Рішення № 99925951, 22.09.2021, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/327/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Н.Церковної за участю секретаря судового засідання С.Оліфер, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Бокіймівської сільської ради Рівненської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю РІВНЕГАЗ ЗБУТ" про стягнення коштів в сумі 59 405,91 грн.

За участю представників сторін:

Від прокуратури - Кривецька-Люліч Т.А.

Від позивача - Санчук П.Є

Від відповідача - Якимчук О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2021 року Керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Бокіймівської сільської ради Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Рівнегаз збут" про стягнення коштів в сумі 59 405, 91 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на положення ст.ст. 36, 37 ЗУ "Про публічні закупівлі", ч.2 ст.215 ЦК України та засвідчує, що додаткові угоди №2 від 19.10.2018 року, №3 від 22.10.2018 року, №4 від 23.10.2018 року, №5 від 24.10.2018 року, до договору про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №41GВRvz491-18 від 02.10.2018 року є нікчемними, а отже, недійсними, оскільки укладені в порушення вимог ч.4 ст.36 ЗУ "Про публічні закупівлі", а тому вважає, що кошти, які отримані на підставі нікчемних угод отримані безпідставно.

28 травня 2021 року відповідачем подано клопотання про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження.

01 червня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зокрема зазначає, що підставами укладання додаткових угод №2 від 19.10.2018 року, №3 від 22.10.2018 року, №4 від 23.10.2018 року, №5 від 24.10.2018 року, до договору про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів №41GВRvz491-18 від 02.10.2018 року стали інформаційні довідки Рівненської торгово-промислової палати від 31.08.2018 року №56.07/375, від 06.09.2018 року №56.07/386, від 13.09.2018 року №56.07/404, від 04.10.2018 року №56.03/435, від 27.09.2018 року №56.03/425, вказані документи підтверджують коливання цін на природній газ для установ та організацій що фінансуються з державного та міського бюджетів, а відтак просить суд в позові відмовити .

07 червня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09.06.2021 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Рівнегаз збут" про розгляд справи №918/327/21 у порядку загального позовного провадження - відмовлено.

Ухвалою суду від 09.06.2021 року провадження у справі №918/327/21 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №927/491/19 за позовом Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС" про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 253 229,67 грн.

Ухвалою суду від 17.08.2021 року провадження у справі № 918/327/21 поновлено, призначено розгляд справи на 08.09.2021 року .

07 вересня 2021 року від відповідача до суду надійшла заява з процесуальних питань якою відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

08 вересня 2021 року протокольною ухвалою в судовому засіданні оголошено перерву до 22.09.2021 року.

20 вересня 2021 року від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

22 вересня від Дубенської окружної прокуратури до суду надійшли заперечення проти заяви з процесуальних питань.

22 вересня 2021 року в судовому засіданні представник органу прокуратури та представник Бокіймівської сільської ради підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд задоволити останні. Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечила, просила суд в позові відмовити.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві регламентовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень, здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.09.2021 року, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх в судовому засіданні прокурора, представника позивача та відповідача, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що пред`явлений прокурором позов підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 жовтня 2018 року між Бокіймівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" укладено договір постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 41GBRvz2491-18. Даний договір укладений за результатами проведених відкритих торгів, оголошення проведення яких оприлюднено в мережі Інтернет на веб сайті "Prozorro" за UA - 2018-08-06-002222-b.

Природний газ за вказаним договором постачався для обслуговування адмінприміщень Війницького та Смордівського Старостинського округів, а також трьох приміщень навчальних закладів Війницької ЗОШ І-ІІ ступенів, Бокіймівської та Смордівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, згідно з інформацією, наданою Бокіймівською сільською радою №384/12-14 від 12.03.2021 року.

Предметом договору є газове паливо з річним плановим обсягом постачання до 45, 755 тис. куб. м. Ціна газу у пункті 3.2 Договору становить 11 308,64 грн. з ПДВ за 1 тис.куб.м.

Станом на момент підписання цього договору сторонами були погоджені всі істотні умови предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

У подальшому між замовником та постачальником укладено в невеликий проміжок часу 4 додаткові угоди, кожного разу збільшуючи ціну за одиницю товару, а саме додатковими угодами: №2 від 19.10.2018 року, ціну за природний газ збільшено до 11 509, 44 грн. за 1 тис.куб.м.; №3 від 22.10.2018 року, ціну за природний газ збільшено до 12 660, 00 грн. за 1 тис.куб.м.; № 4 від 23.10.2018 року, ціну за природний газ збільшено до 13 709, 04 грн. за 1 тис.куб.м.; №5 від 24.10.2018 року, ціну за природний газ збільшено до 14 958, 84 грн. за 1 тис. куб.м.

Таким чином, внаслідок укладення додаткових угод ціну газу збільшено з 11 308, 64 грн до 14 958, 84 грн за 1 тис. куб.м., тобто на 3 650, 20 грн ( 32,3 % від первинної ціни).

У тендерній пропозиції від 21.08.2018 року, ТОВ «Рівнегаз збуд» брало на себе зобов`язання постачати газ за ціною 11 308, 64 за 1 тис. метрів кубічних газу.

Відповідно до листа-згоди з істотними умовами та Проектом договору про закупівлю №Rvr04-Сл-4335-0618 від 15.06.2018 року, ТОВ «Рівнегаз збут» погодився на укладення договору про закупівлю з дотриманням вимог чинного законодавства України, з істотними умовами, які викладені у тендерній документації та з Проектом договору про закупівлю, які додається до тендерної документації.

В розділі 3 договору сторони погодили ціну постачання природного газу згідно якого розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем. Ціна газу становить 9 423, 87 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1884,77 грн., всього з ПДВ -11 308,64 грн. Загальна сума цього договору на дату його укладення становить 517 426,82 грн. Ціна, зазначена в п.3.2. Договору, може змінюватись протягом дії договору. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору. Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до п.п. 3.2. та 3.3. цього договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим договором. Збільшення ціни за одиницю товару можливе шляхом укладання додаткової угоди один раз на півріччя, але в будь-якому випадку не раніше ніж через чотири місяці з моменту підписання договору , та поставки постачальником 50% від загального річного планового природного газу зазначеного в п 1.2 цього договору.

У відповідності до п.п. 4.1.- 4.3. договору, розрахунковий період за договором становить один календарний місяць - з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно. Оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 30% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 10 числа місяця постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового період споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п`ятиденний строк після збільшення цього обсягу. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу. Датою оплатою (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками (за наявності).

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено відтисками їх печаток.

Слід зазначити, що відповідно до вимог ст.ст.632,638 Цивільного кодексу України «ціна» є істотною умовою договору та установлюється за домовленістю сторін.

Тобто, із врахуванням положень зазначених статей під час укладання договору №41GBRvz491-18 від 02.10.2018 року «Рівнегаз збут» був згоден з п.3.2 розд. З «Ціна газу» даного договору, за яким ціна природного газу становить 11308,64 грн. за 1000 куб.м.

Також виконання зобов`язань щодо ціни та кількості природного газу ТОВ «Рівнегаз збут» підтверджено відповідними гарантійними листами, які є невід`ємними документами, що долучаються до тендерної пропозиції, підписаним проектом договору, а в подальшому підписаним основним договором на постачання природного газу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, для забезпечення потреб держави та територіальної громади, визначено Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

В силу ч. 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно договору №41GВRvz491-18 від 02.10.2018 року на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів сторонами досягнуто згоди по всіх його істотних умовах.

Частиною 5 статті 180 ГК України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін, у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України).

У наведеному приписі закріплено принцип стабільності (або відносної неможливості зміни) встановленої сторонами ціни, що є проявом обов`язковості виконання умов договору, встановленої статтею 629 ЦК України.

В умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками, тому при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, зокрема враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2018 року, у справі №904/8354/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі (п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі").

З аналізу зазначених положень Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України (ст.651) та Господарського кодексу України (ст. 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору. Якщо спеціальною нормою права (ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі") заборонено укладення умов договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та заборонено вносити зміни до договору, окрім певного законодавчо визначеного переліку випадків, то внесення змін до такого договору поза межами переліку, передбаченого зазначеним приписом закону, означатиме незаконність внесення цих змін. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року, у справі № 916/1491/17.

Згідно роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 року, №3302-06/34307-06 щодо зміни істотних умов договору про закупівлю визначено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків, у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма пункту 2 частини 4 статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар.

Таким чином, сторони у випадку коливання ціни на ринку наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Тобто, кожного разу сторони мають право збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж на 10%, з урахуванням попередніх змін. Однак, у випадку коливання цін, з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Як встановлено судом, договір постачання природного газу було укладено 02.10.2018 року, а вже 19.10.2018 року, 22.10.2018 року, 23.10.2018 року, 24.10.2018 року, були укладенні додаткові угоди (додаткові угоди № 1-5).

Відповідно до інформації Бокіймівської сільської ради № 1411/12-13 від 23.11.2020 року підвищення цін на природний газ здійснювалися на підставі довідок Рівненської торгово-промислової палати щодо коливання ціни на ринку природного газу, а саме: довідок №56.07/375 від 31.08.2018 року, №56.07/386 від 03.09.2018 року, № 56.07/404 від 13.09.2018 року, №56.03/425 від 27.09.2018 року, які відображають прейскурант цін на природний газ як товар станом на 1 серпня 2018 року відповідно, на 1 вересня 2018 року та 1 жовтня 2018 року відповідно, тобто до фактичного укладення Договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів між Бокіймівською сільською радою Рівненської області та ТзОВ "Рівнегаз збут" від 02.10.2018 року.

Наведені обставини свідчать про те, що цінові довідки Рівненської торгово-промислової палати у яких ціна газу вказана станом на серпень-жовтень 2018 року відповідно були наявні в ТОВ "Рівнегаз збут" не лише до укладення договору №41GВRvz491-18 від 02.10.2018 року але і до подачі пропозиції ТОВ "Рівнегаз збут" для участі у торгах.

Згідно із ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 статті 36 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше, ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

У абзаці 2 частини З ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до роз`яснення Міністерства економічного розвитку торгівлі України від 27.10.2016 року № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору», внесення змін до договору про закупівлю у залежності від коливання ціни товару на ринку повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Коливання ціни товару на ринку кожного разу при укладенні всіх додаткових угод більше як на 10% сторонами договору жодним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено, у зв`язку з чим ними не дотримано вимоги п.2 ч.4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та безпідставно змінено істотні умови договору.

Будь-яке інше трактування закону та укладання договорів, коли їх сумарна вартість за одиницю товару збільшується більш, ніж на 10 % у порівнянні з тендерною пропозицією та основним договором, повністю нівелює саму процедуру закупівель та спричинює шкоду інтересам держави, оскільки учасником (переможцем) пропонується найнижча ціна, а потім упродовж місяця після проведення торгів додатковими угодами вона необґрунтовано суттєво завищується. Як наслідок, заподіюється пряма шкода державі, оскільки кошти за поставлені товари фінансуються виключно за рахунок видатків бюджетних асигнувань, а збільшення ціни за одиницю товару автоматично тягне за собою зменшення обсягів поставленої продукції.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 185 Господарського кодексу України, до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. ч. 4, 5 ст. 656 ЦК України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України "Про публічні закупівлі". Закон України "Про публічні закупівлі" передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі").

У відповідності до пункту 2 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

В силу вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі (п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону).

Окрім цього, дії сторін договору по підвищенню ціни за товар шляхом укладення ряду додаткових угод суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції, оскільки, якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" при укладенні додаткових угод то ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Поруч з цим, ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників та максимальної економії та ефективності.

У абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме за п. 2 ч. 4 наведеної норми - у випадку коливання цін на ринку товару чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

Згідно роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" від 07.04.2015 року, №3302-05/11398-07, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони впродовж дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищував 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Згідно ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі", п.п. 57 п. 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року, №459 (в редакції, чинній на час проведення тендерної закупівлі), вказане Міністерство є одним із органів, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, надає роз`яснення щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.

Отже, сторони у випадку коливання цін на ринку наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Тобто, кожного разу сторони мають право збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж на 10% з урахуванням попередніх змін, однак у випадку коливання цін, тобто з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Вказаний висновок також випливає з аналізу п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", так як наведена норма обмежує одноразове збільшення ціни 10 відсотками. Аналогічна правова позиція з питання регулювання подібних правовідносин викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21.03.2019 року, у справі №912/898/18, від 16.04.2019 року, у справі №915/346/18, від 15.03.2018 року, у справі №910/4474/17, від 25.06.2019 року, у справі №913/308/18.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК ( 435-15 ) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Згідно п. 7 вищевказаної Постанови, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК ( 435-15 ) та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису ч.1 ст.58 ГПК, бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе) (пункти 2.5.2, 2.6., 2.13 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №11 від 29.05.2013 року, "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Крім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2019 року, у справі №910/17258/17 зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, що помилково не врахував суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову у справі (п. 5.7).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 року, у справі №916/3156/17, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (п. 84).

Отже, на підставі висновку Дубенської окружної прокуратури, відповідно до ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі", ч. 2 ст. 215 ЦК України додаткові угоди №2 від 19.10.2018 року, №3 від 22.10.2018 року, №4 від 23.10.2018 року, №5 від 24.10.2018 року, до договору про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41GВRvz491-18 від 02.10.2018 року є нікчемними, а, отже, недійсними, оскільки укладені в порушення вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому наявні всі підстави вважати, що кошти, які отримані на підставі нікчемних угод отримані безпідставно.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому Замовником було отримано 20, 648 тис. куб.м. газу на суму 292 906,71 грн.

Враховуючи те, що ціна за договором №41GBRvz491-18 від 02.10.2018 року, становила 11 308,64 грн. за 1000 куб.м., то якщо його рахувати по первісній ціні 11 308,64 грн., то фактично переплачено за відповідний обсяг газу Бокіймівською сільською радою Рівненської області 59 405,91 грн (292 906,71 грн. - (20.648 тис, куб. м. х 11 308,64 грн.) = 292 90,.71грн. - 233 500,80 грн.=59 405.91грн.). Зважаючи на те, що переплата відбулась на підставі нікчемних угод, згадані кошти, на думку та переконання суду, підлягають стягненню (поверненню) на користь Бокіймівської сільської ради Рівненської області.

Таким чином, на підставі додаткових угод №2,3,4,5 надміру безпідставно сплачено бюджетних коштів на загальну суму 59 405,91 грн.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Статтею 663 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, через неналежне виконання своїх зобов`язань щодо постачання Бокіймівській сільській раді природного газу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" безпідставно отримало в результаті укладених нікчемних угод, які не тягнуть за собою правових наслідків, 59 405, 91 грн., однак газу на вказану суму не поставило. Відтак, на думку та переконання суду, вказані кошти в розмірі 59 405, 91 грн. підлягають поверненню.

Щодо заперечення відповідча на позовні вимоги, а також поданої до суду заяви з процесуальних питань, в якій останній просить суд в задоволенні позовних вимог керівника Дубенської окружної прокуратури відмовити, мотивуючи це тим, що позивачем неправильно визначено підставу позову, не надано для суду більш вірогідних доказів та достатніх обґрунтувань які б слугували підставою для визнання додаткових угод нікчемними суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 року, №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року, у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду №912/2385/118 від 26.05.2020 року.

Згідно ст.8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг закупівель проводить центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його органи на місцях.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення моніторингу, державного фінансового аудиту, перевірки закупівель та інспектування.

За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей; пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Як зазначено в Положенні про Державну аудиторську службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016 року, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, перевірки закупівель. Зокрема, згідно п.4 даного Положення здійснює контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про закупівлі; усуненням виявлених недоліків і порушень. Крім того, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Постановою Кабінету Міністрів України №266 від 06.04.2016 року «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п.1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України №23 від 02.06.2017 року, затверджено Положення про Західний офіс Держаудитслужби, згідно якого Західний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління в Волинській, Закапатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Хмельницькій областях. Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно-територіальних одиниць за їх місцезнаходженням відповідно. Повноваження Західного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України. Таким чином, Західний офіс Державної аудиторської служби України є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Рівненської області.

Відповідно до інформації Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області №131713-17/546-2021 від 16.02.20210 року, аудитслужбою зазначено, що моніторинг закупівлі, оголошеної Бокіймівською сільською радою Млинівського району Рівненської області не проводився.

Аналіз положень ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Наразі Бокіймівською сільською радою Рівненської області не здійснюється належний захист інтересів держави, не використовуються надані їй повноваження, що підриває її авторитет як органу державної влади - органу місцевого самоврядування, а отже і авторитет держави в цілому.

Так, про наявність вказаних порушень Бокіймівській сільській раді прокуратурою було вказано 20.11.2020 року (лист №38/2-1312 вих-20 від 20.11.2020 року), проте порушення усунені не були.

22.03.2021 Дубенською окружної прокуратурою на адресу Бокіймівської сільської ради повторно скеровано вимогу про вжиття заходів до усунення виявлених порушень, у тому числі цивільно-правового характеру.

Згідно інформації Бокіймівської сільської ради Млинівського району №482/12- 14 від 23.03.2021 року, остання не звертатиметься до суду з позовними вимогами до ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» щодо стягнення на користь держави коштів, сплачених за додатковими угодами до Договору на постачання природного газу від 02.10.2018 року №41GBRvz491-18.

Разом з тим, Дубенською окружною прокуратурою 06.04.2021 року, на адресу Бокіймівської сільської ради скеровано лист в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із відповідним позовом.

Відповідь на вказаний лист прокуратури Бокіймівська сільська рада не надала, наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не оскаржувала.

У п. 61 постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі №910/11919/17 зазначено, що згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутись із цим позовом до суду.

Також у п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16 квітня 2019 року в справі №910/3486/18 вказано, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Таким чином, вбачається, що прокурор обґрунтовано дійшов висновку, що орган, уповноважений на виконання функцій держави, не здійснює захист інтересів держави на належному рівні.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В даному випадку, враховуючи висновок суду про підставність позовних вимог, доведення даного спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі понесла Рівненська обласна прокуратура, слід відшкодувати їй у відповідності до п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ».

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» (33023, м. Рівне, вул. Грушевського академіка, 24, код ЄДРПОУ 39589441) на користь Бокіймівської сільської ради Рівненської області (35162, Рівненська область с. Бокійма, вул. Незалежності, 14 Б, код ЄДРПОУ 04386574) безпідставно сплачені кошти в сумі 59 405, 91 грн (код ЄДРПОУ 04386574, р/р УА258201720000324190000017439, Управління Державної казначейської служби України у Млинівському районі Рівненської області).

3. Стягнути з Товаиства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» (33023, м. Рівне, вул. Грушевського академіка, 24, код ЄДРПОУ 39589441) на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2 270,00 грн (одержувач: р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800 ).

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2021 року.

Суддя Н. Церковна