженнями, результати яких відображені у протоколах вимірювань показників складу та властивостей проб води №02- 02-18, №03-02-18 та №04-02-18 від 20.02.2018 зафіксовано факт скиду зворотних вод з перевищенням встановлених нормативів ГДС.

Внаслідок цього правопорушення, за твердженням позивача, державі були завдані збитки в сумі 1 014 359,98 грн.

З метою досудового врегулювання спору, Інспекцією пред`явлено відповідачу претензію №1-1-21-1649 від 06.05.2020 про відшкодування збитків.

У відповідь на претензію Підприємство надіслало на адресу контролюючого органу листи - відповіді №146 від 15.05.2020 та №179 від 16.06.2020, у яких зазначає, що Міськводгосп щороку здійснює аналіз проб стічних вод, здає звіт за формою 2ТП-Водгосп, на підставі якого сплачує екологічний податок за скиди у водні об`єкти. Крім того, зі сторони ДЕІ у Тернопільській області жодної інформації стосовно врахування результатів хімічних аналізів води у 2018 році до підприємства та до регіонального офісу водних ресурсів не надходило. Для КП "Міськводгосп" у 2018 році дозвільним органом - департаментом екології та природних ресурсів Тернопільської обласної державної адміністрації встановлено тимчасово погоджений скид (ТПС) для випуску 1, яким дозволено скиди у 2018 році певну кількість забруднюючих речовин.

Відтак, нараховані екологічною інспекцією збитки в сумі 1 014 359,98 грн відповідачем не оплачені, що й слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Дослідивши подані учасниками цього спору докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, з наступних міркувань.

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної навколишньому середовищу, внаслідок порушення норм водного та природоохоронного законодавства.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

За змістом статей 38, 44, 49, 70, 95 ВК України нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об`єктів. Водокористувачі зобов`язані дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Скидання стічних вод у водні об`єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. Усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища (пункт "б"); здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб (пункт "е") (частина перша статті 40 Закону).

Пунктом "в" статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають, зокрема встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" з метою удосконалення роботи по розробці та затвердженню гранично допустимих скидів забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами Міністерством охорони навколишнього природного середовища 15.12.1994 затверджено Інструкцію про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об`єкти із зворотними водами № 116, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 22.12.1994 за № 313/523 (далі Інструкція про встановлення ГДС).

Відповідно до пункту "є" частини другої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

За змістом зазначеної статті підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (частина перша статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Згідно ч. 1 ст. 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у забрудненні та засміченні вод (п.2 ч.3 ст.110 Водного кодексу України).

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка заподіяла шкоду. Для відшкодування заподіяної шкоди необхідно довести такі факти, як неправомірність поведінки особи, вина заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Предмет доказування - коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Факти, які належать до предмета доказування, необхідно відрізняти від інших фактів, які встановлюються при розгляді справи, однак не пов`язані з правильним вирішенням питання про права і обов`язки сторін.

З врахуванням викладеного, до предмета доказування у даній справі входять такі факти: неправомірність поведінки особи, вина заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Факт неправомірної поведінки у даній категорії спорів підтверджується актами перевірок, актами відбору проб та протоколами вимірювань. Так акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання. У такому акті зазначаються посилання на акти відбору проб та протоколи вимірювань, які в свою чергу, місять інформацію, пов`язану з проведенням інструментально-лабораторного контролю.

Контроль за дотриманням встановлених обмежень на скид зворотних вод, які вказані у затверджених документах, що визначають ГДС, ТПС речовин і плани водоохоронних заходів, здійснюється органами Мінприроди України на підставі наданих водокористувачами даних, контрольних замірів і обстежень.

Вимірювання показників концентрацій нормованих речовин у зворотних водах для визначення їх маси виконуються шляхом аналізу змішаних проб, відібраних вручну або за допомогою пробовідбірників змішаних (середньогодинних, середньодобових) проб (п.4.1 Інструкції про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об`єкти із зворотними водами ).

У спірних правовідносинах висновки контролюючого органу про скид відповідачем зворотних вод з перевищенням встановлених нормативів ГДС ґрунтуються на даних, що відображені у протоколах вимірювань показників складу та властивостей проб води №02- 02-18, №03-02-18 та №04-02-18 від 20.02.2018.

Вирішуючи даний спір, суд не ревізує притаманні Екологічній інспекції функції, які можуть здійснюватися виключно нею. Але при цьому судом досліджується правильність застосування контролюючим органом відповідних правових норм при реалізації ним власних владних повноважень.

Так, з 01 січня 2016 року в Україні відносини, що виникають в процесі провадження метрологічної діяльності регулюються Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність".

Сферою законодавчо регульованої метрології є визначені цим Законом види діяльності, щодо яких з метою забезпечення єдності вимірювань та простежуваності здійснюється державне регулювання стосовно вимірювань, одиниць вимірювання та засобів вимірювальної техніки.

Серед інших, в силу статті 3 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", до сфери законодавчо регульованої метрології належить і контроль стану навколишнього природного середовища.

При цьому у пункті 6 розділу 10 Прикінцевих та перехідних положень цього нормативно - правового акту законодавець обумовив, що свідоцтва про атестацію на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду, видані в установленому порядку до набрання чинності цим Законом, є чинними протягом визначеного в них строку дії або до прийняття протягом строку дії таких свідоцтв згідно із законами України та відповідно до частини четвертої статті 7 цього Закону рішень центральних органів виконавчої влади, інших державних органів про уповноваження відповідних підприємств та організацій, їх відокремлених підрозділів на проведення певних вимірювань, не пов`язаних з оцінкою відповідності продукції, процесів та послуг, у сфері законодавчо регульованої метрології, але не більш як три роки з дня набрання чинності цим Законом.

Із матеріалів справи слідує, що видане 30.01.2012 року Відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Тернопільській області Свідоцтво про атестацію втратило чинність 29.01.2017. Як наслідок, із 30.01.2017 року у вказаного Відділу права проводити відповідні вимірювання не було.

З огляду на це, 08 лютого 2017 року Державною екологічною інспекцією України Дорученням №14 (копія у справі) доручено Державній екологічній інспекції у Тернопільській області забезпечувати відбір проб та їх транспортування до Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області для проведення останньою вимірювань показників складу та властивостей відібраних проб. При цьому суд враховує, що такі вимірювання Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області вправі була проводити лише до 25 грудня 2017 року ( копія Свідоцтва про атестацію у справі), про що нею зазначено у листі від 11.08.2021 №4285/0.9.

Поряд із цим суд зазначає, що в силу п. 4 ст. 7 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", повноваження центральних органів виконавчої влади, інших державних органів уповноважувати підприємства та організації, їх відокремлені підрозділи та фізичних осіб-підприємців на проведення певних вимірювань, не пов`язаних з оцінкою відповідності продукції, процесів та послуг, у сфері законодавчо регульованої метрології визначаються законом. Станом на лютий 2018 року у Державної екологічною інспекцією України таких повноважень не було, а відтак і на проведення відповідних вимірювань вона позивача не уповноважувала.

І лише Законом України "Про внесення змін до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 03 квітня 2018 року № 23 80-VIII доповнено повноваження Держекоінспекції у частині уповноваження її територіальних органів на проведення вимірювань, не пов`язаних з оцінкою відповідності продукції, процесів та послуг, у сфері законодавчо регульованої метрології.

Відповідно до п. 14 розділу III "Вимог до технічної компетентності та незалежності, яким мають відповідати підприємства, установи та організації, які належать до сфери управління Державної екологічної інспекції України, що уповноважуються або уповноважені на проведення вимірювань, не пов`язаних з оцінкою відповідності продукції, процесів та послуг, у сфері законодавчо регульованої метрології та порядком такого уповноваження", затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18 жовтня 2018 року № 363, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 2018 року за № 1460/32912, рішення про уповноваження оформлюється наказом органу з уповноваження. Обов`язковим додатком до наказу про уповноваження є галузь уповноваження за формою 8 додатка 2 до цих Вимог, кожен аркуш якої підписується керівником органу з уповноваження і засвідчується печаткою цього органу.

При цьому суд враховує, що із дотриманням перелічених вище законодавчих приписів 04 лютого 2019 року наказом №50 Державна екологічна інспекція України уповноважила Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області ( підрозділ, який проводить вимірювання-Відділ інструментально-лабораторного контролю) на проведення вимірювань під час контролю стану навколишнього природного середовища.

З наведеного в сукупності слід прийти до висновку, що у період з 30.01.2017 року по 04 лютого 2019 року у Відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Тернопільській області не існувало жодних правових підстав для проведення вимірювань показників складу і властивостей проб вод та складання відповідних протоколів.

Адже в силу імперативної норми, викладеної у ч.2 статті 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Варто при цьому відзначити, що розрахунок розміру збитків проведено Екологічною інспекцією 27.04.2020 року, відповідно до чинної на той час редакції Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за №767/16783 (далі - Методика ).

При цьому контролюючим органом поза увагою залишений той факт, що в силу п. 2.3 цієї Методики , при визначенні наднормативних скидів забруднюючих речовин у водний об`єкт зі зворотними водами використовуються результати інструментально-лабораторних вимірювань лабораторій, які атестовані на право проведення відповідних інструментально-лабораторних вимірювань.

Таким чином, відібравши під час проведення перевірки відповідача проби води, позивачу їх слід було надіслати на дослідження до уповноваженого на це органу (для прикладу-атестованої лабораторії) , а не до підрозділу, у якого права на проведення таких вимірювань не було.

Як наслідок суд констатує, що протоколи вимірювань показників складу та властивостей проб води №02- 02-18, №03-02-18 та №04-02-18 від 20.02.2018 не можуть засвідчувати факту скиду відповідачем зворотних вод з перевищенням встановлених нормативів ГДС, а проведений контролюючим органом на їх основі розрахунок - розміру заявленої до стягнення у судовому порядку шкоди.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав звільнення від доказування. Посилання позивача на те, що сплата посадовою особою відповідача адміністративного стягнення в сумі 765 грн відповідно до постанови №2 від 14.02.2018 та не оскарження відповідачем припису позивача №3-1/484 від 15.02.2018 є підтвердженням факту протиправності дій відповідача до таких підстав не належать, а тому є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

З наведеного в сукупності суд вважає, що контролюючим органом не доведено достовірними та достатніми доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим, позовні вимоги Державної екологічної інспекції в Тернопільській області задоволенню не підлягають.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були повно та всебічно досліджені у судовому засіданні, однак не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу. З даного приводу Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

З огляду на результати вирішення спору витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 28.09.2021.

Суддя О.В. Руденко