Рішення № 99925505, 28.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2021Справа № 910/12062/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛКОРМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ"

про стягнення 250 416, 21 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛКОРМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ" про стягнення 250 416, 21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання кормових добавок, метіоніну, лізину, треоніну № 17/41 від 20.02.2017 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.07.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/12062/21, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідач відзиву на позов не надав. Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 30.07.2021, направленою на адресу місцезнаходження відповідача за поштовим відправленням №0105478330908.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 30.07.2021 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку за закінченням терміну зберігання.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛКОРМ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Константа-Комбікорм" (покупець, відповідач) укладений договір поставки №17/41 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити й передати у власність покупця кормові добавки, метіонін, лізин, треонін, іменовані надалі - Товар, а покупець прийняти й оплатити поставлений товар в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Під додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником.

Відповідно до п. 1.5. договору, поставка товару здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість товару в яких погоджується сторонами шляхом узгодження усних заявок на поставку товару відповідно до умов, викладених в пункті 3 ("Строки, умови поставки та приймання Товару") цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору, поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах EXW склад постачальника: Київська обл, Києво-Святошинський р-н, с.Чайки, вул. Антонова, 1 А. склад ТОВ «ЛАН-УКРАІНА» відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних, термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРС-2010 та погоджених постачальником усних заявок на поставку товару.

За змістом пункту 3.2. договору, у момент поставки на кожну партію товару постачальник зобов`язаний надати покупцеві наступні документи, товарно-транспортну накладну, видаткову накладну, сертифікат якості заводу виробника, рахунок, за окремою вимогою ветеринарне свідоцтво (форма № 2).

Відповідно до п. 4.1. договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях (з врахуванням податку на додану вартість) та зазначається в накладних на кожну партію товару.

Оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок на умовах попередньої оплати (п. 4.2. договору).

У відповідності до п. 6.2. у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення оплати.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання уповноваженими на те особами й діє до 31 грудня 2017 року (п. 9.1. договору).

Якщо за один календарний місяць до закінчення строку дії даного договору сторони письмово не повідомлять одна одну про намір його розірвати або змінити, даний договір вважається продовженим (пролонгованим) на тих же умовах на наступний календарний рік (п. 9.2. договору).

В матеріалах справи відсутні докази про припинення дії договору №17/41 від 20.02.2017.

На виконання умов договору згідно видаткових накладних №РН-0000042 від 21.02.2020 та №РН-00000119 від 30.04.2020, позивач поставив відповідачу товар на 235 200,00 грн.

Відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості у сумі 45 233,08 грн, що підтверджується доданими до позову банківськими виписками з рахунку позивача.

Оскільки відповідач заборгованість у сумі 189 966,92 грн не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 189 966,92 грн заборгованості за договором поставки №17/41 від 20.02.2017, пені у розмірі 32 413,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 20 870,06 грн, 3% річних у розмірі 7 165, 87 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору згідно видаткових накладних №РН-0000042 від 21.02.2020 та №РН-00000119 від 30.04.2020, позивач поставив відповідачу товар на суму 235 200,00 грн.

Згідно із наявними у матеріалах справи банківськими виписками відповідач частково сплатив кошти на користь позивача у сумі 45 233,08 грн за поставлений товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2. договору, оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок на умовах попередньої оплати.

Згідно із наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами на оплату № СФ-0000442 від 20.02.2020 на суму 150 000,00 грн термін сплати до 25.02.2020 та № СФ-0000514 від 30.04.2020р. на суму 85 200,00грн., термін сплати до 07.05.2020.

З огляду на встановлені договором строки оплати та враховуючи виставлені відповідачу рахунки на оплату, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором у сумі 189 966,92 грн, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, у зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 189966,92 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: пеня у розмірі 32 413,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 20 870,06 грн, 3% річних у розмірі 7 165, 87 грн.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційні втрати, 3% річних.

Позивач здійснює нарахування пені та 3% річних з 25.02.2020 на борг за видатковою накладною № РН-0000042 від 21.02.2020 та з 07.05.2020 на борг за видатковою накладною №РН-00000119 від 30.04.2020.

З огляду на встановлені судом вище строки оплати, нарахування пені та 3% річних повинно здійснюватися з 26.02.2020 на борг за видатковою накладною № РН-0000042 від 21.02.2020 та з 08.05.2020 на борг за видатковою накладною № РН-00000119 від 30.04.2020.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 6.2. договору, відповідно до якого у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення оплати.

Нарахування пені здійснено позивачем за загальний період з 25.02.2020 по 30.06.2021 та з 07.05.2020 по 30.06.2021.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Позивачем, в порушення приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України, нараховано пеню за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком, а тому нарахування пені мало здійснюватися за період з 26.02.2020 по 26.08.2020 та з 08.05.2020 по 08.11.2020.

Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума пені у розмірі 13 760,62 грн., у зв`язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням правильних періодів нарахування судом встановлено, що сума 3% річних становить 7 150,29 грн, а тому суд задовольняє позовні вимоги у цій частині частково.

Розрахунок нараховані інфляційних втрат у сумі 20 870,06 грн. є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище обставини, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛКОРМ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ" (01001, місто Київ, провулок ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 13, квартира 39; ідентифікаційний код 40969842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛКОРМ" (04071, місто Київ, вулиця КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 46/52, квартира 38; ідентифікаційний код 30861140) заборгованість у розмірі 189 966, 92 грн., пеню у сумі 13 760,62 грн, 3% річних у сумі 7 150,29 грн, інфляційні втрати у сумі 20 870,06 грн та судовий збір у розмірі 3 476,21 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 28.09.2021.

Суддя О.В. Гулевець