Рішення № 99925198, 24.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2021Справа № 910/479/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Людмили ШКУРДОВОЇ, розглянувши матеріали справи №910/479/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"

до: Державної казначейської служби України

про: стягнення 122 230,80 грн

Без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" до Державної казначейської служби України про відшкодування збитків, а саме позивач просить суд відшкодувати за рахунок держави майнову шкоду, завдану бездіяльністю Державної казначейської служби України щодо строків виконання рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 р у справі № 908/1482/18, в розмірі 37278,00 грн. трьох процентів річних та 34952,80 грн. втрат від інфляції; відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 50000,00 грн., завдану бездіяльністю Державної казначейської служби України щодо строків виконання рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 р. у справі №908/1482/18.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області по справі № 908/1482/18 стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Техенергохім» суму коштів в розмірі 1114723 грн відшкодування матеріальної шкоди. На виконання вказаного судового рішення судом видано наказ, з яким позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Позивач вказує, що перерахування коштів за рішенням суду повинно бути здійснено протягом трьох місяців, а у випадку порушення вказаного строку - стягувачу виплачується компенсація в розмірі 3 % річних від несплаченої суми. За твердженням позивача рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 р. у справі № 908/1482/18 виконано пізніше ніж через рік, із значним порушенням встановленого законом строку, в зв`язку з чим позивач вказує, що бездіяльністю казначейства йому завдано шкоду та в подальшому виплату боргу йому здійснено без встановленої законом компенсації в розмірі трьох відсотків річних. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач щодо його задоволення заперечував, посилаючись на те, що наказ, виданий на виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі №908/1482/18, знаходився в Казначействі на виконанні за бюджетною програмою з 10.06.2019, та на його виконання грошові кошти були перераховані 28.05.2020. Відповідач вказує, що він неодноразово звертався до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо збільшення бюджетних призначень; перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а у зв`язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для відшкодування шкоди за поданими судовими рішеннями. Відповідач зазначає про відсутність підстав для стягнення немайнової шкоди.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18, яке набрало законної сили 24.04.2019р.) стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергохім» 1 114 723,00 грн відшкодування матеріальної шкоди.

08.05.2019 Господарським судом Запорізької області видано наказ у справі №908/1482/18.

20.05.2019 направлено для виконання наказ. Як вбачається з листа Державної казначейської служби України наказ Господарського суду Запорізької області по справі №908/1482/18 про відшкодування шкоди на користь ТОВ «Техенергохім» надійшов до Казначейства 10.06.2019р.

Фактичне перерахування коштів відбулось 22.05.2020р. згідно платіжного доручення №787 на суму 317 558,35 грн та 09.06.2020 згідно платіжного доручення №876 на суму 797 164,65 грн.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Як вбачається з статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (зі змінами та доповненнями), рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Підпунктом 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр) є Державна казначейська служба України (Казначейство України) (п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011).

Згідно із пп.5 п.4 наведеного Положення, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У свою чергу, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами та доповненнями, надалі - Порядок).

У відповідності до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI, який набрав чинності з 01.01.2013 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 4901-VI).

Суд зазначає, що у даному випадку таким, що підлягає застосуванню, є саме Закон України "Про гарантії Держави щодо виконання судових рішень", оскільки він є спеціальним у сфері гарантування державою виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі, рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2005 року по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

За положеннями пунктів 3, 48, 50-52 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Крім того компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.

Отже, у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі ст. 5 вказаного Закону та пунктів 50-52 Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 809/836/17.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п`ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, позаяк Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від постанові від 26.06.2019 у справі № 757/21050/16-ц.

Одночасно суд зауважує, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та передбачені вказаною статтею три проценти річних конкретизуються в частині 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", якою річні проценти встановлюється в розмірі трьох.

Виходячи з положень статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відтак, нарахування позивачем трьох процентів річних двічі за одне й те саме правопорушення відповідачем суперечить вказаній нормі Конституції України.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.

Як вбачається з листа Державної казначейської служби України наказ Господарського суду Запорізької області по справі №908/1482/18 про відшкодування шкоди на користь ТОВ «Техенергохім» надійшов до Казначейства 10.06.2019р., у зв`язку з чим Казначейство мало строк для виконання вказаного наказу протягом трьох місяців, а саме до 10.09.2019 року.

При цьому, за положеннями статтей 253, 254 ЦК України, день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення.

Суд здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат з суми 317 558,00 грн за період з 11.09.2019 по 21.05.2020, з суми боргу 797 164,00 грн за період з 11.09.2019 по 08.06.2020р.

За розрахунок суду розмір 3 % річних склав 24 477,67 грн, в зв`язку з чим в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

За розрахунком суду розмір інфляційних втрат склав 34 952,80 грн.

Щодо заявленої до стягнення немайнової шкоди в розмірі 5000 грн., завданої бездіяльністю відповідача, суд дійшов висновку про наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч.1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу), у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у вказаній частині суд відмовляє.

Посилання відповідача на те, що 28.05.2020 казначейством в повному обсязі перераховані грошові кошти позивачу суд вважає необґрунтованими, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем суду не надано. Щодо посилання відповідача на відсутність протиправної бездіяльності казначейства суд зазначає, що вказані твердження не відносяться до предмету розгляду даної справи.

Посилання відповідача на те, що дані правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки стосуються відшкодування шкоди, що передбачає спеціальну бюджетну програму, суд вважає необґрунтованими, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в зв`язку з недотриманням строку виконання судового рішення.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов`язки (ч. 2 ст. 2, ст. 170 ЦК України).

Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади - Державну казначейську службу України.

При цьому, відповідно до вимог процесуального законодавства резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей щодо органу, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Аналогічний правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частина 2 статті 129 ГПК України)

Таким чином, оскільки судовий збір за подання даного позову не сплачується, та відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади - Державну казначейську службу України, то судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29; ідентифікаційний код 22161169) 3 % річних в розмірі 24 477 (двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят сім) грн 67 коп, інфляційні втрати в розмірі 34 952 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві) грн 80 коп. та 5000 (п`ять тисяч) грн. немайнової шкоди.

3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до суду апеляційної інстанції.

Суддя Людмила ШКУРДОВА