Рішення № 99925845, 22.09.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2039/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання Пелехатій А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Турчин О.О. (на підставі ордеру);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком»

(65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 39, код ЄДРОПУ 01186691);

до відповідача: Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації (68803, Одеська обл., місто Рені, вул. Віорела Дулоглу, будинок 14, код ЄДРПОУ 03194878);

про стягнення 59 344,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 15.07.2021 року позивач - Одеська філія АТ «Укртелеком» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2120/21) до відповідача - Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації, а якій просить стягнути з останнього заборгованість у розмірі 59 344,80 грн., а також судові витрати.

Обґрунтовуючи звернення з відповідним позовом позивач зазначає, що ним впродовж періоду з 01.03.2021 по 21.12.2020 року надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян на загальну суму 59 344,80 грн. та, як вказує позивач, оплата зазначених послуг повинна здійснюватися Управлінням соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації, яке на момент надання послуг являлось розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг, однак після неодноразових звернень до відповідача, вказана заборгованість не була сплачена.

10.08.2021 року до суду від Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації надійшов відзив (вх. ГСОО №21311/21), в якому відповідач зазначає, що як передбачено ст.48 Бюджетного кодексу України, управління, як бюджетна установа може мати бюджетне зобов`язання тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а також відповідач вказує, що між сторонами по справі відсутні договірні відносини. Крім цього, відповідач наголошує, що Положенням №117 визначено механізм обліку певної категорії населення, а не механізм відшкодування витрат.

Поміж іншого, відповідач звертає увагу, що управління не є головним розпорядником коштів місцевого бюджету, тому не може розпоряджатися коштами місцевого бюджету, а також не маючи кошторисних призначень, не брало і не може брати жодних фінансових зобов`язань щодо відшкодування за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадян, оскільки перебуває в залежності від рішення місцевих органів самоврядування щодо надання чи ненадання відшкодування за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах.

У судовому засіданні від 18.08.2021 року суд дійшов висновку, що спір по справі 916/2039/21 розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, в зв`язку з чим суд оголосив перерву у розгляді справи до 20.09.2021 року о 12:00.

20.08.2021 року судом отримано від Одеської філії АТ «Укртелеком» відповідь на відзив (вх. ГСОО №22169/21), в якій позивач наводить ідентичні аргументи, викладені в позовній заяві щодо того, що пільги з послуг зв`язку віднесені до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, а також вказує, що обов`язок відповідача по відшкодуванню коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги виникає безпосередньо із актів законодавства та звертає увагу, що протягом березня-грудня 2020 року відповідачу кожного місяця надсилалися акти звіряння за формою « 3-пільга», однак відповідач не повернув та не відкоригував вказані акти, що, на думку позивача, свідчить про погодження відповідачем суми заборгованості.

20.09.2021 року в судове засідання з`явився представник позивача, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, проте надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації.

У судовому засіданні від 20.08.2021 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено 27.09.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, суд встановив:

В період з березня-грудня 2020 року АТ «Укртелеком» на пільгових умовах надано телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за періоди березень-грудень 2020 року, які наявні в матеріалах справи. Згідно зазначених розрахунків, сума, що підлягає відшкодуванню становить 59 344,80 грн.

За кожен місяць вищезазначеного період, АТ «Укртелеком» надсилало Управлінню соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації поштовими відправленнями разом із супровідними листами та електронними листами у вигляді файлів DBF-формату акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги за формою « 3-пільга», затвердженою Наказом Міністерства праці України № 83 від 28.03.2003 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення та скріншотами електронних листів.

17.03.2021 року АТ «Укртелеком» надіслало Управлінню соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації вимогу кредитора №1300 про відшкодування боргу по витратам на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.

У зв`язку з відсутністю відшкодування від Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації заборгованості по витратам на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів, АТ «Укртелеком» звернулось до суду з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації 59 344,80 грн., а також судові витрати.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України від 22.10.1993р. № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України від 28.02.1991 р. № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України від 20.12.1991 р. № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України від 23.03.2000 р. № 1584-III "Про жертви нацистських переслідувань", Законом України від 26.04.2001 р. № 2402-III "Про охорону дитинства", Законом України від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

У п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р. (надалі – Правила № 295) визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

АТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил № 295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов`язком позивача.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку. Розрахунки і обґрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону. Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Саме через встановлення соціальних стандартів і нормативів та забезпечення надання державних соціальних гарантій утверджується функція держави з соціального захисту, відбувається реалізації положень Конституції України в частині прав громадян на соціальне забезпечення та підтримку.

Отже, держава, на виконання функції з соціального захисту населення, встановила певним категоріям осіб пільги з оплати послуг зв`язку та взяла на себе зобов`язання компенсувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг, понесені ними внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.

Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 21.06.2017 року №426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256», якою з Порядку №256 були виключені пільги з послуг зв`язку з переліку видатків місце вих бюджетів, які фінансуються за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Вказані зміни свідчать про те, що фактично відбулася зміна джерела фінансування визначених законодавством пільг на послуги зв`язку, а саме - замість фінансування з державного бюджету вказані витрати перейшли до видатків з місцевих бюджетів усіх рівнів.

Як визначено п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Отже, вищевказаною нормою визначено, що до видатків місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв`язку громадянам, на яких поширюються такі пільги відповідно до законів України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Частинами 1-4 статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов`язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами. Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування.

Як встановлено п.3 ст. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас, згідно частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Отже, враховуючи наведені законодавчі положення, суд дійшов висновку про те, що видатки на пільги з послуг зв`язку громадянам, на яких поширюються такі пільги відповідно до законів України, повинні відшкодуватися за рахунок місцевих бюджетів, при цьому вказані видатки затверджуються відповідними рішенням про місцевий бюджет для встановлення бюджетного призначення на такі видатки.

Відповідно до п. 3 Положення № 117, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (уповноважені органи) організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх ви плати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей.

Позивач в обґрунтування обов`язку Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації здійснювати відшкодування витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям населення посилається на Наказ Міністерства соціальної політики від 04.11.2016 № 1296, яким затверджено Методичні рекомендації з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій, а саме на пп. 27 та пп. 32 п. 4.5 розділу IV Методичних рекомендацій, місцевий структурний підрозділ соціального захисту населення відповідно до визначених повноважень проводить розрахунки з організаціями - надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян і призначені житлові субсидії населенню та забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.

Між тим, в п. 3 вищезазначеного Наказу №1296 зазначено, що дані положення мають рекомендаційних характер, на підставі чого суд доходить висновку, що вказані рекомендації не є обов`язковим нормативно-правовим актом, що встановлює компетенцію структурного підрозділу з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій, в тому числі повноважень щодо розпорядження коштами місцевого бюджету.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності саме в Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації обов`язку здійснення розрахунків з організаціями - надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян та з огляду на те, що у матеріалах справи також відсутні докази щодо бюджетних призначень на відшкодування Управлінням соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації коштів на пільги з послуг зв`язку пільговим категоріям громадян або ж доказів, які б свідчили про бюджетні асигнування від головних розпорядників коштів місцевих бюджетів на вказані цілі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення з Управління соціального захисту населення Ренійської районної державної адміністрації 59 344,80 грн.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи відмову судом у позові, судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2. Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 вересня 2021 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська